БАНДЕРІВЦІ
Як часто чув я цю назву під час мого довголітнього перебування в неволі. Скільки гордості було в ній, коли її вимовляли вороги Москви й комунізму, скільки ненависті, коли цю назву викрикували чекісти! Бандерівці! – це був для нас бойовий клич, гасло. Бандерівці – звалося полум’я, що його не могла згасити найстрашніша буря терору.
Я Бандерівець! Хто міг таке твердити, цей був найхоробріший з хоробрих. Бути бандерівцем означало бути „привілейованим". Але цього „привілею" не можна було дістати як подарунок, його треба було вибороти, витерпіти. Одним словом, для українця не було більшої відзнаки, як бути бандерівцем.
Бандерівці на фронт! Де не лунало це гасло під час повстань в’язнів у СССР? Всюди! Там, де спалахували вогні заворушень, бандерівці створювали авангард. Так було на Далекому Сході, в Казахстані, в Сибіру, над Льодовитим морем. Серцем і мозком революції, що назрівала, були бандерівці.
Бандера – наш визволитель! Генерал Айзенгауер, ген. де Голь, німецький канцлер Аденауер – безперечно великі мужі й безумовно вороги комунізму, але жодний в’язень чи засланець-українець не ждав від них визволення з московсько-комуністичної неволі. Цього визволення очікувано тільки від однієї людини, вплітаючи свою надію в кожну молитву: Бандера! Яке значення мало питання дипломатичної і військової сили? Для .мільйонів українців обабіч загороди з колючого дроту Бандера мав вартість цілої армії, слава його революційних чинів, блиск його імени й творча динаміка революційної особистості, що впливала на нас із велетенською назламною силою, не зважаючи на безмежну географічну віддаль, зрівноважували силу танків і літаків, яких він не мав.
Бандера – наш провідник! Бандера не був провідником тільки однієї організації, він був провідником усього народу, поневоленого, але не скореного й воюючого українського народу. Я цілком свідомий того, що це твердження натрапить на опір деяких українських екзильних політиків. Але я тверджу тільки те, що відчували й думали сотні тисяч українців поза залізною заслоною. Провідництво Бандери беззастережно визнали всі українці, бо понад партійними розходженнями височіло одно-єдине, найбільше: Батьківщина. Тепер, коли пройшло вісім років з того часу, я можу з усією рішучістю твердити, що Бандера мав більше друзів, послідовників та прихильників поза залізною заслоною (і далі має), ніж на її західньому боці. Велич його особистості швидше збагнули ті, хто, не зважаючи на місце свого перебування, безперервно бореться за свою свободу.
Бандера – це Україна! Коли хто говорив про Бандеру, той одночасно думав про Україну. Обидві назви зіллялися в одне й те саме. Бо Бандера уосіблював у собі найкращі й найбільші чесноти українського народу, був для сотень тисяч та мільйонів вимріяним символом волі й незалежності.
Хто з них особисто знав Бандеру? Скільки з них справді були членами ОУН? Невелика кількість. І цих кількох, які його бачили, чули, чи говорили колись з ним, називалися щасливцями, їм заздрили, навіть не приховуючи цієї заздрости. Саме у цьому велич Степана Бандери. Ще за свого життя він став національною легендою, героєм, я навіть відважусь сказати: святим. Мабуть, не було жодного барака, заселеного в’язнями чи засланцями-українцями, де не було б його портрета. Цей портрет переховували як найбільші скарби і він ніколи не потрапив до рук чекістів. В концентраційних таборах і селищах примусово поселених запроторенців ходило про нього безліч оповідань і легенд. Були й такі, що знали напам’ять його писання, тексти промов і закликів. Кур’єри й вістки з-за кордону давали найдокладнішу інформацію про його революційні дії.
Але Бандера мав своїх послідовників і прихильників не тільки серед українців. Ні, інші немосковські національні групи теж уважали його своїм. Революційна сила, яку випромінювала його особистість, не знала жодних національних меж. Його можна було або безмежно любити, або безмежно ненавидіти. І це останнє робили не лише московські комуністи. Москалі-невільники в таборах примусової праці теж бачили в Бандері смертельного ворога, знищувача московської імперії. "Ненавиджу комуністів, сказав до мене одного разу москаль-білогвардієць, але і в некомуністичній Росії є для Бандери тільки одне місце: шибениця.
Чи замах на Степана Бандеру допоміг Кремлю перемогти внутрішній і зовнішній фронт українського народу? Хто переконаний, що так, той не знає українського народу, а бандерівців і поготів! Так само, як московські замахи на Симона Петлюру й Євгена Коновальця не могли припинити української визвольної боротьби, так само вбивство Степана Бандери не поставило на коліна українських націоналістів. Боротьба продовжується аж до переможного кінця. Навіть мертвий Бандера надалі залишається найбільшим і найгрізнішим ворогом Москви. Його дух живе – я глибоко переконаний всюди, де залишилися його борці: в Україні, у Сибіру, Казахстані й на всіх просторах тиранської імперії, ім’я якій є „СССР". Він і далі наснажує їх до святої боротьби й перемоги. Цим борцям під прапором Степана Бандери, з якими я мав щастя жити і спільно боротися, із найбільшою радістю та дружньою любов’ю, присвячую ці слова.

