Ідея українського націоналізму зроджена самим буттям Української Нації, історичним і духовним процесом її ставання та утвердження.
Ідеологія українського націоналізму розвинулася і постала як цілісна система понять і вартостей, які дають чітке і правильне розуміння головних питань існування світу, нації, людини, співжиття між народами і людьми.
Український націоналізм не є якоюсь надуманою, штучною теорією, принесеною "з чужого поля". Навпаки, йому притаманна глибока органічність, традиційність щодо основ буття Української Нації, її культури, самої психології народу. Визначальною ознакою українського націоналізму є його націозахисна всеохопна дія і функція. Тобто націоналізм завжди протиставлявся і поборював ті суспільно-політичні теорії і рухи, які у своїх засадах були розкладовими, деструктивними чи дезорієнтуючими щодо нормального і вільного життя Української Нації, а це: московський імперіалізм, комунізм, соціалізм, анархізм, космополітичний лібералізм.
Світоглядно український націоналізм виходить із засад глибокого християнізму, чим заперечує ідеї безбожницької в своїй сути матеріалістичної цивілізації. Йому властивий всебічний ідеалізм, тобто плекання всього Духового, ідеального в людині і суспільстві, утвердження їх в тому, що Дух панує над матерією, що лише в устремлінні до Високого, Шляхетного, Ідеального людина зможе знайти повне задоволення потреб своєї душі. Націоналізм є запереченням всім формам матеріалізму, який часто маскується і завуальовується в барвні шати, як от: прагматизму, з його культом набутку; раціоналізму, з його перейнятістю "прогресом" і науковістю, що вихолощують духовність, "поезію буття" в людському існуванні; у ХІХ-ХХ ст.- різноманітним теоріям соціалізму, космополітичного лібералізму, що завершують собою шлях до царства Мамони, до царства матеріальних благ і вартостей, які тепер розуміються як заповітний ідеал.
Всім теоріям "модернізації", "перебудови" і бездумного експериментаторства в суспільній і культурній сферах націоналізм протиставляє традиціоналізм, що зроджений віковою мудрістю і глибинністю почувань людини, яка вміє переживати минуле і видобувати з нього натхнення і наснагу для розуміння і творення майбутнього. З "Духу нашої давнини" виходить візія нашого Майбутнього. Бо ніщо в світі не було надійно збудоване на крихкому фундаменті щойно тепер придуманого. Все повинно маїй міцні підвалини Традиції, Минулого.
"На грані двох світів" стоїть Україна. В основі її національної ідеї, її культури лежать ідеї й духовність європейської цивілізації. Ці наші національні ознаки - європейськість, окциденталізм - творять той незнищенний фундамент, на якому стояла і стоїть, на якому утверджувалася й утверджуватиметься національна суть, національна відмінність Українця. Саме ці підстави нашої національної політики і культури роблять з України вирішальний, геополітичний чинник у протистоянні всієї вільної європейської цивілізації відвічному московсько-ординському імперіялізмові, що напирає зі Сходу.
У протилежність ідеалам буржуазно-раціоналістичної суспільної ідеології, що виховує "маленьку людину", людину-порошинку у вихорі індустріального прогресу, яка тільки "споживає" і ніколи не мислить себе Богоподібним створінням з безмежним поривом у життєвому чині і творчості до Вічного, націоналізм плекає ідеал Людини-Лицаря, Людини-Героя. Націоналізм прагне повернути українцям те героїчне світовідчуття, яке було притаманне їм у величні та войовничо-суворі часи Княжої Руси, Хмельниччини, Визвольних Змагань 1917-1920 рр. і зриву ОУН-УПА 30-50-х років. Повернути їм завзятість і відвагу воїнів Святослава і Володимира Великого, непохитну безстрашність Сагайдачного і Богуна, невгамовне завзяття і політичний військовий хист полк. Коновальця і генерала Чупринки-Шухевича. Не пристосування і компроміси, дріб'язковість і культ шлунку, а Розмах, Сила, Наполегливість і Воля. Не корисливість і "моя хата скраю", а Мудрість, Мужність, Шляхетність, якими двигтить наша минувшина. Тільки плекання в суспільстві масового Героїзму, Високих Устремлінь, націлення його на Велику Мету, з глибоким усвідомленням свого Призначення в світі може збудити новий дух в Нації, зродити нову Епоху в її історії. У добу, коли проголошувалися і проголошуються різні космополітичні і розкладові теорії про "занепад", "клясову" розірваність і "технологічно-індустріяльну" розчиненість Нації, український націоналізм завжди стояв і стоятиме на принципі незнищенности й безсмертности Ідеї Нації. Ця тверда переконаність виходить з розуміння, що Ідея ця є Богоданною.
