ПИТАННЯ: «Оскільки Бог знає все (тобто знає все, що ми
зробили і що ще зробимо), значить, наша доля визначена наперед? Бог
знає про нас все і ми ніколи не зможемо здивувати або засмутити Його
своїми вчинками. І якщо Бог все знав, то Він заздалегідь знав результат
Своїх дій. Значить, Він спеціально створив зло, знаючи, що Люцифер стане
Сатаною. І чому тоді Бог створює тих людей, які, як Йому відомо, підуть
в пекло? Де Його «нескінченна любов»? ».
ВІДПОВІДЬ: Отже, поставлене нам питання стосується передзнання Бога і свободи людини.
По-перше, передзнання Бога, тобто той факт, що Він знає все, не означає
приречення. Наприклад, якщо ми зуміємо дізнатися майбутнє іншої людини,
це зовсім не означатиме, що ми позбавляємо її волі.
Іноді, навіть не володіючи якимись особливими можливостями, ми можемо
передбачити, можемо сказати, до чого приведуть певні передумови. Це не
означає мати владу над свободою іншої людини. Мова йде про простий
прогноз, зроблений на основі нашого досвіду.
Коли ми говоримо про Бога, то треба зауважити, по-перше: Його
передзнання є досконалим, цілковитим. Він знає, до чого приведе свобода
вибору. «Бог більший від нашого серця і знає все», - говорить євангелист
Іван в Першому посланні (3,20).
Так, в історії багато заперечували, що у Бога є влада передбачати
події, пов'язані зі свободою людини. Інші ж, навпаки, вірячи в
передзнання Бога, заперечували свободу людини.
Згідно з католицьким віровченням, Бог знає заздалегідь, якими будуть
наші рішення, хоча вони відбудуться у майбутньому. Але не можна
стверджувати, що вони відбудуться саме тому, що Бог знав про них
заздалегідь.
Св. Августин розважає так: як наша пам'ять не наділяє необхідністю
події минулого, точно так само Божественне передзнання не наділяє
необхідністю події майбутнього.
Бог знає не тільки майбутнє, пов'язане зі свободою людини, тобто
можливі події. Він знає також ті події, які могли б статися, якби люди
прийняли інші рішення. У Старому Завіті ми стикаємося з передчасною
смертю деяких людей, смерть яких Бог допускає, поки не відступило їх
серце. Ось як це пояснюється в книзі Мудрості Соломона: «Він сподобався
Богові й він полюбив його, а що жив між грішниками, то й переніс його.
Його вхоплено, щоб злоба не змінила розуму його, або підступність не
спокусила душі його» (4,10-11).
У Новому Завіті Ісус каже, що Тир та Сидон навернулися б завдяки Його
чудам, якби Він здійснив їх в цих містах: «Горе тобі, Хоразіне! Горе
тобі, Віфсаїдо! Бо коли б у Тирі та Сидоні явлені були чуда, що сталися в
вас, то давно б вони були у веретищі та в попелі », - говорить Ісус в
Євангелії від Матея (11,21-22).
Таким чином, католицьке віровчення підтверджує і Божественне передзнання, і людську свободу.
Перейдемо до другої частини запитання: якщо Бог все знав, то Він
заздалегідь знав і результат Своїх діянь. Значить, він спеціально
створив зло, знаючи, що Люцифер стане Сатаною. І чому Бог створює тих
людей, які, як Він знає, підуть в пекло?
Винахідник автомобіля знав вже заздалегідь: якщо хтось буде
використовувати машину неправильно, то вона стане причиною загибелі
багатьох невинних людей. Чи можна вважати винахідника автомобіля
відповідальним за всі автокатастрофи? Зрозуміло, що ні.
Те ж саме можна сказати і про Творця. І ще: безсумнівно, багато людей
задоволені тим, що вони живуть, причому до такої міри, що вони бажають
передати життя іншим створінням, - щоб і інші мали можливість жити. Так
що ж - Бог не повинен був створювати когось з нас, знаючи, що хтось
використає своє життя на зло? Не повинен був створювати ангелів, не
повинен був бажати, щоб вони були щасливі у вічності, - тільки тому, що
деякі з власної вини відкинуть Його і виберуть стати демонами?
