Папу Пія V (Антоніо Мікеле Гіслієрі, 1507-1572, понтифікат 1566-1572)
пам’ятають головно як «Розарієвого Папу», з огляду на битву при Лепанто,
в якій об’єднаний флот християн подолав мусульманську напасть. Справді,
захист Європи від винищення її християнських коренів, культури та
цінностей є величезним здобутком (зроби що-небудь, святий Пію V, щоб ми
сьогодні не втратили Європу, яку ти вимолив!). А з суто людського
погляду, то створення Священної антитурецької ліги було не меншим
подвигом, ніж вимолення перемоги. Бо християни, не менше ніж сьогодні,
схильні були клопотатися кожен про власні інтереси (а правителі – про
інтереси кожен своїх земель), і гадали, що небезпеку турецької навали
хтось від них, дасть Бог, відведе… Тим більше що європейські держави
активно протестантизувалися і не бажали слухати Рим.
Але про Пія V можна сказати ще багато цікавого. Наприклад, цей хлопчина
зі збіднілої сім’ї став главою всіх католиків, посів трон, – узятий від
овець, достоту як Давид. Якось двоє домініканців сіли перепочити в
дорозі, розговорилися. І тут 12-річний пастух так вразив їх своїми
судженнями, що вони розпізнали в ньому покликання проповідника і забрали
на навчання. Отак він став монахом у 14 років, а в 16 уже почав
викладати.
З небезпекою для віри зіткнувся змалку, твердо протистояв єретикам у
диспутах, і знав, що єресь – не суто теоретична проблема, бо його рідне
Боско було зруйноване французами-єретиками, так що він ледве розшукав
живими своїх батьків.
Домініканець Мікеле з 1555 року був інквізитором (з 1557 року – Великим
інквізитором). Для тих, хто знає тільки «жахи і вогнища», варто
розказати: як інквізитор, Мікеле Гіслієрі виступив проти Папи Пія IV,
який бажав зробити кардиналом 13-річного Фердинанда Медичі, і ставши
Папою, далі викорінював непотизм. Одному молодому францисканцю, за
походженням юдею з багатої сім’ї, засудженому за єресь, пояснив його
помилки і взяв під свою опіку, здобувши таким чином чудового знавця
єврейського Писання. Ніяких вогнищ. Гроші, зазвичай розкидувані в натовп
під час коронації, новообраний Папа передав лікарням, а ті, що
призначалися для пишних прийомів кардиналів, віддав бідним монастирям.
Як інквізитор, звільнив з-під кари підозрюваного в єресі кардинала
Мороне і визволив із в’язниці архиєпископа Толедського Бартоломео
Карранса. Обстоював тактику переконування і роз’яснення, а не
переслідувань.
Як Папа, звелів єпископам перебувати на місцях, а не жити деінде. Так
само і парафіяльним настоятелям. Бо єресі не ширилися
«повітряно-крапельним шляхом» – вірні справді нерідко були вівцями без
пастирів. Слідкував за виконанням рішень Тридентського Собору. За його
понтифікату було завершено написання Тридентського катехізису. Римському
кліру звелів учитися в єзуїтському Колегіумі, а єпископам по дієцезіях
сказав заснувати семінарії. Бо знання – це світло, і віру треба знати.
Тридентська реформа без зусиль цього Папи, певно, залишилась би на
папері. Канонізований 1712 року, є покровителем Конгрегації віровчення.
Зображається в папському вбранні. До речі, саме після Пія V, який носив
домініканський білий хабіт, папські шати стали білого кольору.
www.credo-ua.org
