Безсмертна людська душа… Найбільший дар Творця, даний людині, котрий відрізняє її від інших живих істот, які населяють нашу Землю. Таємнича й непізнанна, нематеріальна субстанція, котра робить з людини не просто живе сотворіння, а дитину Божу, наділену вільною волею та сумлінням – визначальними рисами на її життєвому шляху. Рисами, котрі уможливлюють спасіння душі кожної людини у нашому грішному світі.

В нашому світі, де добро бореться зі злом, любов з ненавистю, світло із темрявою. Апостол Павло пише: „Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверді, надягнувши броню віри та любові й шолом надії на спасіння”(1.Сол.5,8). Спасіння – це найбільша нагорода Воїна Христового. А Христовим Воїном зобов’язаний бути кожен християнин. Бо наша Земля Обітованна – це Царство Боже і ми повинні воювати за кожен її клаптик, ми повинні поширювати Царство Боже вже тут, на цій жорстокій та неправедній землі.

У цій війні ми мусимо бути відважними – реальними в Бозі, мусимо ретельно зважувати всі ситуації, аргументи та виклики, котрі постають перед нами. Але, власне Божі аргументи повинні бути сильнішими за всі решту. Відважна людина спиратиметься на Святе Письмо, на Божий задум та Провидіння Господнє, прийме Його поради, піде Його шляхом, навіть якщо це буде суперечити усталеним людським суспільним та світоглядним стереотипам, людському думанню та звичайній логіці.

Свої рішення відважна людина приймає у молитві. Хоробрим є той, хто не дивлячись на страх чи емоції вчиняє акт волі й діє відповідно з Божим Законом. Апостол Павло каже: „Бог дав нам не духа страху, а сили любові й поміркованості”(2.Тим.1,7). Тактика ворога – це влада страху, диктатура, фізичний та моральний терор, узурпація влади та поневолення людей, бажання зробити з них слухняну та безсловесну скотину. Тому будь-який страх (окрім страху Божого) – це провокація диявола, щоб збити нас із правильного шляху, загнати в кут і знищити.

Погляньте на наших можновладців найрізноманітніших кольорів та забарвлень, тих котрі вже вмочили свої рила в державні корита, й тих, які ще тільки приміряють розмір цього самого рила (чи рильця) до розмірів корита. Вони всі давно вже продали свої душі сатані. Для них не існує ні Божих, ні людських, видуманих ними ж, законів. Всі ці людиноподібні істоти перебувають у полоні двох диявольських інстинктів: страху та жадоби влади й грошей. Але Господь милосердний та величний у своїй Любові – навіть для них Він залишає можливість покаятись та спастися… Якщо ж вони не почують голосу Творця – тоді прийде час розплати!

Яким же чином нам перемагати страх? Зростати в Любові! В Любові до Бога й своєї Батьківщини. Апостол Іван каже: „Страху немає в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє страх… ”(1.Ів.3,18). І коли диявол залякує нас, сіє в наших душах темне насіння страху й боязливості, ми повинні пам’ятати, що „Бог – наш люблячий батько, який збереже нас як зіницю ока і сховає в тіні своїх крил”.

Щира любов завжди породжує відвагу й поборює страх. Але як зростати в любові, зміцнювати її в собі? „Любов розлита в серцях наших Святим Духом, що нам даний” - каже Святий Павло. Святий Дух дає нам любов і вірність – силу керуватися в житті Божими законами. В житті й у боротьбі зі злом - зі злом у собі й у навколишньому світі. Але Святий Дух нам даний Спасителем як нагорода на шляху до Вічного Життя через спасіння нашої безсмертної душі. Тому Христовий Воїн повинен прийняти цей безцінний Дар через Святу Євхаристію й ревно зберігати Його у своєму серці.

Апостол Павло пише про „шолом надії на спасіння”. Шолом на римського воїна надягав зброєносець, а ми мусимо дозволити Христові зодягнути на нас цей шолом, бо самі ми не зможемо такого захисту ні виготовити, ні десь взяти. Бо ж Христос каже до нас через тисячоліття: „Я воскресіння і життя! Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує – той не вмре повіки ”(Ів.11,25-26). Ось, де наша сила й впевненість у перемозі! Навіть загинувши на шляху Світла та Істини – ми не загинемо, а будемо жити вічно, бо йдемо Шляхом Спасителя! Це той скарб віри, котрий ми бережемо у наших серцях.

