Англійське слово gender належить до граматичних термінів, і там воно на своєму місці. Воно похідне від латинського genus, що означає «граматичний рід». Ґендерів у граматиці більшості індоєвропейських мов є три. Наприклад, в англійській мові хоча і є тільки один артикль the [чи неозначений a], який, на відміну від німецької чи французької, не дає розрізнення граматичного роду, то все ж у ній є особові займенники he, she, та it, які за своїм змістом дозволяють групувати іменники, котрих вони стосуються, у три граматичних роди: masculinum, femininum та neutrum. І якщо природних статей (лат. sexus) є дві: чоловіча й жіноча, то граматичних родів (= ґендерів) – три: тут додається neutrum, що дослівно так і перекладається: ne utrum – «жоден з двох». Й власне через оце «жоден з двох» даний граматичний термін виявився таким потрібним для тих, хто його зараз активно пропагує: адже під поняття «жоден з двох» можна підвести будь-що, що відхиляється від природної чоловічості й жіночості, від притаманних їм стилів поведінки та їхнього природного – гетеросексуального подружнього життя. Тут, як кажуть росіяни, «раздайся море!»
Прослідкуймо поширення поняття «ґендер» від часів сексуальної революції. У 60-х роках у США розгорнув свою діяльність доктор з досить промовистим прізвищем Мáні (John Money). В ті часи йому підвернувся класичний випадок. У сусідній Канаді 1965 року в сім'ї фермерів народилися два хлопці-близнюки — Брюс і Браян. Але народилися вони зі вродженою вадою: їхні крайні плоті були зрощеними (фімоз). Батьки звернулися до сімейного лікаря, який, не довго думаючи, порадив їм обрізання, і виконав його не звичайним хірургічним скальпелем, а електрокаустичною голкою. Відповідно, для одного з близнюків операція пройшла вдало, а іншому голівку пеніса було так пошкоджено, що статевий орган уже не міг бути відновленим. Тому батьки були стурбовані тим, як далі виховувати такого хлопчика. Вони побачили в телепередачі доктора Мáні, який стверджував, що хлопчиком або дівчинкою нас робить оточення, воно й виховує: одних як хлопчиків, інших — як дівчаток. Людина, за його словами, – просто біологічний організм, здатний до будь-якої рольової поведінки, головне виховати людину відповідним чином. Не вдаючись в тонкощі психології та антропології, батьки вирішили звернутися по допомогу до цього доктора. Це був ідеальний матеріал для Мáні: є два брати, один здоровий і його можна виховувати як чоловіка, і є його близнюк, якого можна виховувати як дівчинку. Тóму хворому хлопчикові видалили ще й яєчка і почали виховувати як дівчинку, одягати як дівчинку, й назвали його Бренда. Але таке виховання не оправдало себе, він все одно поводився як хлопчик, вів бійки, захищав свого брата, грався з машинками, замість того, щоб гратися з ляльками. У 14-15 років, у віці статевого дозрівання Браян/Бренда ледь не вчинив самогубство. Вся афера викрилася, і батьки були змушені розповісти правду, хто вона/він є насправді. Тоді він побажав повернути назад свою стать, була проведена зворотна гормональна терапія, видалено набутий попередньою терапією жир з молочних залоз та стегон. Це був шалений стрес для нього. Хірургічним шляхом було відновлено статевий чоловічий орган, наскільки це було можливо. І він навіть одружився, почав жити чоловічим життям. Але для його брата-близнюка, який усе своє свідоме життя був переконаний, що в нього є сестра, це стало такою психологічною травмою, що він вчинив самогубство. Мати перебувала в постійній депресії, а батько став алкоголіком. Через два роки після самогубства брата Браян посварився зі своєю дружиною, не міг налагодити з нею стосунків. Він не зміг впоратися з цими тягарями. Щасливий випадок звів його з професійним сексологом Даямондом (Milton Diamond), який переконав Девіда (це ім’я Браян обрав після рішення знову бути хлопцем) написати книгу про те, що він пережив у своєму житті. Так ця історія стала публічною. Пізніше журналіст-публіцист Джон Колапінто (John Colapinto) опублікував книгу «Так, як природа його створила. Хлопець, якого виховували як дівчину» (As Nature Made Him: The Boy Who Was Raised as a Girl). Відповідно, теорія доктора Мáні, який стверджував, що хлопця можна виховувати як дівчину і він насправді нею стане, зазнала краху. Девід Раймер згадував: «Моя мама і батько хотіли, щоб ця терапія зробила мене щасливим. Це те, чого хочуть