В чому ж полягає призначення людини і як зрозуміти мету чи ціль нашого життя? На це питання автор спробує дати відповідь тобі дорогий Читачу!
Пошук і пізнання Бога – ось кінцева мета людини. Створена за образом і подобою Божою, людина у самій своїй природі не може не шукати спілкування з Богом не тільки як зі своїм початком і первообразом, але й як із найвищим верховним благом, бо: «В Ньому ми живемо й рухаємось» (Діян. 17.28). Але як розумно-вольове єство людина може і повинна досягти єднання з Богом не інакше, як шляхом свідомого та вільного вдосконалення своїх сил. На богоуподібнення як завдання людського життя Святе Писання вказує чітко. І Сам Бог говорить людям: «Освятіться й будьте святі, бо святий Я» (Лев.11.44; 2Петр. 1.15-16). Тільки цим шляхом людина може прославляти свого Творця, до чого її і закликають: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мф. 5.16); «Прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони» (1Кор. 6.20); «То ж коли ви їсте, чи п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть» (1Кор. 10.31). Ось реальні приклади того, що призначення людини перш за все полягає в прославленні Бога і як результат стяжання на себе Його подоби і благодаті.
Призначення людини в тому, що стосується її богоподібної душі. Але людина складається не тільки з душі, але й з тіла. Тому вона повинна досягати свого призначення не інакше, як через посередництво землі та чуттєвого світу. І видимий світ є дійсно прекрасним допоміжним засобом для досягнення людиною свого призначення. Він дає багату й різноманітну поживу для розвитку пізнавальних можливостей людини, приводи до знаходження та зміцнення волі через дані нам терпіння, до розвитку та виховання почуття прекрасного, цей світ надихає людину до того, щоб звеличитися своїм духом до Бога. А щоб земля і зовнішній світ не могли служити перешкодою людині в досягненні нею вищого призначення, Творець поставив людину царем і владикою над видимим світом (Бут. 1.26).
І сьогодні крізь віки споглядаючи на історію розвитку людства, дивуємося тому наскільки люди відійшли від Бога, забувши про своє високе становище у природі і таким чином були поглинуті тенетами язичницького і неправильного світобачення. Подібне спостерігаємо і нині, коли бачимо захоплення людьми різними сектантськими псевдорелігіями, які часто спотворюють Одкровення і пишуть свої власні символічні книги, які вважають богонатхненними і через різні програми і обіцянки затягують у свої ряди людей, котрі не можуть розрізнити оте зло через свою заклопотаність матеріальним життям і небажанням бути причетними до духовного життя. А в такому стані людина вже не здатна повернути себе до правильного осмислення життя до якого нас направляє Церква, бо вважає нове життя єдиним шляхом порятунку, яке їй нав’язане насильно і при цьому непомітно, через нібито її порятунок від остаточної духовної смерті. І саме такі періоди відступництва людей від Бога, як бачимо з Біблії, супроводжувались тим що Господь відвертався від людей (мається на увазі євреїв у старозавітні часи) і насилав на них різні терпіння. Цим самим показуючи людям, що вони повинні свято берегти і виконувати заповіді.
Таким чином у відповідності до призначення, до якого покликана людина можна виділити ряд обов’язків чи відповідальностей, які покладені на нас і які ми повинні завжди пам’ятати і втілювати їх в життя. Найперше - це відповідальність перед Богом. Це той момент який покладає на нас відповідальність за надане нам життя, за втілений в нас образ Бога і можливість осягнути Його подобу. Це і відповідальність за збереження тілесної складової, як такої що є місцем перебування душі, бо життя – дар який не маємо права марнувати, а тим більше посягати на чиєсь життя. І досить смішними виглядають нинішні намагання науковців створити чи змоделювати першоджерело з якого утворилась матерія і виникло життя. Як говорив автор еволюційної теорії походження людини Дарвін, що «все бере свій початок біля Господнього престолу», і лише через це людина не може пізнати того що їй не під силу зрозуміти і тим більше осягнути, бо у загальному воно буде навіть шкідливим для неї.