Виходить, що Бог не мав створювати нас з вами, бажаючи нам вічного
щастя і спілкування з Ним, бажаючи нам нечуваної насолоди в Раю лише
тому, що хтось замість Раю вибере пекло?
Автор питання заявляє: Він спеціально створив зло. Ми відповімо
запитанням на запитання: яке саме зло Бог створив спеціально? Зло - це
позбавлення добра. Хіба ангельське єство - це зло? Хіба свобода ангелів -
це зло? Люди - зло? Хіба злом є людська свобода, - тільки тому, що її
можна використати на зло?
«Де Його «нескінченна любов»?», - запитує автор. Давайте подивимося на
Ісуса Розп'ятого. Спробуємо зануритися в Його почуття: як Він нас
любить, як Він любить тебе і мене, яким близьким він є до тебе і до мене
в кожну мить, - заради того, щоб ти і я мали те, що ми маємо, а разом з
цим і всі блага Раю. Він робить все, щоб ми мали це. Ось де Його
нескінченна любов. Хіба не повинні були бути створені ми, ти і я, заради
такого великого і дивовижного задуму, який зробить щасливим у вічності
мене, тебе і багатьох, багатьох інших?
Повернемося до припущенням, яке прозвучало спочатку: «Бог знає про нас
все і ми ніколи не зможемо здивувати або засмутити Його своїми
вчинками».
Тут треба зауважити, що наш спосіб сприйняття Бога завжди є
антропоморфним: тобто ми, того не усвідомлюючи, приписуємо Богові наші
просторово-часові категорії. Але Бог перебуває у вічності і все бачить з
точки зору вічності. Подив і засмучення, напевно, - не ті категорії,
якими можна мислити щодо Бога. Тим не менш, в Євангелії від Матея,
говорячи про суд над людьми, Господь Ісус також застосовує до Бога
антропоморфну мову: «Добре, рабе добрий і вірний! Ти в малому був
вірний, над великим поставлю тебе, увійди в радість пана свого ».(25,21)
Так само він висловлює засмучення по відношенню до тих, хто не
використав свій талант: «пан і сказав йому у відповідь: Рабе лукавий і
лінивий!» (25,26).
Аналогічно, про загальний суд Ісус каже: «Тоді скаже Цар тим, хто
праворуч Його: Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство,
уготоване вам від створення світу» (25,34). Безсумнівно, ці слова
виражають радість і задоволення. Але Цар виявляє прикрість та обурення
по відношенню до тих, хто не прийняв його: «бо голодував я, і ви не дали
мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не
прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не
навідались до мене.»(25,42-43).
Не треба також забувати, що почуття були теж створені Богом і, що в
Ньому вони присутні у вищій мірі, як в архетипі, - хоча ми і не в змозі
зрозуміти, яким чином.
Ось чому, коли ми переносимо наші категорії на Бога, потрібно бути
завжди гранично обережними і перш за все не забувати, - як говорив
святий Тома Аквінський, - що про Бога ми знаємо більше те, чим Він не є,
ніж те, ким Він є.
І ще: на вічне питання про те, навіщо Бог нас створив, якщо Він знав,
що ми згрішимо, святий Августин відповів так: «Будучи Добрим, Бог в
жодному разі не міг би дозволити, щоб в Його творіннях було зло, якщо б
Він не мав стільки сили і доброти, щоб творити добро навіть зі зла». Той
же Августин пише: «Бог вміє використовувати на благо не тільки благі
речі, а й погані». А святий Тома Аквінський, в свою чергу, стверджував:
«До доброти Бога відноситься те, що Він допускає зло, з якого творить
добро».
Нам поки не дано знати про все те добро, яке Бог творить. У цьому світі
ми бачимо переважно безпосередні ефекти зла ... Але дещо дуже важливе
про це було нам відкрито: «З найбільшого морального зла, яке коли-небудь
відбувалося,
- відкинення і страта Сина Божого,
- вчинені гріхами всіх людей, Бог «повнотою благодаті» Своєї створив найбільше благо,
- прославлення Христа і наше відкуплення», - читаємо в Катехизмі Католицької Церкви (312).
Ось чому в Літургії Великої Суботи Церква звіщає словами святого
Амброзія: «О щаслива вина, що заслужила настільки славного
відкупителя!».
КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ
