Іще зовсім недавно вкотре було піднято із примусового
забуття до усвідомлення громадськості спогад про репресії радянської
окупаційної влади проти українських студентів – так званий «Процес
59-ти». І чи міг хтось припустити, що після 1991 ситуація може
повторитися знову? Що українські студенти, прихильники, захисники,
носії, виразники, утверджувачі всього християнського, українського,
національного та націоналістичного знову стануть «неугодними»,
«неблагонадійними» чи ще там якимись «не такими», неправильними. І що їх
знову арештовуватимуть за якимись поспіхом прилатаними і абсолютно
абсурдними звинуваченнями, кидатимуть до в’язниці без жодних на те
підстав чи бодай адекватних пояснень?
На жаль, саме така ситуація склалася сьогодні, у
2011, на ювілейному, 20-му році незалежності України. У розпалі нового
витка боротьби з українським націоналізмом (а треба розуміти з усім
українським назагал), що проявився у репресіях проти ВО «Тризуб» ім.
Степана Бандери, до тюрми знову потрапили найкращі, найактивніші,
найсвідоміші, не мовчуни, ті, кому не притаманний стадний інстинкт, кому
матеріальне корито не засліпило духовної дороги до Бога. Серед них – і
студенти.
Ігор Загребельний – наддніпрянець, полтавчанин,
студент правдиво український, активний член «Тризуба», один з тих, хто
складає його інтелектуальне ядро. Бо з маси знань, культурних і духовних
надбань нації зумів скристалізувати свій власний світогляд – світогляд
принципового та активного члена суспільства, і то суспільства
християнського, світогляд людини мислячої та аналізуючої, світогляд
воїна духу, світогляд людини одної думки, світогляд українського
націоналіста. Сьогодні Ігор Загребельний – у в’язниці. Бо завжди змагав –
словом і ділом – за Україну.
Маючи неабиякий дар публіциста, чітко орієнтуючись і
видимих та прихованих політичних течіях сьогодення, аналізуючи та
полемізуючи, він систематично піднімає до широкого загалу проблематику
українського національного державотворення. Читаючій публіці добре
відомі його виважені, розумні, глибокі, оперті на незаперечні факти та
вдало цитовані, цікаво задумані і майстерно виконані статті
різноманітної державотворчої тематики, систематично друковані на
Інтернет-сайті «Бандерівець». Це він допомагає розвінчувати міф про
«благородних воїнів-визволителів», показуючи очима безпосередніх
учасників жорстоку реальність та гірку правду («Залишки азійства у нашій
крові, або Роздуми з нагоди «Дня Пабєди»), це він ґрунтовно досліджує
історію націоналістичного руху, розглядаючи факти та процеси крізь
призму часу та національно-екзистенціальну методологію оцінки явищ
об’єктивної дійсності, аналізує, виокремлюючи здорові процеси у
націоналістичному русі та застерігаючи перед певними ідеологічними
відхиленнями, що неодмінно зведуть на манівці («Духовенство УГКЦ і
збройне націоналістичне підпілля в умовах радянської окупації (1944-1946
рр.)», «Про проблеми «теж-націоналістів» та перспективи відродження
націоналістичного руху», «Ірраціоналізм, волюнтаризм, романтизм як
філософські основи ідеології українського націоналізму», «Апеляція до
підсвідомості в теорії і практиці українського націоналізму»).
Паралельно вельми вмотивовано розглядає і ширший геополітичних розклад
сил та роль і місце України у сучасних процесах («Велика шахівниця не за
Бжезинським, або ж про сенс сучасних історичних процесів»).
Не могли оминути увагу студента і проблеми сучасної
вищої школи: перепустивши деякі особливості сучасної гуманітаристики
через власне бачення та світогляд, Ігор Загребельний констатує, що їй
значною мірою притаманні ще старі імперські ознаки, ознаки системи, що
створена будувати імперію. Показуючи проблему в розвитку, небезпідставно
робить висновок, що рівень духовності нерозривно пов’язаний зі станом
гуманітарної науки, яка сьогодні значно плебеїзована («Інкубатор
високоосвічених дебілів: штрихи до портрету вищої школи»). І хай читача
не насторожують гострі і дещо незвичні неугодовські заголовки – автор
добре знає особливості та завдання публіцистики, а що проблема дійсно
надзвичайно важлива, то й вирішувати її треба не еволюційно, а
академічно радикально. Подібно чітко й однозначно викриваються
антиукраїнські тези в інших полемічних статтях («Маразм чи спланована
провокація?», «Чому чорне не є білим»).
Окрему тематику, навіть наважуся сказати улюблену, в
якій Ігор Загребельний чудово орієнтується і до якої відчувається певний
пієтет, складає християнська проблематика. Утвердження необхідності
підпорядкування усіх сфер життя сучасної людини та суспільства
правдивому християнству, застереження перед різноманітними абераціями чи
відвертими антихристиянськими проявами чи процесами вписуються у все ту
ж націоналістичну філософію мислення: «Бог. Україна. Свобода». І саме в
такій послідовності. Такі думки звучать практично в кожному матеріалі,
тож свідомо не називаю їх, як і не даю широкого цитування уже згаданих
статей – сподіваюся, що той, хто зацікавився окресленою полемікою та
аналітикою, сам прочитає авторські напрацювання.
То за що українця Ігоря Загребельного та багатьох
його побратимів й однодумців тримають за ґратами і хочуть судити іменем
України? З якою метою започатковано репресії проти українського
націоналізму загалом? Питання ці не риторичні – на них є відповіді.
І ви їх знаєте!
Іван ХРІН
banderivets.org.ua
