Про те, як усе вiдбувалось у сорокових роках, "Експресу" розповiв Iгор Дерев'яний, старший науковий спiвробiтник нацiонального музею-меморiалу жертв окупацiйних режимiв "Тюрма на Лонцького".

-- Що ж це за операцiя "Захiд"?

-- Ще у вереснi 1947 року радянська влада вирiшила вивезти у концтабори 75 тисяч осiб iз Захiдної України. Таким чином хотiли послабити допомогу мирного населення упiвцям, а також налякати iнших, незгодних з комунiстичним режимом...

-- Ви кажете -- 75 тисяч осiб. А як каральнi органи визначили, скiльки людей треба вивезти?

-- Та вони не рахували конкретних людей. Мали певнi агентурнi данi, але в цiлому виходили iз загальної кiлькостi населення Захiдної України. Таку-то частку потрiбно вивезти, щоб iнших налякати. Очолював операцiю "Захiд" Микита Хрущов, а так би мовити, благословення вiд центрального апарату дав Лазар Каганович.

I ось 21 жовтня, о шостiй годинi ранку, пiд безпосереднiм керiвництвом заступника мiнiстра внутрiшнiх справ УРСР Дятлова почалась операцiя. Вона тривала всього добу (у деяких областях через снiги розтягнулась на два днi), i за цей час з нашого регiону виселили 76 192 особи.

-- Кого бiльше: чоловiкiв чи жiнок?

-- Жiнок. Їх -- аж 35 152, тодi як чоловiкiв -- 18 866. Та й дiтей теж було багато -- 22 174. Цiкаво, що у списках, з якими приходили до хат вояки, були зазначенi тiльки цифри. Тобто вiйськовi знали лише кiлькiсть людей, яких мають вивезти зi села. Прiзвищ там не було, i вони не мали iнформацiї, хто з людей причетний до пiдпiлля, а хто -- нi.

-- Тобто якщо мiсцевому партiйцевi, який вiдповiдав за виселення, не сподобалась якась людина на вулицi, вiн мiг просто вислати її у Сибiр?

-- Так. Вiдбiр був суто суб'єктивним... Людям не дозволяли нiчого зi собою брати в дорогу, везли до залiзничних станцiй, а тодi поїздами -- до мiст. Там
на термiн вiд кiлькох днiв до кiлькох тижнiв кидали до "пересильних" в'язниць. За той час "дозбирували" iнших i, коли був ешелон (30 вагонiв), везли у заслання.

У кожному вагонi, за документами, перебувало 35 -- 40 осiб. Але, як розповiдали менi самi люди, насправдi -- по 70. Щодо умов переїзду, то вони були вже кращими, нiж у 1939 -- 1941 роках. У товарняках з'явились двоповерховi лiжка-нари. Однак люди знемагали вiд задухи й тисняви, тодi як на стiнах вагона iнiй виступав... Годували їх таранькою, вiд якої постiйно
хотiлося пити, i напували окропом. А кожнi кiлька днiв засланцiв з рiзних вагонiв мiж собою перемiшували, щоб запобiгти бунтам.

-- Чи втiкали люди?

-- Вiдомо, що пiд час вивезення у 1947 роцi з поїздiв 875 в'язнiв таки зумiли втекти. З них 515 спiймав конвой, а що сталося з iншими -- не знати.

-- Чи багато людей з тих, кого вивезли, повернулися на батькiвщину?

-- Та, власне, всi, хто вижив. З пiвтора мiльйона людей, яких вивезли до Сибiру за весь час, десь 1,3 мiльйона таки повернулися в Україну. I серед них навiть тi, хто вiдбував найдовший термiн ув'язнення -- по 25 лiт. Кiлька таких героїв, зокрема полковник УПА Василь Левкович, живуть i нинi...

Тарас ВАРХОЛЯК, Експрес