Але віра – це сукупність віри серця й віри розуму. Практикуючий християнин, Воїн Христовий завжди має правильне думання, він знає в якому напрямку скеровувати свої думки. Вибір шляху Христового Воїна, навернення, означає зміну свідомості, зміну способу думання. Наш розум потребує твердого переконання, що ми спасенні – і ми його отримуємо, вибравши покликання Воїна Христа. Воїна, котрий бореться „не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах”(Еф.6,12). Воїна, котрий виконуючи заповіт Спасителя „себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій” і йде Його шляхом. Зректися себе й віддати себе Богові – це справа не для боягузів, що покірно дозволяють іншим витирати об себе ноги, а дорога для тих, хто хоче виконати Боже призначення щодо свого життя.

Ця дорога – це дорога служіння й свободи, хоча це може здатися комусь парадоксальним. Бо свобода людини – це завжди свобода розділена. Її треба нести спільно, тому вона вимагає служіння. Бо коли немає готовності підпорядковуватися та віддавати себе служінню – не може бути спільної свободи. Треба здавати собі справу, що цими чеснотами можна зловживати, підпорядкувавши їх фальшивій системі цінностей. Тобто, ці чесноти не є добрими суто формально, вони стають такими виключно у зв’язку з мотивацією, котрою є віра й нетерпимість до зла. „А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого”(Еф.6,16).

Справжній Христовий Воїн не може перебувати поза Царством Божим на Землі – Церквою Христовою. Бо тільки перебуваючи у єднанні з Церквою людина може йти шляхом Спасіння й Досконалості через покаяння, покуту та прийняття Святого Причастя. У наш час Церква залишається єдиною глобальною противагою будь-якому гнітові та утискам. Вселенська Церква не дає себе конформізувати масовому світогляду і протистоїть різноманітним світським, політичним та економічним механізмам гноблення та уніфікації. Церква є складовою частиною свободи саме тому, що має форму існування в суспільстві, й ця форма існування включає у себе також і суспільні обов’язки.

Це означає, що якщо ми виступаємо супроти диктатури, гноблення, зовнішньої чи внутрішньої окупації, то чинимо так не тільки й не стільки з особистих спонукань, а під впливом внутрішньої сили, котра виходить поза межі нашої особистості та нашої суб’єктивності.

Через традицію в Церкві ми маємо змогу відчути дух тисячоліть, дух нашої давнини, героїчної спадщини наших предків, а вже через неї – ми осягаємо Вічність. Церква піднімає вгору перст, вказуючи світові та повчаючи світ, але є величезна необхідність у тому, щоб постійно відчувати, що її надихає благодатний неспокій – не можна дозволити вам спати, бо сон став би для вас смертельним.

Зло захоплює владу шляхом приневолення людини, створюючи при цьому власні структури для втілення своїх сатанинських задумів. Структури зла існують, вони чинять тиск на людину, блокуючи її свободу, зводячи мур поміж світом і Богом. У цій ситуації Господь дає нам шанс спокутувати свої гріхи й осягнути спасіння, ступивши на шлях боротьби зі злом, як видимим, так і невидимим.

Кожна людина, кожен християнин, котрий своїм життям протистоїть злу, котрий пожертвував себе й свої життєві інтереси та прагнення для служіння Христові – він, чи вона, вже є непереможними. Сьогодні в Україні ми маємо ту ситуацію, коли дискусія вже давно перетворилася на обман, а ми повинні боротися, щоб зберегти свободу. Свободу своєї держави, своєї нації, врешті-решт – особисту свободу!

Зло вже давно захопило владу в Україні й обманом утримує її, змінюючи тільки забарвлення та персоналії. Шляхом тихого державного перевороту та узурпації влади, бандитське угрупування „Партія регіонів” та ті підсвинки, котрі штовхаючись і талапаючись у багнюці захланності, аморальності, продажності та інших політичних „чеснот”, будують свої владні структури зла в Україні, прагнучи тримати українців у покорі та залежності від себе та своїх подачок, одночасно набиваючи свої кишені неправедними грошима, вкраденими в простих українців та отриманими від торгівлі національними багатствами.

Самоусунення, байдужість, принцип „моя хата скраю” - це означає примирення зі злом, моральний і духовний програш у битві із самим собою та навколишнім світом, згода з тим, щоб раб у тобі переміг вільну людину. А це, в свою чергу – втрата власної гідності та самоповаги, бо в такому випадку ми погоджуємося на те, що наші діти та внуки стануть безправним бидлом.

Але цього не станеться! Спаситель вказав нам шлях любові й служіння, шлях активної життєвої позиції, шлях протиставлення злу. Шлях Лицаря… Хлопець ти, чи дівчина, чоловік чи жінка – від кожного з нас особисто залежить доля України та наших майбутніх поколінь! Очисти своє сумління, прийми Святе Причастя і впевнено ступай на шлях спасіння, шлях Лицаря Христа!

Бо з нами – Бог! І перемога – за нами!

Підполковник Ростислав ВИНАР
www.banderivets.org.ua/