Цикл Різдвяних свят - це найбагатший час на народні звичаї, які тісно пов'язані з релігійною культурою (традицією) народу. Кожен регіон України має свої характерні особливості у підготовці і проведенні цих свят. Ці особливості є настільки багатими і своєрідними, що нерідко не лише регіон від регіону відрізняється, а навіть село від села має свої відмінності. Не ставлю собі за мету описувати, як відбуваються святкування на Закарпатті чи Лемківщині, на Волині чи Буковині, в інших регіонах України. Бажаю поділитися особистими духовними пережи­ваннями великого часу Різдва Христового і тим, що довелося чути з оповідей старших осіб у різних куточках нашої Галичини. Бо саме в Галичині, на відміну від інших регіо­нів України, від Різдва Христового до Стрітення лунає радісний християнський при­віт: «Христос Раждається! - Славіте Єго!», а в церквах зберігається різдвяна атрибутика: ялинки, вертеп і упродовж 40 днів лунають чудові українські колядки. Це найкращий і найулюбленіший час для дорослих і для дітей. Ці святкові дні повертають нас у ди­тинство, до рідних порогів, у батьківську оселю, в родинне село. Це спомин минулого і пам'ять про тих, кого ми зустріли у сво­єму житті, спомин найдорожчого. Час не стоїть на місці, він скоро проминає, але в нашій пам'яті у ці святкові дні ми думка­ми і душею зі своїми рідними, з батьками, приятелями, хоч можемо бути далеко від них, але в духовний спосіб єднаємося в одну родину.

Надвечір'я Різдва Христового, зване в народі Святим вечором (у деяких місцевос­тях - Вілія)... Один такий день у році, але який великий, святий, незабутній! Кожен переживає його по-своєму. Скільки радості для дітей, бо саме в цей день батьки при­носять ялинку, а діти її прикрашають. Скільки обов'язків у кожного члена родини! Господині пораються на кухні, щоб устиг­нути зготувати 12 пісних страв. Господар та інші чоловіки мають багато праці по гос­подарству, біля худоби, бо тварини цього дня мають бути найкраще нагодованими, адже то вони в Різдвяну ніч зігрівали своїм диханням Дитятка-Ісуса в яслах. А христи­янська легенда навчає, що один раз у році тварини розмовляють між собою - саме у Святий вечір...

День проминає надзвичайно швидко. Всі дотримуються строгого посту. Вже вбрана красуня-ялинка, у кімнатах стоїть чудовий запах різдвяних страв. Під вечір хтось із родини поспішає на цвинтар, щоб помоли­тися на могилах рідних і засвітити свічку. У церквах виставляють Вифлеємський во­гонь, і дітвора квапиться до святині, щоб від цього вогню запалити свічку і принести Вифлеємське світло до своєї оселі. Діти на­ввипередки вибігають надвір і оченятами вишукують на небі Вифлеємську зірку. Яка радість, стільки потіхи! Хто першим поба­чить її, летить мерщій до батьків і сповіщає: «Вже час вечеряти - на небі зійшла пер­ша зоря!» Батько урочисто вносить дідуха, ставить його у кут кімнати, потім стелить на підлозі оберемок соломи, що символізує стаєнку, де народився Спаситель; на стіл кладуть сіно, що символізує ясла, в яких спочив Цар Світу, білий обрус - хустину, що її Пречиста Діва Марія зняла з голо­ви, щоб сповити свою дитину, бо не мала пеленки. По краях столу - зубці часнику, щоб відганяв від родини хвороби і нещастя.

Посеред столу ставлять запалену свічку - символ Зорі, котра провадила трьох царів до Вифлеєма. І звичайно, 12 пісних страв. Діти, мов птиці, в цей святковий день зліта­ються до батьківської світлиці. Уся родина разом. На столі горить Вифлеємське світло, батько розпочинає величну молитву. Після молитви ділиться просфорою з присутніми за святковим столом, усі навзаєм складають одне одному побажання. Відтак звучить ко­лядка «Бог Предвічний». Усі сідають до ве­чері. За святковим столом залишають вільне місце - для подорожніх і померлих.