Нація - це найвища, органічна форма буття людської спільноти. Єдність живих, мертвих і ненароджених поколінь, пов'язаних спільністю походження, мови, історії, культури, території, традиції і спільними змаганнями здобути незалежність, спільною Волею утвердити свою самобутність поміж народами - ось що творить цю вічну категорію. Ця кровна і психологічна спорідненість несе в собі колосальну інтенцію оновлення, духовно-культурної творчости. І тільки в Нації знаходить своє повне і всебічне самовираження одиниця, людська індивідуальність. Поза межами Нації, національного така індивідуальність втрачає коріння органічної духовности.
Гарантом повноцінного, вільного і всебічного розвитку Нації є національна держава. Українська Соборна Суверенна Держава - це мета кожного націоналіста. Утвердження, піднесення і розбудова її - це його теперішнє постійне завдання.
У своїй боротьбі за Українську Державу націоналістичний рух завжди і виключно опирався на власні сили. Це визначальний принцип націоналізму. На відміну від інших суспільно-політичних рухів, які у своїх міжнародних доктринах покладають великі надії на, відповідно, "економічно-фінансову" кон'юнктурну допомогу і "клясову солідарність", націоналізм поборював і поборює таку політичну дезорієнтацію народу як фальшиву і шкідливу. Український націоналізм стверджував і стверджує, що тільки орієнтація на власні сили, тільки повністю самостійницька зовнішня політика може допровадити Україну до Свободи і до належного визначення у світовому співтоваристві.
Український націоналістичний рух завжди був і залишається рухом революційним. У найтяжчі періоди національного поневолення України він будив і поривав українство на визвольну революційну боротьбу проти гнобителів. Націоналістичні ідеї були тим вічно буремним стимулом, що не давав занидіти народним устремлінням до волі. Революційний – це означає такий, що ставить за мету повне, а не часткове визволення і утвердження українського народу в усіх національних правах на своїй землі і у своїй державі. Революційний - це означає, що він ніколи не зупинявся перед переважаючою силою ворога-загарбника, а боровся з ним до кінця, не обмежуючись засобами цієї боротьби, аж до всенародного збройного повстання. Революційний - це означає такий, що прагне глобального і повного знищення всіх форм ворожого суспільно-політичного і духовного уярмлення Нації та утвердження в Українській Національній Державі всіх ідеалів і вартостей українства в політичній і культурній сферах.
Своїми визначальними рисами та ідеями, - плеканням героїзму в народі, романтики боротьби, релігійним патосом, революційною тактикою, спрямованою на всебічне визволення людини і спільноти, - націоналізм є колосальною і всеобіймаючою силою, яка активізує ціле українське суспільство. Він вносить в соціяльне і духовне життя Нації особливу життєдайну енергію, той загальний життєвий оптимізм, активність і розмах, без яких неможливим є розбудувати справді велику і справді міцну державу. Без цих суспільно-духовних чинників неможливим є нове оздоровлення і піднесення Нації. Без них неможливими є розріст і сила нової української людини.
Завжди ворожі, московські імперські та космополітичні сили намагаються сфальсифікувати саме поняття націоналізму, підступно приписуючи йому в своїй пропаганді ознаки шовінізму, тобто ненависть до інших народів, та імперіялізму, тобто агресивність стосовно інших народів. Націоналізм - це філософія буття Нації, її життя, розбудови, росту, тоді як шовінізм - це філософія поневолення і гноблення інших націй. В основі націоналізму - національна ідея, в основі шовінізму - великодержавно-імперький інтерес. Націоналізм починається з любові до свого, шовінізм - із ненависти до чужого. Мета націоналізму - свобода своєї нації, мета шовінізму - поневолення іншої. Націоналізм трактує інтернаціоналізм як міжнаціональні взаємини на засадах рівности націй, шовінізм перетворює інтернаціоналізм у засіб денаціоналізації народів і підпорядкування їх імперській чи великодержавницькій ідеї. Для націоналіста національні ознаки інших, їх святині, символи, традиції, тощо - об'єкт поваги і пошанування; для шовініста – це те, що потрібно негайно знищити, викорінити і замінити своїм. Націоналізм породжує подвижників і героїв; шовінізм - убивць, грабіжників, яничарів, холуїв. Націоналіст завжди бореться, щоб відстояти своє; шовініст - щоб загарбати чуже. Націоналізм зацікавлений у зростанні добробуту своїх громадян - це зміцнює національну державу; шовінізм зацікавлений у протилежному, бо ситих важче нацькувати на інші народи, а без цього послабиться диктат держави, розпадеться імперія. Природа і ґенеза цих понять - націоналізму і шовінізму - взаємопротилежні: вони витікають із зовсім відмінних засад та ідей, отже, й перетинатися ніколи не можуть.
