...Люди полягали зі своїми дум­ками. Хворі думали про здоров'я. Голодні думали про хліб насущний. "Землю Юдейську нічка вкриває..." І в тому сні, дорогі браття і сестри, перебували також пастирі. Саме так, як співається в коляді: "Чудуються, що ся діє: чи свитає, чи видніє..." Не розуміючи цього явища, вони бу­дять один одного й питають: "Що то є? День чи ніч? Що відбувається з нами і навколо нас?" Зрозуміли тіль­ки тоді, дорогі браття і сестри, коли Ангел, післанець з Неба, з'явився і сказав до них: "Не бійтеся! Я вам звіщаю велику радість: у місті Дави­да, в місті Вифлеємі, народився Спа­ситель Світу. Ідіть скоро до Вифли­єма й там побачите в яслах на сіні новонародженого Месію, Спасителя Христа"!

Всі встали скоренько і бігли один поперед одного, щоб побачити ту новонароджену Дитину. Дорогі, браття і сестри! І ми цієї Вифлеєм­ської ночі також не лягли спати, але подібно до тих пастирів прийшли до святині, щоб побачити новонаро­джене Дитятко, Його матір - Марію і опікуна Святого Йосифа. І так само, як Ангел мовив пастирям тієї темної ночі "Христос вам народився, Спа­ситель світу!", я вас вітаю сьогодні, цієї святої вифлеємської благосло­венної ночі: "Христо ся Раждає!"

Дорогі мої! Скільки в цих словах надії, скільки радості, скільки по­тіхи, скільки в них тепла і спокою! Це велике свято - свято нашої надії. Ми йдемо сюди, до цієї вифлеємської ґроти, ми йдемо до цієї шопки, по­дібно як ішли пастирі, щоб відкри­ти перед цією Божою Дитиною своє серце і душу. І хоч бачимо там Не­мовлятко, але ми знаємо, що це Месія, правдивий Бог і правдивий чоловік. Так багато маємо сказати Йому цієї святої Вифлеємської ночі! Так багато маємо за що Його пере­просити, Йому подякувати, а ще більше маємо чого в Нього просити в ці нелегкі часи випробування для нашого народу. Сьогоднішню пропо­відь ми розпочали піснею: "Не було місця для Тебе..."

Дорогі мої! Можливо, ми не все так гостро відчуваємо сьогодні (ні я, ні ви), бо маємо помешкання, маємо теплу хату, різдвяну ялинку... У нас все це є, тож немає причин наріка­ти. Хто більшою, хто меншою мірою, зміст цих слів розуміють ті, які по­збавлені рідної оселі, які втратили дах над головою, які змушені були втікати, залишивши свої помешкан­ня, господарки, квартири. Таких не­мало в нашій Україні сьогодні - їх со­тні тисяч, а може, й мільйон. А скіль­кох переманила Росія! Вони думали, що їм дадуть Крим, і вони будуть там мешкати. Але їм було запропоновано Алтайський край, Хабаровськ... Туди поїхали наші люди, які спокусилися на обіцянку Росії. Бідні вони, бідні!