всі батьки для своїх дітей, але я не міг бути щасливим для моїх батьків, я мусив бути сам собою. Ви не можете бути кимось, ким ви не є. Ви повинні бути собою». Доктор Мáні вперше вжив поняття «ґендер» як роль, в якій суспільство виховує дитину. Цей термін серед психіатрів та сексологів тих часів поширювався, але лише у вузьких колах. З 1994 року, на Міжнародній конференції з народонаселення в Каїрі та через рік опісля, на Міжнародній жіночій конференції в Пекіні (1995), агресивні феміністки почали впроваджувати цей термін в міжнародний слововжиток, витісняючи ним поняття «sex», тобто «стать». Це було потрібно, щоби вони, серед яких було багато активних лесбіянок, могли ствердити, що гомосексуальна поведінка є просто іншою, і з погляду етики та сексології не відрізняється від природного подружнього життя. Це наче роль, яку можна довільно грати. Таким чином, гомосексуалізм та лесбіянство могли бути винесені поза моральний дискурс. Термін «ґендер» був прийнятий Організацією Об’єднаних Націй і Європейським союзом, що є провадженням певної політичної стратегії. Наприклад, в Німеччині «ґендер» визначено як «наскрізний керівний принцип та ключове завдання» для всіх життєвих сфер. [1] Таким чином, відмінності між жіночою і чоловічою статями оголосили соціальною конструкцією, винаходом гетеросексуального суспільства, так, ніби це насильно насаджена гетеросексуальність чинить нас чоловіками і жінками, і треба це подолати. Замість того, аби визнати очевидні психологічні, біологічні, духовні, хромосомні відмінності між чоловічою і жіночою статями, «ґендер» пропонують як соціальну роль, яку можна відігравати незалежно від реальної статі, тобто від всього того, що було перелічено. Ґендерна ідентичність мусить бути текучою, невизначеною, відкритою до щоденного вільного вибору. В її основі лежить філософія Жана-Поля Сартра. Вона стверджує, що ми маємо бути свобідні, а для цього ти щодня мусиш себе змінювати, бо інакше ти звикаєш, тобі починає подобатися і ти стаєш несвобідним. І ця «текуча ідентичність» доходить до 22 гендерів — «ролей». Як їх презентують? Спочатку як «соціальні ролі», кажуть, що це професії, це рівність чоловіка й жінки, вільний доступ жінок до чоловічих професій, посад, зарплат. А пізніше під цими ролями розуміють різні «моделі» сексуальної поведінки, що по суті означає, що будь-яке сексуальне збочення інтерпретують як окрему й рівноцінну «роль».
На противагу до цього, ми можемо говорити про рівність чоловіка і жінки, про гідність жінки і без поняття «ґендер» — так, як це робив Папа Іван-Павло ІІ. (Є його Пастирський лист Mulieris dignitatem — Про гідність і покликання жінки, від 15.08.1988 р.Б.). Нам не потрібне поняття «ґендер», щоб визнати гідність жінки. Термін «ґендер» пропагують для того, аби він вліз в наш ужиток, щоб він був у всіх на слуху, щоб всі до нього звикли, а далі за ним піде всяка інша «ідентичність», яку народ теж буде сприймати, бо уже сприйняв і звик до «ґендеру». Планується ні мало, ні багато — знищення чоловічої і жіночої статей, їх деконструкція. [2] Ґендерна теорія йде на кафедри й факультети університетів, щоби змінити спосіб мислення молодої і перспектиної частини суспільства, а таким чином – змінити саме суспільство. У деяких університетах Німеччини, крім ґендерних студій, є так звані queer studies. Англійською queer означає «дивний, ексцентричний»; цим поняттям означують всяку іншу сексуальну поведінку, тільки не нормальну, між чоловіком і жінкою у подружжі. Прихильники queer прямо ставлять собі за мету «протиставити щось патріархальній гетеросексуальності».[3] Отже, що робиться? Якщо якась річ ненаукова, то, щоби впровадити її в науку, її треба зробити головним провідним принципом. Наприклад, подібне зробили з теорією еволюції: коли Дарвін тільки її презентував провідним науковцям того часу, його спершу звинуватили у відсутності методу й наукового підґрунтя. А вже потім з теорії еволюції зробили керівний принцип. Те саме зараз робиться з «ґендером». Бо це псевдонаука, неправомірне перенесення терміна з граматики в соціологію. Зараз з цього теж роблять провідний принцип, щоби всі науки: соціологія, психологія, антропологія та інші відповідали теорії «ґендеру», а якщо вони їй не відповідатимуть, вони наче б то не будуть насправді науковими. А науковців, які цьому чинять спротив, просто відкидають на марґінес.

