Джон Роналд Руел Толкін був романтик. Він зустрів свою майбутню дружину Едит у 16‑річному віці, закохався в неї по вуха і зразу ж почав до неї залицятися — постійно запрошував її на чай. Дізнавшись про це, священик-опікун майбутнього письменника заборонив йому зустрічатися з Едіт до повноліття (21 року), щоб це не відволікало його від навчання.
Толкін неохоче скорився. Довгих п’ять років він чекав на свою другу половинку. Ввечері у день свого 21‑ліття він написав до Едит листа, в якому зізнався у коханні та запропонував їй руку й серце. За тиждень вони заручилися.
Усе своє життя Толкін писав дружині вірші, а в листах до друзів згадував про неї з глибокою любов’ю. Але найвідомішим знаком кохання до нареченої було те, що він описав їхні взаємини у міфології Середзем’я, виклавши їх в історії Берена і Лютіен. Зворушливішого знаку годі й шукати. Він писав до свого сина Крістофера:
«Я ніколи не називав Едит [іменем ]Лютіен, але вона була основою історії, яка пізніше стала головною у Сильмариліоні. Вперше я це зрозумів на лісовій галявині посеред болиголову в Йоркширі, де я недовго перебував. Вона ж могла зі мною проживати. Тоді її волосся було кольору воронячого крила, шкіра сяяла, очі були яскравіші, ніж завжди, а ще вона могла співати і танцювати».
Навіть по смерті Толкін не зміг покинути свою Едит: вони поховані під спільним надгробком із написом «Берен і Лютіен».
Справжнє кохання ранить
Дж. Р. Р. Толкін прожив у щасливому шлюбі 55 років. У нинішньому світі кількість розлучень постійно збільшується; дехто навіть відкидає ідею моногамії, вважаючи, що це неможлива або нездорова ідеологія. Так що ж було у шлюбі Толкіна, чого немає у сучасників? Як він змусив цю систему працювати? Відповідь проста: він розумів, що справжнє кохання потребує самопожертви.
Сучасне визначення кохання — це чисте почуття, яке насамперед фокусується на «Я». Вам хтось подобається, ваш пульс пришвидшується, на вас звертають увагу і поділяють ваше бажання; отже, ви можете вважати себе закоханим згідно з сучасним визначенням.
Кохаючи свою дружину, Толкін відкидав цю низькопробну ідею любові. Він, натомість, підтримував католицьке розуміння справжнього кохання, яке фокусується на «він/вона» — жертвуючи природними інстинктами на користь чіткого акту віри.
Щоб проілюструвати глибокий погляд Толкіна на кохання у шлюбі, я хочу поділитися з вами уривком його листа до сина, Майкла. Це інша, невідома сторона письменника. Його погляд може здатися шокуючим, навіть образливим для тих, хто занадто сентиментально ставиться до «ніжних почуттів». Насправді ж він просто озвучив факти, які можуть привнести справжнє і довготривале щастя у шлюб, якщо їх вчасно зрозуміти і сприйняти. Ось скорочена версія листа.
Виходу немає
Чоловіки не [моногамні]. Вони просто вдають. Чоловіки не просто не моногамні за своєю тваринною природою. Моногамія (позаяк вона тривалий період основною) для чоловіків аргументована етнічно, відповідно до віри, але не плоті. Головна ідея занепалого світу — те, що найкращого не можна досягнути через безкорисливу насолоду чи самореалізацію (зазвичай це гарна назва для самопрощення, яка повністю відкидає реалізацію інших). Досягти можна лише через відмову, через муки. Вірність у християнському подружжі — це велике смирення.
Для християнина немає шляху назад. Шлюб може освятити і спрямувати сексуальні бажання на певний об’єкт, його велич може допомогти [чоловікові] у боротьбі; але сама боротьба продовжується. Це його не задовольнить, як не можна заспокоїти голоду регулярними обідами.
Жоден чоловік, хоч би як він кохав свою дружину чи наречену, не жив із нею чесно розумом і тілом без необхідних духовних вправ і повного самозречення. Занадто мало чоловіків це чули, серед них навіть «воцерковлені». Невіруючі ж узагалі про це не чули.
Коли зачарування минає повністю або частково, вони вирішують, що помилилися, а справжню другу половинку треба шукати далі. «Справжня друга половинка» на практиці — це наступний сексуально привабливий об’єкт, який просто проходить поруч. Хтось, із ким можна навіть одружитися, просто заради «а раптом». А результат — розлучення, теж за принципом «а раптом».
Так, вони мають рацію — це просто скоєна помилка. Лише дуже мудрий чоловік наприкінці свого життя може вголос сказати, кого б серед усіх він вибрав для одруження. Майже усі шлюби, навіть найщасливіші, — помилка: кожен із партнерів міг би обрати для себе кращу половинку як у цьому неідеальному світі, так і в світі ідеальних мрій. Але справжня «друга половинка» — це та, з якою ти одружений. У цьому жахливому світі ми повинні бути розсудливими, мати життєву мудрість (із віком, звісно), чисте серце і глибоку віру…
(Листи Дж. Р.Р. Толкіна, с. 51-52)
Кохання — це битва
Багатьох може шокувати, настільки відверто Толкін пише про шлюб. Як це шлюб може бути приниженням? Вони, безперечно, скажуть, що це жахливо і Толкін ніколи не любив своєї дружини по-справжньому.
Треба також зрозуміти, що справжнє кохання бореться проти самозакоханості. Це битва за наше нице і пихате нутро. Будь-який чесний із собою чоловік визнає, що Толкін має рацію. Битва за цноту й вірність ніколи не закінчиться, незалежно від того, як ви кохаєте свою дружину.
Почуття кохання — це акт віри. Спочатку з’являються почуття, далі формується шлюб. Щасливий шлюб у тих, хто обирає кохати дружину більше за самого себе, жертвувати короткими пристрастями на користь тривалого щастя, давати замість брати.
Коли ви обираєте бути чесним, то щастя вас обов’язково знайде. Багато хто опускає руки, щойно зіткнувшись із труднощами. Опускає руки саме тоді, коли варто просто обрати чесність і боротися, бо справжнє щастя чекає на кожного у кінці битви. Інший щасливо одружений католик, Честертон, якось написав: «Я знав багато щасливих пар, але жодна пара не була повністю сумісна між собою. Загальна мета шлюбу — боротися і пережити момент, коли несумісність стає абсолютною. Чоловік із жінкою несумісні».
Справжня радість і довготривале щастя у шлюбі — можливі. Безкінечна кількість шлюбів, також і союз Толкіна, це доводять. Натомість ми ніколи не знайдемо цієї радості, якщо будемо орієнтуватися лише на себе. Парадокс у тому, що ми повинні забути про себе, якщо хочемо справжнього щастя.
Чоловіки, якщо ви хочете вірного і щасливого шлюбу, то варто померти для себе. Ви повинні поставити дружину на перше місце, самовіддано покохати її, як Христос полюбив свою наречену — Церкву. Це найпростіший секрет, про який більшість забуває.
