Ситуація, що склалася в Україні через сім місяців після зміни влади, набирає щораз загрозливіших обрисів. Трохи оговтавшись після майданного шоку, політики і чиновники знову пропонують українцям життя, у якому процвітає хабарництво, здирництво, корупція. Починаючи від будь-якого чиновника районного масштабу і аж до київських висот й далі все вирішують гроші, зв’язки, договорняки, телефонне право.
Лише за дикунське побиття міліцією студентів на київському Майдані Незалежності, за розстріл Небесної сотні мали б відповісти десятки осіб. Натомість бачимо зовсім інше. За сім місяців ніхто не покараний. Ніхто! Вершителі українського владно-політичного Олімпу у переважній більшості ігнорують думку громадськості, тому з’явились перші ознаки загрозливого розколу поміж більшістю представників влади і суспільством загалом. Регіонали та комуністи, серед яких багато відвертих сепаратистів, а також пристосуванці різних мастей нині вільно розгулюють Україною, вільно йдуть на чергові вибори. Кілька днів тому суд відпустив з-під варти командира роти «Беркуту», якого підозрюють у розстрілі людей. У багатьох виникає резонне запитання: чому досі ніхто не покараний? За що ми з таким трагізмом відстоювали цінності Майдану, віддавши в жертву найкращий цвіт — Небесну сотню?! Тому немає нічого дивного в тому, що люди самі все частіше беруться встановлювати справедливість. Українці взялися люструвати депутатів та чиновників: викидають їх (у прямому й переносному значенні) на смітники історії, б’ють знахабнілі пики, підпалюють майно… Натомість ті, хто по-азіатськи голосував за диктаторські закони 16 січня, по-азіатськи грабував і ґвалтував українців, нині раптом згадали про Європу: мовляв, українці — дикуни, у Європі так не чинять, а тому про асоціацію з ЄС не може бути й мови. Зрозуміло, що якби багатьох одіозних представників колишнього режиму тримали десь у Лук’янівському СІЗО, то таких випадків народних люстрацій було б значно менше. За нинішнього ж розвитку подій не важко спрогнозувати зростання напруги в українському суспільстві, яка загрожуватиме реальним, а не віртуальним вибухом незадоволення, коли народний гнів може перерости у показові страти. А це вже вкрай небезпечно для існування самої держави.
Ситуація потребує відповідного швидкого реагування з боку влади. Потрібні не лише максимальні зусилля у проведенні реформ, але й побудова інформаційної політики, яка би базувалася на правді, враховувала реальні, а не бажані для когось настрої суспільства. Замість цього ми й далі чуємо брехливі слова і взаємні звинувачення між горе-політиками, які навіть після Майдану не зрозуміли, що їхня герметична ізольованість від суспільства, їхні спроби маніпулювання суспільною думкою за нинішніх умов викликають тільки спротив і зростання недовіри.
Нині, коли йдеться про фізичне існування нашого народу, ми, християни, покликані молитвами, інформаційною боротьбою, громадською активністю змінювати суспільство. А ще – не переставаймо просити милосердного Бога, щоб визволив з кайданів брехні, корупції і хабарництва наших можновладців, щоб захистив нас від озлоблення та зневіри. Боже, нам мудрість подай!
Михайло ЗАХАРЧУК / http://www.novazorya.if.ua