Яким є вплив поняття «ґендер» на сімейну політику? Якщо взяти до уваги, що в Європарламенті переважають ліві політичні сили, то можна помітити, що для них програмним є твір Фрідріха Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави». Згідно з Енгельсом, сім'я як буржуазна інституція повинна зникнути, бо держава покликана перебрати на себе її функції, зокрема функцію виховання дітей. Енгельс дослівно пише, що коли це станеться, дівчина буде в змозі свобідно віддаватися чоловікові, не думаючи про наслідки, бо всі наслідки на себе перебере держава, зокрема виховання непланованих дітей. [4] Таким чином планується зруйнування сім’ї, бо сім’я завжди є джерелом культурної, релігійної і національної традицій і чинить опір планам витворення «нової людини» – чи то «нового советского человека» за відомим планом Брежнєва-Суслова, чи то «нової європейської людини», позбавленої національних і релігійних коренів. (Наприклад, зараз слово «патріот» в Європі вважають майже лайливим. У певних колах його прирівнюють до слова «нацист». Така доля скоро може спіткати і гетеросексуальність). Це потрібно для того, щоб отримати масу, якою можна маніпулювати; масу, яка буде охоча задовольняти тільки свої сексуальні потреби й займатися усіма проблемами, які з того виникають, — психологічними, венеричними і т.п., а більше нічим – ні релігійними питаннями, ні національними, ні сім’єю, ні народом.
Друге джерело, з якого живиться теорія «ґендеру», йде від Сімони де Бовуар, дружини філософа Жана-Поля Сартра, атеїста, екзистенціаліста, яка була доволі ущемленою та психологічно пригнобленою своїм домінуючим чоловіком. І це вилилося в ефект маятника при написанні книги «Друга стать», в якій Сімона де Бовуар стверджує, що жінкою не народжуються, нею стають. Вона розвиває думку, що бути жінкою — це відігравати роль пригнобленої домогосподарки, яка за народженням і вихованням дітей, за пранням і миттям посуду більше нічого не бачить. Тому жінка, на думку Сімони де Бовуар, повинна звільнитися від такої жіночої ролі, і крок, що його вона повинна передусім зробити, це – заперечити дітонародження й материнство і тим «зрівнятися з чоловіками» (адже чоловіки не вагітніють...).
