У 1904 році Папа Римський Пій Х оголосив для всієї Католицької Церкви Ювілейний рік з нагоди 50-ліття проголошення догми про Непорочне Зачаття Пречистої Діви Марії. Цей рік став особливим часом вшанування Пресвятої Богородиці також і в Греко-Католицькій Церкві Галичини.
Митрополит Андрей Шептицький після одужання від важкої недуги, на знак особливої любові і подяки Матінці Божій за дар зцілення, написав Пастирське послання до вірних і духовенства про Непорочне Зачаття Преч. Діви Марії. У ньому, зокрема, Князь Церкви наголосив:
«…Призначаю в порозумінні з Преосв. Єпископами Перемиським і Станиславівським, час від Успення Пресвятої Богородиці аж до до 26-ї неділі по Зісл. Духа Святого включно, т. є. тримісячний термін, в котрім вірні Епархій будуть могли доступити ювілейного відпусту при додержанні умов, викладених у Папськім листі…
При тім розпоряджуємо, щоби дня 9 грудня ст. ст., а 22 грудня н. ст. по Богослуженні та відповідній науці й заохоті, в кождій церкві священики відчитали такий акт посвячення цілої Епархії та села, а також сіл, які належать до парохій, Непорочному Зачаттю Божої Матери, змінюючи лишень те, що, згідно зі селом чи парохією, належить змінити.
Той самий акт відчитаємо прилюдно ми, всі три Владики краю, тобто Преосв. Епископ Перемиський і Преосв. Епископ Станиславівський, кождий на своїй катедрі…» (Див.: «Посланіє Пастирське Андрея Шептицького, Митрополита Галицького, до духовенства і вірних своїх Епархій О Пренепорочнім Зачаттю Пресвятої Богородиці. – Крехів, дня 3 (16) травня р. Б. 1904).
Ювілейний 1904 рік був також роком призначення о. д-ра Григорія Хомишина Станиславівським Єпископом. А вже через півроку після сходження на владичу катедру Преосв. Григорій 22 грудня 1904 р., одночасно з усім галицьким Єпископатом, віддає під Покров Непорочно Зачатої Діви Марії усю Станиславівську Єпархію. Підтвердження цьому знаходимо у додатку до Пастирського Послання «О діяльности священичій» від 22 грудня 1905 року.
(Текст Акту посвяти вміщено на стор 1.)
Від того часу в Станиславівській Єпархії культ до Богоматері був дуже поширений: не було парохії, в якій не правилися б маївки, в часі яких священики говорили науки. І направду, вірні дуже горнулися до Матері Божої, як діти до рідної матері...
Заслугою цього великого культу до Пресвятої Богородиці була велика ревність Владики Григорія і його любов до Богоматері. За його прикладом Дев’ятниці відправлялися також у парохіях, а перед Празником Непорочного Зачаття і на закінчення була цілоденна адорація та гімн св. Амвросія Медіолянського «Тебе, Бога, хвалим». Ціла Єпархія була вдячна Владиці за таку його ревну дбайливість. В день Непорочного Зачаття Єпископ Хомишин особисто провадив Службу Божу і ніколи не давав проповідати комусь зі священиків: завжди сам виголошував проповідь, і то таку сердечну, що можна було серцем відчути і побачити ту його велику синівську відданість і любов до Богоматері.
Владика Григорій віддав свою Єпархію під Покров Непорочно Зачатої Діви Марії на самому початку свого архіпастирського служіння, тож тепер стає більш зрозумілим, чому то наш Архієрей-Мученик, коли починав чи то місію, чи взагалі кожну науку-проповідь, то завжди згадував Матір Божу: «За заступництвом Матері Божої».
Знав бо Владика, що Ісус Христос не відмовить Їй ніколи і ні в чому, як не відмовив Їй у Кані Галилейській.
Знав Єпископ, що успіх і користь з наук та місій буде лише тоді, коли він буде засівати зерно в душах своїх слухачів під Покровом Непорочно Зачатої, і воно напевно прийметься, бо Мати Божа про це подбає. То ж не дивно, що все, що робив Владика для справ спасіння людських душ, завжди робив через заступництво Богоматері.
Якось науку на честь Богоматері Владика Хомишин почав так:
«Один батько відвозив свого сина до ґімназії до Тернополя: син той вже був учнем 3-ої кляси ґімназійної. Наука зачиналася 1-го вересня. Батько, селянин, який був змучений працею, їдучи вночі, задрімав і коні самі їхали дорогою; малий школяр також заснув; під возом миготіла ліхтарня, але що був сильний вітер і дощ падав, ліхтарня згасла.
Нараз коні стали і зачали форкати, даючи в той спосіб знак, що якась перешкода є і не йдуть дальше. Батько пробудився і хотів силувати коней їхати вперед; проснувся і малий школяр. Коли батько побачив, що коні не рухаються з місця, встав із воза і неначе завмер: легонько потягнув віз назад, а коні самі послухали та й помогли батькові цофнути возом дозаду. Коли вже були за кілька кроків від небезпечного місця, батько закликав свого сина і сказав: «Гляди, де ми були!» Засвітивши насилу ліхтарню, бо була страшна буря, подорожні побачили страшний вид: вода вийшла з берегів, бо дощі перепадали кілька днів, зірвала міст на річці Серет, а коні були вже над самою пропастю; за малу хвилину були б потопилися і вони, і батько з сином. «Видко, мій сину, що Мати Божа тебе дуже любить, бо завтра є велике свято Її Успення». Оба клякнули і щиросердечно подякували Матінці Божій за чудесне врятування їх від неминучої погибелі» .
«Мої дорогі, тим сином був я», - промовив крізь сльози Владика Григорій Хомишин і тут ціла церква слухачів заплакала від зворушення...
«Тому я є вдячний Матінці Божій і хочу Їй служити вірно аж до смерти», - цими словами завершив Єпископ свою науку, а своїм ревним 40-річним архіпастирським служінням та мучеництвом повністю дотримав обіцянку.
А крім того, наведена вище історія є вражаючим доказом, що Богомати вже тоді вибрала того маленького школяра Гриця Хомишина на свого вірного слугу, який до останньої миті свого стражденного життя ширив культ до Неї і її Найдорожчого Сина, Нашого Спасителя Ісуса Христа.
ЄПИСКОП ГРИГОРІЙ ХОМИШИН
Підготував о. Ігор Пелехатий / http://www.novazorya.if.ua
