Україна, перебуваючи де-факто у стані війни, збирається на позачергові вибори свого парламенту. Тішить те, що нарешті у середовищі українського християнства виникла група, яка звернулася до кандидатів у депутати та політичних партій з проханням висловитися з питань моралі. Відверто кажучи, як католику, мені прикро, що це не зробила УГКЦ чи РКЦ в Україні, а ініціювали протестантські конфесії. Але як християнина мене такий вчинок частини українських протестантів не може не тішити. Звісно, доводиться сумніватися, що кандидати в депутати та політичні партії відгукнуться на цю ініціативу протестантів. Але вже сама ідея є дуже добрим знаком того, що нарешті українські християни починають робити бодай спроби відверто поставити питання моралі перед українським політикумом. І саме в часі виборчих перегонів.

За останні роки в Україні сформувалася шизофренічна позиція більшості християн, не залежно від їхньої конфесійної приналежності, – жити християнським життям на приватному рівні. Можливо, навіть бути активним у своїй конфесії, але голос віддавати не тому, від кого дійсно можна очікувати хоча б декларативної оброни традиційних християнських цінностей, а тому, в кого краще «підвішений язик», або тому, хто просто подобається.

Якщо ці вибори не переломлять цієї шизофренічної ситуації, ми, як суспільство, ризикуємо опинитися в державі, яка не буде шанувати наших християнських переконань, або й взагалі опинитися під московським чоботом.

Ісус нам поставив дуже чіткий критерій вибору – за плодами їхніми пізнаєте їх. Тому навіть в умовах інформаційної війни варто дивитися на реальні вчинки тієї чи іншої партії, блоку, окремого кандидата. Справа, звісно, непроста, але в наших умовах просто необхідна.

Іншим моментом, який є доволі актуальним у нашій конкретній ситуації, є якість партійних списків. Якщо у списку партії є люди, які активно співпрацювали зі злочинним режимом Януковича, голосувати за такий список було б повністю аморально. Ще одним критерієм оцінки того чи іншого списку не є присутність у ньому яскравих, добрих фігур, а тих людей, які є креатурами групи Льовочкіна-Фірташа, чиї бізнес-інтереси у закабаленні Москвою України. У цьому плані, на мою скромну думку, можна цілковито довіряти українським журналістам, чия громадська позиція не викликає сумнівів. Адже те, якою буде політика Москви, якщо Україна потрапить під її безпосередній вплив, цілком ясно стало зі ситуації в анексованому Криму і з ситуації в окупованому Донбасі. Московська окупація – це пряма фізична загроза і українським християнам, і нашому народові. Тому голосування за списки партій, пов’язаних з цією групою, є цілком аморальним вчинком.

Окрім цього, потрібно звертати також увагу на декларовані партією чи кандидатом у депутати ідеологічні принципи та засади.

Перш за все, варто згадати «старі» ідеології. Свого часу я вже опублікував в інтернеті список ідеологій, засуджених Церквою. Тут тільки повторю цей список:

«Ще далекого 1878 року, 28 грудня, Папа Лев ХІІ засудив соціалізм як політичну систему та ідеологію, яка противиться християнським принципам [1]. Папа Пій ХІ засудив фашизм [2], націонал-соціалізм (нацизм) [3] та комунізм [4]. Також слід додати, що Святий Офіцій (тепер Конгрегація віровизнання) в особливий спосіб засудив расову теорію націонал-соціалізму як безбожну 25.03.1928 року Божого. А на ІІ Ватиканському соборі, потверджуючи багатовікову свою науку, Церква засудила усякі вияви антисемітизму [5]. Також на ІІ Ватиканському соборі Церква повторила своє засудження усякої форми диктатури та тоталітаризму (GS 75) [6].

Засудження відповідних ідеологій, політичних напрямків і систем Церква повторювала неодноразово.

Так Папа Пій ХІ засудив комунізм як жахливу та нелюдську систему, яка є геноцидною, руйнівною, несправедливою та безбожною за своєю природою (QA 112) [7]. У цій же енцикліці Пій ХІ засудив усяку форму соціалізму, щобільше, він твердить, що «ніхто не може бути католиком і соціалістом одночасно» (QA 120) [8], а також засуджує економічний націоналізм, імперіалізм, інтернаціоналізм, інтернаціональний імперіалізм (QA 109) [9].

