Дари, тобто хліб і вино, незабаром будуть чудесним способом перетворені у правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа і буде принесена жертва. Щоб гідно приготуватися до цієї жертви, ми вже просили Господа Бога про чистоту серця, Херувимською піснею спонукали  себе відкинути будь-які думки про земні речі. У прохальній єктенії ми розповіли Господу Богу про наші бажання, заради яких приносимо цю жертву. Але щоб та жертва була справді жертвою, треба вірити в усе те, що подає для віри Католицька Церква, без такої віри жертва не буде жертвою. Ця жертва приноситься від усіх, хто з'єднаний Із св. Католицькою Христовою Церквою через віру, а хто тій Церкві не вірить або не довіряє, той вже не з'єднаний з нею. Така людина видає себе за вірую­чого, але в її серці нема віри, вона далеко від Божої правди і вже не зв'язана з тим, у що Церква закликає вірити. А якщо вона не з'єднана із Христовою Церквою, то вона вже й з Христом не з'єднана. Хто не вірить Церкві, той не вірить і Христові, тобто, не з'єднаний із Христом. А хто не з'єднаний із Христом, той не може єднатися і з Його жертвою, якою є Служба Божа. Отже, щоб жертва була прийнята — треба вірити. Однак, це ще не все.
Щоб ця жертва була приємна Господу Богу, щоб Господь Бог прийняв її від нас як жертву, треба, щоб наша віра була живою. А віра лише тоді є живою, коли ми живемо за вірою, тобто так, як ця віра вчить; коли між нами і Богом є згода, коли ми любимо Бога і нашого ближнього. Отже, треба, щоб наше серце було переповнене вірою та любов'ю — лише тоді наша жертва буде справді приємною Господу Богу.
Тому священик відразу після прохальної єктенії звертається до людей, благословляючи їх рукою: "Мир усім!" (спокій всім). Цими словами і благословенням священик неначе хоче влити до наших сердець злагоду з Богом і людьми, любов Бога і ближнього. Люди бажають і священикові такого ж спокою, відповідаючи: "І духові твоєму".
Після цієї відповіді людей священик говорить, з ким ми повинні мати цей спокій: з усіма людьми і з Богом. Він говорить: "Возлюбім один одного, щоб однодумно визнавати". Отже, любімо один одного, аби могли однією думкою визнавати, любити. І кого ж саме? Тут не священик, а вже вірні говорять, кого любити і визнавати. Вони вже неначе відповідають, що люблять один другого і знають, кого їм визнати: "Отця, і Сина, і Святого Духа, Трійцю єдиносущну і нероздільну".
Колись після слів "Возлюбім один одного..." всі в церкві цілувалися один з одним, промовляючи: "Христос посеред нас", на що була відповідь: "Є і буде". Це цілування повинно було означати любов між вірними, відсутність гніву між ними. Але з часом цим гарним звичаєм стали зловживати, і Церква ліквідувала його. Тепер лише сам священик на знак своєї любові до Господа Бога цілує воздух над дискосом і чашею та престол, говорячи при цьому: "Возлюблю Тебе, Господи, кріпосте моя. Господь — твердиня моя і прибіжище моє". А якщо є більше священиків при престолі, то на знак любові між собою цілують один одного у плечі, говорячи: "Христос посеред нас". — "Є і буде".
Від звичаю цілування Церква відмовилася, то чи зникла також і його внутрішня сила? Ні. Ми й сьогодні повинні, хоча б думках, серцем обіймати один одного під час Служби Божої. Це стосується насамперед тих, хто живе у незгоді з ближніми. Вони повинні, хоча би в церкві, на Службі Божій, пробачити один одному. Адже ми повинні принести в жертву Господу Богу самого Божого Сина, а що ж Той Син Божий учинив своїм ворогам (тим, котрі розіп'яли Його на хресті), коли приносив Себе в жертву Небесному Отцю? Та ж Він просив Отця свого: "Отче, пробач їм", а ми, приносячи таку саму жертву, мали би носити в серці гнів до нашого ближнього?! Ми повинні прощати тим, котрі скривдили нас. Багаті повинні прихилити своє серце до убогих і т. п. Хоча б у той момент нехай не буде між нами місця усякій ненависті та ворожнечі, нехай усі стануть рівними перед Богом, нехай будуть братами між собою і дітьми одного Бога, того Бога, якого вони ісповідують устами. Нехай щиро кажуть: "Однодумно визнаємо..."