Наступне це відповідальність перед Церквою, яка покладає на нас обов’язок бути християнами. І це є дуже важливо з погляду приналежності до суспільства і вливання в її загально-прогресуючий процес. Це відповідальність бути практикуючими християнами, а не такими що користуються християнськими цінностями і ідеалами заради досягнення своїх матеріальних інтересів, або тільки для того що так треба, при цьому надаючи їм допоміжний, а інколи і не обов’язковий характер. Це важливо розуміти у наш час поширення вседозволеності, ідей і напрямів секуляризму які паразитують на людстві. Все більше люди віддаються під вплив цього матеріального світу і при цьому гублять свою душу. На що у Святому Писанні знаходимо відповідь про те що не потрібно боятися тих що можуть погубити тіло, а більше тих що можуть погубити душу. Вже тепер стаємо свідками того що почався масовий, безбожницький похід на Церкву, спрямований на знищення її основи, складовими якої є християнські сім’ї. І в цей час мусимо знайти себе серед отої суєти і зуміти зберегти духовні цінності і при можливості допомогти у цьому іншим. Бо той хто зуміє це зробити не одержить нагороди тут на землі, навпаки таких будуть старатися знищити, а на небі як нас цього вчить Книга книг - Біблія. З історії ранньохристиянської Церкви маємо безліч прикладів коли люди реально розуміли що жертовність це той елемент який не дасть християнству загинути, що їхня кров це насіння з якого виросте і виховається нове покоління християн, як говорив Тертуліан.
Відповідальність перед Україною і Українською нацією. Кожен з нас будучи частинкою великої Української нації має зобов’язання прикластись до розбудови і зміцнення держави. Мусимо зрозуміти те що Україна не є для нас нянькою яка б мала для нас багато зробити, це не правильно і лицемірно. Але на жаль дуже багато людей так думають і цю вірусну думку треба викорінювати із свідомості народу. Треба застановити себе на тому що в першу чергу я, ти і ми мусимо щось зробити для України, навіть коли це коштуватиме власного життя. Це відповідальність стати гідними громадянами України і гордо нести у світ добру славу України і право називатися – українцями, та не хохлами.
Далі маємо відповідальність перед людьми і найперше перед тими які мають деякі задатки духовності і відчувають деяку відповідальність перед Богом, але через матеріальні клопоти не мають змоги, чи не хочуть їх реалізовувати. Це важливо, з огляду лише на те що кожен є нашим ближнім, якому ми можемо допомогти матеріально, але основне це духовна підтримка, яку треба пристосовувати індивідуально до кожного, в залежності від його становища і світогляду, бо коли допомагаємо комусь у справі спасіння, то цим самим випрошуємо і для себе в Бога ласк і вічних скарбів на небі про які нас вчить Біблія. Ще одним дуже важливим є особистий приклад, який інколи може краще вплинути ніж добре слово чи якийсь вчинок. Для цього маємо виховувати в собі терпіння відносно себе, щоб заставити тіло коритися духові, а не навпаки. Але для цього потрібно працювати над собою і своїми помилками, які мусимо щоразу визнавати через Святі Таїнства Покаяння і Причастя і таким чином викорінювати їх із себе.
І останнє це відповідальність людини перед собою. Автор бачить її об’єднуючою для наведених вище, але при цьому треба розуміти що відповідальність найперше перед собою не має породити в нас єгоїстичних почуттів, бо вони є основним чинником розвитку гріховності і порочності. До прикладу це можна розглянути в контексті колективу, який працює для задоволення потреб суспільства і відповідно своїх. Коли хтось із працюючих ставить свої особисті погляди вище за колективні і цим самим виокремлює себе з нього, будучи таким чином паразитом. Але оті його намагання виокремитись колектив зможе перетерпіти, чого на жаль не зможе витримати сім’я, яка розвалиться під дією егоїзму і нерозуміння одного. І сьогодні можна навести безліч таких прикладів. А причина всього найперше у відсутності слова Божого і в небажанні його чути. Саме тому наголос спочатку треба робити на особистих поглядах і вмінню поставити перед собою відповідальність, яка б змогла сформувати справжнє християнське життя і достойне того щоб набути в собі подобу Божу.
Таким чином автор зробив спробу знайти відповідь на питання призначення людини в контексті ряду завдань які стоять і ставляться перед кожним свідомим християнином, котрий усвідомлює невипадковість свого існування, а також велич і особливе місце у земній ієрархії істот. Хоча своє призначення можливо не до кінця можемо зрозуміти тут у земному житті, але більше розуміємо коли читаємо Святе Писання, де сказано: «Який принижене тіло наше преобразить так, що воно буде відповідне славному тілу Його» (Филип. 3.21). І саме в цьому треба бачити оту суть Божественного Промислу і задуму, яка приготована для всіх хто це схоче осягнути і зрозуміти, скерувавши свою волю на її досягнення.

В.Бойчук
http://molod-ruh.at.ua/