Сьогодні, 19 березня, Церква відзначає урочистість святого Йосипа,
Обручника Пресвятої Діви Марії. Хоча на доля цього святого випало бути
опікуном Самого Бога, його приклад не є далеким від нашого життя. Отже,
про що нам говорить постать святого Йосипа?
Дві людські постаті вписались у дії Історії Спасіння у винятковий спосіб
– Марія і Йосиф, мати Божого Сина і його земний опікун. Подібно до
Марії, Йосиф теж переживає свого роду Благовіщення, момент, коли пізнає
Божу волю і свідомо її приймає. Про це мова в сьогоднішньому Євангелії:
Йосифові, який хоче таємно покинути свою вагітну наречену, уві сні
являється ангел і відмовляє його від цього кроку, "бо те, що в ній
зачалось, походить від Святого Духа". Прокинувшись, тесля з Назарету
чинить, як наказав йому ангел, приймає до себе Марію і Дитя.
Цей короткий епізод з історії народження Ісуса Христа завжди інтригував
своєю неоднозначністю. Що переживав Йосиф, коли дізнався про те, що його
наречена, з якою він ще не замешкав під спільним дахом, чекає дитину?
Як зрозуміти слова Євангелія про те, що, будучи праведним і не бажаючи
ославити Марію, він вирішив тайкома її відпустити? Вже Отці Церкви
розмірковували над тим, у чому полягає ця праведність Йосифа, і не було
між ними одностайності у цьому питанні. Для прикладу, Св. Юстин
підкреслював, що Йосиф названий справедливим, бо виконував усі приписи
Мойсеєвого Закону. Але цей закон вимагав карати смертю дівчину, яка
зрадила нареченому (а так власне і виглядала ситуація Марії в очах
людей). Тому власне Йосиф, який любив Марію, хоче її таємно відпустити,
тобто фактично самому зникнути з міста і таким способом взяти
відповідальність на себе. Інші отці Церкви вважають неможливим, щоб
Йосиф міг мати якісь підозри щодо Марії, і що Марія мусила поділитися з
ним таємницею Благовіщення. Але це лише припущення, саме ж Євангеліє
нічого про це не говорить. До того ж, навіщо ж тоді йому було покидати
Марію?
Можна довго дискутувати над питанням, але факт залишається фактом:
Євангеліє нічого не говорить ані про те, як переживав Йосиф цю непросту
ситуацію, ані що думав про Марію, що відчував, і всі наші
розмірковування на цю тему так і залишаться припущеннями. У цьому є своя
мудрість, бо вона оберігає від надмірної, а часом нездорової людської
цікавості те, що є тайною пришестя на світ Божого Сина. Ця тайна
почалась у момент Благовіщення Діві Марії, вона теж включає в себе
явлення ангела Йосифові, Різдво і взагалі усе життя Святої Родини.
Однак, якщо ми нічого достовірно не можемо знати про почуття і
переживання Святого Йосифа, коли він довідався про вагітність своєї
нареченої; якщо теж до кінця не можемо бути впевнені у мотивації, яка
штовхнула його до того, щоб потай відпустити Марію і взагалі, що
практично означало це "відпустити”, з впевненістю можемо стверджувати
одне – Йосиф був людиною великої віри і послуху Божій волі. Справді,
потрібна була міцна віра, щоб прийняти цю незвичну правду, яку звістив
йому уві сні ангел, щоб дати згоду на те, аби в його життя ввійшла певна
таємниця, яка була таємницею самого Бога.
Власне цю віру Йосифа Євангеліє має на думці, коли говорить про нього як
про мужа праведного. Літургія пропонує нам сьогодні теж інший текст,
фрагмент з Послання Св. Павла до римлян, в якому йдеться про віру
Авраама. Цьому патріархові Бог пообіцяв своє благословення, пообіцяв теж
дарувати землю і вчинити його потомство чисельним, як зірки на небі
(Бут. 15). В ситуації, в якій знаходиться Авраам, усе схиляє до того,
щоб цю обіцянку не сприймати всерйоз: про яке чисельне потомство може
йтися у випадку більш як вісімдесятирічного чоловіка, який не має дітей і
дружина якого Сара безплідна?! Але Авраам прийняв усім серцем Боже
слово, і зі сторінок Святого Письма знаємо, що Господня обітниця
сповнилася – він став предком ізраїльського народу. Про поставу Авраама
Писання говорить так: " І повірив Аврам Господеві, і Він зарахував те
йому за праведність”. Іншими словами, Авраам з приводу своєї віри
названий праведним (справедливим). Цю історію про праведність Авраама
слухаємо в сьогоднішнє свято, бо вона пояснює нам, у чому полягає
праведність Йосифа – у його міцній вірі, у безумовному довір’ї до Бога.
Бог зі своїми планами зненацька входить в життя Йосифа, руйнує його
усталений спосіб існування, змушує прийняти на себе обов’язки і
обмеження, до який Йосиф не був готовий – і він покірно приймає Божу
волю. Як дещо раніше прийняла її Марія: "Ось я Господня слугиня...” (Лк.
1,38). Як прийняв її свого часу Авраам, коли за наказом Бога, без
лишніх питань, залишає свою батьківщину і вирушає в невідоме, маючи з
собою лише Божу обітницю. Авраам, Йосиф і Марія подібні в одному: вони
повірили у слово, яке Бог до них скерував, у слово, яке інші відкинули
б, вважаючи його дивним або нездійсненним. Віра Авраама у здійснення
Божої обітниці; "так”, сказане Марією Ангелу підчас Благовіщення;
сповнена довіри до Бога постава Йосифа – це ряд прикладів, де людина
свідомо дає свою згоду на те, щоб стати інструментом Божої волі.
Приклад Святого Йосифа не є чимось абстрактним і відірваним від нашого
життя. Послання сьогоднішнього Євангелія – це заклик до готовності
прийняти Божу волю, навіть якщо вона якимось чином руйнує наші задуми,
змушує радикально змінити життя. Йосиф з готовністю прийняв на себе
обов’язки опікуна Божого Сина, роль зовсім не очевидну, якої не шукав і
яку йому Бог якби накинув, не питаючи його згоди. У нашому житті теж
трапляються ситуації, коли треба зробити важливий вибір, як от з любов’ю
і самозреченням прийняти нове життя в той час, коли матеріальне
становище батьків зовсім їх до цього не заохочує. Або ж коли несподівана
хвороба чи каліцтво перекреслює усі плани на майбутнє. Або теж коли
спільне подружнє життя, яке так щасливо розпочиналось, з часом стає
незносним тягарем і єдиним виходом з тупикової ситуації видається
розлучення. Всі ці й подібні їм ситуації непрості, але власне тут на
допомогу приходить приклад тих, кого Писання називає справедливими, і
серед них не на останньому місці приклад Святого Йосифа. Він учить, що
той, хто на перше місце поставить Божу волю, хто шукає, у чому конкретно
Божа воля в його житті виражається, хто довіриться Богові, той ніколи
не помилиться. Бо в цьому постійному пошукові Божої волі і прагненні її
виконувати і полягає життя праведної людини.
КРЕДО