Засвідчивши таким чином свою любов до Бога і до ближнього, ми повинні ще визнати віру в Пресвяту Трійцю. Священик бере в обидві руки воздух, підносить догори і закликає: "Двері, двері в премудрості будьмо уважні". На ці слова і люди, і священик визнають свою віру і відмовляють "Вірую".
Чому ж священик говорить тут про двері?
Цей звичай відомий ще здавна, з тих часів, коли невірні переслідували християн, катували їх або й убивали. Отже, християни змушені були відправ­ляти Службу Божу таємно. Коли наступав найважливіший момент Служби Божої, давні християни боялися, щоб до церкви не прокралися невірні і не стали на перешкоді тій жертві (щоб не збезчестили її). Саме тому священик звертався до тих, котрі стояли біля церковних дверей, щоб вони пильнували за ними. Тепер, дякуючи Богу, подібних випадків нема. Ніхто не перешкоджає принесенню християнської жертви. Однак, ці слова збереглися дотепер тому, щоб ми не забували про ті страшні давні часи, коли переслідували християн, які, незважаючи ні на що, сміливо визнавали свою святу віру і навіть кров свою проливали за неї. Ми повинні пам'ятати про ті часи і дякувати Господу Богу за те, що живемо тепер у мирі і спокої, що можемо відверто і спокійно визнавати свою віру. Разом із тим, у цих словах криється і пересторога. Ми, чуючи ці слова, повинні гаряче прагнути, щоб у наші серця не потрапила якась недобра, грішна думка, щоб ми дійсно з чистим серцем могли бути присутніми при тій святій жертві.
А навіщо під час відмовляння "Вірую" священик тримає воздух перед очима?
Для того, щоб засвідчити тим свою віру у те, що не може збагнути своїм розумом.
А навіщо священик потрясає воздухом під час відмовляння "Вірую?" Ця дія означає ласку Святого Духа, — Він сходить на нас, неначе легенький вітерець; якщо ми визнаємо свою віру в Пресвяту Трійцю, то нас огорне рясна, всемогутня, животворна ласка Св. Духа.
Відразу після "Вірую" священик тричі робить хрест, неголосно промов­ляючи при тому: "Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас". Таким чином він віддає честь і шану Пресвятій Трійці, яку ми тільки що визнали. А хрест робить для того, щоб показати, що ми саме через хрест дійшли до пізнання Пресвятої Трійці і що саме через хрест ми врятуємося.

Відразу після "Вірую" наступає найважливіша частина Служби Божої. Підходить той момент, коли хліб і вино, які священик приготував під час проскомидії, а під час входу приніс на престол, повинні перетворитися в Тіло і Кров Христову. Замість хліба і вина буде вже незабаром живе Тіло і жива Кров Ісуса Христа. Це дуже відповідальний і важливий момент, це най­важливіша частина Літургії: Ісус Христос руками священика буде принесений у жертву Богу Отцю за нас. Те, що відбулося колись на Голгофті, відновиться тепер перед нашими очима.
У цей момент ми повинні бути дуже уважними, повинні зосередитися на тому, що відбувається. До цього нас увесь час від початку Служби Божої готувала св. Церква. Священик довгими і ревними молитвами просив для нас чистоти совісті, душевного спокою, любові та віри, декілька разів благос­ловив нас. Ми теж молилися разом із священиком, просячи того ж самого, а перед відмовлянням "Вірю", коли священик закликав нас: "Возлюбім один одного; ми відповіли, що любимо. Відмовляючи разом із священиком "Вірую", ми визнали, що віримо у все те, в що закликає вірити св. Католицька Церква; а також віримо і в те, що Ісус Христос зараз, на наших очах, принесе себе в жертву. Отже, ми вже готові до жертвоприношення — ми чисті серцем, І спокійні, ми любимо Бога і людей, ми визнали святу віру. Священик зверта­ється до нас словами: "Станьмо гідно, станьмо зі страхом, будьмо уважні, щоб святе приношення в мирі приносити".
