Митрополит Андрей граф Шептицький увійшов в історію України не лише як релігійний, але також як визначний політичний діяч. Свою суспільно-політичну діяльність він розглядав насамперед з християнської точки зору - як вияв любові до Бога та ближнього.
Вплив Шептицького на політичну історію України є безперечний, однак не слід забувати, що через ряд як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів ідеї цього патріота-державника так і не були зреалізованими на сто відсотків –Вдадика Андрей двічі пережив національно-визвольне піднесення українського народу, і в обох випадках українська державність була втоплена окупантами в крові.
Враховуючи це, стає зрозумілою важливість дослідження суспільно-політичних поглядів А. Шептицького, його ідеалу держави, суспільного устрою, особливостей відносин державної влади і Церкви. Актуальність цього дослідження зумовлюється, як мінімум, двома причинами: по-перше, воно може послужити своєрідним методологічним штрихом для кращого розуміння політичної та релігійної історії України першої половини ХХ століття; по-друге, зараз, коли українці продовжують стояти "на розпутті велелюднім" (І. Франко) суспільно-політичний ідеал А. Шептицького може послужити одним із орієнтирів у боротьбі за власну національну державність, а в майбутньому – у справі розбудови Української держави.
Свій суспільний авторитет Шептицький здобув ще за часів Австро-Угорської імперії, коли український визвольний рух в Галичині лише набирав потенціалу, залишаючись при цьому лояльним до влади Габсбургів. В Східній Галичині на той час існував досить складний етнополітичний механізм, який складали українці, що попри старання недругів все ж ніколи не редукувались до стану одних лише "попів і хлопів", поляки, які не зважаючи на бездержавність відчували себе законними господарями краю, австрійців, для яких головним було збереження стабільності в регіоні, та євреїв – вигнаним дітям Землі Обітованої, які на протязі майже двох тисяч років лавірували між чужинцями щоб вижити.
А. Шептицький на той час не бачив доцільності революційної боротьби, яка, очевидно, лише порушила б рівновагу в регіоні, до того ж, далеко не на користь українців. Шептицький, спочатку як єпископ, а потім як митрополит, натомість вбачав доцільність у емансипації українців як нації, розумів, що перед тим, як стати до бою за державну незалежність, потрібно підкачати м'язи та набратись розуму. Щодо "м'язів", то зазначимо лише, що Шептицький своїм авторитетом значною мірою посприяв мілітаризації галицької молоді, що, в решті решт, призвело до розгортання на передодні Першої світової війни стрілецького руху. А от "набирання розуму" в плані висвітлення суспільно-політичних поглядів Шептицького нас цікавить значно більше, оскільки, бажаючи кристалізації українців в єдиний національний моноліт, Владика Андрей розробив досить цілісну націологічну систему.
Передусім Шептицький зазначав, що патріотизм є християнським явищем: "... вороги Христової науки ... закидали їй, що затираючи ріжниці поміж народами, стремить до інтернаціоналізму, - що є рівнодушною на сповнення патріотичних обов'язків людини, - що добрі християни не є добрими патріотами [...] Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю! (тут і далі виділення наші. - І.З.)" [1]. Особливості християнського ставлення до патріотизму та національного питання А. Шептицький дуже добре розкриває у своїй статті "Відносини русинів до поляків", опублікованій у 1899 році в газеті "Прапор". В ній він зокрема писав наступне: "Ми зросли вже з переконанням, так наші, як і поляки, що між русинами і поляками не може бути згоди". Шукаючи причини цієї ненависті, він приходить до висновку, що "ненависть руського народу відноситься до тих неморальних діл, які приходиться руському народові зазнавати від поляків на своїй власній землі; до того неморального ладу, яким хочуть руський народ силоміць ущасливити" [2].
Від своїх поглядів А. Шептицький не відступився і в міжвоєнний період, коли україно-польські відносини ще більше загострилися. В цьому плані варто згадати лист митрополита до о. Джованні Дженоккі (апостольського візитатора, що в 1922 році прибув до Галичини з метою досліджнення причин україно-польської конфронтації). В листі до о. Дненоккі Шептицький зазначав наступне: "... Правдивий патріотизм є нічим іншим у своїй суті, як правдивою любов'ю до ближнього. І я став таким чином українським патріотом. Уся моя праця, яка зродилась з цієї любові, мала завжди на меті добро, яке я бажав зробити для свого народу. [...] Усе добро, яке я зміг зробити українцям, на жаль, часто було представлене поляками як зло, що я робив їм, полякам..." [3]. Як бачимо, Андрей Шептицький розглядав патріотизм як освячене християнством органічне людське почуття, яке є не лише дозволеним, але й обов'язковим (тут варто згадати слова Папи Пія ХІІ "Любов до Бога і Батьківщини – дві найбільші любові кожної благородної душі"). Проте патріотизм, на думку Шептицького, в жодному разі не має переростати в шовінізм, в міжнаціональну ворожнечу.
