РЕКОЛЕКЦІЇ

1. Відомий у Німеччині провідник реколекцій священик Ґунтер на закінчення реколекцій для заохоти до витривалості в доброму, навів своїм слухачам такий приклад: “В лісі стояла церковця, де відправа бувала раз на рік, в празник храму. Перед відправою старший брат виходив на вежу церкви і дзвонив, щоб скликати людей на Службу Божу. А тому, що протягом цілого року ніхто не заходив до тієї вежі, то там загніздилися лелеки, горобці, сови, ворони і всяке інше небесне птаство. На голос дзвону всі ті церковні квартиранти зі страхом втікали, аж пір’я губили. По відправі люди розходилися і знову ставало тихо в церковці. Під вечір все те птаство несміло, поволі, обережно знову верталося на свої місця. І коли наступала ніч, уже все було по старому. Наша душа, неначе та церковця; у ній під час реколекцій відбулася святочна відправа. На голос дзвону наших розважань багато непрошених гостей повтікало з нашої душі. Нашим обов’язком від тепер подбати, щоб вони вже ніколи до нашої душі не повернулися”. 

 

2. Один німецький маляр намалював образ до слів книги Одкровення: “Оце стою при дверях і стукаю” (3, 20), де Христос як подорожній стоїть при дверях і стукає. А його малий синок, дивлячись, як батько малює, каже: “Тату, ви щось забули; ви забули намалювати клямку до дверей. Як зможе Христос увійти до хати, коли нема клямки?” А батько до нього: “Ні, сину, я не забув про клямку, я так свідомо зробив. Клямка є від середини. Христос не відчиняє дверей. Він лише стукає. Хтось зі середини мусить Йому відчинити двері”. 

 

СМЕРТЬ

 

3. Смерть – певна. В цю правду ще ніхто не сумнівався ані її не перечив. Про це свідчать тисячі цвинтарів по всій землі і тисячі свіжих могил кожного дня. Каже статистика, що на сто осіб, народжених у даний час, до 20-го року доживає 81 особа, до 30-го – 75, до 40-го – 67, до 50-го – 57, до 60-го – 40, до 70-го – 17, до 80-го – 3 особи. 

 

4. Англійське прислів’я каже, що “час – це гроші”, бо використавши час на працю, ми маємо можливість заробити собі грошей. Але наша вчителька-смерть повчає, що для нас “час – це вічність”, бо від використання нашого часу залежатиме наша вічність. 

 

5. На кладовищі, на одному надгробнику, був такий напис-епітафія: “Смерть не була б така страшна, якщо б не те, що після неї буде”. 

 

МЕТА ЖИТТЯ

 

6. Один словацький священик у своїх споминах описує, як він жив між радянськими партизанами під час Другої світової війни на Словаччині. Вони не знали, що він католицький священик. Уважали його за звичайного християнина, тому йому вповні довіряли. Виїжджаючи зі Словаччини, вони взяли його зі собою до Москви. Там він якийсь час перебував у будинку головної централі НКВД. Раз уночі приходить до нього жінка-капітан НКВД. Вона хоче почути від нього щось про релігію, про Бога. Їхня розмова триває дві години. Відходячи, вона йому сказала: “Того я шукала”. Наступної ночі вона знову прийшла зі словами: “Товаришу, скажи мені щось більше про Бога”. На третю ніч привела свого чоловіка. Потім прийшло більше мужчин і жінок НКВД. І так кожної ночі вони, стиснені у малій кімнаті, жадібно слухали про Бога, Його доброту і любов. До свого від’їзду з Москви він охрестив сім осіб з НКВД, і дав їм перше св. Причастя. 

 

7. До св. Филипа Нері приходить веселий молодий студент. Він радісно говорить тому, що якраз здав кінцеві іспити з права. Святий з усміхом поглянув на нього і питає: “Ну, а тепер що?” “А тепер я буду адвокатом і добре розбудую свою адвокатську практику”.  “А потім?” – питає далі святий. “Поті поволі розбагатію і збудую собі гарний дім”. “А потім ?” “Потім знайду добру дівчину, оженюся і засную свою родину”. “А потім?” Тепер наш студент поважно задумався: “А потім, – каже він – вже загляне до мене старість”. А тоді Филип Нері каже: “Я бачу, що у своїх вимріяних планах ти забув про найважливішу справу твого життя, про спасіння твоєї душі. Ти забув про Христові слова, який каже: “Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?” (Мт. 16, 26). 

 

8. Чи чули ви про найдорожчі перлини на світі? Це так звані перлини Мікомото, від імені японського мільйонера, якому ці перлини з морського дна добували молоді дівчата і жінки за невелику плату. Кожного разу вони ризикували власним життям, не маючи жодних технічних засобів, крім маски. Їм загрожували акули, загрожувала раптова смерть від того, коли за скоро або запізно їх витягали линвою з води. Отож, ті дорогі перлини – то ціна людського життя. – І ми посідаємо прецінну перлину. Сам Бог дав нам її. За неї умер Христос, на якій Кров Божого Сина. Це наша безсмертна душа. 

 

9. В Італії, в одному монастирі на брамі, видніє такий напис: “Один єдиний Бог! Коли Він буде моїм ворогом, то хто мене врятує? Одна єдина душа! Коли її втрачу, то що мені залишиться?” 

 

10. Відомий композитор Шопен зійшов на блудну дорогу, але під впливом свого товариша-священика на смертній постелі навертається. Зі сльозами в очах він робить визнання віри, сповідається і приймає святі Тайни. В останній хвилині взиває імена Ісуса, Марії, Йосифа; вмирає, притискаючи хрест до уст і до серця, зі словами: “Тепер я при джерелі щастя.” 

 

11. Один подорожній мав дивний звичай: прибувши до якогось міста, він зараз же відвідував кладовище і відчитував та фотографував написи на надгробних плитах. На одному кладовищі він побачив величавий пам’ятник з таким написом: “Тут спочиває порох Раба Божого Н. Н. Він умер, бувши на землі вісімдесят років, але жив лише три роки! Чужинцю! Помолися за спокій його душі!”. Такий напис здивував подорожнього, і він просив управителя кладовища сказати йому дещо про особу покійника, та одержав таку відповідь: “Цей чоловік жив безбожно 77 років, але три роки перед своєю смертю він зрозумів ціль свого життя і навернувся до Бога. В своїй останній волі він виявив бажання, щоб саме такий напис був уміщений на його надгробному пам’ятникові”. 

 

ГРІХ

 

12. На острові Яві живе підступний рід комах. Вони виділяють із себе приємну, запашну рідину, що її дуже люблять і нею насолоджуються маленькі мурашки. Коли вони лише почують запах цієї рідини, масово збігаються до неї, а вона приголомшує, задурманює їх. Саме цього чекає хижа комаха. Відразу приходить, витягує з нещасних мурашок останні соки життя та кидає їх. 

 

13. Дня 13 жовтня 1917 року, в Москві, сталася жахлива і святотатська подія. Учителька на ім’я Марія Олександрова, перестрашена і зі сльозами в очах, прибігла до посадника міста (мера) і, важко зітхаючи, закричала: “Стався нечуваний злочин! Я запровадила до церкви на лекцію релігії двісті дітей. Раптом в’їхали в церкву мужчини на конях, накинулися на безборонних дітей, деяких побили на смерть, інших важко поранили, розбили іконостас, зруйнували святилище; коні копитами топтали святі речі. Робіть щось! Рятуйте!” Посадник міста холоднокровно відповів: “Я про це все знаю! Я наказав їм це зробити”. 

 

14.  Чорнобильська трагедія була спричинена злочинним недбальством московського уряду. Науковці знали, що Чорнобильській атомній електростанції грозить небезпека, але Москва нехтувала всякими пересторогами. Навіть після вибуху Москва спершу мовчала, сподіваючись закрити перед світом смертоносну катастрофу, і перервала свою мовчанку щойно тоді, коли Швеція і інші сусідні держави зауважили небезпечну радіацію і вдарили на сполох.