Iдея українського націоналізму у завершенні була сформульована Тарасом Шевченком. Ідеал героїчного козацького чину, пристрасна оборона всього рідного, плекання державницької традиції, гартування національного характеру в почуттях затятости і витривалости, глибинний патос національної самобутности, піднесення та ідеалізація всього величного в нашій історії, могутній християнізм - ось ті вартості і заповіти, які він нам дав і на яких повинна виховуватися нова українська людина. Літературна спадщина Т.Шевченка виступає як неодмінне джерело і критерії українського націоналізму, пристосовані до конкретних умов та актуальних завдань національно-визвольних змагань українського народу.
На політичному відтинку найвизначнішим утверджувачем державної самостійности став Микола Міхновський - автор "Самостійної України", фундатор першої націоналістичної політичної організації з широкою програмою діяння - Революційної Української Партії (РУП). Саме йому належить заслуга чітко поставленої мети у змаганнях українства: самостійність, винесення українського руху з колії етнографічно-провінційних домагань на чіткі і протиставні шляхи національного визволення, із застосуванням усіх методів політичної боротьби, включаючи збройні. Саме він сформулював усі політичні ідеали і вимоги українства як Нації, не етнографічної групи.
Дмитро Донцов є творцем третьої основної ланки націоналістичної ідеї - її філософії. На гльобальному рівні осмислення ним були увиразнені такі визначальні і непорушні принципи як глибинний традиціоналізм і окциденталізм нашої визвольної політики, її державницька традиція, культ героїки і всенаціонального активізму, містики та ірраціоналізму, культ романтики і боротьби. Твори його дихають почуттям великої сили, розмаху, віри.
Д.Донцову належить цілісна концепція трактування і розуміння історії людства, її двигунів і першопричин. Одним з найважливіших висновків у ній є той, який пояснює успіхи, завоювання, піднесення якоїсь із націй в історії наявністю в ній згуртованої, вольової, героїчної, шляхетної касти "луччих людей". Ця ідея провідної верстви, духовної аристократії, верстви людей-лицарів, людей-творців історії і культури, лягла в основу націоналістичної концепції, за якою творилася у 20-30-ті роки Організація Українських Націоналістів. Люди - члени ОУН - це витязі Ідеї і Чину, безмежно віддані справі Нації, які у постійній і довічній боротьбі за національні ідеали бачать своє найвище щастя і мету. Вони не вагаються у виборі між життям і смертю, між ідеальним і матеріяльною спокусою, між високим і приземленим. Чітко ділять світ на Добро і Зло. Моральна чистота і шляхетні устремління характеризують їх.
Організація Українських Націоналістів постала 1929 року на основі злиття кількох націоналістичних організацій і груп в Україні і на еміграції. Ця потужна і монолітна революційна сила українського народу була створена завдяки організаторському і провідницькому талантові полковника Евгена Коновальця. Своєю орденською суттю, чіткою націозахисною дією, безмежним поривом до визволення, ОУН стала надійним і вирішальним важелем у боротьбі за створення Української Соборної Самостійної Держави. Героїчний зрив ОУН-УПА 30-50-х років - цьому свідчення.
На теоретичному рівні великий вклад в розбудову ідеології українського націоналізму внесли Юліян Охримович, Степан Ленкавський і Юліян Вассиян, Микола Сціборський і Осип Дяків-Горновий, Зенон Коссак, Дмитро Мирон-Орлик та Петро Федун-Полтава. Їх спадщина - це той морально-ідейний заповіт, на якому повинно виховуватися нове покоління націоналістів.
Колосальним явищем в історії української духовности і культури стали художні твори та ідеї письменників, які були або безпосередніми учасниками націоналістичного руху, членами ОУН, або творили під визначальним впливом ідей українського націоналізму - Евгена Маланюка і Юрія Липи, Олега Ольжича і Олени Теліги, Леоніда Мосендза й Оксани Лятуринської, Уласа Самчука, Богдана Кравціва і Володимира Яніва, Михайла Дяченка-Боєслава, Ярослава Мотала та інших.
Все це доводить, що націоналізм увійшов у дух і кров українського народу, що без його ідей і життєво-політичних постулатів неможливим є вільний і могутній розвиток Української Нації, вільний і могутній розвиток Української Людини.
Олег БАГАН
http://national-ua.org/