Повертаючись до теми зусиль, докладених А. Шептицьким на поч. ХХ з метою всесторонньої емансипації української нації, згадаємо про його перший пастирський (тоді ще єпископський) лист до вірних. Дозволимо собі досить розширену цитату: "Преосвященний єпископ Андрей... виступає вперше публично - Пастирським листом впросто до народу... Свій лист до народу він починає не від проповідування Божого Слова, а від людської сторони його життя – певний, що Христос не буде гніватись на це, він благословить свій народ живучий на землі, яку дав Господь, з бажанням, щоб цю Божу землю любити та не пускати її з рук і на ній дороблятися добробуту, на взір інших народів. Єпископ хоче бачити свій народ фізично сильний й умово розвитий..." Далі Шептицький закликає до патріотизму та національної єдності, критикує політичні роздори, зокрема партійні. Єпископ Андрей наголошує на важливості виховання молоді, яка незабаром має очолити процеси національного відродження й будівництва. Між іншим, він вказує і на вагі економічно-господарського відродження: він домагається "такого напряму виховання, щоб будучі покоління взяли у свої руки торгівлю та промисл, бо слабим є суспільство, що не має промислу, й убогим, якщо у ньому торгують чужинці". Говорячи про традиційно велику суспільно-громадську роль священства, Шептицький не заперечує впливу на народ інтелігенції, однак застерігає її від атеїзму, яким деякі, що вибрали не Бога, а поверхневу науку, хотіли "просвітити" народ [4]. Дана цитата показує, що Шептицький розумів необхідність розвитку всіх ланок національного життя, потребу культурного, освітнього, економічного зростання як неодмінну передумову самостійного буття українського народу.
У світлі націологічної системи Шептицького надзвичайно важливим є його ставлення до євреїв. Визначний український патріот надзвичайно приязно ставився до цього народу. Наведемо один епізод із життя Шептицького. 20 травня 1902 року Шептицький приїхав до Рогатина. Приїзд митрополита зібрав на подвір'ї церкви Різдва Пресвятої Богородиці не тільки українців, але й місцеву єврейську громаду. Один із свідків цієї події - Яків Сусленський - у своїй статті "Андрей Шептицький - невизнаний Праведник світу" (Свобода, 8 квітня 1981 року) згадував з цього приводу: "Митрополит витягнув з кишені ряси табакерку, зажив табаки й подивився на жидів, а вони якось так ласкаво глядять на нього. Він усміхнувся, зачинив табакерку й подав її найближчому жидові. Цей подав її другом, той ще іншому, табакерка йшла по жидах і за яких п'ять хвилин табакерка повернулася до Митрополита, але вже порожня. Митрополит поглянув на жидів, глипнув на порожню табакерку й вдоволено посміхнувся" [5].
Приязне ставлення до євреїв зберігалося на протязі усього життя митрополита Шептицького. Нагадаємо, що в період німецької окупації Владика Андрей наважився зробити виклик гітлерівській системі задля порятунку євреїв. Радянський автор В. Бєляєв пояснював таке ставлення до євреїв політичною далекоглядністю митрополита, який усвідомлював той політичний вплив, який мали сіоністи [6]. На нашу думку, в цьому питанні не потрібно впадати у крайнощі. Дійсно, А. Шептицький у відношенні до єврейського народу, як і належить християнинові, керувався любов'ю, а рятування ним євреїв можна порівняти із вчинком євангельського Доброго Самарянина. Однак не можна також заперечити і того, що митрополит добре усвідомлював важливість українсько-єврейського порозуміння. Тож Шептицького можна поставити в один ряд із такими теоретиками та практиками україноюдаїки як В. Жаботинський, М. Феллер, В. Іванишин. Водночас Шептицький демонстрував по-справжньому націоналістичне розіміння між націями, яке цілком відповідає словам С. Бандери про те, що український націоналіст до інших націй має ставитись так, як хоче, щоб ставились до його нації.
