Уже кінець 2016 року вказав на те, що 2017 рік від Різдва Христового стане роком цікавим, динамічним, але дуже ймовірно важким. Кінець 2016р. – початок 2017р. уже ознаменований низкою терактів та зростом антиісламських настроїв у світі. Низка виборів в європейських країнах і минулорічні вибори в США уже змінили розклад політичних сил на Заході. І цілком ймовірно, що ця тенденція продовжуватиметься і в 2017 році, відображаючи бунт громадян проти істеблішменту, який задовго засидівся на вершині владної піраміди. А це призведе до зросту популістських настроїв у більшості західних суспільств.
Тиск ліволібералів призвів до того, що тепер пружини популізму, націоналізму та консерватизму почали розкручуватись. Як наслідок – слід очікувати серйозних перестановок у світовій політиці та економіці, що у свою чергу може мати вплив на християн, незалежно від їхньої віросповідної приналежності.
Не слід вважати, що зміни у політичному та суспільному житті умовного Заходу не будуть мати прямого і безпосереднього впливу на загальний стан християнства.
Перш за все варто звернути увагу на розвиток бунту суспільств проти істеблішменту. Його виразом стали в першу чергу події в англосаксонському світі: обрання Дональда Трампа на пост Президента США та голосування за вихід Сполученого Королівства з ЄС. Виглядає на те, що це не є тенденцією виключно обмеженою до англосаксонського світу, але й прихід до влади в Польщі правих – «Право і солідарність», перемога правоцентристської коаліції в Хорватії та тенденції у електоральних симпатіях у Франції (згідно з останніми опитуваннями французькі ліві кандидати не мають шансу потрапити до 2 туру президентських виборів), Німеччині (падіння рейтингів великих партій), Італії (зріст правих електоральних симпатій) вказують на те, що бунт суспільств проти еліт тільки-тільки розгортається.
Усе це відбувається у зв’язці із зростанням популістських та націоналістичних настроїв, що у свою чергу призведе до політичних, економічних та суспільних криз у цілому західному світі. Кризи у свою чергу призведуть до зросту релігійності, але не християнської. Адже християнські конфесії на Заході часто вважають частиною істеблішменту, а їхні священнослужителі – інтегральною частиною еліт. Нехристиянському, а радше, антихристиянському настрою нового релігійного відродження сприятиме і жахлива некомпетентність пересічних християн Заходу у віросповідних питаннях.
Про реальність такого релігійного відродження ще кінцем минулого століття писали св. Іван Павло ІІ та Самуель Гантінґтон. Що правда, Гантінґтон не вказував на можливість нехристиянського характеру релігійного відродження на Заході. Якщо св. Іван Павло ІІ оцінював ситуацію з точки зору християнської антропології та розглядав таке відродження в контексті пошуку людиною Абсолюту, то Гантінґтон це релігійний реванш ставив в контекст етнологічного питання пошуку людиною коріння своєї ідентичності. Тому, їхні оцінки не протиставлені, а радше коплементарні.
Відважився б рекомендувати читачам звернути увагу на Апостольські листи св. Іван Павла ІІ «Novo millennio ineunte», «Tertio millennio adveniente» та буллу «Incarnationis mysterium». А також на книжку Самуеля Гантінґтона «Конфлікт цивілізацій». Оскільки саме у цих творах викладено погляди цих геніальних людей на ситуацію з релігійним відродженням, з яким ми, дуже ймовірно, стикнемося вже у 2017 році.
Здається, дуже ймовірно, що нове релігійне відродження, яке має реальний шанс розпочатися у кризовому 2017 році, матиме характер повернення до поганських практик, а також й неймовірний зріст зацікавлення окультизмом. Протиставитись цьому в рамках пануючої душпастирської практики більшості християнських конфесій буде практично неможливо. Єдиним засобом протиставлення зростові поганства та окультизму, здається, є невеликі слабо структуровані групи. Але, напевно, більшість великих християнських конфесії не наважаться взяти цей засіб на озброєння і то в першу чергу через страх єрархії перед втратою управляємості власними вірними.
