Про те, що в аналогічних закладах відбуваються речі, далекі від суспільної моралі, на жаль, уже ні для кого не є секретом. Але ось такі сцени — це вже удар нижче пояса. Шокує як сам факт, так і те, де це відбувалося. Ні, не в тих деморалізованих східних регіонах, на які ми зазвичай списуємо всі наші гріхи та їх причини, а в самій столиці Гуцульщини, і в одному з найпобожніших, з високою моральною планкою міст Галичини. Насправді, ця планка, як бачимо із огидним випадком у Коломиї та деякими іншими подіями, не така вже й висока: вона або не була такою, або галичани самі непомітно, але свідомо опустили її.
Жахливість цього публічного злягання ще й в тому, що за всім тим „дійством” спостерігали далеко не лише дорослі дяді і тьоті. З фото видно, що тут були хлопці, вік яких далеко не дотягує до вісімнадцяти років. Як би не виправдовувалося керівництво „Сектора”, обізнані люди стверджують, що пропускний режим тут доволі лояльний, тобто – діти тут розважаються регулярно.
Є ще один момент, який підсилює сумні роздуми з приводу гріхопадіння у Коломиї: розпусна вечірка відбувалася у символічний день 6 грудня — День українського війська. Війська, яке мужньо боронить територіальну цілісність України на Сході.
Новітня содомія відбувається у час, коли Україна, без перебільшення, переживає один з найтрагічніших періодів у своїй історії. Війна на Сході забирає українських хлопців. Першими у засвіти йдуть найкращі. З усіх куточків України. В тому числі - й з Коломиї. Це – герої Небесної Сотні - коломияни Богдан Калиняк та Володимир Павлюк, які загинули, як мученики, від снайперських куль на Майдані.
Це — капітан, командир розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗС України Степан Воробець, який 19 червня загинув під Слов’янськом. Йому було лише 27 років. З фронту його не дочекалися мама, дві сестри, дружина і двоє маленьких синочків.
Хіба вони загинули задля того, щоб під мирним небом Коломиї людиноподібні істоти без віри, моралі і сумління мали можливість займатися розпустою, „прославляючи” це справді славне своєю історією та культурою місто на всю Україну, на увесь світ?!
Коломийський розпусний синдром – це дуже тривожний сигнал для всієї України: і для влади, і для суспільства, і для Церкви. Адже оприлюднена «малинка» - це лише один-єдиний епізод з «паралельного життя», яке провадять тисячі і тисячі молодих українців у подібних нічних «розважальних» закладах – т. зв. дискотеках, барах, інтерактивних клубах тощо, які є в кожному нашому місті і в майже кожному селі. Якраз у тисячах таких забігайлівок прищеплюється смертоносний і для душі, і для тіла «вірус» розгнузданості, розпусти, садизму, який нищить дошлюбну чистоту, подружню вірність, розбиває сім’ї, руйнує здоров’я як самих учасників оргій, так і їх потомства.
У зв’язку з цим нині, як ніколи досі, потрібен турботливий голос Матері-Церкви, яка покликана не тільки втішатися ілюзорно чисельною присутністю вірних на недільних і празничних Літургіях, а, згідно з настановами Папи Франциска, йти на периферію життя – до бідних, знедолених і заблуканих – та виводити їх з провалля злиднів, безнадії і розпусти. А ще – повсякчас кликати своїх розпорошених по манівцях дітей могутнім, але лагідним голосом Ісуса: «Прийдіть до Мене всі, втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас!»
о. Ігор Пелехатий
