Катерина Лябуре
Народилася в квітучій Бургундії, в родині Петра і Луїзи Ґонтард, 2-го травня 1806 року, в селі Фебль-Мутіє, у Франції, як дев'ята дитина. Після неї прийшло на світ ще двоє дітей. Бургундію вважають краєм молитви і батьківщиною багатьох святих.
Родину Лябуре, в якій всеціло володіла любов і бажання взаємодопомоги, вибрав Господь. Кожного вечора ця численна родина сходилася на спільну молитву, й не диво, що малі діти знали багато молитов ще перед тим, як навчилися читати. Навчання в школі не було обов'язкове; крім того школа була досить далеко від дому Лябуре. Мати була зайнята господарством та дітьми, тому батьки й не наполягали на шкільному вихованню Катерини. Обтяжена важкою працею й догляданням дітей, мати Катерини, Люїза, захворіла а згодом й померла на 42-му році життя, коли Катерина мала 9 років. Позбавлена материнської опіки, Катерина віддала себе в опіку Божої Матері.
Після двох років перебування в своєї тітки, Катерина вернулася до батьківського дому, в якому взяла на себе всі домашні обов’язки, тому що, її єдина старша сестра вступила до монастиря чину Сестер Милосердя. Нелегке було завдання дитини опікуватися домом. А все ж таки часто бачили її, як раннім-ранком ішла до місцевої церкви св. Івана на Службу Божу. Перше Святе Причастя прийняла 1818 році. Вірна своїй постанові в усьому зберігати мовчанку, витримала до кінця свого життя.
Молодша її сестра, Антонія, говорила про Катерину, що вона жила в містичній атмосфері. Не зважаючи на свої важкі обов’язки, молода дівчина накладала на себе різні добровільні покутування, наприклад, піст у п’ятниці й суботи, хоча й мала в тих днях важку працю. Докорів батька стосовно посту, не брала до уваги. Навпаки, як тільки дозволяв їй час, шукала для себе захисту в малій церковці, де на кам’яній доріжці, навіть взимку молилася навколішках. В селі знали її як вродливу, добру, побожну і працьовиту дівчину, тому й мала вона багато залицяльників, але й на них Катерина уваги не звертала на своєму шляху до Господа.
Коли їй виповнилося 19 років, Катерина мала дивний сон, який ще більше зміцнив її наміри щодо подальшого життя. Їй снилося, що вона молилася у своїй церковці. Біля вівтаря, старенький священик у священних ризах служив Божественну Літургію. Закінчивши Богослужіння, священик обернувся обличчям до дівчини й кивком пальця запрошував її до себе. Дівчина налякалася і почала втікати... Та сон продовжувався. Вона, в сні, опинилася при ліжку хворої особи. Там був також і той старенький священик. "Моя дитино — промовив він до неї" — це благородна справа опікуватися хворими. Ти відійдеш тепер від мене, але прийде час, що одного дня ти сама радо прийдеш до мене. Бог тебе вибрав. Не забувай цього!" Цей Божий поклик не залишився в неї без відгомону. Вона вибрала шлях посвяти. А це найкращий дарунок для тих, що терплять.
В 1826 році, коли Катерині було 20 років, а молодша сестра Антонія могла заступити вже Катерину в домашньому господарстві, побожна дівчина виявила своєму батькові бажання вступити до монастиря Сестер Милосердя, які обслуговували шпиталь св. Івана в Мутіє. Однак відповідь батька була негативна: "Ти не підеш туди!" Катерина підпорядкувалась волі батька, який, щоб обмежити Катерину від її задумів, відвіз її до Парижу, де його син Карло мав ресторан. Від того часу Катерина вже ніколи не бачила рідної церкви в Мутіє.
Катерині довелося багато терпіти в гамірному ресторані свого брата. Розумів це також її брат Карло, тому відвіз Катерину до тітки в Шатільйо. Та навіть тепле й прихильне прийняття тітки не давало їй повного духовного вдоволення. Довідавшись, що в Шатільйо є дім Сестер Милосердя, вирішила відвідати його, її бажання вибрати монаше життя зростало в неї з дня на день. Катерина вирішила розповісти своє бажанням настоятельці монастиря Сестер Милосердя. Коли запросили її до вітальні монастиря, Катерина звернула увагу на портрет священика що був на стіні, якого вона вже бачила. І тоді вона усвідомила, що це той священик, якого вона бачила в сні, який служив Службу Божу в її церковці; але хто він? „Це наш засновник, св. Вікентій з Павло", - відповіла молода Сестра, яка і провадила Катерину. І пригадала собі Катерина його слова: "Ти прийдеш до мене сама, добровільно!" І справді прийшла, з бажанням вступити в чин Сестер Милосердя.
