Одним із пріоритетів сучасної історико-педагогічної науки виступає глибоке вивчення, ґрунтовне осмислення та раціональне використання кращих здобутків національної педагогічної думки і навчально-виховної практики минулого. Водночас зміни, що відбуваються у нашому суспільстві, спричинені ними демократичні зрушення у світогляді, ідеології, науці та культурі, зумовлюють потребу звернення не лише до власне педагогічних надбань минулого, а й до усвідомлення виховного потенціалу життя і творчості національних провідників у різні періоди нашої історії. У цьому сенсі чи не найяскравішою сторінкою недалекого українського минулого виступають визвольні змагання 1920-х - 1960-х рр. XX ст., героїка яких може виступати могутнім фактором патріотичного виховання сучасної молоді, що й стало метою нашого дослідження.
Шанобливе ставлення до національних традицій, звичаїв української культури, жертовність, безкомпромісність, готовність безкорисливо служити своїй державі - це риси, притаманні, за словами С.Бандери, «патріоту, що діє» - істинному громадянину і націоналісту в широкому, «здоровому» сенсі. їх втіленням і прикладом для наслідування можуть бути життя і діяльність очільників та активних учасників українського національного руху 1920-х - 1960-х рр., що творять персоналістичну героїку визвольних змагань цього періоду: Євген Коновалець, Степан Бандера, Романа Шухевич, Ярослав Стецько, Василь Кук, Олена Теліга, Катерина Зарицька та ін. Вони, за словами Дмитра Донцова були «моторами історії, які возвеличують і долають народи», «одиницями, за якими тягнеться маса». А «чудодійною силою», яка ті одиниці «підносила вгору», була їх сила характеру. І далі: «Амбіція, навіть геніальність - ніщо, де нема характеру. Амбіція може зійти на манівці, розум заплутатись в сумнівах, тільки незламний, мов віра, залишається характер...» [1, с. 1].
Кузнею, де гартувалися воля і характер національно свідомих українців означеного періоду стали насамперед сім'я, школа, самоосвіта та активна громадська позиція. Так, майбутній полковник Євген Коновалець народився на Львівщині, у родині сільської інтелігенції. Дід та прадід видатного українця були священиками у рідному селі Зашкові. Його батько, Михайло Коновалець - учасник національного громадсько-політичного
 життя, директор і викладач народної школи. У Зашкові вчителювала і матір Євгена Марія, за словами сучасників - «модерна» як на той час вчителька, яка користувалась авторитетом у фаховому середовищі, а синів виховувала по-спартанськи, суворо. За спогадами сучасників Є.Коновальця та дослідників незалежної України, саме у дитинстві були закладені основи патріотичного виховання, що пустило глибоке коріння і вилилося не в «плач» над військовими чи політичними поразками, а в тверезу оцінку ситуації та практичні заходи для початку нових етапів боротьби командира Корпусу Січових Стрільців, керманича Української Військової Організації, організатора того етапу боротьби за Українську державу, який призвів до створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії.
Трагічна смерть у травні 1938 р. в Роттердамі від рук радянського агента перервала стрімку національно-патріотичну діяльність Євгена Коновальця, але здійснена ним робота та її «оцінка» «недремлющого ока» безумовно надихнула на продовження справи наступників «лідера нації, що бореться» [4, с. 9-11].
Серед когорти послідовників чи не найбільш непересічною і яскравою є постать Степана Бандери, 100-річний ювілей від народження якого Україна відзначила цього року Оскільки героїчний життєпис цієї неоднозначної, дискусійної, суперечливої, але без сумніву харизматичної та небуденної постаті як один із прикладів патріотичного виховання молоді ліг в основу статті автора цього допису [3], зосередимо більшу увагу на ще одній персоналії як втіленні героїки визвольних змагань аналізованого періоду - Катерині Зарицькій.
Вона була однією з не багатьох жінок-активних діячок ОУН -соратників Степана Бандери. Як і її попередники-національно-патріотичні наставники, Катерина виховувалась у родині галицьких інтелігентів. Дитинство майбутньої активістки національно-визвольної боротьби за українську державність було овіяне спогадами учасників Першої світової війни та героїчних визвольних змагань 1917-1919 рр., юнацькі роки припали на час виникнення й поширення ідеологій Організації Українських Націоналістів. Як палка її прихильниця, К.Зарицька ще зовсім юною опинилася на лаві підсудних на славнозвісному Варшавському, а згодом ще і Львівському судових процесах (1935-1936 рр.), а також - у радянських тюрмах і таборах. Вона стала організатором підпільного Українського Червоного Хреста на західноукраїнських землях, який на відміну від санітарної служби, що існувала в армії, значно поглибив і розширив свої завдання в сфері суспільно-політичної роботи [2, с, 62].
Своїм твердим характером, незламною волею, енциклопедичними знаннями вона викликала захоплення і пошану навіть у ворогів. Проживши важке життя, переповнене боротьби за кращу долю свого народу, 29 серпня 1986 року Катерина Зарицька померла.
 Навіть схематичне окреслення життя і діяльності окремих представників визвольних змагань 1920-х - 1960-х рр. дозволяє зробити висновок, що всі вони були людьми з твердим характером, патріотами ще (чи вже) неіснуючої держави, незалежність якої наближали, чого, на жаль, часто бракує сучасним українцям.
Ми переконані, що не лише декларації низки освітніх нормативно-правових документів чи несистематичні акції національно-патріотичного спрямування, а глибоке і об'єктивне вивчення творчої спадщини борців за незалежність України може і повинно стати вагомим підґрунтям патріотичного виховання та формування національно-державницького світогляду української молоді.
1. Донцов Д. Єдине, що є на потребу // Терен. - 2008. - №3. - С. 1-8.
2. Опришко Л.В. Катерина Зарицька: Молитва до сина / Серія «Подвижники
національної ідеї». - Львів: Світ, 2002. - 176 с.
3. Савка М. Патріотичне виховання молоді на прикладі героїчного життєпису
Степана Бандери // Інформаційний бюлетень кафедри педагогіки імені Богдана
Ступарика. - Івано-Франківськ, 2008. - № 6. - С. 59-63.
4. Сватко Я. Євген Коновалець - творець ОУН / Вид. третє, доп. - Львів: Галицька
видавнича спілка, 2006. - 64 с; іл.