Важливо з'ясувати, як митрополит ставився до найпоширеніших політичних ідеологій першої пол. ХХ ст. Найперше з'ясуємо його відношення до так званих "лівих” сил – радикалів, соціалістів, комуністів.
Ставлення Шептицього до ідеологій лівого спектру було негативним хоча б з огляду на те, що вони були виразно ворожими християнству (в теоретичній площині орієнтувалися на матеріалізм, що заперечував ідею Бога, в практичній – характеризувались виразним антиклерикалізмом). В своїй концептуальній статті "Наша програма" Шептицький зазначав: "Боїмося безбожної науки, - зовсім противної науці Христа. Боїмося науки соціалістів, – тих, що підкопують основи християнської родини, – що не признають приватної власности, а релігію вважають приватною справою кожної людини зокрема". Тут же він давав душпастирам практичні настанови у боротьбі з лівими: "Отже, не згадуючи людям нічого про радикалів і соціалістів, мусимо утверджувати їх у догмах науки Ісуса Христа, - особливо у догмах, проти яких воює саме соціялізм. Мусимо звернути свою увагу на організацію християнської родини. А в економічній ділянці мусимо виказати конечність і практичність науки Ісуса Христа! Багатших треба наклонювати до любови та милосердя супроти убожчих, – а убожчих остерігати перед пожаданням чужого добра" [7].
Зразком докладного політичного аналізу комунізму є написана в серпні 1936 року "Осторога перед небезпекою комунізму". Послання складається з вступу та трьох частин. Уже у вступі Шептицький подає комунізм як ідеологію зради – зради Церкви, рідного народу та всіх убогих, скривджених та пригноблених у цьому світі. У першій частині послання митрополит докладно з'ясовує антихристиянську сутність комунізму. "Большевики, – пише Андрей Шептицький, – мають за найголовнішу засаду знищення Церкви"; "Комуністи є безбожниками та в їх програмі нема точки, в якій би були щирішими, як у тій одній одній: у боротьбі проти Бога". Комунізм перетворився у "матеріялістичну й поганську релігію, що Леніна й йому подібних уважає неначе півбогами, а брехню, обман, насильство, терор, гноблення вбогих, деморалізування дітей, пониження жінки, знищення родини, знищення селянства й доведення всього народу до крайньої нужди вважає принципами свого панування, хоч усі ці принципи прикрашує брехливими, просто противними назвами". Комуністи можуть вдавати з себе побожних християн, по-святотатськи причащатися, належати до католицьких товариств, однак "якщо хто признається до комунізму, якщо хвалить комунізм, комунізм боронить – християнином не є, а може лише християнина удавати. Комуніст і християнин – то як вогонь і вода, що разом на одному місці не можуть бути". Оскільки певна частина молоді погано орієнтується в політичних справах, митрополит радить під час сповіді розповідати духівникові про своє членство в різних організаціях і за його вимогою із цих організацій виходити. Наприкінці митрополит розглядає антинародну економічну політику більшовиків. "Коли говорять, що боряться з капіталізмом, стільки лиш в тому правди, що боряться з усіми, хоч би якими малими й дрібними капіталами і своєм великим капіталом з'їдають усі малі" [8].
А яким було ставлення А. Шептицького до псевдотрадиціоналістичних ідеологій? Відповідь на це питання частково можна знайти у написаному в 1932 році "Слові до української молоді". Як видно з цього твору, Шептицький не сприймав дух нового часу, не сприймав "течії загально світової", яка "створила з одного боку фашизм і такий виразний у многих державах нахил до диктатури, а з другого боку большевизм" [9].
Більш докладну критику цих ідеологій, зокрема націонал-соціалізму, А. Шептицький здійснив в період Другої світової. У листі до Пія ХІІ він пише: "Я не берусь до критики самої системи, яку Ваша Святість краще знає від нас усіх. Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунків, карикатури всіх ідей цивілізації і порядку. Ця система надмірного егоїзму до абсурдного рівня, зовсім божевільного національного шовінізму, ненависті до всього, що є чесним і гарним... Куди ця сиситема заведе нещасну німецьку націю? Хіба тільки до такої дегенерації, якої історія ще не бачила" [10]. Працівники радянських спецслужб зібрали такі вислови митрополита відносно німецького нацизму: "Німці пограли цю війну в наслідок своєї ідіотської внутрішньої, особливо національної, політики". "Як невпізнанно змінилися німці...", "Всьому причиною нинішня революція в Німеччині. Вона підняла на верх низи, всілякий непотріб німецького народу" [11].