Та батько Катерини вжив усіх заходів, щоб відвернути її від вибраної дороги. Він жив надією про її повернення в батьківський дім. На поміч Катерині прийшла братова з Парижу, яка остаточно переконала батька, щоб погодився з бажанням своєї улюбленої доні - вступити в монастир. Батько дав згоду. Це був один з найщасливіших днів у житті Катерини.
Катерина на 24-му році свого життя, на початку 1830 року, вступила на новіціят до Сестер Милосердя в Шатільйо, над Сеною, а три місяці пізніше її направили до монастиря Сестер Милосердя у Парижі. Тут якраз і почався час формування її духовності.
Вже четвертого дня перебування у новому монастирі, Катерина переживала незабутні хвилини. Був це день перенесення мощів св. Вікентія з катедри Нотр Дам (Notre Damme de Paris) до каплиці св. Лазаря, де вони й досі перебувають, і їх щоденно відвідують Сестри Милосердя. Поміж 800 сестер чину Сестер Милосердя була й молода новичка Сестра Катерина. Про цю подію в її житті, пізніше сама писала: ,,Я була така щаслива, що мені здавалося, наче я не була вже на землі. Мені було дуже сумно залишати каплицю св. Лазаря, бо там знайшла я св. Вікентія, принаймні його серце, яке об’являлося мені щоразу, в каплиці. Я мала три видіння, які відбувалися в трьох днях: в білому кольорі, що означає мир, невинність і об'єднання; опісля в червоному кольорі як вогонь, що повинен разпалювати любов у серцях; на кінець побачила червоний і чорний кольори, що символізують смуток, — смуток з приводу воєн та політичних змін в Європі.
Сповідник Катерини із скептицизмом сприймав її оповідання. Він наполягав, щоб вона спокійно й покірно продовжила свій новіціят. І справді, в монастирі Катерина була прикладом покори, невинності, самозречення. За ці риси її незабаром винагородив і Господь.
Перше об’явлення Богородиці
Вперше трапилося це вночі з 18 на 19 травня 1830 р. Сестра Катерина розповіла своєму сповідникові наступне:
„В вечорі перед святом св. Вікентія, Мати Марта, настоятелька монастиря, навчала нас про набожність до святих, а зокрема до Пречистої Діви Марії. А я завжди горіла бажанням її побачити. Йдучи спати, думала про те, що св. Вікентій може випросити мені таку ласку. О півночі, я почула, що хтось кличе мене. Я глянула в напрямі, звідки чула голос й побачила п’ятирічного хлопчика в білому вбранні, який промовив до мене: "Іди в каплицю, там жде тебе Пречиста Діва".
"З поспіхом я одягнулася й пішла за хлопцем. Всюди було освітлено. Коли підійшли ми до каплиці, двері відкрилися, як тільки хлопчик торкнувся їх пальцем. Каплиця була освітлена, як під час Літургії. А все ж таки я не бачила Пречистої Діви. Хлопчик привів мене до святилища і там, стала я навколішки. Рівно о півночі хлопчик промовив: „Тут є Пречиста Діва Марія!" Я почула щось наче шелест шовкової одежі. ...Чудова Пані сиділа на фотелі, я розгубилася. Хлопчик повторив міцнішим голосом; „Тут є Пречиста Діва Марія!" Тоді я кинулася до її ніг на сходах вівтаря й поклала свої руки на її коліна.
"Не знаю, як довго я залишилася там, але знаю, що це була найсолодша хвилина мого життя. Пречиста Діва сказала мені, що я маю діяти відповідно до мого духовного покликання і довірила мені кілька справ.
"Добрий Господь, моя дитино, бажає довірити тобі місію. Це спричинить тобі багато терпіння, але ти це переможеш, знаючи, що все, що робиш — на Божу славу.
"Великі нещастя впадуть на Францію; престол буде повалений; цілий світ буде опанований різного роду злом ... але ... прийди до цього вівтаря; там попливуть ласки на всіх, хто буде з довірою про них просити. Благословення буде спливати на покірних".