Більше того, п’ять днів після вибуху, в день першого травня, коли радіація сіяла кругом смерть і руїну, негідний комуністичний уряд у Києві наказав українській молоді танцювати на Хрещатику. Маніфестація була важливішою справою, ніж захист молоді, квіту й весни нації, перед смертоносною радіацією і перед маревом смерті! Римський оратор Цицерон на вид такого божевільного вчинку, повторив би відомий свій клич: “Які ж це часи – які звичаї!”

 

ПРАЦЯ

 

15. П’ять століть перед Христом, збунтувалися в Рими робітники, т. зв. плебеї, і, покинувши місця своєї праці, вийшли на “Святу Гору”. Римський сенат не хотів вживати насильства, щоб повернути їх до праці, але послав до них славного бесідника Менонія Агриппу, що походив з плебейського роду, щоб той переконав їх припинити страйк, який не лише їм нічого не давав, але й приносив державі велику шкоду. Агриппа промовив до збунтованих робітників: “Одного разу заприсягнулися органи людського тіла зробити страйк про шлунка, мовляв, він нічого не робить. І вирішили не дати йому жодної поживи, бо він дармо їсть те, що вони з великим трудом роздобудуть. Як рішили, так і вчинили. Але що виявилося? Вже в першому дня страйку всі органи тіла відчули, що самі вони значно ослабли; на другий день відчули велику втому, а третього дня ледве могли рухатися. І так всі скоро переконалися, що шлунок не є їх ворогом, ані дармоїдом, бо подану йому їжу він майстерно переробляє, та вже в іншому виді подає її органам тіла, які без його співдії мусили б усі загинути. З того часу вони дбайливо подавали шлункові поживу”. 

 

ПЕКЛО

 

16. Данте у своїй “Божественній Комедії” над воротами пекла поставив такий напис: “Ніщо не вічне, я ж на всі віки. Покиньте надію всі, що сюди входите.” 

 

СЕРЦЕ ХРИСТОВЕ

 

17. У травні 1913 року в Генуї занедужав 13-літній хлопчина. Недуга обхопила свою жертву так сильно, що він вже в перші дні втратив притомність і не було, що вона до нього повернеться. Годі було втішити його бідну матір. Вона боялася, щоб її дитина не  вмерла без св. Тайн. А хлопчина той був дуже набожний до Христового Серця, і вже почав був оцю велику дев’ятницю перших п’ятниць. Чи ж мав би Христос полишити його в ці останні хвилини його життя?..

Проминуло 15 днів, відколи він втратив свідомість. Було якраз навечір’я першої п’ятниці червня. Аж тут, на превелике здивування всіх, хлопчина будиться, наче з довгого сну, й питає:

• Який завтра день?
• Перша п’ятниця, – відповіла мати.
• А як я прийму св. Причастя, коли я в ліжку?
• Не лякайся, дитино, Ісус добрий. Він сам прийде до тебе, бо ж бачить, що ти не зможеш піти до церкви.

Відразу покликали сповідника. Хлопчина висповідався з повною ясністю розуму, а після коротенької молитви знову втратив пам’ять. Пробудився з цього стану аж на другий день, як принесли йому Євхаристійного Ісуса. Після короткої подяки знову втратив притомність, і так, напівмертвий, прожив ще 12 днів. 18 червня віддав свою чисту душу в руки Того, хто бувши вірним своїй обітниці, прийняв його в царство своєї слави. 