Ще одне джерело «ґендеру» — гомосексуальний рух. Агресивний наступальний гомосексуальний рух почався з подій 60-х років з бару «Stonewall» в Нью Йорку, де збиралися гомосексуалісти. Тоді міська влада, занепокоєна розпустою, яка там чинилася, приставила до них поліцію — а це ще 60-ті! Гомосексуалісти неочікувано вчинили збройний опір і застрелили шістьох поліцейських. Після того ніби все втихло, але гомосексуалісти далі перейшли в атаку. І під таким тиском Американська асоціація психіатрів у 1973 році усуває гомосексуалізм з переліку психічних захворювань. Причому це було зроблено не в результаті якихось досліджень, відкриттів, лабораторних аналізів, експериментів, теорій, а під політичним тиском, щоб мати спокій, бо інакше агресивні геї трощили офіси тих психотерапевтів, які лікували гомосексуальну орієнтацію і повертали до гетеросексуальної, чим доводили, що це все ж таки розлад, наслідок нездорового сімейного середовища і виховання. І для того, щоб довести, що їхня поведінка є нормальною, гомосексуальні активісти кажуть, що немає сталих, природних статей, а є просто біологічні істоти, і не важливо, що там у них на генітальному рівні, вони просто невизначені істоти і можуть самі обирати, яку роль грати. Тобто, спочатку впроваджують цей термін для встановлення соціальної рівності, а потім він переходить на сексуальні ролі. Коли будь-яка сексуальна роль є та сама за своєю сутністю, тоді будь-яка довільно обрана роль: гетеросексуальна чи гомосексуальна, активна, пасивна, бісексуальна, транссексуальна, садистська, мазохістська — перебувають в рівних правах.
Поняття «ґендер» і відповідна до нього стратегія впроваджуються і в Україні. Ми є полігоном для експериментів. Наприклад, Луганська і Кіровоградська області є депресивними, там найменший приріст населення, там катастрофічна демографічна ситуація, погана екологія. А їх обрали пілотними областями для впровадження широкого застосування гормональної контрацепції для жінок! (Її моральна оцінка і медичні наслідки – це тема окремої доповіді). Тепер це саме робиться з «ґендером». Який механізм його впровадження? Це невигідно робити голосно, бо приносить додаткові клопоти. Якщо це виносити на парламентський рівень, потрібно спочатку зареєструвати законопроєкт, подати його в першому читанні, після чого його повертають для поправок і приймають або не приймають у другому, третьому читаннях. Є, зрештою, ложа ЗМІ, які активно слідкують за цим усім. Тому ефективніше це впроваджувати прихованішим шляхом, наприклад, через підвідомчі директиви міністрів, які видають розпорядження, обов’язкові до виконання по всій вертикалі певного міністерства. Якщо це Міністерство охорони здоров’я, то вказівки доходять аж до останнього лікаря, якщо ж це лінія Міністерства освіти, то – аж до останнього вчителя. Але широкий загал про це не знає, лише спеціалісти, які цим цікавляться, можуть знайти інформацію на відповідних відомчих сайтах. Приміром, в Тернополі є вже два дитячі садки (№ 25 і № 3), де дітей виховують за ґендерною теорією. [5] На всіляких молодіжних конференціях це питання знову і знову ставиться. [6] Нещодавно один із службовців Львівської міської ради розповів мені, що їм цю інформацію подають в іншому світлі: «ґендер» як соціальна рівність чоловіка і жінки. Така рівність сама по собі є доброю, але до чого тут «ґендер»? Після того, як він буде у всіх на слуху, за ним піде зміна сексуальних ролей, сімейних ролей, легалізація гомосексуальних подружжів, тому що вони «грають ґендерну роль». Наприклад, один із гомосексуалістів «грає ґендерну роль» матері. Чому ж тоді — аргументують вони — їм не дати можливість всиновити дитину?
