Одне корейське оповідання розповідає про великого вченого, що постійно був зайнятий своїми книжками. Одного разу він вибрався на відвідини до свого приятеля. Їде на ослі, вивчає книжку, і весь потонув у науці. Поволі поводи падають з його рук. Осел це чує і завертає з дороги. По якомусь часі осел зупиняється перед хатою свого пана. Мудрець переконаний, що вже заїхав перед дім свого приятеля. Поглянув на дім і каже: “Мені дивно, що мій приятель так запустив свою хату. Вона виглядає нужденно, а він її не направляє”. Та в цей час з хати виходить його жінка. Щойно тоді він зрозумів, що піддав критиці свою власну хату.
Дня 18 вересня 1961 р. загинув в авіакатастрофі в Конго генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Даґ Гаммершельд. При ньому знайдено книжечку “Наслідування Христа”. Після його смерті вийшов друком його щоденник. З нього довідуємося, що це була людина глибокої віри, духу молитви, жертви і любові до Бога. Це видно з його частої молитви про пізнання себе і Бога. Ось одна з таких молитов: “Боже, дай нам чисті почуття, щоб могли Тебе бачити. Дай покори, щоб могли Тебе чути. Дай любові, щоб могли Тобі служити. Дай віри, щоб могли в Тобі жити.”
Верблюд не любить чистої води, бо в ній бачить свій горб на хребті. Через те каламутить ногами воду, а тоді п’є.
Погляньмо на героїчний приклад жертви не духовної особи, але малої дівчинки Антоніни. Вона померла в опінії святості 1937 р. в Римі, маючи заледве шість років і сім місяців. Дівчинка за своєю природою була весела і жвава, любила молитву. Як трилітня дитина до своїх щоденних молитов сама додає ще таку молитовку: “Добрий Ісусе, дозволь, щоб я радше вмерла, ніж мала б вчинити тяжкий гріх”. Маючи п’ять рочків, вона впала і розбила собі коліно. Рана їй дуже дошкулювала. На злагіднення болю дають їй ін’єкції. Вона плаче і не хоче їх. Та тут приходить повна зміна в її наставленні до болю. Мати розповідає їй про Христову жертву і заохочує, щоб з любові до Ісуса радо приймала свій біль. Від тепер вона хоче терпіти з любові до Ісуса. Якийсь час була здорова, але рана коліна відновляється і треба ампутувати ногу. Антоніна з любові до Ісуса радо піддається операції. Коли вже мала зі шпиталю прийти додому, то її бабуня каже до неї: “Антоніно, коли прийдеш додому, то щось тобі буде бракувати”. На це вона відповідає: “Ні, бабуню, мені нічого не буде бракувати, бо я свою ногу подарувала Ісусові”. Тепер вона носить протезу, ходить до школи, і, маючи шість років, наче ангел, приймає своє перше св. Причастя.
По якомусь часі Боже Провидіння зсилає на неї новий болючий досвід. Вона дістає недугу легенів. Мама плаче, а вона її потішає: “Знаєш, мамусю, на світі є так багато грішників, тож хтось мусить за них винагороджувати. Я хочу, щоб багато-багато грішників навернулося, я хочу за них терпіти”. В червні 1937 року вона знову йде до шпиталю. Недуга легенів прогресує. Антоніна багато терпить, але з усміхом каже: “Я почуваю себе добре”. Незадовго перед смертю вона через свою маму диктує листа до Ісуса: “Добрий Ісусе, дай мені душі, дай мені багато-багато душ”. Кілька днів перед смертю приймає св. Причастя. Її останні слова були: “Боже… мамо… тату…”
У штаті Колорадо лежала на смертній постелі 15-літня дівчина. Її мама померла тоді, коли цій дівчинці було лише 10 років. Крім неї в цій родині було ще четверо молодших дітей. Убогий батько не мав грошей, щоб найняти служницю, тож ця дівчинка на десятому році свого життя почала важко працювати, стала немов матір’ю для своїх двох маленьких братчиків і двох сестричок. Вона готувала страву, прала білизну, порядкувала в хаті. Ця непосильна праця так знищила її здоров’я, що на 15-му році життя вона вмирала.
Коли священик приніс вмираючій дівчині святі Тайни, вона з болем серця промовила:
– Отче, я не боюся смерті, але мені дуже сумно й соромно.
– Чому тобі соромно? – запитав священик.
– Від часу, коли моя мамуся померла, я так була зайнята щоденною працею, що навіть не мала часу для Бога, не мала змоги піти до церкви, тож за час мого короткого життя я нічого доброго не вчинила. Що ж я скажу Ісусові Христові, коли стану перед Ним на суді? – відповіла зажурена дівчина.
Священик ніжно положив свої руки на спрацьовані й мозолями вкриті руки праведної дівчини і з любов’ю промовив:
– Дитинко, тобі не треба буде нічого говорити Ісусові Христові; ти лиш покажеш Ісусові свої спрацьовані руки, а Він дасть тобі небесну нагороду за твою посвяту для родини.