Цікаві спогади про бандерівців написав довголітній політв’язень-єврей Ідель Коган:

БАНДЕРІВЦІ В СОВЄТСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ
Ох, і було їх там! Казали, що половина політичних в’язнів по всьому Сибіру були бандерівці. Ви знаєте, совєти кожного українського самостійника, що проти москалів, як вони кажуть „за самостоятельну Україну", звуть бандерівцями. Москалі, совєтська власть йому не „нравилась"- значить український націоналіст, „бандьора". Зараз по війні їх було в большевицьких концтаборах сотні тисяч. Такі, що справді були в УПА або в організації Бендери, такі, що помагали їм якось і навіть ті, що просто своїм наставленням могли стати „бандерівцями". Дуже багато їх згинуло. По смерті Сталіна „дрібніших" звільнили, залишалися ті, що їх засудили на 20-25 літ.
У совєтських тюрмах і концтаборах бандерівці мали дуже добру славу. Тверді, з’єднані, бойові. Там дуже багато кримінального елементу, „блатні", що тероризують інших в’язнів. Вони пробували взяти під ноги й бандерівців, але дістали болючого прочухана. Боротьба була кривава, але „блатні" навчилися скоро, що „єслі ето бандєровець, нє трогай єво!" Те саме між жінками-в’язнями. „Бандерівець" чи „бандерівка" кожний в’язень совєтських концтаборів вимовляє з респектом. Дай, Боже, і євреям таких, як Горбовий, Пришляк, Марчак, Дишкант, Сорока й сотні інших. Горбовий... це фантастичне поєднання глибокого знання і бойової твердості в одній особі. Такої живої енциклопедії я ще не зустрічав. Що не запитаєш його, все знає і відразу відповість. Навіть по-єврейськи говорить і все про євреїв знає. Я б його головним рабіном Ізраїлю зробив. А який твердий! Двадцять вісім років тюрми й концтаборів видержав і не заломився. Його вперто намовляли „покаятися" і засудити український націоналізм і за те його відразу звільнять і високе становище дадуть. А він завжди: „Ні!" Приїжджали з Москви і намовляли мене, щоб я вплинув на нього, щоб „розкаявся". То я їм казав: „А що я можу? Ви знаєте, що Горбавой бандерівець. Скеля! Не розлупиш!"
Адвокат, доктор Володимир Горбовий карався 28 р. по тюрмах червоного пекла, воїн УПА Данило Шумук – 42 роки, 14-літній син ген.Шухевича, Юрій, арештований у 1948 р. і за відмову відректися від свого батька, відсидів 36 років і там осліп, Ірина Сеник – 36 років, Михайло Сорока – 36 років і його дружина Катерина Зарицька – 27 років, Одарка Гусяк – 25 років, Галина Дідик – 22 роки. А рідні сестри Бандери – Марта, Володимира і Оксана майже півстоліття мучились тільки за те, що не відреклися свого брата і не пішли на співпрацю з антихристом. У 1953 р. їх привозили з Сибіру до Москви і пропонували там квартиру, авто, вимагаючи взамін звернення до бандерівців, щоб припинили збройну боротьбу. Сестри мужньо вибрали інше – концтабори, бо життя на землі тимчасове, а як душу занапастиш, то що даш взамін на Страшному Суді перед Богом. Марта померла у 1982 р. в Красноярському краю. Тисячі бандерівців – цвіт нації, віддали своє життя з любов’ю, заради щастя майбутніх поколінь. Маємо з кого брати приклад!
