* - публікація з точки зору суспільного права.
Чи не найголовнішим сьогоднішнім аргументом щодо права жінок робити аборти є той, що жінка вільна у розпорядженні своїм тілом, а тому, якщо вона хоче, то вільна зробити аборти – бо це її тіло!
Чи насправді така логіка виправдана та є обґрунтованою і з точки зору права та інших фундаментальних наук та й з боку здорового глузду?
Найперше, що потрібно розуміти, що будь-які теорії, думки, філософії, які не мали свого глибинного осмислення та правового обґрунтування, неодмінно призводили до трагедії, і дуже часто, світового масштабу. Наприклад такі думки, що темношкірі люди є людьми другого сорту та мають бути рабами, призвели до того, що тисячі людей загинули, тільки тому, що хотіли довести, що вони такі ж вільні та рівні у своїх правах та гідності, які і світлошкірі люди; чиясь думка про те, що євреї є «брудною» нацією, а тому повинна бути винищена, результатом чого історія людства пережила страшний голокост; переконання, що арійська раса є вищою над усіма расами землі, а тому повинна панувати над іншими, призвела до того, що світ став свідком найжахливішої другої світової війни – і таких прикладів є достатньо.
Досвід людського буття говорить про те, що чим серйозніше проблема і коли вона стосується мільйонів людей, а за статистикою щорічно по всьому світу здійснюють 56 мільйонів абортів [1] (до речі, жодна війна не забрала такої кількості людських життів…), тим більш серйозніше та обґрунтованіше потрібно до цього питання підходити.
Саме так, як підійшли до осмислення та захисту найголовнішого права людського буття –
права на життя. Очевидно, що ніхто не буде сперечатися з тим, що це найважливіше право, оскільки за його відсутності – інші права просто не мають ніякого значення. А тому, це право закріплене у найважливіших нормативних актів всього людства, а саме: в Загальній декларації прав людини; Конвенції про захист прав людини та основних свобод; Міжнародному пакті про громадянські і політичні права; Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини. А також в Основному Закону держави України – Конституції України, яка у статті 27 передбачає, що
кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя [2].
Варто зазначити, що фундаментальним принципом у взаємовідносинах людей щодо їх можливої поведінки та прав є те, що право кожного закінчується там, де розпочинається право іншої людини. В цьому і полягає суть рівності прав! І як вірно зазначив давньогрецький філософ Сенека:
«Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані» [5].
Саме така філософія захищає людство від таких трагедій як рабство та голокост, від голодомору та світових війн. Саме така філософія має захищати людство від геноциду ненароджених людей з боку тих, хто вважає, що він вільний обирати як йому поступати з власним тілом.
Багатьма науковцями доведено, що від моменту запліднення, розпочинається нове людське життя, відбувається факт народження дитини. Дитина не стає людиною, коли вона фізично народжується, а коли вона ще знаходиться в утробі своєї матері. І таку позицію вже давно доведена як і з біологічної, медичної точки зору, так і з позиції права[6].
Цивільний кодекс України передбачено, що згідно зі статтею 1222 Кодексу до осіб, які можуть призиватися до спадкування, відносяться зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини особи. Охорона інтересів такої особи передбачена статтею 1298 згідно з якою, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще ненародженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Варто особливо наголосити на тому, що стаття 1222 Цивільного кодексу зачатих, але ненароджених дітей відносить до категорії «особи», а стаття 1298 цього Кодексу відносить цих осіб до спадкоємців, тобто до тих, хто вже володіє відповідним правами і такі особи не є частиною материнського організму, а є самостійними особами [3]. Отже, якщо ненароджена людина володіє правом спадкування, чи вона не володіє найважливішим правом – правом на життя? Звичайно, що володіє!
Варто підкреслити, що захист права ненародженої людини захищається не тільки в українському законодавстві, право на життя від моменту зачаття захищається в таких країнах як: Німеччина, Чехія, Польща, Ірландія, Словаччина та в інших країнах [7].
Також, ряд науковців, а саме: Василій Великий, Жером Лежен, Ернст Хант, Олександр Попов, Василь Голінченко та інші вважали, що з точки зору біології, генетики та ембріології життя людини починається від моменту її зачаття. Саме з цього моменту і виникає найфундаментальніше право людини – це право на життя! І це право не може бути зупинене жодним нормативним актом держави чи сваволею людини.
Більше того, Декларація прав дитини, прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р., в преамбулі підкреслює: «Дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження» [8].
А отже, маємо підтвердження з таких фундаментальних наук, як біологія, генетика та з боку права, що життя людини розпочинається в момент її зачаття! І, очевидно, що це життя має бути захищене як державою, так і окремим індивідом.
Так, з теорії права, можемо виділити фундаментальний принцип права людини – це право на свободу, як думки, слова так і дій. Але варто зазначити, що право, робити все, що хочеш є обмеженим, а саме, воно обмежується правом іншої людини та фактом можливої незаконної діяльності. Тобто особа може робити все, що не обмежує прав іншої людини та не порушує встановленого права.
Варто також наголосити, що розпорядженням своїм тілом стосується не тільки жінок – це неуніверсальне жіноче право. Кожна народжена людина має право розпоряджатися своїм тілом, як вона забажає. Чи це відпочинок, чи це праця, чи це зайняття спортом, чи це донорська діяльність – кожен може розпоряджатися своїм тілом так, як хоче. Але, також варто зрозуміти, що це право не є універсальним, воно також обмежується. Наприклад, шахіди, які використовують власне тіло для того, щоб здійснювати терористичні акти не можуть обґрунтовувати свої дії тим, що вони мають право використовувати власне тіло так, як захочуть. Всі розуміють, що вони чинять жахливий злочин, внаслідок якого гинуть багато людей. Так само військові не можуть використовувати власні тіла, щоб чинити збройну агресію проти іншої держави та вбивати мирне населення. Чи навіть прості злочинці не мають права використовувати власні тіла, для того, щоб ґвалтувати та вбивати інших людей.
Суть права та розумних відносин між людьми полягає в тому, що я можу використовувати власне тіло для свого блага та блага інших людей, якщо це не чинить зло іншим та не порушує права інших людей.
Тому, позбавляти права на життя ненародженої людини, тільки тому, що хтось це обґрунтовує правом на вільне розпорядження своїм тілом, як мінімум є не розумним та таким, яке нівелює будь-які фундаментальні підвалини права. Доведеним науковим фактом є те, що
коли жінка робить аборт – вона вбиває життя, вона вбиває ненароджену дитину, вона вбиває людину!
Окремо, варто зазначити, що подібне розпорядження своїм тілом не тільки є вбивчим для дітей, але є надзвичайно негативним для того ж тіла жінки. Близько 70 тисяч жінок у всьому світі помирають внаслідок ускладнень при проведенні аборту, а близько 7 мільйонів жінок ще довго лікуються від проведення відповідної вбивчої процедури [4].
Вертаючись до конституції України, а саме статті 27, яка передбачає, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, можна підсумовуючи зазначити, що аборт по своїй суті є актом свавільного позбавлення життя людини в наслідок недолугої та примітивної позиції щодо права на вільне використання свого тіла в розрізі здійснення аборту.
В будь-якому разі, той, хто зараз так голосно ратує за своє право вільно використовувати своє тіло, має пам’ятати один неспростовний факт – якби її мама була б таких же поглядів, ця особа ніколи б не знала що таке життя, що таке радість, що таке щастя, що таке любов…
Будьмо розумними та відповідальними не тільки перед собою, але і перед прийдешніми поколіннями та Богом! [2].
Адвокат, Сергій Гула
http://dc.lviv.ua