З вище наведених слів можемо зробити наступні висновки. По-перше, Шептицький не сприймав нацистського імперіалізму, шовінізму, расизму – явищ виразно ворожих націоналістичній ідеології. По-друге, він чудово бачив антитрадиціоналістську сутність німецького націонал-соціалізму, розумів, що за ширмою відродження тевтонського духу лежить подібний до марсистського футуризм, що за вдаваним аристократизмом криється розшаліла низькими інстинктами юрба, а увесь нацизм базується на запереченні християнських цінностей – основи європейської Традиції. В цілому, Шептицький чудово відмітив саме ті риси німецького націонал-соціалізму, які виразно відрізняють його від українського націоналізму, нерозривно пов’язаного з християнством та традиціоналізмом.
Водночас Шептицький розумів, що ХХ ст. – це століття націоналізму. Доказом цього є як його взаємини з українським націоналістичним рухом, так і його вислови на кшталт "нинішні часи націоналізму", в яких є "самозрозуміло", що "Український народ від 1918 року кроваво боровся проти Польщі та більшовиків за самостійну, Соборну Україну " [12].
Негативно митрополит Андрей ставився і до ліберальної демократії, яку критикував у своєму творі "Як будувати Рідну Хату". Сповнений надій на щасливе державне майбутнє, цей твір змальовує християнсько-традиціоналістичний шлях розвитку національної української держави [13].
Як бачимо, в основі суспільно-політичних поглядів А. Шептицького лежав патріотизм як глибоко християнське почуття. Патріотизм, національне почуття, на думку Шептицького, ні в якому разі не має переростати в шовінізм, національну ненависть. Саме це стало однією з причин критики митрополитом німецького націонал-соціалізму. Інша нигативна риса націонал-соціалізму за Шептицьким – це його антитрадиціоналізм.
Протягом свого життя Шептицький завжди був виразним антисоціалістом та антикомуністом. Він чудово бачив, що всі ліві ідеології, по-перше, є ворожими християнству, по-друге, загрожують вільному державному життю народів, а по-третє, нічим не кращі від лібералізму (капіталізму), оскільки так само, навіть більше, експлуатують людську працю.
Суспільно-політичний ідеал А. Шептицького був досить близьким до поглядів українських націоналістів (водночас Шептицький часто не розділяв методи діяльності ОУНівців, особливо в міжвоєнний період), він хотів бачити Україну християнською національною державою, в якій існує соціальний мир та плекаються традиційні цінності.
Примітки
1. Перше слово Пастиря (Пастирський лист до вірних Станиславівської єпархії, даний у дні св. пророка Ілії, 1899 р.) // Твори Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Т. І. - Торонто, 1965. - С. 17
2. Сапеляк А., єп. Київська Церква на слов'янському Сході. Канонічно-екуменічний аспект. - Лвів: ГВС, 2002. - С. 114-115
3. Сапеляк А., єп. Україна крізь віки: релігійно-церковний аспект. - Львів: Червона Калина, 2006. - С. 125
4. Сапеляк А., єп. Київська Церква... - С. 106-108
5. Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері / Упор. Г. Меріам-Лужницький. - Львів: Світ, 1994 - С. 60
6. Там само. - С. 61
7. Шептицький А. Наша програма // Твори Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Т. І. - Торонто, 1965. - С. 25-26
8. Базилевич А.-М. Введення у твори митроп. Андрея Шептицького // Твори Слуги Божого митрополита Андрея Шептицького. Пастирські листи. Т. І. - Торонто, 1965. - С. 223-226
9. Там само. - С. 214
10. Сапеляк А., єп. Україна крізь віки... - С. 141
11. Витяг із доповідної записки начальника УНКДБ по Дьвівській області К. Волошенка наркому держбезпеки УРСР С. Савченку про діяльність духовенства УГКЦ в період німецької окупації. 16 вересня 1944 // Ліквідація УГКЦ (1939-1945). Документи радянських органів державної безпеки - К.: ПП Сергійчук В.І., 2006. - Т. І. - С. 196-222
12. Сапеляк А., єп. Україна крізь віки... - C. 140
13. Див.: Шептицький А. Як будувати Рідну Хату? - Львів: Свічадо, 1999. - 48 с.
Ігор Загребельний, м. Полтава
http://national-ua.org/
