ПИТАННЯ: Священики та сестри-монахині носять на пальці обручку, подібно до людей, що вступили в шлюбний союз. Чому їх рішення повернутися у світ, щоб одружитися з людиною, не розглядається як повторний шлюб? І чи можна сказати, що людина, яка повернулася у світ заради людської любові, «всім серцем любить Бога», і допускати її до Причастя?

Чому вибір союзу з Богом можна розірвати і відмова від Нього на користь людини не є гріхом? Чому це не порушення заповіді Ісуса: «Що Бог поєднав, людина нехай не розлучає»? Чи їх обручки іграшкові?

Питаю не тому, що відстоюю другий шлюб або щоб піддати анафемі тих, хто повернувся в світ. Просто в моєму уявленні "так", сказане Богу, тим більше повинно залишатися "так". Дані ж випадки для мене - мирянки, що перебуває  в церковному шлюбі і дала своє необоротне "так" у точно такому ж молодому віці, як і духовенство, - виглядають як використання своєї влади пастирями для попущення собі і непримиренності до овець, тобто як непослідовність.
 
ВІДПОВІДЬ: Між безшлюбністю священиків і ченців і шлюбом є істотна різниця. Нерозривність шлюбу - це Божественний закон, в той час як целібат - це закон церковний.

Ісус з усією ясністю і недвозначністю висловився з приводу волі Божої про шлюб. Досить звернутися до Євангелія від Марка, 10: «А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. 7 Ось чому чоловік покине свого батька - матір і пристане до жінки своєї, 8 й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише - одне тіло. 9 Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає." 10 Удома ж учні знов його про те запитали. 11 А він сказав їм: "Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. 12 І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, - чужоложить."».

Зауважимо, що Ісус не висловлювався з приводу священичого целібату. Він залишив нам Свій приклад і раду обрати безшлюбність заради Царства Небесного, Він пообіцяв віддати стократ і життя вічне тим, хто все залишить заради Нього. Але Він не висловлювався з приводу безшлюбності священиків так само, як стверджував про нерозривності шлюбу.

З самих витоків Церква вважала бажаною і доречною безшлюбність священиків, а з закінченням гонінь (тобто в IV столітті) закріпила її в церковних правилах. Таким чином, оскільки безшлюбність не встановлено Богом, а є правилом Церкви, Церква має право звільнити від нього. Шлюб же, будучи нерозривним з божественного установлення, не може бути розірваний Церквою.

Безшлюбність священиків і ченців є дорогоцінним даром для Церкви, тому, звичайно, ніколи Церква не звільняла з легкістю від цього зобов'язання. Але все ж церковна влада в деяких випадках може звільнити священика від зобов'язання безшлюбності, зрозуміло, поряд з відстороненням священика від служіння. Церква має владу звільняти від накладених нею законів.

Над законами же, встановленими Богом, Церква не має влади. Шлюб нерозривний, і тому ніхто не може звільнити людину від подружніх уз.

Однак автор цього листа в чомусь правий. Даючи зобов'язання безшлюбності, священик, монах уподібнюється до того, хто вступив в шлюбний союз. Для священика це союз з Церквою, якій за допомогою целібату він обіцяє вірність. Не випадково Папа Іван Павло II в знаменитому Листі до священиків стверджував: «За допомогою целібату священик стає людиною для інших, - не так, як стає ним той, хто пов'язує себе шлюбними узами з жінкою, стаючи, як чоловік і батько, людиною для інших перш за все  в колі своєї родини, для дружини, а разом з нею для дітей, яким він дає життя. Священик, відмовляючись від такого батьківства, властивого одруженим чоловікам, прагне до іншого батьківства і навіть до іншого материнства, пам'ятаючи слова апостола про дітей, породжених ним в муках (Гал 4,19). Його духовні діти - це люди, ввірені його турботі Добрим Пастирем. Цих людей багато, більше, ніж може бути у звичайній людській родині. Зрозуміло, таке рішення зобов'язує не тільки в силу закону, встановленого Церквою, але і в силу особистої відповідальності. Тут мова йде про вірність слову, даному Христу і Церкві (...). Крім того, наші брати і сестри, які уклали шлюб, мають право очікувати від нас, священиків і пастирів, доброго прикладу та свідоцтва вірності своєму покликанню до самої смерті, вірності покликанню, яке ми вибираємо через Тайну Священства, так само як вони роблять вибір на Таїнстві шлюбу»
http://catholicnews.org.ua