Блаженний Папа Іван ХХІІІ повторив засудження комунізму і соціалізму (ММ 34) [10]. Він також наголосив, що лібералізм та комунізм противляться самій людській природі (ММ23) [11]. За часів цього Папи у документах Вселенських Архиєреїв чи не вперше з’являється термін «расизм», хоча Церква завжди засуджувала це явище як таке, що противиться християнській любові. Зіткнувшись зі зростом расизму у світі, Церква устами бл. Івана ХХІІІ повторила своє засудження всякої форми расизму (РТ 86) [12].

У часі бурхливих постсоборових дискусій Папа Павло VІ повторює церковне засудження всякої форми соціалізму (ОА 31) [13], комунізму (ОА 32-33) [14], лібералізму (ОА 35) [15], тоталітаризму (ОА 36) [16], а також в особливіший спосіб наголосивши, що марксизм та лібералізм противляться християнству (ОА 26) [17]. Також цей Папа гостро засуджує націоналізм (РР 62) [18] і расизм (РР 63) [19], наголошуючи при цьому, що націоналізм, ізольовуючи народи, працює проти їхнього правдивого добра (РР 62) [20], а расизм є злом не лише релігійним, моральним і політичним, але також і соціальним та економічним (РР 63) [21]. Цей же ж Папа у своїй славнозвісній енцикліці «Humane vitae» повторив традиційне засудження Церквою лібералізму як ідеології, політичної системи та світогляду, який ґрунтується на цілком помилковому розумінні людської природи [22]».

До цих ідеологій треба додати іще одну – гендерну. Цю ідеологію уже засудив Папа Бенедикт ХVІ, як таку, що противиться людській природі. Окрім цього, Святіший Отець Франциск назвав цю ідеологію демонічною.

В Україні часто-густо гендер маскують під рівноправність чоловіка і жінки. Але гендер – це термін, яким визначеється не фізіологічна, а так звана соціальна стать, «стать», яких може бути безліч. І коли програми чи партійні ідеологи жонглюють цим поняттям, переконуючи, що, мовляв, гендер у їхніх програмах це зовсім не гендер, то це є лише чергове введення людей в оману. Не може прикметник «жовтий» означати синій плід, ані синтагма «ядерна зброя» означати річкового окуня. Так само і термін «гендер» не означає фізіологічну стать, а саме соціальну, тобто ту «стать», яку людина обирає собі сама. Тому гендерна рівноправність найперше означає не соціальну рівність чоловіка і жінки як біологічно відмінних осіб. Гендер означає, що сексуальні збочення – це цілком нормальні та природні речі. І коли йдеться про гендерну рівноправність, йдеться про проголошення рівноправності між нормальним гетеросексуальним подружжям і гей-партнерством, про потребу законодавчого захисту сексуальних меншин і про переконування дітей у школах, що гомосексуальний тип поведінки є нормальним. У своїх логічно завершених формах гендеризм вимагає легалізації педофілії і зоофілії, державної оплати операцій зі зміни фізіологічної статі і т.п. Звісно, що голосувати за партії чи кандидатів, які у своїх програмах мають зазначено, що вони борються за гендерну рівноправність, є повністю аморально.

Тобто мусимо добре роздумати, дослідити, переконатися і добре порадитися з власною совістю, перш ніж обрати когось до парламенту. Як кажуть, «вільному воля», проте кожен з нас, кидаючи в скриньку для голосування бюлетень з певною позначкою, обирає майбутній шлях розвитку нашого суспільства. Агітуючи за певні партії чи певних кандидатів, голосуючи чи просто не йдучи на вибори, псуючи бюлетені, – ми все одно обираємо і все одно несемо відповідальність за обрання долі власного народу. І жодні виправдання за безвідповідальне чи аморальне голосування не врятують нас від наслідків нашого вибору. Одного дня доведеться скласти перед Богом рахунок і за це. Тому варто підійти до цієї справи – обрання народних депутатів – як найвідповідальніше.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

---