Недавно я мав щастя зустрітися з рідними сестрами Бандери – Володимирою і Оксаною. У розмові з ними побачив я велику ласку Божу, яка йде з їхніх сердець і духом відчув присутність їхнього брата Степана. Мені стало тепло на серці. Я був вражений добротою, вбогістю і світлим розумом тих прекрасних культурних людей і зрозумів, яке шляхетне і святе виховання було в їхній родині. Це чудо просто, щоб через стільки років страшних поневірянь зберегти такий спокій у душі, мати сильну віру до Бога і дальше жити з надією на кращу долю України. Для мене – це велика наука.
Сестри розповіли мені, що Степан Бандера мав дружину Ярославу, яка народилася 14.09.1917р. в м.Сянок і була дочкою священика Василя Опарівського. Закінчила гімназію в Коломиї і навчаючись у Львівській політехніці вступила в ОУН. За свою політичну діяльність була заарештована поляками. Це була вродлива, приємна, спортивна дівчина, мала великі, дуже виразні сині очі. Степан і Ярослава повінчалися 2 червня 1940 р. у Кракові в храмі Возвиження Чесного і Животворящого Хреста. Святу Тайну Вінчання уділив о.Степан Граб. Весілля було скромне і без спиртного. Свідками були – Люба Лемик і Василь Бандера. У подружжя народилося троє дітей: Наталка – 1941, Андрій – 1942 і Леся – 1948 р.р. Батько Ярослави о.Василь – капелан УГА, загинув геройською смертю, рятуючи друзів під час війни 1919 р. Мама Юлія була розстріляна поляками 26.07.1944 р. за те, що її дочка була дружиною Провідника ОУН. Брат, Левко – член ОУН, був розстріляний фашистами в Жовкві у 1942 р. Переживши стільки горя, переслідувань і смерть свого чоловіка, Ярослава своєю терпеливістю, завзяттям та рідкісною святістю самовідречення і пожертви стала символом жінки-українки. Ця скромна, ніжна, добра і тиха людина з болем пережитого горя на обличчі відійшла у вічність 17.08.1977р. у м.Торонто – Канада, мужньо сповнивши святу Божу волю до кінця свого життя. Ось взірець до наслідування!
Весною 1945р. американські та англійські війська відчинили брами німецьких концтаборів. В кожному з них були сотні полонених з позначкою – рух Бандери. Світ побачив 1200 українських націоналістів, які мучились по концтаборах за боротьбу проти фашизму (а скільки їх загинуло!) і тому відмовив Сталіну депортувати в комуністичне пекло 250 тисяч українців з-за кордону. Натомість англійські окупаційні власті в Німеччині видали більшовикам 40 тисяч донських козаків з їхніми родинами, жінками, старими батьками й дітьми. Більшовики старших повішали, а всі решта майже повністю загинули в Сибіру. Донські козаки боролися за волю проти комуни, але у співпраці з гітлерівцями. Така доля чекала б і всіх українців, якби не тверда постава Степана Бандери супроти німецького фашизму. З розвалом гітлерівської Німеччини Бандера вийшов на волю і відразу почав прикладати зусилля повернутися на рідну землю. ОУН в Україні вирішила, що краще буде, аби Провідник перебував за кордоном, з огляду на міжнародну ситуацію, яка була досить складною. З’явилися різні опікуни, які пропонували Бандері фінансову допомогу і т.