Скажіть так, щоб і я пойняв!..
Один із глибоконародних депутатів минулих скликань

ПР-НКВД-СС-ФСБ-Гестапівські реалії сьогодення, які щохвилинно охоплюють суспільство, штовхають (а все частіше - вдаряють) кожну людину честі запитати себе: що робити?

Додамо тут не менш важливе запитання: як робити? І, - ще важливіше - яким бути? Щоб врятувати і себе, й Україну.

В цій статті не буде політологічних формул, програм чи піар-напучувань для партійних функціонерів. Бо вибори проходять. А ми залишаємось. Не буде тут (принаймні, поки-що) і закликів до бунту: хто бунтуватиме?

Тому на останнє запитання була і є тільки одна універсальна відповідь: Бути патріотом!

При владі чи в опозиції. На роботі чи вдома, в магазині і за столом (про це дещо пізніше).

Добре, що в середовищі справжньої еліти знову підіймається ця тема.

Отже, бути патріотом - це як? Запитання також дуже давнє й болюче для українського сенсу. І не тільки українського.

Бо: 1) галушкових, 2) будьмо-гейних, 3) трибунних, 4) професійних, 5) зітхальних, 6) самовдоволено-вождистських "патріотів" завжди не бракувало.

Варті окремих дослідів є банальні але дуже помітні 7) "свідомі" дурні чи негідники, для яких патріотизм ніколи не стане ні класичним "останнім прилистком", ні благодатним ліком, ані алібі.

Один з найвпливовіших ліричних героїв українського сенсу - 8) агентурний "патріот"-провокатор. Причому цей типаж настільки тісно дружить з попереднім, що часто не розбереш, де закінчується дурень і починається провокатор.

І ця "сплочонність" нездар і диверсантів від патріотизму в українській долі настільки зловіща, що навіть підриває священну віру в "жидо-масонську змову". Бо якби ця змова й була, то вищевказані герої своїм найвищим антиукраїнським ККД зайняли б у цих ложах усі вакансії, а останній безробітний, знедолений правдивий масон збомжувався б десь у лісах Кончі чи Безрадичів...

Утім, автор не буде забавляти читача надмірною систематизацією та аналізом різноманітних типажів українських ерзац-патріотів. Насамперед тому, що при цьому є легка спокуса впасти у ще один чи не найулюбленіший підленький маразм-прийом "патріота" - бити своїх, щоб чужі ... ні, не боялись, - помітили!

І дійсно, зі всієї різнобарвності навіть більш-менш щирої любові до України вичленяється одна найсуттєвіша універсальна вада: брак або ж повна відсутність вольових начал, домінування емоції (від плаксивості до пихатості) над дією - його величністю ВЧИНКОМ!

На величезний жаль, багаторічні дослідження цієї надважливої особистісної і суспільної сфери показали: сучасний патріотизм на 75-80% є 1) пасивним; 2) споживацьким; 3) некреативним. Патріотизмом переляканого слуги, а не гордого господаря.

"Батьківщина - це дім для людини. А не для раба", - згадалася тут фраза старого Лукіана.

Який патріотизм врятує Україну, відродить націю, випростає українця? "Той, який, у почутті своєї нижчості, пристосовується до волі інших; якого засада - сидіти й не рипатись; ...якого гаряча, але обмежена любов до свого, до рідного - спихає націю до значення народу-провінції", - запитував у своїх сучасників Донцов у маловідомій ще праці "Два патріотизми".

Якими повинні бути патріоти? Чи "як оте Квітчине "малоросійське дворянство", що трималося рідної старовини, плакало над віршами Кобзаря і варениками, але за щастя вважало сміти схилитися до ручки найяснішої цариці на троні Петра..."?

Ці запитання-докори Донцова слушні і через 90 років.

Про "комплекс малоросійства" писали й Маланюк у своїй "Книзі спостережень", і Рябчук, Сверстюк... Механізми формування цих вад шляхом "розумової підлеглості" розкрив ще великий Вернадський у праці "Украинский вопрос и русское общество", а у світовому масштабі "ментальний колоніалізм" чудово дослідив Едвард Саїд.

Хто винен?

І тут ні сліз, ні розпачу не треба (за Василем Симоненком). Зрозуміло: все (чи майже все) вольове, мужнє і гідне було знищене багатьма етапами фізичного і духовного імпер-геноциду.

Ті, хто ховалися, пристосовувалися, оглядалися, "не рипалися", хто відіймав або ж тихенько жував скибку хліба під ковдрою, коли помирав ближній, хто доносив і зраджував, хто вбивав або рятувався - вижили.

І дали нащадків. - Нас!

Утім, автор - не прихильник спішних узагальнень і категоричності, які, як вірно казав Лев Толстой, властиві невігласам. Бо якщо і зараз, після століть такого антиприроднього добору й антиєвгеніки, серед українців є стільки вольових, світлих, достойних постатей, значить ми дійсно колись були великим народом!

Автор не любить також плаксивих тверджень типу "винні всі". Бо були і завжди будуть ті, хто діє і прагне.

І все ж, - хто винен найбільше? Окрім а) злочинних "політиків", яких зараз, мабуть, чи не 90% і про яких ваш автор написав уже достатньо, є ще одна суспільна верства, яка несе найбільшу відповідальність за те, що на 20-му році незалежності "маємо те, що маємо".

