Людина завжди шукала під крилом влади захисту і притулку, пов’язувала з нею свої надії та сподівання, втрачала їх, ставала у важку хвилину на шлях безкомпромісної боротьби з владою, шукала шляхи її покращення. Владу боготворили грошолюби і властолюбці. В неї проникали збоченці для здійснення злочинів. Таємниці влади досліджували найкращі вчені світу. Влада - це символ людської крові, гірких сліз і вічних надій на кращу долю.

Якою повинна бути влада? Дискусії на цю тему тривають багато віків, але однозначної відповіді не отримано, тому що в таких дискусіях головне і фундаментальне питання про джерела влади чомусь дивним чином відтіснено на задній план. Хочу загострити увагу на джерелах влади, оскільки саме тут заховано ключ до глибинного розуміння її суті.
В Конституції України сказано: «...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Таке положення Основного Закону України отримало високі оцінки світової спільноти. Але, згідно із вченнями головних релігій світу, творцем всього видимою і невидимого, в т.ч. влади, є Бог. Тому виникає цілий ряд запитань. Від кого влада - від Бога, чи від людей? Якщо є грань між такими владами, то яка її природа? Відповіді на такі запитання повинні бути дуже виважені, оскільки визначають життєво важливі для всіх взаємовідносини між владою і людиною.

Влада від Бога

«Кожна людина нехай кориться владі вищій: нема бо влади, що не була б від Бога; ті влади, що існують, установлені Богом» (Рим. 13,1-2). А як бути, коли влада пропонує суспільству недолугі закони, несправедливих керівників, зрештою, сама є інструментом свавілля?
Біблія дає чітку відповідь на це запитання: «...відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла» (Рим. 14,12) У всі часи, у всіх країнах люди зодягались у «зброю світла» і ставали до боротьби зі злом. Троє добрих і відданих правителю вавилонського царства службовців відмовились виконувати його наказ поклонятись золотому боввану, за що живцем були вкинуті у розпечену вогнем піч. Рішучі юдеї не тільки виявили пошану Богу, але й відстояли гідність інших людей.
Українське православ’я втратило біля десяти тисяч священиків, закатованих більшовиками в двадцятих роках минулого століття. Єдиною провиною духовенства було прагнення будувати Україну на засадах любові. Більшовики ж розпалювали революцію ненависті в цілому світі.
Багато християн загинуло мученицькою смертю, відмовляючись поклонятись божкам римських імператорів.
«Пекельні сили» так і не змогли подолати Греко-Католицької Церкви. Її провідники спільно із сотнями тисяч вірних (а не купкою націоналістів, та ще й буржуазних) завжди послідовно відстоювали свою віру, свободу, мову, культуру і, звичайно, традиції.
Аналогічних прикладів в історії різних релігійних течій є багато. Біблія не закликає до безладу чи революцій, але й не визнає абсолютної влади і обожнення людини, оскільки гідність людини має Боже начало, а не суспільне або державне.
Зрозумілою та однозначною у питаннях влади є також і позиція Католицької Церкви, викладена у Катехизмі: «Якщо поняття влади походить від Божої установки, то форма політичного устрою, як і вибір їх керівників, мають бути полишені на волю громадян...
...Людське законодавство набирає значення закону лише тоді, коли воно відповідає істинному розумові; звідси випливає, що воно черпає силу з Вічного Закону. У міру того, як воно відхиляється від розуму, його треба проголосити несправедливим, бо в ньому не присутні прикмети закону; воно стає радше формою насильства.
...Влада законна тільки тоді, коли вона дбає про загальне добро певної спільноти і коли для його досягнення вона вживає морально дозволені засоби. Якщо керівники видають несправедливі закони або вживають заходи, що суперечать моральному порядкові, ці розпорядження не зобов’язують людину в її сумлінні. Тоді влада перестає бути владою і настає гидке насильство».

Влада від людей

Влада від людей має цікаву історію. Навчені гірким досвідом комуністичного режиму, українці намагаються реалізувати владу через систему управління, яка називається демократією.
Наше уявлення про витоки демократії найчастіше пов’язане з афінською демократією, хоча демократія має значно глибше коріння.
Останній суддя і пророк Божий народу ізраїльського Самуїл (11 століття до н.е.) мав у людей високу любов і повагу. Через 40 років керівництва він передав владу своїм двом синам. Вони брали хабарі і судили несправедливо. Насправді це було випробовування обраного народу, яке євреї не витримали і стали просити Самуїла поставити над ними царя, як і в інших народів. Бог не хотів цього, а тому попередив через пророка Самуїла впертих і нетерплячих людей про страшні наслідки такої вимоги, але їхню волю виконав, тому що створив людину вільною у своєму виборі. Це описано у Книзі І Самуїла, розділ 8. Народ вимагав «...нехай цар буде над нами, і ми будемо, як інші народи». Люди в який раз відкинули волю Божу і зробили по-своєму. Так проростали перші зернята народовладдя, які з плином часу стали називатися демократією, лібералізмом і іншими хитромудрими означеннями.
Народи світу не раз помилялися у своєму виборі, а тому прихильникам народовладдя або демократії необхідно бути уважними. Демократія, як лікувальний засіб, може лікувати, а може вбивати.
Трохи більше як через тисячу років, людям і цього було мало. Вони висунули нову вимогу: «Розіпни!». До сьогодні розпинаємо Ісуса Христа: Любов, Добро, Справедливість, Людину — за те, що вона іншої віри, кольору шкіри чи походження, або через те, що хочемо експлуатувати її на свою користь.
Один із найбільших парадоксів земної цивілізації полягає у тому, що кожна людина, зокрема, прагне добра, хоче бути щасливою, але всі разом зараз впевнено рухаємось до загибелі через несправедливість суспільних відносин, які проявляються у конфліктах, війнах чи руйнації довкілля. Добре це розуміємо, бачимо, але вирішення наших негараздів покладаємо на сучасних фарисеїв і книжників. Новітні лжепророки вміло маніпулюють нашою свідомістю, старанно приховуючи головне і висовуючи на перший план другорядне. Наприклад, час від часу нам підкидають ідеї про царя-батюшку, сильну руку, гетьманат або орієнтацію на сильну президентську республіку і ін. Суспільство втягується у ці добре зорганізовані безплідні дискусії, даремно сподіваючись на те, що тільки політичний устрій допоможе вирішити проблеми нашого буття. Політичний устрій стане добром для людини і відповідатиме докорінним інтересам народу тільки тоді, коли він буде орієнтуватись на владу не тільки від людей, а в першу чергу від Бога, коли головними є морально-етичні норми, а не системи управління суспільством.
На перший погляд патріарх Самуїл і перший цар Ізраїлю робили одну і ту ж роботу - керували народом. Але пророк чинив волю Божу, а цар робив так, як вважав за необхідне. Спочатку він був добрим правителем, але з плином часу перетворився на похмуру і жорстоку людину, за що його і скинули. Так триває уже кілька тисячоліть.