Савка Мар'яна,

V курс,  Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника
Науковий керівник - Джус О.В., кандидат педагогічних наук, доцент

Як кожна людина є образом вічного Бога, так само і кожна нація є умноженим в тисячі і мільйони образом Божим. Проте нація - це не просто сукупність випадкових образів Господніх, а окремий, по-своєму безцінний образ живого Бога, який має свій початок, свій кінець і своє виняткове призначення (завдання) у цьому світі.
Якось від однієї духовної особи я почула, що Бог дає кожній людині "позитивні" і "негативні" таланти. Позитивні - це щастя, здоров'я, краса ,багатство, благополуччя, а негативні -це наші щоденні проблеми, переживання і страждання. Проте саме без цих "негативних талантів" на було би розвитку людини, бо "позитивні присипляють її, а негативні - заставляють якось діяти, а значить і розвиватись. І саме завдяки їм, кожна людина, шукаючи вихід із складних життєвих ситуацій, має змогу зростати і вдосконалюватись.
Ми своїми "земними очима" не одразу бачимо користь із цих "талантів"...деколи потрібно, щоб пройшов величезний відтинок часу і, щоб ми, озирнувшись назад, усвідомили, якими ж були "сліпими"...а інколи і всього нашого людського життя замало, щоб це все збагнути...
Думаю, що кожна нація теж одержує від Господа свої "таланти". І, напевне, навіть вистраждане багатолітньою боротьбою щастя , не пішло би нашому народові на користь саме тепер... тому наша Українська Нація отримала від Небесного Творця свій "негативний талант", який не дозволить сидіти склавши руки, а заставить розвивати і "очищувати" себе в терпінні, щоб згодом у повному світлі побачити її "воскресіння"!

Савка Мар'яна