Сьогодні багато українських християн займають позицію, яка цілком не відповідає їхньому високому покликанню: «А що я можу? Я ж просто маленька людина, в суспільних процесах я – ніщо». І на перший погляд, це, дійсно, правда. Це правда, яку бачить людське око, «незатуманене» поглядом віри. Насправді ж, діти Всевишнього Царя мають владу змінити хід суспільних та історичних процесів.

У наших руках є найсильніша зброя – молитва. І це не гіпербола, не поетичне порівняння – це гола правда. От тільки треба собі усвідомити, що це так. Молитва – найпотужніша зброя. Але щоб вона дійсно була такою зброєю, ми мусимо собі усвідомити свій реальний статус – не просто вибранців Божих, а дітей Всевишнього. Якщо ми цього не усвідомимо, якщо не візьмемося до молитовної боротьби, нас чекає жахлива катастрофа, яка за своїм масштабом перевершить катастрофу України 30-40-х років ХХ століття.

Спробуймо усе ж таки бути мудрими і вчитися на чужих помилках, чужих прикладах. Тим більше, що Святе Письмо ставить нам перед очі промовисті взірці того, як може розгортатися ситуація, якщо люди не усвідомлюють, що вони є Божими вибранцями.

Візьмімо чи не найпромовистіший приклад – постать першого ізраїльського царя Саула. Фактично творець першої об’єднаної ізраїльської держави, учень великого пророка Самуїла, – своїм недобачанням значення Божого поклику, Божого обрання, після гучних перемог практично поставив Ізраїль на межу зникнення, стаючи причиною його поразки і кривавої громадянської війни.

Саул був дійсно покірною людиною, він, вочевидь, усвідомлював собі обмеженість своєї особистості. Коли його обрали царем – він ховається, не бажає прийняти честь, яку йому дарує Бог. Але не тільки честь – він боїться відповідальності. Він людина, яка дивиться на світ поглядом «незатуманеним» вірою. Релігія для нього – інструмент політики, Ягве – не його Бог, а Бог Самуїла. Саул практичний матеріаліст, хоча він має досвід Божої дії у своєму житті, він не має особистого контакту з Богом, він сприймає Самуїла не як пророка, а як видатного чудотворця, віщуна, мага.

З цього виявляється його непослух Богові, його противлення Божим наказам.

«Наскільки б ти малим не виглядав у своїх очах та Ягве поставив тебе головою племен Ізраїля» (1 Сам. 15, 17). Саме цими словами пророк Самуїл звертається до першого ізраїльського царя Саула, щоб проголосити йому жахливе пророцтво – Ягве відкинув його і його дім, щоб не були більше царями в Ізраїлі, а на це місце поставить іншу династію.

Саул, дивлячись на світ очима без віри, вважаючи себе малим і негідним, фактично, відмовлявся усвідомлювати велич Божого обрання. Уся його поведінка, уся його діяльність видає у ньому людину практичну, але без віри. Не те щоб він не вірив що Бог існує. Він відмовлявся вірити, що Бог його обрав, що Бог, обравши його, дав йому реальне послання і реальну владу. Він і надалі вважав себе негідним ані Божого обрання, ані навіть того, щоб Бог його почув. Тому були й постійні дзямання Самуїлові: «Помолися за мене Ягве – Богові своєму».

Такий Саул – типовий образ нас, сучасних українських християн. Християн, які не усвідомлюють собі величі Божого вибрання, Божого покликання. Ми в реальності відмовляємося визнати той факт, що ми, саме ми є дітьми Всевишнього Царя, Бога богів й Пана панів. Ми відмовляємося визнати, що Він – наш люблячий Батько.

Бог за кожного з нас віддав на жахливі тортури і смерть Свого Єдинородного Сина, в Христі Ісусі Бог Самого Себе приніс як жертву за відкуплення нас від наших гріхів. Бог Син безперестанку приносить через руки священика на наших престолах Себе в жертву за нас і постійно дає Свої Тіло і Кров нам як поживу на життя вічне. Бог Дух Святий безперестанку нас освячує. Мусимо собі це усвідомити.

Так, ми гріхами своїми заслужили собі втрату миру. Своїми вчинками – абортами, нешануванням неділі, корупцією, грабунками, чаруваннями, гаданнями, окультизмом та іншими злочинами – ми відкрили двері силам зла у наше життя. Але Бог більший від наших гріхів. Він дає нам можливість покаяння. І знову нас радо приймає як своїх законних дітей. Він безмежно шанує наше достоїнство, адже Він за це достоїнство заплатив безмежну ціну Крові Свого Сина.

Чи був ізраїльський народ праведніший від нас в часах суддів Ізраїльських, коли ходив за іншими богами? Але Бог їх рятував кожного разу, коли вони, поневолені ворогами, зверталися до Нього в молитві. Чи були ізраїльтяни в часі Ахава праведніші від нас, коли вони залишили Бога і почали покланятися кривавим ханаанським божкам? Але Бог їх вибавив з рук арамейців. Чи може в часах пророка Єлисея Ізраїль виблискував праведністю? Але Бог руками пророка переміг арамейські війська. Чи може юдейці в часі Йосафата були суперправедними? Але коли постом і молитвою принесли гідний плід покаяння, Бог не примусив себе чекати – вороги, що йшли на Юдею, ще в дорозі винищили одні одних. Чи може єрусалимці сяяли праведністю в часі Санхерибового вторгнення? А все одно Бог у відповідь на молитву царя Езекії вигубив 185 тисяч ассирійського війська.

А це були часи Старого Завіту, який є лише тінню Нового, спадкоємцями якого ми є.

Тож станьмо до молитви, до посту. Міняймо ситуацію на фронтах і в суспільстві своєю молитвою. Діймо, поки не пізно. Ми – діти Всемогутнього, і Він нас вирятує. Потрібно лише попросити Його про допомогу. Бо Він настільки шанує нашу свобідну волю і наше достоїнство, що без нашої згоди не може прийти нам на допомогу. Штурмуймо молитвою Небеса!

З нами Бог! І ніхто нічого проти нас не може, якщо ми з Ним!

о.Орест-Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua