Західна цивілізація завжди захоплювалася пам'ятками своєї минувшини. Саме таке зацікавлення стало рушійною силою для розвитку доволі молодої науки - археології. У 1871 році один із кураторів Британського музею Джордж Сміт зацікавився вавилонськими таблицями, знайденими однією з археологічних груп. У процесі перекладу текстів, які були на тих таблицях, світ дізнався зміст епосу про Гільгамеша. Це оповідання було на одинадцятій із дванадцяти таблиць. У цьому творі розповідається про царя Гільгамеша, який, маючи велику природню силу, принижує своїх підданих. Щоб змінити царя, одна богиня зводить його з таким самим силачем, як і він, ім'я якого Ендіку. Разом вони переживають численні пригоди: вбивають велетня Гумбаба, перемагають бика бога Ану.Після багатьох пригод цих героїв боги вирішують, що друг Гільгамеша Ендіку повинен померти. Гільгамеш, бажаючи врятувати життя товаришу, вирушає в далеку подорож, намагаючись знайти безсмертя. Ці пошуки приводять його до чоловіка, ім”я якого Утнаміштім. Він урятувався від вселенської повені. Утнаміштім розповідає Гільгамешу, як боги врятували його під час потопу, як відбувся цей потоп, та переконує його в тому, що людина не може надіятись на власне безсмертя. Головна мета цієї вавилонської розповіді - вказати неминучість смерті людини. Гільгамеш після цієї розмови повертається додому. Закінчується епос сценою, в якій Гільгамеш зустрічається з духом свого друга Енкіду в підземному світі. Це доля кожної людини, включно з Гільгамешем, оскільки лише боги можуть мати вічне життя.
У чому унікальність цього епосу? А в тому, що зміст дуже схожий на біблійну розповідь про повінь. Порівняльна таблиця демонструє подібність текстів.
Книга Буття 6-9 - Епос про Гільгамеш
Ягве хоче знищити людство, бо воно лихе. Боги планують знищити людей, бо вони зійшли з дороги.
Ягве заповідає Ноєві збудувати ковчег і Бог Еа заповідає Утнапіштімові збудувати човен і покрити його смолою. Кожен вид тварин і найближча родина мають увійти в ковчег. Аналогічно і в епосі - майстри човна та тварини мають врятуватися.
І в одній книзі, і в другій- повінь нищить все живе на землі.
Вода поступово відступає, і Ной висилає голуба та голубку. А Утнапіштім випускає крука та ластівку.
Ной будує вівтар та приносить жертву Богу-Ягве. Утнапіштім будує вівтар і приносить жертву богам.
Ягве відтягає прокляття землі та обіцяє, що ніколи не буде повені.
Бог Енліл погоджується з Утнапіштімом та шкодує, що він знищив землю.
Ягве благословить Ноя і його синів, щоб наповнювали землю.
Енліл благословляє Утнапіштіма та його жінку.
Зважаючи на таку подібність біблійних текстів та текстів епосу про Гільгамеша Джордж Сміт, можливо, сам того не підозрюючи, розпочав у 1871 році нову ділянку археології - біблійну археологію.
Після ознайомлення з епосом про Гільгамеша, людство отримало від археологів доступ до нових текстів, зміст яких був дуже подібним до біблійних. До таких археологічних літературних віднайдень належить: міф Енума Еліш та міф про Адапу.Оповідання Енума Еліш датується 1700 роком до народження Христа. У ньому розповідається, що світ походить від богів соленої та солодкої води- Апсу(він) і Тіамат(вона), із поєднання тих богів постали інші боги та богині. Оскільки між богами точаться постійні міжусобиці, Апсу та Тіамат вирішують знищити своїх нащадків. Про ці задуми довідався один з божків Еа, і тоді він вбиває батька Апсу. Тіамат, дізнавшись про загибель Апсу, оголошує війну всім богам. Щоб вести війну з богинею Тіамат, боги вибирають воїна Мардука. За умови, що його проголосять головним богом, Мардук убиває Тіамат громом, блискавками та вітром. З однієї половини тіла Тіамат Мардук створює землю, а з другої - небо. Після цього він пропонує створити з крові та костей Тіамат людину. Отже , за дорученням Мардука, бог мудрості Еа творить людей. Між вавилонським міфом та біблійною розповіддю про створення світу знову спостерігається подібність. Таблиця відобразить ці подібності.