п., щоб тільки він пішов з ними на співпрацю. З часом на еміграції з’явилася опозиція, яка вимагала від Бандери будувати майбутню українську державу на принципах марксизму – безкласового суспільства і без приватної власності; відкинути ідеалістичний світогляд і визнати матеріалізм найвищим досягненням та відлучити політичний рух і все громадське життя від релігії і дозволити ширити атеїзм на рівних правах з навчанням релігії. І знову Бандера зумів показати свою лицарську вдачу – вміти дивитися далеко вперед і відповісти тверде „ні", бо за тим всім стояли московські агенти. Його відповідь була така: „У питанні соціального ладу ОУН і далі відкидає систему безкласового суспільства та знесення приватної власності, яка чужа і противна духовності соціальної структури українського народу. ОУН далі і незмінно обов’язує ідеологія християнського ідеалізму, бо він був і є невід’ємною частиною духовності української нації. ОУН стоїть і стоятиме на позиціях християнського ідеалізму та буде далі боротися за збереження української духовності в усіх ділянках життя". Така відповідь розбила московські плани морального знищення Провідника ОУН. Після війни Німеччина запропонувала Бандері репарацію за ув’язнення в концтаборі, але він принципово відмовився від грошей. Цей вчинок ще раз підтвердив, що Бандера є еталоном Українця, для якого ідея „Бог і Україна" понад усе. Бандера міцно стояв при кермі боротьби українського народу, задивлений у світлу мету.
Тоді більшовики постановили за всяку ціну вбити Бандеру, але пильність Служби Безпеки ОУН нанівець зводила впродовж багатьох років наміри КГБ. Лиш на 15-му році після закінчення війни комуністичний режим досяг ганебної мети: 15 жовтня 1959 р. Степан Бандера став жертвою московського найманця-вбивці.Ця смерть відкрила очі вбивці і його почала мучити совість. Згодом він втік до Західної Німеччини і здався в поліцію. У жовтні 1962р. відбувся суд, на якому вбивцю засудили на 8 років важкої тюрми, а головним злочинцем визнали московський уряд Хрущова і голову КГБ Шелєпіна. Завдяки широкому висвітленню судових засідань пресою світ ще раз переконався, що політичний тероризм у СССР був зведений до рангу державної політики.
Ось що сказала на суді Наталка Бандера: „Мій покійний батько був утомлений постійною охороною і деколи був необережний. Він твердо вірив, що стоїть під особливою Божою опікою і говорив: якщо мене хочуть звести зі світу, то знайдуть спосіб зліквідувати мене разом з охороною. Він їздив своїм авто до української католицької церкви, де підсудний вперше його побачив.
Мій незабутній батько виховав нас в любові до Бога і України. Він був глибоковіруючим християнином і загинув за Бога та незалежну вільну Україну – за свободу всього світу. Сьогодні, в три роки по смерті мого батька, я говорю в першу чергу від імені моєї мами, яка віддала свою молодість моєму батькові та своїм дітям. Мій блаженної пам’яті батько, який уосіблював цей великий ідеал, залишиться провідною зіркою всього мого життя, так само життя мого брата і моєї сестри та української молоді".
Похорон Степана Бандери відбувся 20 жовтня 1959 року в Мюнхені. Зранку о 9-й годині в церкві св.Івана Хрестителя о.прелат Петро Голинський відправив у співслужінні багатьох священиків і в присутності Екзарха Кир Платона Корниляка заупокійну Службу Божу. Церква була переповнена вірними і делегаціями з цілого світу. Було зложено 250 вінків. Тисячі людей вже від ранку перебували на кладовищі, щоб останній раз глянути на свого Провідника, який для них став прапором і бойовою сурмою, прикладом невтомного борця за найвищі ідеали нації і людства. Біля відкритої, вимощеної бетоном, могили похоронний похід зупинився і домовину опустили вниз, складаючи на ній чаші з землею з України та водою з Чорного моря.