Так, дорогі мої: немає нічого гір­шого, як залишитися без даху, не мати де прихилити голову, не мати куди прийти з роботи і де їсти зва­рити, зняти брудний одяг і попрати його. Вони позбавлені цього. Не раз міняють третій, четвертий раз по­мешкання за кілька місяців. Не ста­ло місця на нашій землі для них, не стало місця в Луганську, Донецьку, в Криму... Вони, як біженці, - втіка­ли. Втікали, як Пречиста Діва Марія зі святим Йосифом і з Дитятком- Ісусом. А від кого вони втікали? Від злого Ірода. А від кого втікали ті наші люди? Хто вночі, хто зранку - втікали від злого Ірода, який ни­щить нашу землю, палить наші села і руйнує цілі міста. Так, дорогі мої, ці слова нині такі актуальні: "Не було місця для Тебе..." Для них також не стало місця на рідній землі, і це дуже боляче, дуже прикро... Ідучи до цієї стаєнки, до шопки, ми бачи­мо Того, для Якого також забракло місця. Бачимо Того, Котрого людина не прийняла, Господа не прийняла, навіть заїзд не прийняв. Одні цьку­вали собаками, а інші відвертались, побачивши, що не матимуть від не­щасних жодної користі. Убога свита на Марії, убогий Святий Йосиф, а ще жінка в блаженному стані. А як наро­дить у хаті, що тоді буде? Нові кло­поти? Нові проблеми? А кому вони нині потрібні? Легше закрити, легше збрехати, легше сказати: "У нас не­має місця. Ідіть деінде..." Спихнути на когось - на сусіда, на знайомого, на крайню хату. Але є інша колядка, в якій співається: "Якби була знала, що Мати з Ісусом, була б постелила біленьким обрусом. Якби була зна­ла, що то Мати Божа, була б посте­лила до своєго ложа". Тобто уступи­ла б своє місце, віддала б свою по­стіль, якби знала, що то Мати Божа. А як Христос нас навчав? Що Хрис­тос нам казав? "Все, що ви зробили одному з найменших братів, ви Мені зробили".

Не дивися, хто то стукає до тво­їх дверей, до твоєї хати: чорний, бі­лий - це людина, це дитина Божа, створена на образ і подобу Божу. Вона простягає руку, бо хоче хліба. Невже ти відвернешся від неї? Не­вже збрешеш? Чи, може, скажеш: "Не маю часу нині, прийди завтра"? А завтра може бути пізно. Не було місця для тебе, Христе. Забракло для Тебе місця. Так часто є сьогодні не тільки на Донбасі, а так часто є в наших родинах. Забракло місця в наших родинах - для мами, бабці, дідуся. Забракло місця для чоловіка, хоч він будував ту каменицю, але він пияк, він став непотрібним, його треба викинути на сміття, бо трапив­ся інший, який має джип, він молодший, цікавіший, багатший...

Забракло місця. Забракло лю­бові, співчуття. Забракло сили не­сти свій родинний хрест. Краще той хрест зняти, скинути, порізати. За­бракло місця, забракло терпеливос­ті, забракло любові. Дорогі мої! Всі ми маємо немочі, всі ми маємо вади, кожен з нас. І тому ми прийшли до стаєнки, щоби просити: "Дитино Божа, Ти знаєш мої вади. Ти знаєш мої гріхи, занедбання, упущення. Прошу Тебе: доповни Своєю благо­даттю те, чого мені бракує у цьому житті - терпеливості до чоловіка, розуміння до мами, час для бабці, вміння її вислухати, завести до ліка­ря, а може, просто розрадити, поці­лувати, подякувати за смачний обід чи вечерю. А часто цього немає, не­має елементарної шляхетності, люд­ської вдячності, немає простоти, з якої б випливали любов, розуміння до іншої людини. І тому ми йдемо до цієї вифлеємської шопки, бо хо­чемо стати кращими, хочемо стати добрішими, милосерднішими. Хоче­мо, щоб Він доповнив те, чого нам бракує у нашому житті, щоб біль­ше нікому на цій чудовій Землі, яку створив Господь Бог, ні в Азії, ні в Африці не забракло місця. Щоб не було тих страшних бід та воєн, які сьогодні переживає світ. Нині ми, дорогі мої, зрозуміли й оцінили, що таке мир. Господь приносить мир. Бо коли Христос народився, тієї святої вифлеємської ночі, Ангели співали: "Слава во вишніх Богу, а на Землі мир людям доброї волі!"

Так, ми сьогодні нарешті взнали ціну миру. Сьогодні наш народ пі- знав, що таке мир і яка його ціна. А ціна миру дуже висока. Тисячі вби­тих, десятки тисяч поранених, сотні полонених, зниклих безвісті... Моло­ді воїни-юнаки у трунах... Скільки сліз, скільки болю, скільки материн­ського горя на нашій землі! І ми нині прийшли до Тебе, Ісусе, ми просимо і благаємо від щирого серця й душі: Подателю миру, поглянь на людські сльози, на людське терпіння, на тяжкі рани нашого народу, наших матерів, батьків, на сиріт, дітей, пе­реселенців... Народилась дитинка, яка ніколи не побачить рідного бать­ка, не обніме його, не пригорнеться до нього... Це страшно.

