Оприлюднення антигендерного послання Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства минулого тижня, без всякого сумніву, стало черговим пунктом боротьби українського християнства з гендерною ідеологією. Одна з великих українських конфесій в черговий раз виразно і недвозначно висловилась: гендеризм – це зло.

Не слід забувати, що 2015 року УГКЦ та РКЦ в Україні спільно заявили, що гендеризм – зло. Але це не заважало певним особам спекулювати поняттями, твердячи, що гендерна ідеологія це одне, а гендерна теорія – це щось цілком іншого, і що Церква ніколи не висловилась проти гендерної теорії. Можливо, це було однією з причин, яка й призвела до цієї заяви українського греко-католицького єпископату.

Останній десяток років українському загалу впихали в голову, що гендерна рівність – це рівність між чоловіком і жінкою. І щойно понад рік тому, а саме: в листопаді 2015 року Верховна Рада України прийняла доволі зловісну поправку до Трудового кодексу, яка забороняє дискримінацію за статтю, гендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією. Тобто в перше в Україні в законодавстві було закріплено, що стать і гендер – різні речі. Варто зауважити, що вимагав від парламенту прийняття цієї поправки Президент Петро Порошенко. Можна сказати, що  Україна тим самим відкрила двері до утисків християн, подібних то тих, що мають місце в країнах Заходу, які вже імплементували гендерну ідеологію в своє законодавство. Відтак судово переслідують тих, хто відмовляється проти свого сумління брати участь в організації церемоній одностатевих «вінчань». Адже, як не крути, але така відмова може бути протлумачена як вияв дискримінації за сексуальною орієнтацією і гендерною ідентичністю.

Але раптом, після обрання Дональда Трампа президентом США, український парламент повстав проти гендеру. І це на тлі того, що ще в червні цього року Міністерство освіти оголошувало, що проведе експертизу українських підручників на предмет гендерної дискримінації. Ситуація виглядає ще більш шизофренічно для тих, хто пам’ятає, що саме БПП – партія, яка просувала гендерну поправку до Трудового кодексу тепер розвернулась на 180ᵒ. Звісно, що такі зміни дали можливість християнам в середині українського парламенту протиснути антигендеристське рішення, що тут же ж викликало завивання ліволібералів в середині того ж БПП про зречення України від європейських цінностей. І знову ж таки попри шизофренічність ситуації, слід зазначити, що єдиною реально послідовною силою в парламенті, яка послідовно дотримується pro-life, а тим самим і антигендерної позиції, є Міжфракційне депутатське об’єднання «За духовність, моральність та здоров’я України», яке очолює п. Павло Унгурян.

Цікаво, чи вдасться відмінити поправку до трудового кодексу? Питання, звісно, риторичне. Адже все залежатиме від чергових віражів української політики.

Маючи перед очима тему суперечки довкола гендерної ідеології, слід зазначити, що християнське несприйняття гендеризму має під собою не тільки релігійну переконаність у тому, що Бог створив людину чоловіком і жінкою, але й думку науковців. Американські педіатри у липні цього року заявили, що гендерна теорія не має наукового підґрунтя. Проте повним науковим розгромом гендеризму став спеціальний звіт «Сексуальність і гендер», який опублікував часопис «The New Atlantis» у липні цього року.

Однак не варто думати, що гендеризму завданий удар, від якого він не зможе дійти до тями. Тиск на українське суспільство й українське християнство буде і надалі продовжуватись. І щоб його витримати, якихось підкилимних домовленостей між Радою церков чи окремими конфесіями і владою не вистачить. Усі організації християнського загалу України мусять стати на захист не тільки права на здорове суспільство, але й права на свободу віросповідання. А це у свою чергу вимагатиме координації інформаційної політики, а не того інформаційного гармидеру, до якого схильне українське суспільство, в тому числі й християнська його частина.

Це особливо показав недавній візит в Україну пані Ґабріели Кубі, який практично не отримав висвітлення на центральних офіційних ресурсах УГКЦ, хоча пані Кубі взяла участь в семінарі, який був організований Патріяршою курією УГКЦ.

В Україні нема впливового pro-life руху чи якогось іншого руху, який би міг протиставлятися гендеристам як організована сила. Сподівання на вплив Ради церков на владу доволі примарні – прийняття антидискримінаційної поправки в Трудовий кодекс це добре засвідчило. Тому очікувати, що українське суспільство зможе протиставитись  гендеризму без належної інформаційної кампанії, без належного організаційного елементу є повністю безпідставним самообманом.

Скоріше за все, антигендеристське послання Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства доволі скоро забудеться. Можливо, комусь і залишиться десь на рівні підсвідомості, що Церква проти гендеризму. Але під шквалом ліволіберальної пропаганди, яка вже не один раз довела свою ефективність, це «проти» цілком реально переродиться у звинувачення Церкви в мракобіссі.

З іншого боку, хочеться сподіватися, що голос єпископату буде почутий і певні дії в напрямку просвіти українського суспільства та формування потужного pro-life руху все ж таки будуть зроблені.

о. Орест-Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua