Декларація про масонські асоціації

Було запитано, чи змінилася думка Церкви відносно масонських асоціацій, оскільки в новому Кодексі канонічного права про них немає явної згадки, що була в старому.

Дана Священна Конгрегація може відповісти, що ця обставина пов'язана з редакторським критерієм, до якого удалися також і відносно інших асоціацій, назви яких були опущені, оскільки вони включені в ширші категорії.

Отже, негативна думка Церкви про масонські асоціації залишається незмінною, оскільки їх принципи завжди були непримиренні з ученням Церкви, і тому приналежність до них залишається під забороною Церкви. Християни, що є їх членами, перебувають в тяжкому гріху і не можуть приступати до Святого Причастя.

У компетенцію місцевих церковних властей не входить винесення думок про природу масонських асоціацій, які змінювали б вищевикладену думку, виражену у дусі декларації цієї Священної Конгрегації, виданої 17 лютого 1981 року.

Після обговорення даної декларації в звичайних зборах цієї Священної Конгрегації, Верховний Понтифік Іоанн Павло II на аудієнції, даній нижчепідписаному кардиналові префектові, її затвердив і повелів опублікувати.

Дано в Римі, із залів Священної Конгрегації віровчення, 26 листопада 1983 р.
Йосип кардинал Ратцингер Префект
+ Іоанн Ієронім Хамер OP
Титульний архієпископ Лоріумській Секретар

Несумісність християнської віри з масонством
Роздуми в роковини видання декларації Конгрегації віровчення

26 листопада 1983 р. Конгрегація віровчення видала декларацію про масонські асоціації.

Опісля, трохи більше року після її публікації, може виявитися корисним коротке освітлення значення цього документа.

Перші ж вислови Церкви щодо масонства були пов'язані з його негативною оцінкою, що була викликана численними причинами як практичного, так і теоретичного (віровчення) характеру. Церква визнала масонство відповідальним не тільки за підривну в її відношенні діяльність: з перших же папських документів на цю тему, особливо – в енцикліці Льва XIII "Humanum Genus" (20 квітня 1884 р.) Учительство Церкви викривало в масонстві філософські ідеї та моральні концепції, протилежні католицькому ученню. За словами Льва XIII, перш за все вони приводили до натуралістичного раціоналізму, – ідеї, що надихала плани і діяльність масонства, направлену проти Церкви. У своєму Посланні до італійського народу "Custodi" (8 грудня 1892 р.) Папа писав: "Пригадаємо, що християнство і масонство принципово несумісні, так що вступати в одне означає розлучатися з іншим".

Тому не можна було обійтися без розгляду масонства з точки зору віроучення, коли в 1970-80-х рр. дана Священна Конгрегація вела листування з деякими Єпископськими Конференціями, особливо зацікавленими в цій проблемі унаслідок діалогу, що робився з боку окремих католиків з представниками деяких лож, які проголошували себе неворожими або навіть прихильними до Церкви.

Священна Конгрегація віровчення провела в зв'язку з цим ретельне дослідження, метою якого було підтвердити фундаментальну несумісність між принципами масонства і християнської віри.

Тому, не звертаючи уваги на розгляд практичної діяльності різних лож і ступеня їх ворожості по відношенню до Церкви, Священна Конгрегація віровчення за допомогою декларації від 26.11.1983р. вирішила зосередитися на найглибшому і, з іншого боку, найістотнішому рівні проблеми – на рівні несумісності принципів, тобто на рівні віри і її етичних розпоряджень.

З точки зору віровчення, що продовжує безперервну спадкоємність з традиційною позицією Церкви, засвідченої у вищезазначених документах Льва XIII, для всіх вірних, з якої-небудь причини тих, що опинилися причетними до масонства, виникають необхідні важливі практичні наслідки.

Заперечення з боку декого, затвердженої Священною Конгрегацією несумісністю принципів християнства і масонства ґрунтуються на тому, що істотним фактом в масонстві нібито є "відсутність нав'язування яких би то не було загальнообов'язкових "принципів" філософського або релігійного характеру своїм прихильникам, але, скоріше, вони бажають об'єднати людей доброї волі, незважаючи на релігійні і світоглядні відмінності, на основі зрозумілих і прийнятних для всіх гуманістичних цінностей".

Масонство є, нібито, сполучною ланкою для всіх віруючих в Архітектора Всесвіту і тих, що розділяють основоположні етичні орієнтири, викладені у тому числі і в Декалозі; воно нікого не віддаляє від сповідної ними релігії, а, навпаки, спонукає тісніше примикати до неї.

Тут недоречно було б обговорювати численні історичні і філософські суперечності, що ховаються в подібних твердженнях. Католицька Церква також закликає людей доброї волі до загальної співпраці, – нагадувати про це після II Ватиканського Собору, звичайно ж, немає необхідності. Приєднання ж до масона означає зовсім інше, ніж законна співпраця, і має набагато більш релевантне і визначаюче значення.