Люди на це відповідають: "Милість миру, жертву хвалення". Цими словами люди ніби говорять: "О, так, ми вже готові, вже стоїмо тут зі страхом Божим, бо знаємо, чим є це приношення, ця жертва. Це "милість миру", бо вона походить із любові Ісуса Христа до нас, адже Він своєю смертю примирив нас із Богом. Ми знаємо також, то ця жертва є "жертвою хвалення", єдиною жертвою, якою ми можемо віддати Богу гідну хвалу. Ми це знаємо, що як же б ми могли не відчувати у цю хвилину страху?"
Після відповіді людей священик звертається до них, благословляючи: "Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами".
Зміст цих слів такий. Якщо ви знаєте, чим саме є ця жертва, яка повинна бути зараз принесеною, і очікуєте цього зі страхом Божим, то нехай ласка і любов Пресвятої Трійці перебуває разом із вами у серцях ваших. Люди сло­вами: "І з духом твоїм" бажають цього ж священикові. Після цього священик здіймає руки, промовляючи: "Піднесім до Господа", тобто закликає відвер­нутися думками, прагненнями і любов'ю від усього земного і підійнятися до небес. Люди відповідають: "Піднесли до Господа". Священик, склавши руки, говорить: "Благодарім Господа", на що люди промовляють: "Достойно і пра­ведно єсть поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові, Тройці єдиносущній і нероздільній".
Священик під спів розводить руки, підносить їх догори і неголосно відмовляє молитву, в якій дякує Господу Богу за всі блага, зіслані Ним від початку світу. Насамперед дякує за те, що Бог створив людину за образом і подобою своєю, що людину, яка згрішила, підняв, відкупив від вічної смерті, що дарував їй Небесне царство, яке вона втратила через гріх. Врешті, дякує Господу Богу за те, що Він дозволяє нам прославляти Його так, як це роблять Ангели, херувими і серафими, які безперервно співають Йому величальну пісню. Ось ця молитва.
"Достойно і праведно Тебе оспівувати, Тебе благословити, Тебе хвалити, Тобі дякувати, Тобі поклонятися на всякому місці владицтва Твого. Ти бо єси Бог несказанний, незбагненний, невидимий, неосяжний, завжди сущий, і так само сущий, ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий.
Ти від небуття до буття нас привів, і, коли ми відпали, Ти знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче царство Твоє дарував.
За все це дякуємо Тобі, і единородному Твоєму Синові, і Духові Твоєму Святому, за всі Твої добродійства, вчинені нам, які ми знаємо і яких не знаємо — явні і неявні. Дякуємо Тобі і за цю службу, яку Ти з рук наших зволив прийняти, хоч і стоять перед Тобою тисячі архангелів і десятки тисяч ангелів: херувими і серафими, шестикрилі, многоокі, що високо ширяють, пернаті". У цьому місці священик перериває молитву, бере до рук звізду, вдаряє нею з чотирьох боків об дискос і голосно закликає: "Переможну пісню співаючи, викликуючи, взиваючи і промовляючи". Люди на цей момент уже добре приготовані: мають чисту совість і серце, відірване від усього земного, за прикладом ангелів, можуть заспівати ту цісню, котру ангели співають на небі: "Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах, благословен, хто йде в ім'я Господнє, осанна на висотах".
Ця чудова пісня складається з двох частин. Перша її частина (до слів "Благословен, хто йде...") походить зі Старого Завіту. В одному зі своїх видінь пророк Ісайя побачив Бога, який сидів на престолі, а довкола нього незліченна кількість ангелів співають безперервну пісню: "Свят, свят, свят..." Автором другої частини цієї пісні (від "Благословен...") є єврейські діти, які цими словами вітали Ісуса Христа в момент Його в'їзду в Єрусалим. Тому під час Служби Божої люди так само, як Ангели, Херувими та Серафими в небі, прославляють Бога тією ж піснею, і, як невинні єврейські діти, тією ж піснею вітають того самого Ісуса Христа, котрий в образі хліба і вина незабаром буде принесений у жертву Богу Отцю.
Навіщо священик чотири рази вдаряє навхрест звіздою об дискос, промовляючи слова "переможну пісню"?
