Своє звернення письменниця обгрунтовує тим, що з кінця минулого року з «благословення» Генпрокуратури та МВС ці органи зацікавилися її письменницькою діяльністю. Почалося все торік у грудні, коли ветерани Великої Вітчизняної війни звернулися до прокуратури з вимогою вилучити з продажу книжку «Вирвані сторінки з автобіографії», мотивуючи свою вимогу тим, що Матіос порівнює пам’ятник перемоги в столиці України з фалосом. А 17 грудня минулого року із посиланням на доручення Генеральної прокуратури України працівники Шевченківського райвідділу внутрішніх справ м. Львова (відділ боротьби з організованою злочинністю) розшукували «громадянку Марію Матіос», того ж дня вони розшукували  її вже у видавництві «Піраміда», щоб вилучити з продажу визнану книгою  року в 2010-му книжку «Вирвані сторінки з автобіографії».

Історія незалежної України не знає жодного факту намагання вилучити книжки Шевченківського лауреата із продажу силами правоохоронних органів та ще в такий «оригінальний» спосіб, наголошує Марія Матіос.  

Однак переслідування письменниці на цьому не закінчилися. 11 січня вже нового року працівники правоохоронних органів опитували мешканців тих будинків, де колись мешкала родина письменниці, та змушували їх підписувати свідчення проти неї.  Здається, це все виглядає так, наче розшукують особливо небезпечних злочинців, показуючи при цьому їхні фотороботи, і  власне на такий психологічний ефект і спрямоване. У випадку з Матіос правоохоронці, щоправда,  демонстрували не фото, а ксерокопії сторінок її книжки. Ці дії вона назвала шантажем і безпідставним  психологічним тиском,  розцінивши їх як такі, що принижують честь, людську гідність і письменницьке ім’я, створюють дискомфорт родині й близьким.

Зацитуємо уривок з листа до В. Пшонки: «Я не потребую додаткової відомості такими засобами. У будь-якого письменника є безвідмовний промоутер його творчості — його читач, а не така одіозна «підтримка багнетами» чи, боронь Боже, силами «Альфи», яка, на мій подив, останнім часом входить у моду в Україні.

...Таких речей не розуміють і мої літературні агенти і перекладачі в Америці, Німеччині, Франції, ізраїлі та інших країнах, які про ці дії правоохоронців знають із преси. А вони без найменшої підтримки з боку Української держави роблять усе, щоб про Україну світ дізнавався з перекладів відомих українських книжок, а не зі скандальної хроніки навколо українських письменників.  

Якщо Генеральна прокуратура України чи Міністерство внутрішніх справ мають бажання або потребу обговорити зі мною літературні чи будь-які інші теми, думаю, немає необхідності збурювати сторонніх людей, вдаючись до мого  «всеукраїнського» розшуку. У час новітніх технологій та високопрофесійних українських «шерифів» у Києві у кліп ока можна знайти відому людину, без демонстрації м’язів і психологічного тиску на людей, які не мають жодного стосунку до сфери її діяльності.        

     ...В усій цій історії мене непокоїть одна-єдина думка: як довго і якими силами українські правоохоронці розшукують зниклих безвісти українських громадян, а також тих, що потрапили в біду і потребують справжньої опіки правоохоронних органів, якщо ці стражі порядку вже місяць влаштовують лови на людину, робочий кабінет якої міститься на Хрещатику, про що легко довідатися з будь-якої газети чи з іншої публічної інформації?!».

Ми зателефонували до Юрія Андруховича, котрий збурює спокій української влади у різноманітних інтерв’ю, щоб запитати, чи відчуває він тиск  і чи можуть, на його думку, розпочатися в Україні репресії проти інтелігенції?

— Мені здається, що репресії насправді вже розпочалися. Першими ешелонами йдуть відомі політики, відтак уся ця історія з підривом пам’ятника Сталіну і наступні арешти членів «Тризуба». А далі — всьому своя пора. У письменницькому середовищі випадок з Матіос — це такий перший «дзвіночок».  Щодо себе особисто — «ні», брехати не буду, тиск ніби психологічний існує  на рівні суспільної дискусії, але в сенсі силових переслідувань, то нічого такого немає. Коли лунають усілякого роду коментарі щодо моєї творчості після моїх висловлювань, то хтось підтримує, хтось ненавидить, хтось підтримує досить стримано, хтось — з ентузіазмом, але все це разом створює не надто комфортну психологічну ситуацію.  Однак це нормальний стан, коли публічна особа щось десь висловлює, то повинна бути готова до того, що буде резонанс і може чинитися суспільний тиск.

- Як ви думаєте, чи могли б в Україні з огляду на чинний режим розпочатися репресії і який би новітній вигляд вони мали? Чи не варто про це вже говорити?

— Ні, про це треба говорити. Бо владі нашій на сьогодні ще вчитися і вчитися. Вона загалом складена з людей найвідсталішого регіону, в яких мінімум цивілізованого досвіду, тому від неї будь-чого можна сподіватися. Вони як недовчена порода собак, реакція яких може бути непередбачувана. Бультер’єрами я б їх не назвав, але пітбулями — так, образно кажучи, — я їх зараз не ображаю, а лише метафорично говорю. Тому, відповідаючи на ваше запитання, мушу стверджувати: все можливо. і репресії теж.

- А що варто робити?

— Треба якнайбільше реагувати з цього приводу.  Це найефективніший шлях. Спільнота має такі факти розголошувати. Про це треба кричати на повен голос. Є така класична праця щодо масових репресій — «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина. І ось він ще у першому томі пише: хто його знає, як обернулася б ситуація, якби люди почали просто кричати, от коли вас заарештовують на вулиці, то ви не сідаєте покірно у «воронок», а починаєте кричати і звертатися до перехожих. Наскільки мені вдається розібратись у ситуації, шум, галас дуже ефективні. Від Марії Матіос, здається,  тимчасово відстали, бо багато було реакцій, і за кордоном також. Поживемо — побачимо, як кажуть.

- Пане Юрію, не так давно під час нашого інтерв’ю ви скаржилися, що кілька років тому до вас була дуже активна увага з боку іноземної преси, майже щодня ви давали інтерв’ю, а з приходом нової влади все припинилося, тому ви зробили висновок, що Україна мало кому цікава тепер. Схоже, ситуація «покращується» — з вами записала інтерв’ю німецькомовна газета «Frankfurter Rundschau»? У ньому ви назвали нашого Президента пародією на Путіна.

— Ви знаєте, насправді інтерв’ю записувалося ще наприкінці жовтня. Якби його брали сьогодні, я б набагато різкіше висловлювався. Але я завжди з певним випередженням оцінюю ситуацію. Там є й інші  нюанси. Цього інтерв’ю насправді ніхто повністю не опублікував в Україні в нормальному перекладі, адекватному, бо ми  розмовляли німецькою. Але менше з тим. Я не можу нині кожне слово спростовувати, давати виправлення і так далі. Протрансльовано головну думку, вона полягає в тому, що режим Януковича намагається наслідувати режим Путіна. Це сформульовано в перекладі як  «Янукович — пародія на Путіна». Я сприймаю, хай у вигляді хоча б такого месиджу, в нашому суспільстві нині воно поширюється.

Леся ТУГАЙ

www.galychyna.if.ua