Прагнемо миру, бо сумний ни­нішній Святий вечір. Хіба можна ра­діти, знаючи про тисячі вбитих спів­вітчизників, твоїх братів і сестер? Хіба можна повноцінно радіти, знаю­чи, що багато людей плачуть, страж­дають, що комусь тяжко й боляче?.. Але, дорогі мої, ми не повинні впа­дати в розпач, відчай, розпуку. Ми маємо йти до нашого Подателя миру, просити Його і благати. Не маємо провести ці свята в суцільних за­бавах. Так, відвідуймо один одного, тішмося, веселімося. Але завжди не забуваймо навіть на кожній гостині, при сніданку, вечері чи обіді помо­литися за тих, кому тяжко - "Отче наш", "Богородице Діво".

Якби кожен з нас поводився так у своїй хаті, в родині, скільки б ми принесли духовної потіхи тим, які сьогодні плачуть і страждають! Тому хай буде більше в ці Різдвяні свята в наших оселях щирих моли­тов. Так, людські можливості обме­жені. Людина не завжди може все осягнути, всіх обійти, всіх відвідати. Але пам'ятаймо слова святої Фаусти­ни Ковальської, апостолки Божого Милосердя: "Зате своєю молитвою я можу огорнути цілий світ, своїми думками, своїм серцем я можу поле­тіти на край світу".

І ти своїм "Отче наш" і "Богоро­дице Діво" полети туди, на Донбас, подивись на наших українських вій­ськових, як вони мерзнуть на вітрі й морозі, в яких вони обставинах пе­ребувають, в яких умовах живуть... А то все діти нашого народу. То наші брати, які воюють за нас і нас охоро­няють. І тому прошу вас, дорогі мої, благаю вас у цю велику урочистість: не забувайте про наших військових, не забувайте, бо хтось перебуває в полоні, а його мама плаче день і ніч, зі сльозами лягає і встає, кожен день її починається з болю. Плаче жінка, плаче дитина... Деякі родини не зна­ють, де їхній син, батько, брат, пле­мінник - живий він чи неживий? За кого мають молитися? Який розпач, відчай, яка розпука. Так, дорогі мої... І тому ми маємо йти до цієї шопки, до цього Ісусика й просити: "Бо­жий Сину, Сину Марії, Ти хоч дитин­ка, але Ти Правдивий Бог і Чоловік. Прошу Тебе, благаю: зглянься над моїм народом, зглянься над тими, яким сьогодні важко, зміни нашу тяжку долю, дай нам єдність, повер­ни нам свою любов! Подателю миру, приспіши мир на нашій рідній зем­лі!" Будьте певні, дорогі мої: якщо б кожен з нас щиро молився і заносив свої молитви, мир би не забарився. Христос виразно сказав: "Шукайте і знайдете, стукайте, і вам відчинять, просіть, і буде вам дано". Хочу спря­мувати святкування нашого Різдва в молитовне русло, щоб це свято на­брало молитовного характеру, щоб ми більше молилися, більше вірили, щоб були непохитні і стійкі в мо­литві, щоб ми не тільки прийшли на Пастирку та на другий день до церк­ви, а потім вже забули про Службу Божу і молитву. Щоб ми щонеділі і в свята в ці тяжкі часи йшли до на­шого Господа і просили в Нього по­рятунку, захисту...