Зараз у світі помітна й протилежна тенденція: проводять акції на захист сім’ї, проти легалізації гомосексуальних зв'язків і їх права всиновлювати дітей, однак потрібно дивитися, хто організовує ці акції. Кілька років тому, Греко-Католицька Церква відмовилася брати участь у таких акціях, бо вони були організовані сектою Догнала, яка просто «сідлає» гарячу тему, щоб стати провідною і передовою, як захисниця традиційних моральних цінностей, бо вони мусять щось «осідлати», щоб бути на плаву. З другого боку, це ляпас усім традиційним Церквам, що вони не рухаються, аж потрібна якась абструзна секта, щоб вона їх підштовхнула до дії. Але є добрий приклад квітня 2012 року, коли в Києві націоналісти й православні московські козаки об’єдналися і не допустили проведення гей-параду. Тобто, незважаючи на зовсім різні світоглядні орієнтири, вони змогли об’єднатися. Щодо усиновлення дітей, то в Інтернеті я вже знаходив інформацію про те, що лесбійська пара намагалася хірургічним шляхом змінити стать хлопчику, якого вони всиновили, на дівочу. По-перше, це до кінця не можливо. Жодна хірургія не може повноцінно змінити стать. Це муляж, це симуляція, і ніколи така особа не буде повноцінним чоловіком чи повноцінною жінкою. Змінені органи ніколи не будуть плідними. Я сумніваюся в здоровому вихованні дітей в таких подружжях. Якщо двоє гомосексуалістів усиновили хлопчика, то яка гарантія в тому, що згодом вони не будуть долучати його до своїх сексуальних практик? Дати можливість усиновлювати одностатевим парам дітей означає покалічити їх психологічно і фізично. Бо добро дитини означає поставити його вище за своє власне добро, за бажання гомосексуалістів мати дітей. Зрештою, з поширенням гомосексуалізму погіршується демографічна ситуація, а це загрожує національній безпеці країни. Адже приріст населення є важливим національним ресурсом. Людський ресурс є найважливішим, тому основою держави повинна бути сім’я. [7]
Поширення теорії «ґендеру» призводить до дискримінації нормальних сімей, нормальної, здорової гетеросексуальної орієнтації. Через пропаганду гомосексуальності змінюється суспільна свідомість. Причому, за словами одного з ідеологів сексуальної революції Альфреда Кінсі (Kinsey), гомосексуалістів-чоловіків у світі є 1,3 %, а жінок — 0,3 %. А всюди ведеться пропаганда, що їх є 10 % і більше. Багато шуму з нічого, але коли вони займають провідні становища в ЄС то стають політично дуже активними. У 2006 році ЄС видав директиву про покарання за «гомофобію». Ще один приклад: Рокко Буттільйоне, італійський міністр, який є практикуючим католиком, був кандидатом на посаду єврокомісара в ЄС. Але на співбесіді напередодні йому поставили запитання, як він ставиться до гомосексуалізму. Він відповів, що згідно з вченням Католицької Церкви це є гріхом. І цього вистачило, щоб його не допустили до посади єврокомісара. При тому всьому, ґендерна пропаганда «звалює усе з хворої голови на здорову» й говорить, що це навпаки, традиційний світогляд дискримінує сексуальні меншини. Тому нам необхідно вияснити поняття дискримінації.
Можемо говорити про дискримінацію, коли ми не визнаємо слушних прав, коли ми когось не визнаємо як таких. Наприклад, апартеїд в Південній Африці є дискримінацією чорношкірого населення, тому що ще донедавна їм було заборонено вступати до університетів, займатися політичною діяльністю, обіймати керівні посади… Але ж вони люди, які мають таку саму гідність. Коли ми їм це забороняємо, тоді ми їх дискримінуємо. Дискримінацією є, наприклад, кампанія абортів, тому що дітей на стадії розвитку дискримінують, позбавляючи права на життя, а вони є такими самими людьми, як всі на певному етапі розвитку. Коли ж мова йде про гомосексуальні пари, то не йдеться про жодну дискримінацію, тому що вони не є сім’єю. Бо сім'я, природно, – не тому, що так комусь захотілося, чи тому, що якась Церква так придумала, – а сім'я природно є союзом чоловіка і жінки. Тому що чоловічість і жіночість є очевидними природними способами існування людської особи. Всі інші гермафродитизми є просто хворобливими станами. І якби не було певних хворобливих розладів, то ці люди були б або чоловіками, або жінками. Третього не дано. Сім'я заснована на союзі чоловіка й жінки, на їхній здатності любити, на їхніх відмінностях – статевих, духовних і тілесних, завдяки