Українці на поселеннях після Другої сві­тової війни запровадили ще один атрибут на Святий вечір: тарілка, перев'язана синьо-жовтою стрічкою - на пам'ятку, що наш народ не забуває про героїв, які віддали своє життя за волю України. Лунають колядки, дорослі згадують дитинство, розповідають дітям і онукам про родину, про минуле. По вечері дякують Богові за спожиті дари. Свічка догоряє, її цього вечора не гасять. Потім всі збираються до храму Божого, щоб заспівати в один голос таке величне і свят­кове: «З нами Бог, разумійте, язици!»

Наш Святий вечір оспіваний в колядах і поезії, і де б не закинула доля українця: в далекий Сибір, на каторгу чи у в'язницю, на заробітки в далеку чужину - про цей день він ніколи не забуде:

Далекий світ, великий час,
Пливуть літа рікою...
Гей, що чувати там у вас?
Чи йдете з колядою?

Чи й нині мерехтять зірки
Над хатою старою?..
Гей, краю мій, чи знаєш ти,
Як тужу за тобою?..

Богдан Лепкий

На Різдвяні свята відвідуємо своїх рід­них, сусідів, приятелів з колядою: «Нуте, нуте, браття-сусіди! Час вже забути про всякі біди, час понехати смутки-печали, вже бо досита ми їх зазнали!» Дітвора під вікнами своїми дзвінкими голосами розве­селяє людські серця. Від парафії йдуть з колядою, щоб скласти побажання родині. Молодь вирушає з вертепом, щоб прославляти Новонародженого Месію. Батьки в ці урочисті дні приводять своїх дітей до церк­ви, щоб разом стати на коліна біля вертепу і просити благословення для всієї родини в Дитятка-Ісуса, Святого Йосифа і Пречистої Діви Марії.

13 січня, в день Преподобної Меланії Римлянки, народ увечері збирається до хра­му Божого, щоб взяти участь у подячній Святій Літургії за прожитий рік і перепро­сити Господа Бога за свої провини. Після Богослужіння в багатьох місцевостях ходить «Маланка». Є давній звичай - цього вечора йти з колядою «Вставай, господарю, вста­вай, не спи...» до чоловіків, котрі носять ім'я свого патрона Василія Великого, щоб скласти побажання з нагоди іменин. У пер­ший день Нового року раннім ранком юнаки йдуть засівати і складають віншування гос­подарю, господині і їхній родині. У наших традиційних святинях цього дня після Свя­тої Літургії виставляють Найсвятіші Тайни, відправляється Суплікація, священик і вір­ні просять у Господа Бога благословення на Новий рік.

У Надвечір'я і в самий день Богоявлення відбувається велике Водосвяття. Господарі, повернувшись із церкви додому, кроплять свої помешкання, подвір'я, господарства Йорданською водою і в тому часі співають кондак «Явився єси днесь вселенній...» У Надвечір'я Богоявлення вірні зберігають строгий піст, увечері моляться, п'ють освя­чену воду і сідають до вечері.

Після свят священик відвідує родини з Йорданською водою. У головній кімнаті ро­дини стоїть застелений білим обрусом стіл, на ньому ставлять запалену свічку, образ або Розп'яття, свячену воду. Коли свяще­ник заходить до помешкання, родина стає на коліна. Потім священик читає молитву за Боже благословення для дому, сім'ї, дає кожному з членів родини цілувати святий хрест, залишає пам'ятний образочок для родини чи окремо для дітей. Господиня бере посудину зі свяченою водою і провадить свя­щеника по кімнатах для окроплення, а вірні в цей час співають «Явився єси днесь все­ленній». Священик складає побажання ро­дині, прощається і йде до іншого дому чи помешкання.

Свято, котре завершує Різдвяний час, - це Стрітення Господнє. На сороковий день по народженні Мати за звичаєм принесла Дитя в храм для викупу, бо кожний первородний належав Господеві. До храму прибув праведний і побожний чоловік Симеон, який у Дитяткові-Ісусі впізнає Месію: «... очі мої бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду - Ізраїля» (Лк. 2, 30-32). Звернувши свої очі на Марію, Симеон промовив: «Та й Тобі самій меч про­шиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35).

На Стрітення святимо свічки, які в на­роді називають «громницями». Таку свічку запалюємо під час бурі, грому, в час небез­пек, природних стихій, а особливо в годину смерті. На Святій Літургії цього дня дякує­мо Господу за прожитий час Різдвяних свят, за отримані ласки і, звичайно, прощаємося з колядою.