І у Книзі Буття, і у книзі Енума Еліш божественний дух творить словом матерію.
Земля є пусткою з темрявою над безоднею Усюди панує первісний хаос.
1-ий день: створення світла. У епосі світло виходить від богів.
2-ий день: створення небесної тверді. У епосі - створення тверді (небесний купол).
3-ій день: створення землі. У епосі - теж створення землі.
4-ий день: створення небесних світил. У епосі - аналогічно.
6-ий день: створення людини.
7-ий день: Бог відпочиває та освячує суботу. У епосі - боги відпочивають та бенкетують .
Науковці по-різному трактують таку подібність між вавилонськими міфами та біблійними текстами. Ті дослідники, які з недовірою ставилися до процесу біблійного Божого натхнення, використали таку схожість, як нагоду ще раз заперечити богонатхненний характер Біблії. Для них Біблія ніколи не була книгою від Бога, а після доступу до вавилонських міфів, зміст яких близький до біблійних текстів, Біблія трактувалася як зібрання вавилонських та месопотамських міфів. Сьогодні людина має доступ до великої кількості інформації, до широкого кола літератури. Уявімо, що молода людина, яка не цікавиться Святим Письмом, не ходить до Церкви, не дбає про свою релігійну освіту, натрапить на таку літературу, на статтю в Інтернеті, в якій Святе письмо ототожнюється з вавилонськими міфами. Такі відомості можуть доволі сильно травмувати слабку віру людини. «Якщо Біблія- це в'язка стародавніх міфів, то все, чого вона навчає, слід поставити під сумнів»,- до такого висновку може докотитися читач тих псевдонаукових статей. Що можна відповісти на такі закиди? Подібність біблійних текстів з деякими вавилонськими міфами вказує лише на те, що в процесі натхнення, коли Бог впливав на розум та волю свого автора, Він не вихоплював автора з тих історичних обставин, в яких той перебував. За тих умов, коли формувались біблійні розповіді, ці вавилонські міфи були добре знаними, вони були певною спробою виразити свої релігійні переконання. Релігійні доктрини народів Месопотамії були сконцентрованими в тих міфах. Тому не слід виключати, що біблійні автори добре знали ті міфи. Біблійне натхнення, яке не обмежувало свобідної волі автора, передбачало, що в процесі творення автор писав про те, що хоче Бог, але робив це так, як умів сам. Використання біблійними авторами сюжетних ліній, які присутні у вавилонських міфах, не дають жодного права ототожнювати їх із біблійними текстами. У міфах боги постійно ворогують між собою, і саме та боротьба і насильство спричинюють творчі дії.Біблійні тексти висвітлюють релігійну правду про Бога творця та вседержителя, який творить, будучи абсолютно свобідним, який бажає добро та щастя, що містить у Собі, вилити назовні та уділити його людині.Читаючи біблійні тексти, ми повинні усвідомлювати, що це не є інформація, яку можна порівняти з репортажем із місця події, це унікальна літературна форма, яка відображає східну ментальність та своєрідно представляє історичні події. У цьому рзвитку основними є не хронологія та деталі, а релігійні правди, які Бог забажав об'явити людству через біблійних авторів. Отже, будь-яка подібність біблійних розповідей із сюжетами вавилонських міфів не дає права прирівнювати ті міфи з Біблією та ставити під сумнів богонатхненний характер Біблії чи істинність тих релігійних правд, опираючись на які, вона навчає людство.
о. Володимир Пенцакwww.livingrosary.org.ua