Перш за все, слід пригадати, що співтовариство "вольних каменярів" і їх етичні зобов'язання є складною системою символів, що розростається та характер, що виключно зобов'язує. Пануюча там строга дисципліна скритності з часом підсилює важливість взаємодії знаків та ідей. Крім всього, із-за цієї обстановки секретності члени асоціації ризикують стати інструментом невідомих для них задумів.

Навіть якщо стверджується, що релятивізм не приймається масонами як обов'язкова догма, насправді передбачається якась символико-релятивістська концепція. Отже, релятивізуюча цінність морально-ритуальної общини зовсім не виключається, і релятивізм, навпаки, грає визначальну роль.

У такому контексті різні релігійні общини, до яких належать окремі члени лож, не можуть вважатися нічим більшим, ніж інституціями, що охоплюють якусь частину ширшої і невловимої істини. Цінність цих інституцій неминуче представляється, таким чином, лише відносною, меншою в порівнянні з ширшою істиною, що більшою мірою виявляється не в них, а в співтоваристві людей доброї волі, тобто – в масонському братерстві.

Для християнина-католика, проте, неможливо переживати свої відносини з Богом подвійним, розколеним чином – одночасно і в гуманістичній, надконфесійній, формі, і у внутрішній – християнській. Він не може мати одночасно два відношення з Богом, не може виражати їх в двох системах символів. Це було б щось здійснене відмінне від нормальної для нього співпраці зі всіма людьми, вкоріненими в добрі, хоч і на різних принципах. Адже католик не може одночасно бути причасником християнської общини і дивитися на своїх братів-християн з масонської точки зору, тобто як на неуків, що помиляються.

Навіть якщо, як вже було сказано, явного зобов'язання приймати релятивістське сповідання немає, релятивізуюча сила масонського братерства через внутрішню, властиву їй логіку, піддасть основу віри такому радикальному перетворенню, що це вже не буде прийнятно для християнина, "якому дорога його – віра" (Лев XIII).

До того ж це спотворення основ віри здійснюється, найчастіше, поступово і непомітно: для того, хто приймає масонство, цілісна причетність до Божої істини, що явилась в Церкві, перетворюється лише на приналежність до установи, яку він вважає однією з багатьох більш-менш дієвих форм виразу загальної орієнтації людини на вічні цінності.

В наші дні спокуса піти в цьому напрямі тим сильніша, чим вона цілком відповідає певним основоположним переконанням сучасного менталітету. Ідея, що істину не можна пізнати, – типова характеристика нашої епохи і, в той же час, основний елемент її загальної кризи.

Враховуючи всі ці обставини, Священна Конгрегація в своїй Декларації стверджує, що приналежність до масонських асоціацій "залишається під забороною з боку Церкви", і що християни, що є їх членами, "перебувають в тяжкому гріху і не можуть приступати до Святого Причастя".

Останнім твердженням Священна Конгрегація показує вірним, що приналежність до масонства об'єктивно складає тяжкий гріх. Уточнюючи, що члени масонських асоціацій не можуть приступати до Святого Причастя, вона хоче дати зрозуміти вірним ті тяжкі наслідки, які необхідним чином витікають з приєднання до масонських лож.

Далі Священна Конгрегація оголошує, що "в повноваження місцевих церковних властей не входить виносити думку про природу масонських асоціацій, яка змінювала б вищевикладену думку". В зв'язку з цим вона посилається також на декларацію від 17 лютого 1981р., в якій будь-яке право на вислови про природу цих асоціацій, які відступають від канонічного права, що діяло тоді (кан. 2335), вже було зупинено Апостольським Престолом.

Таким же чином і новий документ, випущений Священною Конгрегацією віровчення в листопаді 1983р., виражає теж намір закріпити лише за Святим Престолом право на вислови, які відходили б від сформульованої тут думки щодо несумісності принципів масонства з католицькою вірою, щодо тяжкості акту вступу до ложі і щодо наслідків, які з цього виникають для допуску до Святого Причастя. Це розпорядження указує на те, що, не дивлячись на відмінності, які можуть існувати між масонською слухняністю, особливо відносно позиції, що заявляється ними, по відношенню до Церкви, Апостольський Престол убачає у них деякі загальні принципи, які вимагають однієї і тієї ж оцінки з боку всіх церковних властей.

Видаючи дану декларацію, Священна Конгрегація віровчення не бажала відкинути зусилля тих, хто, з належного дозволу цього відомства, намагався встановити діалог з представниками масонства. Але оскільки існувала можливість розповсюдження серед вірних помилкової думки, ніби то тепер їм дозволяється вступати в масонські ложі, Конгрегація визнала себе зобов'язаною дати їм знати, якою є справжня думка Церкви з цього питання, і охоронити їх від вступу в організації, приналежність до яких несумісна з католицькою вірою.

Лише Ісус Христос, і Він один, – дійсний наставник Істини, і лише в Ньому християни можуть знайти світло і силу, що дає можливість жити згідно задуму Божого, працюючи заради дійсного блага своїх братів.