Духовне приготування до Різдва

4 000 літ старозавітні Патріархи і Про­роки, весь світ з тугою очікували приходу на землю Месії. І тому Церква закликає своїх вірних дітей до 40-денного посту пе­ред Різдвом Христовим. Час посту маємо провести в покуті, молитві і внутрішньому духовному приготуванні до приходу Месії. Це означає, що маємо відійти від світських розкошів, забав, весіль, дискотек, а більше присвячувати уваги стану своєї душі. Вінок цього приготування до Різдва Господнього - Тайна Св. Сповіді і Св. Причастя. Христос має народитися під видами хліба і вина у Пресвятій Євхаристії в нашій душі, а ми повинні радо відкрити для Нього свої серця. Сучасний модерний світ і сучасна людина багато значення надають зовнішньому при­готуванню до Різдва. Для багатьох Різдво - це тільки свято родини, день відпочинку, день подарунків. Вулиці міст і сіл прикра­шені ялинками, відбуваються концерти, і цією атмосферою людина живе.

Різдво Христове кожна християнська родина повинна пережити духовно. Центр усіх урочистостей - Вифлеємський вертеп. Бог прийняв людське тіло, щоб спасти лю­дину і визволити її з неволі гріха. Взаємна любов Пресвятої Родини - Ісуса, Марії, Йосифа - взірець для християнських родин, приклад взаємної підтримки Св. Йосифа і Марії, коли вони перебували в найважчій круті, бо не було місця для них у Вифлеємі. Приклад для родин, які переживають кризу. Вихід - не розлучення, а підтримка і
розуміння кожного члена родини.

Свято Різдва Христового - день подяки Всевишньому:

І ми, браття, всі поспішаймо,
Честь, славу, поклін Богу віддаймо
І подарім Му нашую віру,
Чистоє-чистоє серце і душу щиру...

 

Зразок проведення молитви на Святий вечір

Коли вся родина зібралася при святковому столі, на столі запалюють свічку. Всі клякають. Господар провадить молитву (на колінах):

«В імя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь» (3 рази).

Всемогутній і милосердний Отче, в цю урочисту годину прославляємо Тебе і дякуємо за цю Вифлеємську ніч, коли Ти післав нам на землю Свого Сина, Ісуса Христа, а
нашого Спасителя і Відкупителя".

- Подякуймо Господу Богу за прожитий рік:

«Отче наш...», «Богородице Діво...».

- Помолімося за нашу родину, щоб у ній завжди витав дух любові, милосердя, порозуміння, пошани один до одного, дух Христової віри:

«Отче наш...», «Богородице Діво...».

- Помолімося за наших сусідів, приятелів і добродіїв, за нашу парафію, за священи­ків, котрі її обслуговують, і за Українську державу:

«Отче наш...», «Богородице Діво...».

- Помолімося за всіх опущених, самотніх, хворих, терплячих, бідних і голодних в усьому світі:

«Отче наш...», «Богородице Діво...».

А наших померлих (імена) хай Господь запровадить до Небесної Батьківщини:

«Отче наш...», «Богородице Діво...».

Можна за бажанням додати інші намірення (залежно від потреб родини):

Помолімося за тата (матір, сестру, сина), котрі зараз на чужині на заробітках.

Помолімося за сина, котрий служить у війську.

Помолімося за тата (маму), щоб він (вона) повернувся (повернулася) до своєї родини.

Ангел Господній благовістив Пречистій Діві Марії, що зачала від Духа Святого:

«Богородице Діво...».

Ото Я, слуга Господня, хай станеться по Слову Твоєму:

«Богородице Діво...».

А Слово сталося тілом і замешкало між нами (голову похилити):

«Богородице Діво...».

«В імя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь» (3 рази).

Відтак всі підводяться з колін, господар родини ділиться просфорою (де є такий зви­чай), складають побажання один одному, колядують «Бог Предвічний» і сідають до Святої вечері.

Пам'ятаймо: Свята вечеря має відбува­тися в атмосфері взаємної любові, поваги один до одного. Під час вечері не вживають алкогольних напоїв.

Хай Дитятко-Ісус благословить кожну родину, наш край і цілий світ, а з Божим благословенням прийде до нас і любов, і зго­да, і мир, і добробут, бо всяке даяння, всяке добро походить від Отця з Неба. Амінь

о. Василь КОВПАК, СБССЙ

www.saintjosaphat.org