Ось уривки з промов над могилою Степана Бандери:

Тебе ж, Великий Сину України, вибрав Господь, щоб будити до життя сонних, приспаних земляків Твоїх на чужині і притуплених злиднями земляків в Україні та спонукувати їх до чину. Ти, Дорогий Друже, своєю жертовною смертю будуєш новий великий храм моральної сили і бойової здатності. Твоя праця була силою обставин закрита перед людським оком. І тому не одному здавалося, що нічого не діється, що немає ніяких чинів, великих діл для нашої Батьківщини. І щойно – немов на глум! – треба було аж ворога, який показав би: тут є сила України!
М.Кравців, УВО

Як далекозорий політик, Степан Бандера збагнув, що боротьбу за національне визволення можна вести лише спільно з іншими поневоленими Москвою народами, і з цією метою Його організація ще в 1943 році встановила контакти з представниками цих народів, а в 1944 році створено Антибішовицький Блок Народів.
Від грузинів Ніко Накашідзе, секретар ЦК АБН

Ще бачу Вас, повного енергії і бойового духа, повного надій, завзяття, що ним горіли Ваші очі. Вбивники знищили Ваше тіло, але Ваш Дух, Ваші ідеї і Ви самі будете завжди поміж нами. Нехай Великий Господь допоможе здійснити якнайшвидше Вашу святу ціль, за яку Ви жертвували своє життя. Степане Бандеро, дивіться на нас. Ми виправдаємо Ваші сподівання.
Від туркменів Велі Каюм-Хан, ЦК АБН

Прапор, що його ніс полеглий Бандера, навіть після Його смерті знаходиться в сильних і вірних руках. Його понесуть далі, поки ідеал визволення не буде одного дня здійснений.
Від болгарів Д-р Дмитро Вальчев, ЦК АБН

Від імені Мадярської Ради Оборони і її Президента, Його Королівської Високості Архикнязя Йосифа і від імені Мадярського Визвольного Руху складаю оцей вінок і згадую в цій хвилині наші спільні з Українською Повстанською Армією бої, після того, як ми під час другої світової війни уклали угоду.
Від мадярів генерал-полк. Ф.Фаркаша де Кісбарнак, ЦК АБН
Бандера є для нас усіх дороговказом: Він показав нам, що ніколи, до останнього свого віддиху, не можна припинювати боротьби з московським большевизмом.
Від румунів д-р Йон Еміліян

Ім’я Степана Бандери увійшло не лише в історію української нації. Воно блискучо і переможно записане в історію великої антикомуністичної визвольної боротьби наших поневолених народів. Хай буде вічна слава Його світлій пам’яті! Хай Господь веде Його терплячий народ до перемоги, до свободи і щасливої національної майбутності!
Від словаків д-р Чтібор Покорний

Колись Його ім’я буде записане в історії Його Батьківщини, України, золотими літерами, бо Він був відважний провідник своїх земляків, славних борців за волю, бандерівців, які поширили славу своєї країни в усьому світі.
Від хорватів полк. Кольоман Біліч

Україну підняли із своїх сердець перед очі Бога і сусідів тільки бандерівці під час останньої війни, щоб вона ожила, щоб вона заграла бажанням жити знов. Бо ж не дурно мені говорили селяни на Україні, коли ще німці перший раз арештували Бандеру: „Мабуть пропала Україна, коли арештували Бандеру!". І ось тепер, хто ще плаче чи зціплює зуби, аби не бризнули сльози із віч, тісніше плечем до плеча почуймо себе знов і штурмуймо ворожі облоги!
Письменник Тодось Осьмачка

Виросла ще одна могила, до якої матері і патріотичні виховники приводитимуть вирощуваних поза Україною наших юнаків і, повторяючи слова нашого національного пророка, скажуть: Молися, сину, за Україну його замучили колись! Будьте готові боронити честь великого національного героя Степана Бандери, бо вороги України будуть намагатися його пам’ять заплямувати. Боронячи честь Бандери, ви рівночасно бороните честь України!
Проф. Зенон Саган, ЦВР СУМ

Джерело - http://www.ukrcenter.com/