Сьогодні ми дивимося на цю шопку, на цю щасливу Дитину, щасливу маму і Йосифа-Опікуна. Та шопка була стайнею, там стояв сморід, там було павутиння, було неприбрано. Але нині вона заясні­ла, засяяла таким блиском, таким теплом, такою любов'ю! Дорогі мої, хто приносить ту любов, хто освя­тив ту шопку? - Пресвята Родина з Назарета. А чи сяють ваші родини? Чи сяють наші родини сьогодні, до­рогі мої, отим теплом, отою любов'ю, отою доброзичливістю? Чи сяє ваша хата? Чи ви випромінюєте те добро, ту пошану? Так часто хвалимося набутками, будуємо хороми... Богу дякувати. Але чи є у вашій господі та ясність, той мир, взаємна любов і пошана? Нема... А чому нема? За­питай себе сьогодні: чому все є, а немає любові? Можливо, ви відда­лилися від Бога, можливо, забули про Бога, можливо, в твоїй хаті не­має молитви, дотримання заповідей Божих. Здається, все є, але чогось бракує... Бога бракує! Божого бла­гословення бракує, бракує, щоб ти шлюб взяв і жив по-Божому, бракує того, щоб ти щонеділі і в свята ходив до церкви, часто сповідався, прича­щався, творив добро, шанував тата й маму, любив жінку, чоловіка. І Бог буде з вами. І твоя світлиця буде яс­ною, чистою, прозорою, і в твоїй хаті настане мир, любов, згода. Поверні­мося лицем до Бога, шукаймо за Бо­гом, хай наше серце і душа будуть відкритими для Бога, і Бог прийде до нас, і Бог розжене всякі погані дум­ки, і Бог вселить у нас свою благо­дать, своє світло і свою надію.

Дорогі мої, як би я хотів, щоб кожна наша душа була чиста і ясна, як ця вифлеємська ґрота, ця стаєн­ка, щоб наше серце палало любов'ю, щоб частіше до нашої душі приходив Ісус у Пресвятій Євхаристії і знайшов там тепле помешкання. Якщо будеш так робити, будеш по-справжньому щасливим. Ти зрозумієш суть щастя у твоєму житті, зрозумієш, Хто його може тобі дати. Ти, бідний, кинувся на заробітки, бо думав, що там, в Із­раїлі, Іспанії чи Італії, доробишся, будеш мати достаток, а сталося все навпаки - біль, страждання, розча­рування... А як добре, коли родина разом! Отут ми бачимо Пресвяту Родину: Ісуса, Йосифа і Марію. Це правда: стайня є стайня, шопа є шопа, але любов - понад усе, пова­га, пошана зробили свою справу, і шопа заясніла найбільшою ясністю і сяє нам по сьогодні.

Дорогі мої, ідімо до тої стаєнки, не біймося Ісуса! Поки триватимуть свята - поспішаймо до цієї шопки, клякаймо, як ті убогі пастушки, ска­жімо все Ісусові, не стидаймося, не біймося. Побудьмо якийсь час на адорації перед Божою Дитиною, від­криймо Їй своє серце, скажімо, чого бажаємо, чого прагнемо... Ти пере­буваєш у пошуках праці, не знаєш, як прогодувати родину, тебе лякає майбутнє? Іди до святого Йосифа - він тобі скаже, він тобі підкаже, він тобі допоможе в пошуках праці, бо він є допомогою для тих, які тяж­ко працюють або втратили працю. Може, ти втрачаєш віру? Може, че­рез усі ті негаразди й проблеми ти опустив руки і кажеш: нема Бога, якби був Бог, Він би знав мої проб- леми, Він би прийшов мені на до­помогу. А ти подивися на Пресвяту Родину: хіба їм було легко? Поди­вися, мамо: Марія є біженкою. Уяви собі: не мати навіть пеленки, хустку з голови зняла, постелила в ясла, в жолоб поклала дитину. Народився, можна сказати по-нинішньому, як бомж. Найвищий Бог, якому в небі ангели адорували, співали, закри­ваючи своє обличчя: "Свят, свят, свят Господь Бог!"! А тут приходить до нас у найбільшому приниженні, в найбільшій погорді. А чому? Бо хотів показати, мої дорогі, в чому справж- нє щастя: не тільки в багатстві, не тільки в добробуті, але хотів і хоче показати нам дорогу іншого життя, інших цінностей, щоб ми почали чес­но жити, щоб ми почали чесно пра­цювати як народ, щоб ми були сум­лінні й старанні й побудували свою повноцінну державу.