Я не знаю, як довго час тривав — казала Катерина. Пречиста Діва зникла, як світло, що згасло.
"Бог хоче довірити тобі місію" - сказала Пречиста Діва Марія в першому видінні, 13-го травня 1830 р.
Друге об’явлення Богородиці
27-го листопада 1830 р.: "Була то субота перед першою неділею різдвяного Адвенту, коли розважала я над Божими тайнами в каплиці. Коли поглянула я у напрямку пристола, побачила Пречисту Діву. Вона стояла одягнена в білу шовкову одежу, як зоря; її ноги стояли на кулі, якої тільки половину я могла бачити. В руках, на висоті грудей, тримала Марія малу земну кулю; очі Її були піднесені до неба; обличчя в Неї було чудове. Я не в силі цього описати... На пальцях у Неї я побачила перстені, покриті самоцвітами, більші й менші, які сяяли і випромінювали чудесне світло... Пречиста Діва опустила очі й поглянула на мене. Я почула якийсь внутрішній голос, що говорив до мене і пояснював мені: "Ця куля, яку ти бачиш, зображує цілий світ, зокрема Францію ... й кожну особу зокрема". А далі: „Оці промені це символ ласк, які Я виллю на тих, що будуть Мене про них просити". При цьому створився довкруги Пречистої Діви овальний перстень з написом: "О Маріє, Непорочно Зачата, молися за нас, що до Тебе прибігаємо". А далі чула голос "Дай викарбувати медальйон за цим зразком. Ті, хто будуть його носити і повірять в нього, одержать великі ласки!"
Коли Сестра Катерина запитала, чому з деяких самоцвітів її перстенів не променіє світло?, і отримала відповідь: "Самоцвіти з яких не йдуть промені - це ласки, про які ніхто не просить" Тоді образ Марії наче обернувся і я побачила на обороті букву "М", над нею хрест, а під буквою "М" два серця: одно ввінчане терням, а друге пробите копієм, і почула голос: „Буква "М" і два серця говорять самі за себе". Цілість була обрамована 12-ма зірками. Ось так два серця: Ісуса і Марії об’єдналися для нашого спасіння.
Трете об’явлення Богородиці
Третє й останнє об’явлення мала Сестра Катерина Лябуре в грудні 1830 року, також під час вечірньої молитви. Цим разом Пречиста Діва стояла на престолі поза кивотом. Під час тієї появи, Марія повторила своє доручення Сестрі Катерині: "Викарбувати медальйончики за вказаним зразком", а тоді додала: "Моя доню, відтепер вже не побачиш Мене більше, зате в молитві почуєш Мій голос".
Сестра Катерина обгрунтувала появи Марії своєму сповідникові, о. Лляделеві, який прийняв її розповіді досить скептично, думаючи, що то все діялося тільки в уяві молодої монашки.
Кілька тижнів пізніше отець-сповідник розповів про все Архієпископу Парижу, Преосв. Квелен, який не знайшовши у всьому тому нічого такого, що противилося б вірі, доручив викарбувати Медальйони 1832 року й розповсюдити їх. Незадовго після того говорилося про різні чуда й навернення, що мали статися за посередництвом ношеного медальйону, що й одержав назву "Чудотворний Медальйон".
Незабаром, після обітів, залишила Матірний Дім в Парижі, щоб перебрати опіку над старшими віком особами. Цю благородну справу виконувала вона до кінця свого життя.
Померла 31 грудня, тобто останнього дня 1876 року, на 70 році життя. Похоронено її 3 січня 1877 року при співучасті 250 Сестер чину Милосердя. Тіло її поклали в малому підвалі каплиці в Рейї, де воно спочивало до 21 березня 1933 року, тобто до часу її беатифікації. По ствердженні чудес, що діялися за її заступництвом, розпочато беатифікаційний процес. Лікарська Комісія ствердила, що тіло покірної черниці по 57 роках лежання у вогкому підвалі каплиці не зіпсувалося, а навіть її очі зберегли синю барву надії. 27 липня 1947 року, Папа Пій XII проголосив її святою.
В каплиці монастиря Сестер Милосердя ми маємо щастя молитися перед незмінними мощами св. Катерини Лябуре, які спочивають під вівтарем Божої Матері.