Цей обряд також бере свій початок із давніх часів. Колись звізда і дискос були значно більші від теперішніх. Тож коли вдаряли звіздою об дискос, було чути на цілу церкву. Це робилося з тією самою метою, з якою тепер дзвонять у дзвіночки.
Отже, наближається найважливіший момент — момент жертви Ісуса Христа. Ісус Христос невидимим способом повинен принести Себе в жертву Богу Отцю. Люди клякають і клячать аж до пісні "Тебе оспівуємо..."
Священик продовжує перервану молитву.
"З цими блаженними силами, Владико чоловіколюбче, і ми кличемо і мовимо: Святий єси і пресвятий, Ти, і єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий; святий єси і пресвятий, і велична слава Твоя. Ти світ Твій так возлюбив єси, що й Сина свого единородного дав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не погиб, але мав життя вічне.
Він, прийшовши і сповнивши ввесь промисел щодо нас, в ніч, в яку Його видано, а радше Він сам себе видав за життя світу..."
Тут священик знову перериває молитву, бере в руки дискос, підносить його трохи вгору і промовляє молитву далі: "... прийняв хліб у святі свої і пречисті, і непорочні руки, дякував і благословив (і благословляє), освятив, переломив, дав святим своїм учням і апостолам, кажучи..." Священик нахиляється над хлібом і перетворює його В ТІЛО Христове, голосно промовлячи: "Прийміть, їжте, це є тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів". Люди відповідають на це "Амінь".
Священик низько вклоняється Ісусу Христу, відкриває чашу з вином, бере її в ліву руку, правою благословить і неголосно промовляє молитву далі: "Так само й чашу по вечері, мовлячи:...", нахиляється над чашею і голосно проголошує слова перетво­рення вина в Кров Христову:
"Пийте з неї всі, це є кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів". Люди на це знову співають "Амінь".
Священик ще раз низько вклоняється Ісусу Христу, розво­дить руки і продовжує молитву: "Тому-то, споминаючи цю спасенну заповідь і все, що ради нас сталося: хрест, гріб, тридневне воскресения, на небеса восходження, праворуч сидіння, друге і славне знову — пришестя — ...", підносить дискос із Тілом і чашу із Кров'ю Христовою в руках, зложених навхрест, що означає розп'яття на хресті і голосно промовляє:
"Твоє від Твоїх Тобі приносимо, за всіх і за все". Твої (дари) з Твого, Тобі приносимо за всіх і за все. Зміст цих слів такий: "Це є, Боже, Твоя жертва, і ми приносимо Тобі з Твого, бо свого нічого не маємо, такого, щоб було добрим і Тебе гідним. Те, що тепер Тобі жертвуємо, беремо з невичерпної Твоєї скарбниці і Тобі жертвуємо". Слова "за всіх" означають, що ми приносимо ту жертву Господу Богу за всіх людей, за живих і померлих, за своїх і чужих, за близьких і далеких, за друзів і недругів. Слова "і за все" означають великі і різноманітні Божі ласки, яких ані перерахувати, ані осягнути ми не можемо. Люди на те закликають: "Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш".
У той час, коли люди співають цю пісню, священик ставить св. Тайни на місце на престолі, низько вклоняється їм, знов зводить руки і закінчує молитву:
"Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу, і просимо, і молимо, і благаємо: Зішли Духа Твого Святого на нас і на ці предлежачі дари", благословить знаком хреста освячений Хліб і говорить:
"I сотвори ото хліб цей чесним Тілом Христа Твого", відтак відкриває чашу, благословить її знаком хреста і промовляє:
"А те, що в чаші цій, чесною Кров'ю Христа Твого", потім благосло­вить знаком хреста св. Дари разом, говорячи:
"Перетворивши Духом Твоїм Святим", після того накриває чашу, низько кланяється, здіймає руки і закінчує молитву: "Щоб були причасниками на тверезість душі, на відпущення гріхів, на спільноту зі Святим Духом, на повноту Царства небесного, на сміливість перед Тобою, не на суд і не в осудження.
Ще приносимо Тобі цю словесну службу за почивших у вірі: праотців, отців, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелістів, мучеників, ісповідників, воздержників, і за всякого духа праведного, що у вірі скончався".