Сьогодні зійшла втіха з небес для тих, які плачуть, для тих, які в роз­пачі, чиї загинули діти, а може, хто втратив своїх батьків, хтось відійшов передчасно до вічності. Коляда нам голосить: "Ликуй, чоловіче, з Рож­дества того, Христос бо від аду спас душ много і від неволі вражої". Чує­те? Він спасає з аду, Він виводить з чистилища! Ликуй, радій і веселися, навіть коли тобі важко, бо оплакуєш смерть своїх рідних, але Він наро­дився, і тому йди до шопки, проси за своїх померлих, щоб Він дарував їм Царство Боже. О благословенна ніч! О єдина ніч у році! Що там той Новий рік у порівнянні з цією святою, бла­гословенною ніччю! Наше серце на­повнюється радістю, а наші уста хо­чуть колядувати, прославляти Божу Дитину. Скільки, дорогі мої, ентузі­азму, скільки сили! Хоч багато ви напрацювалися, готуючись до Свят, особливо жінки - прибирали свої по­мешкання і поралися біля кухні, щоб все було як слід - але нині ви тут, ми всі нині тут з нашими маленькими ді­точками. Як то любо, як то мило, бо добре нам з Ним, добре нам з Ісусом! Дай Боже, щоб завжди було добре! І завжди має бути добре, якщо ви бу­дете взивати Його помочі: Дитятко Боже, Божа Дитино! Будьте певні, ті, що стоїте посередині церкви, ті, які на хорах, ті, що там, у кутку, і ті, що надворі - Бог знає вас, Він знає ваші проблеми, тому, душе, розка­зуй, співай, радій, веселися, моли­ся! Може, тобі тяжко, може, тебе там стиснули з усіх сторін і тобі неком­фортно, невигідно і т. д. - то нічого, ще трохи і повернешся додому. Але перебуваючи тут, використай час: проси, плач, молися, радій, відкрий своє серце перед Ісусом, відкрий на­правду так, як перед великим скар­бом. Тішся нині так, нібито ти виграв у лотерею тисячу чи мільйон дола­рів. Тішся, радій, бо це більше за гроші, це найбільший скарб, до яко­го ми сьогодні прийшли, бо Він є Ца­рем Всесвіту, Він тримає в своїх ру­ках цілий світ, цілий космос, у Нього безмежно більше багатств, ніж ми собі можемо уявити. І тому, дорогі мої, будьмо бадьорі, будьмо радісні, відкриймо своє серце. Просіть, бла­гайте, моліться у цій Святій Літургії, у цій урочистій Пастирці, щоб ми ви­просили великих ласк і щоб сказа­ли: "Боже, який Ти направду добрий і милосердний! Дякуємо Тобі ще і ще раз і неустанно будемо дякувати за цю святу Вифлеємську ніч, за твій прихід до нас на землю!" Бог на­родився, Бог з нами! І тому радійте, і ви, хворі, і ви, які перебуваєте на чужині, і ви, немічні, паралізовані, і ті, які єднаєтеся з нами через Інтер­нет у спільній нашій молитві. Зна­ємо, що і в Європі, і навіть в Америці слухають нас сьогодні, ми єднаємо­ся з вами і тішимося, і молимося, і просимо єдиним серцем і устами: "Подателю миру, влий свого миру в моє серце, бо, якщо матиму мир у своєму серці, я буду нести його до свого сусіда, на своє робоче місце, до свого ближнього, я нестиму його всюди, де тільки буду. Я буду лю­диною миру. Дай нам Свого миру, Господи! Ти Сам сказав: "Блаженні миротворці, бо вони синами Божи­ми назвуться". Якщо ми випросимо миру, якщо будемо мати мир у себе, в кожній хаті і родині, ми здобудемо для нашої землі. Благослови на це нас, Дитятко Боже! Амінь.

Во імя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь. Христос ся Раждає!

о. Василь Ковпак,
Генеральний настоятель СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org