Відомий проповідник в Америці єп. Фултон Шін розповідає, що він довгі літа знав у Нью-Йорку єврея-золотаря. Одного разу той єврей його запитав, чи не бажав би він купити в нього коло ста більших срібних нагрудних хрестиків. На запитання, звідкіля він ті хрестики дістав, відповідає: “Монахині ті хрестики принесли до мене, кажучи, що вони вже їх не будуть носити, бо хрест відчужує їх від світу. Вони хотіли знати, скільки я можу їм заплатити за срібло тих хрестиків і я відважив їм тридцять срібняків”.
Останню ніч на землі св. Йосафат провів у молитві. В день смерті він молився в церкві, співав Утреню. Коли під’юджена товпа кинулася до його помешкання і почала бити слуг, Йосафат лагідно промовив: “Діти, чому ви б’єте моїх слуг? Якщо маєте щось проти мене, ось я”. Коли ж вбивця ударом сокири розбив голову Йосафата, він, заллятий кров’ю, впав на землю і проказав останні слова: “О, мій Боже”. Вмираючи, Йосафат підняв свою архієрейську руку і поблагословив убивць.
3 квітня 1940 року помер у Німеччині глибоко віруючий філософ Петро Вушт. Перед смертю, на просьбу своїх колишніх студентів, він написав кілька слів на прощання, і свого листа закінчує так: “І якщо б ви мене запитали, заки відійду до вічності, чи я не знаю про такого чародійного ключа, що міг би комусь відчинити останню браму до мудрості життя, то я відповів би: таким чарівним ключем до мудрості є молитва. Вона робить нас спокійними, покірними і об’єктивними. По моїй думці, людина остільки росте в мудрості житя, оскільки вона вміє молитися”.
Одного разу запитав хтось найбільшого філософа і богослова Католицької Церкви, св. Тому Аквінатського, звідки він черпає свою мудрість. А він, вказуючи на клячник до молитви, сказав: “Ось тут, на молитві, черпаю свою мудрість”.
Знаний місіонер отець Матео (+ 1960 р.), що по цілому світі проповідував і поширяв інтронізацію Христового Серця в родинах, мав таку пригоду. Одного разу в Люрді він проповідував про Божу любов у родинах. По проповіді приступив до нього простий чоловік і каже: “Отче, я вже понад двадцять літ молюся про те, що ви сьогодні проповідали, а саме, щоб Божа любов панувала в родинах і в цілому світі”. Отець Матео мав довшу розмову з тим чоловіком і подивляв його велике знання правд святої віри та духовного життя. Вкінці питає його, звідки він усе те знає. А той каже: “Отче, той сам Христос, що є вашим Учителем, Він є і моїм Учителем. Ви, отче, щодня правите св. Літургію, а я щодня на ній присутній і молюся за поширення Божого царства”. Місіонерові так подобався той чоловік, що при прощанні попросив його, щоб він дав йому свою адресу, а він дасть йому свою, щоб могли час від часу обмінятися листами. Чоловік усміхнувся і каже: “Але ж, отче, це неможливе”. На запит місіонера чому це неможливе, він відповів: “Бо я не вмію ні читати, ні писати”.
Славний британський дослідник природи Ісаак Ньютон часом допізна сидів над мікроскопом. Він так захоплювався видимою природою, що деколи забуваючи, що він не сам один у кімнаті, складав руки до молитви і кликав: “Великий Ти, Боже, і дивні Твої діла!”
Священик-парох відвідує своїх парафіян. В одній родині питає, чи в них є практика спільної молитви. І чує від батька, що на спільну молитву вони не мають часу. А тоді священик сказав до нього: “Припустимо, якби ви з Божого Провидіння знали, що коли у вашій родині буде спільна молитва, то ваші діти ніколи не будуть хворіти. То чи ви тоді відбували б спільну молитву?” “О, так”, – каже батько. “А якби ви знали, – продовжує далі священик, – що одне з ваших дітей уникне небезпечного випадку задля спільної молитви, то чи тоді був би час на неї?” “Очевидно”, – відповідає батько. Священик продовжує свої питання: “А якщо б якась влада вам сказала, що за кожний день наложить на вас велику грошову кару, якщо у вашій родині не буде спільної молитви. То чи тоді знайшовся б час на спільну молитву?” “О, певно що так”.
Батькові робиться ніяково і він питає: “Але чому ви, отче, ставите мені такі питання?” “А тому, – відповідає священик, – щоб вас переконати, що тут брак часу не є проблемою, але ваше мале цінення і розуміння спільної молитви. Боже благословення, яке спливає на родину через спільну молитву, є багато важливіше, ніж усе те, про що я згадав”.