яким вони можуть дарувати себе одне одному. І ця здатність в любові віддавати себе одне одному нерозривно пов’язана з їхньою плідністю. І телеологія стверджує навіть доцільність будови їхніх дітородних систем. Вони є призначеними одне для одного, і вони є плідними, тому ніхто, маючи здоровий глузд, не стане заперечувати зв’язок плідності з будовою чоловічості й жіночості, їхньою здатністю об’єднуватися в шлюбі і статевому співжитті. Натомість, в гомосексуальних практиках телеологія тіла заперечується. Навіть психологічно вони не можуть доповнювати одне одного. Це хворобливий, конвульсивний пошук тієї любові, щоб заповнити душевну порожнечу, це може бути пошук втраченого брата чи сестри, чи це пошук батька, який через алкоголізм не був присутнім у сім’ї, міг бити маму і гнобити її, чи інше. В усякому разі, завжди в основі неприродних сексуальних практик лежить якась психологічна вада, важка сімейна історія, яка могла початися в ранньому дитинстві, а потім виливається в таку поведінку. Тобто, це набута властивість. Немає гомосексуального гена. Жодні наукові біологічні, генетичні дослідження не підтвердили існування гомосексуального гена. Тому коли ми скажемо гомосексуалістам, що вони є сім’єю, надамо їм такі права, які має сім’я, на соціальний захист, соціальні пільги, на допомогу з боку держави на виховання дітей, ми тоді навпаки – дискримінуємо сім’ю. Бо сім’я народжує нових громадян, і тому держава повинна інвестувати в неї. Гомосексуалісти не є і не можуть бути подружжям, бо подружжям є союз чоловіка і жінки. Згадаймо жарт Авраама Лінкольна, який запитав своїх службовців, скільки буде ніг у вівці, якщо до них зарахувати ще й хвіст. Ті відповіли: «П’ять». Але президент заперечив: «Е, ні! Вівця має чотири ноги, а хвіст завжди є хвостом, навіки віків». Треба азивати речі своїми іменами. Хіба буде дискримінацією, коли людині скажуть, що вона не може літати, бо вона не птах? Вона ним не є, бо не є. За іншими параметрами її ніхто не дискримінує. У нас немає такого законодавства, яке би не допускало гомосексуалістів до навчання у вищих навчальних закладах, яке би їх не допускало до займання певних посад, якщо вони тільки не порушують трудову дисципліну. Вони мають право на пенсію, на житло та інше. А от надати їм права, які належать виключно сім’ї, означало би дискримінувати сім’ю.
Таким чином, при прийнятті нових законів законодавча влада повинна виходити з того, що статевість є наперед заданою природою людини. Немає людини, яка б не була в тій чи іншій статі, бо це є форми існування, форми вияву людини як чоловіка чи як жінки. Іншого нема. Якщо говоримо в християнському контексті, то ми віримо, що Господь створив людину чоловіком і жінкою. Для християнина тут не може бути якихось «але». Він знає, що така природа чоловіка і жінки є запланована Творцем. Якщо звернемося до природи, то побачимо, що чоловік і жінка саме тому, що є відмінними одне від одного, можуть доповнювати одне одного в любові і створити союз, який є плідним. Промовистими в цьому контексті є слова колишнього гомосексуаліста: «Якби були якісь ліки, що звільняли б від гомосексуалізму, їх приймав би кожен» .[8] Тому що це шлях, який веде в нікуди, який веде в депресію, в суїциди, а якщо ні, то до передчасної смерті від безлічі захворювань, які передаються статевим шляхом.
Як ми, християни, маємо реагувати на ґендерну політику сучасності? Як ті, хто ще має традиційні Церкви і традиційні цінності, ми в Україні можемо очікувати на здоровий спротив, не дискримінацію, а на відстоювання своїх природних прав. Потрібно бути насторожі і спостерігати за навколишнім. Чітко прослідковувати, де і як ті тенденції виявляються на телебаченні, в пресі, Інтернеті. Моніторити, які нові підзаконні директиви міністерств з’являються на цю тему, і бити на сполох, створювати асоціації батьків, які б хотіли відстояти здорове шкільне і соціальне середовище для своїх дітей. І керівники Церков тут повинні бути на першому місці. Бо лев уже скочив, його пазурі скоро в нас ввіпнуться, а ми можемо й далі спати.

---

ПРИМІТКИ

[1] «Durchgängiges Leitprinzip und Querschnittaufgabe». Див.: Ґабріела Кубі. Ґендерна революція: релятивізм в дії. – Львів, 2012 – http://family-institute.org.ua/tl_files/News/gabriela-kubi_gender.pdf (19.05.2014). Див також: www.bmbf.de/de/532.php.