 

18. 1906 року страшний землетрус навістив Каліфорнію, недалеко міста Сан-Франциско. Доми валилися і горіли. В одній дільниці якимось чудом уцілів монастир, де жили сестри  Пресвятого Серця Ісусового, які займалися вихованням молодих жінок на добрих матерів і християнок. В часі, як шаліла пожежа, валилися доми, і люди в великому переполосі втікали з міста, 22 сестри зібралися з громадкою побожних жінок у каплиці і, ставши на коліна перед Євхаристійним Христом, співали молебень до Серця Ісусового, щоб Він відвернув нещастя від монастиря. Під час їх співу весь монастир був оточений густим димом і знадвору його не було видно; а хто втікав попри нього, був переконаний, що він зовсім згорів. Коли ж дим розвіявся, люди побачили диво: всі доми довкола монастиря згоріли дощенту, а сам монастир не був навіть закопчений димом, та ані одна шиба не тріснула від горячі.

 

БОЖЕ МИЛОСЕРДЯ

 

19. Одинока дочка вдовиці лишає батьківський дім і йде слідом Марії Магдалини. А мати безперестанку молиться за навернення своєї дитини. Минає рік за роком… Раз уночі, коли мати на колінах молилася, чує в кімнаті чиїсь кроки. Оглянулася, – це її блудна доня. Падуть собі в обійми. “Мамо, – питає доня, – що це значить, що навіть ще в опівночі я застала двері відчинені?” А мати каже: “Відколи ти пішла, я ніколи не зачиняла дверей ані вдень, ані вночі. Я хотіла, щоб ти їх застала кожної хвилини відчиненими”. 

 

20. Одна легенда розповідає про старовинне Розп’яття в Іспанії, де права Христова рука звисає. У стіп цього Розп’яття сповідався великий грішник. Після сповіді священик дав йому покуту і перестеріг, щоб більше не грішив. Каянник обіцяв поправу. Та його воля була за слабка і він знову згрішив, і знову прийшов до того самого священика до сповіді. Цим разом священик його скартав і рішуче наказав уникати гріхів. Одначе добра воля каянника була ще за слабка і знову він вчинив ті самі гріхи. За третім разом сповідник йому заявив: “Для тебе більше прощення нема”, – і  встав, щоб іти. Та раптом з хреста далось чути наче хлипання-плач, Христові груди ожили, права рука відірвалася від хреста, зробили знак хреста над грішником, а з хреста дався чути голос: “А я тобі прощаю, бо я за тебе так дорого заплатив”.

 

Зібрав і впорядкував о. Василь Мендрунь, ЧСВВ

Схожі матеріали: Не легковажмо своєю вірою й життям ЛИСТ З ПОТОЙБІЧНОГО СВІТУ Смерть людини Святі отці про боголюбне життя різних отців Заздрість КАТЕХИЗМ: ТРЕТЯ ЗАПОВІДЬ БОЖА НАУКА ЦЕРКВИ ПРО ПЕКЛО Війна проти прощення Терпіння – шлях до спасіння НЕ ДОЧЕКАВСЯ... МАТЕРИНСТВО – БОЖИЙ ДАР ВОЛОВЕ ОЧКО Прощати не легко, але – це радість Натільний хрест 72-річного панотця відбив... блискавицю Мій шлях до Бога ПРИКЛАД БОЖОГО ПЛАНУ У ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТІ Навернення може відбутися за одну мить, а може тривати довгими роками З БОГОМ ЖАРТУВАТИ - ГРІХ Откровение бывшего язычника (історія навернення росіянина до християнства) Ісусе, благослови наш край! Cкорботні Жнива СЛІПА МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ ЩО НАС ЧЕКАЄ ПІСЛЯ СМЕРТІ? З’ява Мадонни Піст Славка ОЙ ХТО, ХТО, МИКОЛАЯ ЛЮБИТЬ... ПРИКЛАДИ З ЖИТТЯ - САМОПІЗНАННЯ, ДУХ ЖЕРТВИ, ДУХ СВІТУ, МОЛИТВА, СВЯЩЕНСТВО, КРИЗА ВІРИ, СВЯТІСТЬ Реколекційні повчання Реколекційні повчання Біблійні притчі та їх пояснення 2