Влітку 2005 року на свято Різдва Йоана Хрестителя місцевий священик після святкової Служби Божої усім іменинникам дарував образочки Матері Божої Фатімської. Я ще тоді був далеким від церкви і належав до числа тих людей, які кажуть: "Нащо ходити до тої церкви? Адже головне - жити нормально. Бог і так один! Бог добрий, Він всіх любить і все прощає!" Хоч до церкви я не ходив, та все ж відтоді той образок замешкав у моїй кімнаті. Мати моя найрідніша підійшла після Служби до отця і попросила для сина свого образок. Прийшовши додому, не сварилась зі мною, як то іноді бувало, за те, що не ходжу до церкви, а привітала мене з іменинами і подарувала образок, сказавши, що то отець вітав іменинників і мені передав. Чогось такого особливого я не відчував, лише тепер згадую, що зі мною сталося щось дивне - я не міг заснути, не відмовивши "Отче наш..." і "Богородице Діво...". І хоч спочатку абияк відмовляв ті молитви, але поволі прийшов до того, що почав сумлінніше ставитися до справи молитви.

Минав час. Зіткнувшись з певними негараздами, які докорінно змінили напрямок мого буття, я був незадоволений життям. На той час я розумів, що у Бога можна випросити все, і з великою надією і упованням на Бога у тій справі почав ходити до церкви. Недаремно у народі кажуть: "Доки грім не вдарить - чоловік не перехреститься". Так було і зі мною. Але воля Господня була іншою. Я почав ходити до церкви, брав участь у різних набоженствах, а коли настав місяць травень, то намагався не пропускати жодної маївки. То був рік 2007 - 90-а річниця об'явлень Матері Божої у Фатімі. На традиційних парафіях відбувалися урочисті посвяти Непорочному Серцю Марії. Я взяв участь у посвяті на парафіях у с. Прилбичі, смт Янів, та у Рясному-2. Сьогодні, згадуючи ті події, такі багаті на ласки і благодаті Божі, я розумію, що моє навернення - то справа Матері Божої Фатімської. Я вирішив розпочати життя з нового листа, та минуле часто про себе давало знати. Не раз, стоячи на колінах, провадивши свою вечірню молитву, чув голос спокуси: "Та кинь ти все це! Глянь, яка чудова погода, пташки співають, музика грає, друзі кличуть тебе...". Не знаю, що мене стримувало... Напевно, то Матір Божа, яка мене навернула, за мене молилась і дала мені ласку не піддатися спокусі. І хоч не раз падав, і то тяжко падав, Її лагідна материнська рука піднімала мене, заохочувала, підкріплювала. Вона завжди була поруч зі мною. Мені навіть було дивно, як то я так часто падаю, а Марія не змучиться мене піднімати і вести далі. Я кидав все і йшов геть, та потім, як блудний син, вертався, а Марія мене приймала без жодного докору. Як любляча Мати, співчувала мені і чувала наді мною, молилась за мене і вдень, і вночі.

Минав час, я зблизився з людьми, які ходять до церкви, потоваришував з молоддю, навіть з інших традиційних парафій, почав ходити на катехизу, на Служби Божі, почав підніматись на хори і з ними співати. І от одного дня року 2009 - знову на свято Різдва Йоана Хрестителя - хористи привітали мене з іменинами і подарували вервицю, на якій був медалик Матері Божої Параманної і Найсвятішого Серця Христового. На той час я вже знав, що є якась така штука під назвою "Параман", її носять упродовж усього життя і обов'язком людини, яка носить Параман, є відмовляння 5 таїнств вервиці щодня. Вже тоді я задумувався над тим, що хотів би той Параман носити, але боявся, та і слабодухий був. Нікому нічого не казав, нічого не розпитував - тільки мріяв.

Час летів і летів, життя моє було подібне до тої хвилястої дороги, де повільно-повільно з важкістю піднімався вгору, та потім стрімко котився донизу. І так жаль було, коли усвідомлював, що вже був у ласці Божій, вже був на праведній дорозі - та знову звертав... Поволі прийшов до розуміння: якщо не випрошу в Матері Божої особливої опіки - пропаду навіки. О, як то страшно усвідомлювати, що ти своїм життям не заслужив нічого, окрім пекла... Та Марія своєю ніжною материнською рукою тримала мене за руку і привела до отця. Після щирої сповіді я виявив отцеві своє бажання прийняти Святий Параман. Отець підтримав мене, поблагословив мої наміри і сказав, що маю деякий час випробувати себе, пильно виконуючи обов'язки члена Кармелітанського Братства. А було це за кілька днів до свята того великого святого, ім'я якого удостоївся носити - Різдва Йоана Хрестителя. І це яскравий приклад і доказ того, що наші святі небесні покровителі моляться за нас, чувають над нами і стримують своїми молитвами могутню караючу руку Божу. Кілька днів опісля моя матуся, яка неустанно молиться за своїх дітей, принесла набожество до Параманної Матері Божої. І там читаю такі слова: "Перед прийняттям Св. Параману бажано відбути загальну сповідь з усього свого життя". А де ж я можу належно підготуватись до такої сповіді? Відповідь прийшла відразу: "На Марійських реколекціях Св. Ігнатія Лойоли". Сповнений великої радості, навіть ні на мить не засумнівавшись, постановив - їду на реколекції! Та не тільки загальна сповідь і освячення чекали всіх, хто приїхав на реколекції. Там нас чекав Ісус, укритий в Тайні Пресвятої Євхаристії і Непорочне Серце Матері Божої, які зливали на нас стільки ласк, що людським розумом збагнути не можливо. Розмова уст була замінена розмовою серця. Розмова з Господом Богом, розмова з Марією, духовні вправи, застанова над своїм життям і ласка Господня змінили кожну душу, що була присутня на реколекціях. В кінці реколекцій, під час взивання до Матері Божої, в особливіший спосіб було відчутно присутність Марії. Стоячи нав-колішки, зі сльозами радості на очах і з глибоким почуттям подяки я прийняв Св. Параман. Як то приємно відчувати себе дитиною Марії! Яка то благодать - носити Її ризу! Яка то осолода - величати свою Небесну Неньку! Так як Господь Бог через Святу Євхаристію перебуває у нашому серці - так Пречиста Діва Марія через Святий Параман перебуває біля нашого серця. Здавалось: просто шматочок освяченої тканини лежить на грудях, але ні - то сама Діва Марія присутня біля нас і чує як б'ються наші серця...

Отак було зі мною... Я дякую Господу Богу за ласку навернення, Пречистій Діві Марії за особливу опіку і покров, Святому Йоану Хрестителю, духовним отцям, своїй мамі за підтримку і молитви, які вони заносять за мене. Дякую кожному члену Параманного Братства, які моляться за розширення братства. Дякую кожному християнинові, який хоча б раз у житті молився за навернення бідних грішників. Закінчу словами Пречистої Діви Марії, які Вона сказала у Фатімі 1917 року: "Моліться і жертвуйте за навернення бідних грішників". Не знеохочуйтесь і не кажіть, що ваша молитва заслабенька, бо навернення МОЖЕ ВІДБУТИСЯ ЗА ОДНУ МИТЬ, А МОЖЕ ТРИВАТИ ДОВГИМИ РОКАМИ.

Іван, вірний традиційної парафії

Греко-Католицька Традиція, жовтень 2011

www.saintjosaphat.org