“Святий Отче, дякую Тобі за особливу ласку участі в цьому польоті. Прийми подяку за Твою поміч і за можливість бути в цьому положенні, бути тут, угорі, в цьому дивному місці, бачити прекрасні й пречудні діла Твоїх рук. Помагай, навчи і провадь нас усіх, щоб ми влаштували своє життя як найкращі християни: взаємно собі допомагали, разом працювали, і ніколи не сварились, ані не вели війни. Допоможи нам, Господи, успішно закінчити цю місію і не відмов своєї помочі в наших майбутніх завданнях опанувати простори, щоб ми показали світові, що наш народ іде вперед і довершує великих діл, робить наукові дослідження й осягає високі технічні завдання. Підтримуй наші родини! Провадь їх, хорони і кріпи! Просимо в Ім’я Твоє. Амінь”. – Так молився американський астронавт Ґордон Купер під час сімнадцятої орбіти довкола земної кулі. Цю неприготовану, спонтанну молитву він говорив перед мікрофоном.
Винахідник телеграфу Морзе завжди молився про Боже світло, і ніколи не помилився. Коли телеграф був готовий, перше телеграму він висилає до своєї мами: “Велике діло сотворив Бог!”
Один англійський філософ оповідає, що, відвідуючи ірландську столицю Дублін, випадково зайшов у дільницю вбогих людей. Там він натрапив на вмираючу жінку, що лежала на соломі перед напіврозваленою хатою. Вмираюча промовила до нього пошепки:
Чи ви є лікар?
Ні, – відповів філософ, – але лікар скоро прийде.
Моліться, щоб Господь не забрав мою душу, поки прийде священик, бо я хочу висповідатися, – просила вмираюча.
І філософ став на коліна біля неї і тихенько молився, аж поки не прийшли лікар і священик з святими Тайнами.
Хай вам Господь заплатить, тепер я спокійна, – подякувала вмираюча.
“Уявіть собі, панове, – згодом розповідав філософ своїм друзям, – якби я почав був говорити їй про грецьких філософів, чи була б їй якась поміч з цього?
Папа Іван Павло ІІ, відвідуючи Францію 1 червня 1980 року, стрінувся з 90-тисячною групою молоді Парижу на найбільшому стадіоні столиці. Замість промови він вирішив давати відповіді на список 20-х запитань, приготованих для нього. Десяте запитання звучало: “Як ви дивитеся на священика сьогодні?” А на це Папа: “Відповім коротко. Я є папою два роки, єпископом понад двадцять, однак найважливішою справою для мене завжди залишиться факт, що я священик; факт, що як священик я можу служити Пресвяту Євхаристію кожного дня; що можу відновляти Христову Жертву і в Ньому віддавати все для Небесного Отця: всі речі, світ, людство і себе самого”.
Одна духовна засада каже: “Якщо священик є святий, то вірні будуть ревні; якщо священик ревний,то вірні будуть побожні; якщо священик побожний, то вірні будуть принаймі чесні; коли ж священик є тільки чесний, то вірні будуть безбожні, бо духовна ґенерація є завжди один ступінь менше інтенсивна у своєму житті від тих, що її породили в Христі”. Звідси і приповідка: який парох – такі парафіяни!
У 1853 році помер знаний французький учений, адвокат і професор Антін Фридрих Озанам, практикуючий і глибоковіруючий католик. Він оснував товариство св. Вінкентія від Павла, яке опікується біднми людьми. Помер в опінії святості. Будучи студентом, він пережив велику кризу віри. Маючи багато сумнівів щодо віри, він одного разу зайшов до церкви помолитися. В церкві нікого не було, крім однієї особи, що скромно і побожно клячала перед престолом Пречистої Діви Марії. Це був славний фізик А. Ампер. Його віра й побожність назавжди утвердили у вірі молодого студента Озанама.
Люди часто бувають нерозумними, нелогічними та егоцентричними. Все одно прощай їх.
Якщо ти добрий, люди можуть звинуватити тебе в егоїстичних і потайних мотивах. Все одно будь добрий.
Якщо ти досягнеш успіху, то матимеш кілька псевдодрузів і кілька ворогів. Все одно домагайся успіху.
Якщо ти чесний і щирий, люди можуть обдурити тебе. Все одно будь чесним і щирим.
Те, що ти будував усе життя, хтось може зруйнувати за одну ніч. Все одно будуй.
Якщо ти знайдеш щиросердечну рівновагу і щастя, то тебе будуть випробовувати ревнощі. Все одно будь щасливий.
Те добро, що ти зробив сьогодні, люди часто забудуть завтра. Все одно роби добро.
Віддавай світові найкраще, що в тебе є, і цього може ніколи не вистарчати. Все одно віддавай світові найкраще, що в тебе є.
Поет Данте, при описі чистилища в своїй “Божественній комедії”, вложив в уста Ісуса Христа такі слова, якими він промовляє до кожної душі: “Ти, що мене любиш, упорядкуй свою любов, а через любов дійдеш до досконалості”.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