Влада від правителів

Якщо джерелом влади є народ, то, на мою думку, його правителі повинні бути виконавцями волі народу, а не морем влади, яка хоче все поглинути. Холодна і жорстока, зверхня і самовпевнена влада правителя постійно забуває про джерела, які час від часу перетворюються у бурхливі потоки, змітаючи все на своєму шляху. Це правда тисячоліть, це наша хвора реальність і її не може вилікувати ніяке народовладдя. А що каже Біблія про правителів? «...Який правитель міста, такі й усі його мешканці» (Сир. 10,2); «цар розумний - добробут народу». (Мудр. 6, 24) Таких висловлювань у «Вічній Книзі» (так називав Біблію Григорій Сковорода) є багато. Вона пропонує нам іншу правду - правду надії, справедливості, добра.
Дві правди, чорна і біла, а людина одна і вона повинна повсякчас робити свій вибір між цими правдами. На жаль, наше життя після гріхопадіння перетворилося у дуже короткий та болісний шлях від брами народження до брами смерті. Правильним вибором життєвої позиції ми можемо суттєво змінити його на краще, але найширші можливості мають для цього наші правителі.
Ця тема блискуче висвітлена науковцем із Луганська Володимиром Сабадухою у розробленій ним «Я-концепції». Під «Я-концепцією» автор розуміє уявлення людини, представника влади про свою роль в суспільстві і в історії взагалі. Його наукові праці - це захоплююча подорож у глибини людської психіки, у сутність історичних подій. Концепція допомагає усвідомити спонукання у діяльності людини та представників влади зокрема і дати відповідь «Хто є хто?» в житті і історії. Сподіваюсь, що напрацювання вченого актуальні не лише для України, а й для людської спільноти.
Відповідно до «Я-концепції’ є чотири рівні розвитку людини, які мають свої характеристики. Земною цивілізацією управляють люди другого або посереднього рівня здібностей, які спонукаються у своїй діяльності власною вигодою, а не інтересами суспільства. Головною рисою таких людей, на думку автора, є необмежений потяг до влади, грошей, а також безвідповідальність. До третього рівня автор відносить особистостей, які у будь-яких обставинах спонукаються інтересами суспільства, держави, утім, як посередні, лише прикриваються інтересами держави та народу. Люди четвертого рівня здібностей - генії (а про перший рівень писати не хочеться).
Ефективність влади залежить від того, який тип людей знаходиться при владі. Людина посереднього рівня вичерпала свій інтелектуально-психологічний потенціал і не здатна приймати рішення на користь суспільства. Майбутнє України і людства залежить від того, чи зможе народ, як джерело влади, обирати особистостей, а не людей посереднього рівня здібностей. Пропонована концепція не супере­чить християнському розумінню людини, суспільства і влади зокрема.
Запропонована переорієнта­ція­ можлива за розбудови нашого життя відповідно до рекомендацій християнського суспільного вчення, поєднаних із досягненнями науки. Ньютон не випадково при одному слові «Бог» знімав капелюха, а Ейнштейн сказав: «Наука без релігії хромає, а релігія без науки сліпа».
Події минулого показують, що влада, яка перетворюється у «гидке насильство», небезпечна для людства. Давно визрів час усвідомити владі від людей і їх правителів гостру необхідність розбудови суспільства взаємної відповідальності всіх людей без винятку за свої наміри, слова та конкретні дії. Це повинно стати нормою, обов’язком і визначальною рисою українця. Головним у нашому житті повинен стати «праведний закон». Вірю в те, що українці будуть серед перших народів, які утвердять його на своїй землі.
Розпочинати необхідно від всебічної моральної і фінансової допомоги таким науковцям, як Володимир Сабадуха та громадським організаціям, які готові до клопіткої праці на користь суспільства. Ці дії швидко наберуть зрозумілих організаційних форм і дадуть добрі плоди.
Леся Українка залишила нам прекрасні слова:
«Вставай, хто живий,
в кого думка повстала!
Година для праці настала».
Наша праця - це рух до вищих цінностей особистісного буття, а не першого найнижчого рівня розвитку. Будь-яка людина, правитель, влада можуть відкинути чорну правду, згубні пристрасті і обрати світлі ідеали. Тоді народ отримає справжню, а не облудну свободу, та найкращі умови, щоб перетворити рідний край у землю обітовану.

Мирослав ДАВИДІВ

www.novazorya.if.ua