Священики - "ангели Бога" (пор.Мал 2,7), але при цьому вони теж мають
свої проблеми, рівно як і віряни. Чим є священство, з такого погляду?
[...] хочу сказати ще про один предмет, який буває причиною багатьох
небезпек, або, точніше, не він, а ті, що не вміють добре ним
користуватись, сам же подасть спасення і багаті добра, якщо ним будуть
займатись мужі ревні і здібні.
1. Що ж це? Великий труд підготування проповідей, призначених для
народу. По-перше, ті, що ними опікується пастир, переважно не хочуть
вважати проповідника учителем, а, ставлячи себе вище від учнів, займають
позицію глядачів, присутніх на світських видовищах. І як там народ
ділиться - одні пристають до одного, а інші до іншого, - так і тут,
розділившись, одні переходять на бік того, інші - на бік сього і
слухають проповідників прихильно або неприхильно. І не тільки в тому
полягає складність, але й в іншому. Якщо комусь із промовців трапиться
вплести у свою бесіду щось, що вже використали до нього, то він
наражається на більші докори, ніж викрадач чужих грошей. З таким
звинуваченням часто стикається навіть той, кого лише підозрюють у цьому,
хоча він у нікого нічого не запозичав. Та що казати про чужі праці?
Буває не вільно йому весь час користуватись плодами власного духа, бо
багато з тих, що звикли слухати не задля науки, а задля розваги, сидять
там наче судді [...] І та сила слова, яку ми визнали зайвою, виявляється
тут потрібною не менше, ніж у софістів, коли вони змушені спорити поміж
собою.
[...]
4. Що ж іще належить нехтувати? Ненависть і заздрість. Не можна ні
занадто остерігатися й боятися несправедливих звинувачень (а настоятелю
майже неможливо вберегтись від безпідставних докорів), ні зовсім їх
легковажити: хоч би вони були хибні, хоч би їх висували люди прості,
все-таки треба їх чимшвидше заперечити. Ніхто так не ширить доброї і
злої слави, як нерозсудливий народ: звикнувши слухати і говорити
необдумано, він повторюватиме все без усякого зважування, зовсім не
турбуючись про істину. Тому не належить маловажити людей: всякі лихі
підозри слід тут же усувати, а самих обвинувачів, хоч би були
найнегідніші, лагідно переконувати у протилежному, не оминаючи нічого,
що могло би зняти недобру славу; якщо ж і по тому, як ми зробили зі
свого боку все, обвинувачі таки не перестануть, тоді треба їх нехтувати.
Хто у таких випадках занепадає духом, той ніколи не зможе зробити
нічого великого і благородного; знеохота і безнастанний неспокій можуть
зламати силу його духа і довести до крайнього безсилля. Священик повинен
ставитись до своїх підопічних так, як батько ставиться до малих дітей:
як не відвертаємось від дітей, коли вони перечать, плачуть або бояться,
як не дуже переймаємося, навіть коли вони до нас усміхаються або
пестяться, так і священики не повинні ні пишатись похвалами народу, ні
перейматись докорами, якщо вони несправедливі. А це, мій друже, річ дуже
трудна, а може, й неможлива. Не знаю, чи хтось із людей може сягнути
такої досконалості, аби не тішитись, коли його хвалять. [...] Скільки ж
труднощів, скільки великих розчаровань, гадаєш ти, чигає на того, хто з
такою пристрастю і жадобою пускається в море проповідництва? Неможливо,
щоби море ніколи не хвилювалось, неможливо, щоб і душа такого чоловіка
зоставалась без журби і гризот.
Йоан Золотоустий, "Про священство", книга п'ята
За виданням: Львів, "Свічадо", 2001
www.christusimperat.org