[2] Див.: Крістль Рут Фонгольдт. Деконструкція статей. – http://xic.com.ua/z-zhyttja/21-problema/205-kristl-rut-fongoldt-dekonstrukcija-statej (з німецької переклав Петро Гусак); (19.05.2014).

[3] Див.: Там само.

[4] Див.: «С переходом средств производства в общественную собственность индивидуальная семья перестанет быть хозяйственной единицей общества. Частное домашнее хозяйство превратится в общественную отрасль труда. Уход за детьми и их воспитание станут общественным делом; общество будет одинаково заботиться обо всех детях, будут ли они брачными или внебрачными. Благодаря этому отпадет беспокойство о "последствиях", которое в настоящее время составляет самый существенный общественный момент, – моральный и экономический, мешающий девушке, не задумываясь, отдаться любимому мужчине. Не будет ли это достаточной причиной для постепенного возникновения более свободных половых отношений, а вместе с тем и более снисходительного подхода общественного мнения к девичьей чести и к женской стыдливости?». – Фридрих Энгельс. Происхождение семьи, частной собственности и государства // Маркс К., Энгельс Ф. Избранные произведения. В 3-х т. Т. 3. – Москва: Политиздат, 1986, – 639 с. – http://webreading.ru/sci_/sci_history/fridrih-engels-proishoghdenie-semi-chastnoy-sobstvennosti-i-gosudarstva.html – С. 40. (19.05.2014).

[5] Див.: Гендерна рівність, ювенальна юстиція та гомосексуалізм. Добро чи зло? – http://forum.te.ua/showthread.php?t=138974 (19.05.2014).

[6] Наприклад, шляхом молодіжних семінарів і конференцій, що їх, серед інших, фінансує Фонд Гайнріха Белля. Див. наприклад: http://ua.boell.org/uk/2014/05/14/litnya-shkola-genderna-teoriya-dlya-sociogumanitarnih-fakultetiv-profesiyno-cikavo. Див. також: http://genderpage.ru/ (19.05.2014). «Фонд Гайнріха Бе́лля (нім. Heinrich Böll Stiftung) — німецька неурядова організація імені Генріха Белля, що підтримує проекти у сфері розвитку громадянського суспільства, політичної освіти, соціально-політичної активності і відповідальності, прав людини, міжкультурного діалогу, екології. Заснований в 1987 році в Кельні, 1997 в році відбулося велике злиття з іншими фондами, в результаті чого штаб-квартира перемістилася в Берлін. Діяльність фонду фінансується здебільшого за рахунок Федерального уряду Німеччини. Організаційна структура фонду включає 16 земельних фондів в самій Німеччині та 28 закордонних представництв, які ведуть діяльність в 60 країнах на 4 континентах. Фонд вважається тісно пов'язаним з партією «зелених» Німеччини). – http://uk.wikipedia.org/wiki/Фонд_Гайнріха_Белля (19.05.2014).

[7] «Що ж стосується інших прав, наприклад, права на шлюб, то тут українське законодавство, наскільки я бачу, стоїть на позиціях природного права. Принаймні, і Конституція України (ст. 51), і Сімейний Кодекс України (ст. 21) визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, а не просто «живих істот» чи «субстанцій». Сімейний Кодекс України обумовлює також, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (ст. 211 ч. 3). Тому я маю велику надію, що Україна, після того, як вона відмінить проабортне законодавство та очиститься від голокосту власних дітей в лонах матерів, зможе стати прикладом запевнення прав людини та сім’ї також і для країн Західного світу...». – Петро Гусак. Права людини та сім’ї в контексті українського законодавства.// Польська та українська сім’я перед викликами сучасності. – Інститут наук про родину Люблінського Католицького Університету/Інститут родини і подружнього життя Українського Католицького Університету: Львів, 2010. – С. 25.

[8] Ґабріела Кубі. Ґендерна революція: релятивізм в дії. – Львів, 2012 – http://family-institute.org.ua/tl_files/News/gabriela-kubi_gender.pdf (19.05.2014).