З іншого боку, досвід деяких західних країни, зокрема США, Польщі, Хорватії, Словенії показує здатність католицької єрархії не лише розпізнавати такі групи, як натхнення Святого Духа, але й вміло інтегровувати такі групи і рухи в загальноцерковний контекст. Причому варто зауважувати, що тут прослідковується доволі просте правило: схильність єрархії до ортодоксних поглядів є прямо пропорційною до їхньої здатності позитивного оцінювання таких груп християнського релігійного відродження. У той же ж час, схильність єрархії до лібералізму чи суспільного конформізму різко знижує її здатність до адекватного реагування на виклики сучасного суспільства.
Тому, скоріше за все, ситуація із християнським чи антихристиянським характером нового релігійного відродження буде дуже неоднорідною. В частині країн Заходу антихристиянський характер нової релігійності, ймовірно, призведе до чергових утисків християн, а в частині – цілком ймовірно, нова релігійність матиме шанс стати підвалиною християнського відродження.
Усе це вимагатиме нового відчитування культури в стилі прочитання культури як тексту, як це свого часу запропонував Кліффорд Ґірц, адже саме ця антропологічна реальність стане предметом боротьби в середині постхристиянського соціуму. Оскілки саме боротьба ліволіберальної та християнської (традиційної) антропологій найближчим часом, як це передбачав Бенедикт ХVІ, чи не найголовнішим театром «бойових» дій.
Іншим моментом, який серйозно ускладнить життя християн в цілому світі, є ісламський тероризм, який після мордерств в Алеппо стане активнішим і небезпечнішим. Як прямі загрози слід розглядати збільшення кількості терактів, спрямованих проти християн в ісламських і неісламських країнах. А також і зростання прямого тиску на християнські громади в країнах, де іслам є державною релігією, або переважає, як релігія більшості населення.
Ми, люди Заходу, часто забуваємо просту річ, що в ісламському світі немає поділу на релігійне і світське. Релігія не дає автономії світському життю, вона пронизує все, вона є тотальною. І саме через окуляри релігійної тотальності мусульмани сприймають пост-християнську цивілізацію умовного Заходу. Тому теракти спрямовані не тільки проти християнських громад, а в першу чергу – проти представників західної цивілізації, як проти ворогів релігії. Ісламісти не беруть до уваги антихристиянських переконань лібералів. Для них усіх жителі Заходу – хрестоносці.
Опосередкованими загрозами від зросту мусульманського тероризму для християн стане прагнення більшості суспільств захистити себе від ісламістського терору шляхом посилення контролю за громадянами та гостями. А вже зараз істеблішмент показує тенденцію трактувати християн, які віддані своїй вірі, на тому ж рівні і в цей же ж спосіб, як ісламських радикалів. Усе це може спровокувати доволі важкі часи християнам, які живуть країнах, де християнство номінально залишається релігією більшості.
Ще однією опосередкованою загрозою, яку несе зростання ісламістського тероризму, є погіршення християнсько-мусульманських стосунків в країнах, де існують великі мусульманські спільноти. Причому таке погіршення стосунків відображатиметься від побутового рівня, аж до загальносуспільного.
Іншим дуже можливим джерелом погіршення статусу християн у деяких країнах може стати ймовірне протистояння по лініях США – Китай та США – РФ. В обох випадках, як в РФ, так і в КНР, католиків та протестантів сприймають як цивілізаційно чудородний елемент, який представляє конкурентну чи навіть ворожу цивілізації. Оскільки в КНР і так існує серйозний державний тиск на католиків та протестантів, а в РФ він посилюється, то дуже ймовірно, що у 2017 році стан католиків та протестантів у цих країнах та їхніх сателітах і союзниках лише погіршуватиметься.
У самій західній цивілізації існує доволі серйозний світоглядний конфлікт між християнами та лібералами довкола пролайферських та християнських цінностей. Поразка лібералів у США та Польщі, а також ймовірна поразка лібералів на майбутніх виборах у Франції та Німеччині не відміняє цього внутрішнього конфлікту. Навпаки, слід очікувати його загострення та спроб радикальних лібералів організовувати бунти проти правих урядів та спроб стати виразником народного невдоволення у випадку дуже ймовірних кризових явищ, що, радше, тільки сприятимуть розвитку та загостренню цього внутрішнього конфлікту.
Ситуація в Україні, з поправкою на місцеві особливості, не розвиватиметься по за контекстом вище описаних тенденцій, тому варто спробувати заздалегідь до неї приготуватися.
о.Орест-Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua
