Травень у Церкві є місяцем, присвяченим ушануванню Матері Божої. Традиційні «маївки» — молебні, правлені по храмах, при гротах, капличках і придорожніх статуях Богородиці, включають у себе як головний елемент Лоретанську літанію.
Початків цього молебню слід шукати у піснях на прославу Пресвятої Діви, відомих на Сході вже у V ст. На Заході присвячення травня Матері Божій з’явилося допіру на межі ХІІІ і XIV століть, завдяки іспанському королю Альфонсу Х. Він заохочував підданих, аби вечорами збиралися на спільну молитву перед статуями Богородиці Діви.
Травневі молебні швидко стали популярні в усій християнській Європі. Один з верхньорейнських містиків, блаженний домініканець Генріх Сузо, у своїх текстах згадує, що ще дитиною збирав по луках квіти й відносив їх Марії. У XVI столітті поширенню марійної побожності посприяло винайдення друку. А вперше травень був названий місяцем Марії у виданій 1549 року в Німеччині книжечці «Духовний травень», яка була письмовою відповіддю на Реформацію.
В численних житіях святих і монастирських хроніках можна прочитати про травневий культ Діви марії. Хорошим прикладом є св. Филип Нері, який збирав дітей біля статуї Матері Божої, заохочував їх молитися і приносити квіти до Її ніг. Подібні звичаї описують хроніки італійських домініканців XVII століття.
Отцем травневих молебнів став неаполітанський єзуїт о. Ансолані, який жив на межі XVII і XVIII століть. Він організовував у королівській каплиці спеціальні концерти марійних пісень, які завершувались урочистим благословенням Пресвятими Дарами. Великим прихильником і поширювачем цієї форми вшанування Матері Божої був інший єзуїт, о. Муцарелі, який 1787 року надрукував спеціальну брошурку, розіславши її до всіх єпископів. Попри заборону діяльності єзуїтів, яку здійснив папа Климентій XIV, о. Муцарелі зумів прищепити цей травневий молебень у практику вірян храму Іль Джезу в Римі. Поширив він її також і в Парижі, де супроводжував папу Пія VII під час коронації Наполеона Бонапарта. То саме Пій VII наділив марійні молебні першими відпустами. 1859 року черговий наступник св. Петра — Пій ІХ затвердив ту форму травневого молебню, яка відома й досьогодні і складається з Лоретанської літанії, повчання священика і врочистого благословення Пресвятими Дарами.
У Польщі, звідки ця традиція прийшла у в Україну, перші травневі молебні згадуються 1838 року; вони відбувалися на теперішній українській землі, в Тернополі, у храмі єзуїтів. У середині ХІХ століття маївки вже було служено у багатьох містах, зокрема у Варшаві, в храмі Святого Хреста, у Кракові, Плоцьку, Торуні, Новому Сончі, Влоцлавку та в українському нині Львові.
Лоретанська літанія, яка є головною частиною травневого молебню, виникла найімовірніше уже в ХІІ столітті, її батьківщиною є Франція. Зібрані разом заклики прославлення Пресвятої Богородиці затвердив 11 червня 1587 року папа Сікст V. Своєю назвою літанія завдячує італійській місцевості Лорето, де вона набула виняткової популярності. Оскільки вірні часто додавали до цих звернень свої власні, 1631 року Свята конгрегація обрядів заборонила впроваджувати у текст молитви свої довільні зміни. Нові звернення у літанії мали бути затверджені Церквою. Виникали вони мірою розвитку маріології. Хоча певні варіації у літанії існують: так, у Польщі офіційно дозволено звертання «Царице Польщі». До польської версії літанії цей рядок потрапив після того, як Апостольська Столиця затвердила урочистість Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі. Натомість в офіційній версії Лоретанської літанії українською мовою рядка «Царице України» немає (якщо у когось в молитовниках є, то це неофіційний текст «для місцевого використання» або для індивідуальної молитви).
Щодо цього звертання голова Літургійної комісії Конференціє єпископату України єпископ Яцек Пиль каже так: «До польської версії літанії це звертання додали після того, як ціла Польща була урочисто присвячена Борогодиці Діві. Це відбулося на врученні Діві Марії всієї Польщі, всіх її земель і людей усіх станів, як це перелічено у Ясногурських шлюбах короля Яна Казимира. Себто це було усвідомлене присвячення Матері Божій цілої тодішньої держави. В Україні зараз відбулося вже кілька актів присвячення Діві Марії: римо-католики віддали державу під опіку Її Непорочного Серця, греко-католики звершили акт віддання України під Покров Богородиці. Отже, певною мірою підстави для включення такого звертання ніби є. Але візьмімо до уваги те, що ’наші’ присвячення відбулися на тлі Кримських трагічних подій, вони були термінові, без належної підготовки всього народу. Відповідно, можна починати думати про те, щоби розпочати старання перед Апостольською Столицею, аби звернення ’Царице України’ було включене до нашого тексту літанії, але спершу варто провести глибоку підготовку віруючих, наприклад, організувати велику і спільну новенну в жовтні, який теж є марійним місяцем. І, відповідно, щоб це не було якоюсь відокремленою дією римо-католиків в Україні, оскільки греко-католики також звершили, зі свого боку, таке присвячення. Це мала би бути справді всецерковна і загальнонародна підготовка до серйозного акту; наразі ми просто перебуваємо в загрозливій ситуації».
Щодо різних «місцевих» звертань, не наявних у затвердженому тексті, то вони також належать до побожності внутріорденського рівня, наприклад. Такі звертання, як читане у капуцинському молитовнику «Царице Серафітського Ордену», або в кармелітській версії «Царице Святого Скапулярію», не заборонені церковною владою, але не становлять офіційного тексту.