Це б) педагоги - вихователі садочків, вчителі шкіл, викладачі вузів, тощо. Бо це не військові, не "менти", не медики, не водії, не продавці, це саме педагоги створюють собі людину, суспільство, владу.

Низька зарплатня - слабке оправдання. І тут не йдеться про тих педагогів, які живуть і працюють за принципом "как получіцца".

Скільки добрих і "щирих" вчительок, бібліотекарок знаємо ми. Як їм завжди жаль Україну! Яка співуча наша мова! А як правильно, не "проти всіх" вони голосують!

Але свої, державою і Богом дані, 8 щоденних казенних педгодин роботи далеко не всі з них наповнили (окрім глечиків і вірних віршиків) українським духом, змістом, волею, тобто справжнім патріотизмом.

Це про таких українців Липинський колись сказав у своїх знаменитих "Листах до братів-хліборобів": "Виявити наше хотіння в ясній, тривалій ідеї та закріпити його тривалою, довгою, організованою ... працею нам трудно тому, що увага наша, не керована віжками волі й розуму, весь час розпорошується під впливом нових емоційних подражнень, які нищать попередні".

Неодноразово говорив автор і про вітчизняний ганебний в) кінематограф.  Попри безгрошів'я, за роки незалежності створено сотні різних "українських" фільмів. Але чи є серед них хоча б один Фільм-клич, Фільм-дороговказ!?

У цьому місці настав час, з огляду на великий різнобій у дискусіях і банальне нерозуміння "матчасті", розібратися, власне, що воно таке і для чого воно "нужно".

Тобто, відповісти на класичні культові запитання обивателя: 1. "А шо я с етого буду імєть?". 2. "Нє всьо лі равно?" і 3. "Какая разніца, ліш би чєловєк хороший бил?".

Запитання ці не такі вже й глупо-дурнуваті і не такі прості, як видаються на перший погляд. На них, на жаль, досі не спромоглися відповісти ні академічні установи, ні гуманітарні напівставкибатьки нації, ні президенти.

Патріотизм: суть і сенс

Національна ідея, патріотизм як її інструмент, націоналізм (тобто політичний патріотизм), - не вигадка філософів, не іграшка письменників, не "притулок" політиків.

Це універсальні рушії, механізми буття, еволюції, прогресу: по-перше, людини, по-друге, нації, по-третє, людства.

Світ не може довільно розвиватися. Для прогресу матерії потрібен постійний притік енергії. В іншому разі, настають ентропійні процеси розпаду, деструкції, спрощення, деградації.

Це ж стосується і людини, і людства. Патріотизм - це той енергетичний пульсар-генератор, який каталізує енергію людей і націй, протистоїть їх деградації, заряджаючи їх самовідтворювальними системами рушійних сил розвитку.

Але патріотизм - не вічний двигун. Свою енергію, у свою чергу, патріотизм черпає з людської душі й розуму.

Отже, І. Що патріотизм, національна ідея дають людині? Чому, за Чернишевським, патріотизм є "мірою (і творцем! - примітка автора) величі людини"?

Тому, що патріотизм є нічим незамінною системою соціально-психологічних рушіїв і механізмів позитивного формування особистості, й водночас - системою стримувань, табу щодо негативу: "Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до вітчизни, і ця любов дає вихованню вірний ключ до серця людини і могутню опору для боротьби з її шкідливими ... нахилами", - твердив великий українець, один з найвидатніших педагогів Ушинський.

Тому, що у повноцінної людини патріотизм, національна свідомість з дитинства, з колискової пісні і казочок стають однією з найпозитивніших домінант індивідуальної свідомості, навколо якої групуються інші чинники її буття.

Патріотизм - багатовимірна, багатокомпонентна але цілісна система якостей особистості, яка об'єднує 1) емоційно-почуттєву; 2) інтелектуальну; 3) діяльно-поведінкову сферу її існування.

Зі становленням людини патріотизм, національна ідея вмонтовують у її свідомість додаткову систему позитивних а) мотивів, б) емоцій і почуттів, в) потреб, г) інтересів, ґ) прагнень, д) установок, е) стимулів, є) ціннісних орієнтирів, ж) ідеалів, які у своїй взаємодії визначають, формують і розвивають увесь спектр її індивідуальних якостей.

Тут було б вельми потрібно покопирсатися-проілюструвати вплив патріотизму на кількісні і якісні складові, на розширення амплітуди (від "-" до "+") кожного із вказаних чинників людського розвитку від а) до ж), але не хочеться переборщити з академічним драйвом.

Втім, одне зауваження. Психолог Боришевський зі свого боку підтвердив дані висновки автора, виявивши, що вищевказані механізми (мотиви, інтереси, стимули тощо можуть активно функціонуватити "за наявності у свідомості та підсвідомості людини інтегруючого і стимулюючого начала або чинників, у ролі яких виступає певна життєво важлива ідея...

Якщо така ідея відзначається соціально позитивним змістом, має морально цінне навантаження, вона спричиняє розвивальний ефект..., а також може конструктивно впливати на ... систему особистості загалом".

Тобто, у формуванні людини патріотизм відіграє 1) ідентифікаційну; 2) цілеутворюючу; 3) мотиваційну; 4) розвиваючу; 5) творчу (продуктивну) функції.

Володимир Гонський, для УП

www.pravda.com.ua