Християнська любов - це третя вимога до вічної щасливости. Хто хоче дістатися неба, той повинен не тільки в Бога вірити і на Нього надіятися, але також Його любити, без любови нічого не значить віра і надія, тому св. апостол Павло пише: "... якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любови, я був би - ніщо" (І Кор. 13 2).
Християнська любов є настільки потрібною, що без неї ми не в силі доступити вічного життя. "Хто не любить, перебуває в смерти", справедливо говорить св. апостол Йоан (І Йо. З, 14), тобто: хто не любить, той є мертвим для неба.
Бо християнська любов до осягнення вічного щастя є безумовно потрібна, тому дуже важливо знати, як нам слід ту християнську любов виявляти. На це відповідає нам катихизм: "Християнську любов виявляємо виконуванням заповідей, як каже Божественний Спаситель: "Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить" (Йо. 14, 21). Однак між заповідями є дві, які вміщають у себе всі інші, тому називаємо їх разом головними заповідями християнської любові. Коли одного разу прийшов до Ісуса Христа законовчитель і запитав Його "Учителю, котра заповідь в законі є найбільша?", Він же сказав до нього: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша і найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 36 - 40). Розважмо насамперед ці головні заповіді любові. Зі слів Спасителя ми бачимо, що любов може поділятися на три різновиди:
1. любов до Господа Бога;
2. любов до нас самих;
3. любов до ближнього.
І. ЧОМУ МИ ПОВИННІ ЛЮБИТИ ГОСПОДА БОГА?
1. Тому що Він - найбільше і найсовершенніше добро.
У природі самої людини є ніби закладено, що вона повинна любити все, що добре і совершенне. А все добре, що є у світі, походить від Господа Бога. Як світло, тепло походять від сонця, так всяке добро має своє джерело тільки в Бозі. Бог - це найвище добро. Все, що гарне і добре, отримало свою красу і доброту тільки від Господа Бога, це тільки слабкий відблиск нескінченної краси і доброти Бога. Навіть найвищому ангелові бракує ще дуже багато, але Господу Богу не бракує зовсім нічого. Він є найвищим добром, тож чи не повинні ми Його любити? Коли ми маємо побожного, мудрого і доброго приятеля, любимо і поважаємо його за ці прикмети і риси характеру. А чи Господа Бога ми не повинні любити більше за Його досконалості, за Його святість, мудрість, доброту?..
2. Тому що Він нас першим полюбив.
Коли нам хтось виявить свою любов добродійствами, подарунками, жертвенністю, ми відчуваємо прихильність до цієї особи. А Господь Бог виявляє нам свою любов від першої хвилини нашого життя; Він дає нам життя, здоров'я, ласку Св. Хрещення, християнську науку, ба, навіть ще заки ми народилися на світ, Його Божественний Син пролив за нас Свою Кров і віддав Своє Життя; "... Бог так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним" (Йо. З, 16); і чи не віддається Він нам у нескінченній любові навіть як пожива у Пресвятій Тайні Євхаристії? Справедливо говорить Господь Бог через пророка Єремію: "Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку" (Єр. 31, 3). Якими ж невдячними є люди, які не люблять Господа Бога! Вони є гіршими від звірят, бо навіть собака любить свого господаря, який його годує. Тому говорить апостол: "Ми любимо, бо Він перший полюбив нас" (І Йо.4,19).А св. Августин каже: "Небо і земля і все кличе до мене, що я повинен Тебе любити, мій Боже!"
3. Тому що ця любов робить нас справді щасливими і в цьому і в іншому житті.
Людина повинна мати найвище добро, яке її любить і до якого прихиляється усім своїм серцем. Наше серце створене для любові. Коли ж людина забуває про Бога, коли Бога не любить, тоді сама собі робить якогось "бога": ним є або якась особа, або пристрасть, яка полонить людське серце, або дім, гроші, посада, до яких людина прив'язує своє серце. Всі земні скарби і розкоші можуть на якийсь час заполонити наше серце, можуть спричинити, що ми забудемо про Бога, але вони не в силі зробити нас щасливими. Людина прагне мати щоразу більше і більше і ніколи не відчуває ситості, лише серце її тривожиться через неспокій і муку. Тому св. Августин каже: "Наше серце створене для Бога і не знаходить спокою, поки не спочине в Бозі".
Хто любить Бога, той є справді щасливим, того серце переповнене іншими радощами, яких не знає світовий чоловік, а також має певність щасливої вічности.
Найвища і найсовершенніша любов Бога - любити Бога тому, що Він є найвищим добром, отже, задля Нього Самого. Але коли ми любимо Бога тільки тому, що Він є до нас добрий, або тому, що через те станемо щасливими, то в такій любові вже криється себелюбство; вона не є зовсім чистою, не є совершенною. Тому любов Бога ділимо на совершенну і несовершенну. Совершенна (досконала) є тоді, коли любимо Бога задля Нього Самого, наприклад, як каже св. Августин: "Коли б Ти мене і до пекла скинув, то все ж не перестану Тебе любити"; несовершенна (недосконала) є тоді, коли любимо Бога задля нашої користі.
II. ЯК МИ ПОВИННІ ГОСПОДА БОГА ЛЮБИТИ?
Часто говоримо: люди любляться взаємно, коли вони щиро прив'язані одні до одних, коли стараються приносити одне одним тільки радість і не роблять ніякої прикрості. Коли по-справжньому любимо Господа Бога, то ми повинні до Нього бути щиро прив'язаними, повинні прагнути Йому одному подобатися, приносити йому радість і найбільше боятись Його образити. Божественний Спаситель висловив це так: "Любитимеш Господа Бога цілим серцем своїм, цілою своєю душею і всіма своїми думками". "Цілим серцем" - тобто маємо віддати Господу Богу наше серце неподільно, грішні приємності світу не мають права відвертати нас від Бога. До Бога повинні бути спрямовані всі наші бажання; наше серце повинне горіти любов'ю до Бога так, щоб ми могли закликати зі св. Франциском з Асижу: "Мій Бог і все моє!" Св. Франц Салезій одного разу сказав до свого приятеля: "Коли б я знав, що у моєму серці є хоча б одне волоконце, яке не було би за Богом, то я негайно вирвав би його... Або треба Господа Бога любити всім серцем, або вмерти".
"Цілою душею". Душа створена на Божий образ, вона є Його власністю, і то всеціло і неподільно. Людина повинна старатися своїм розумом пізнавати Господа Бога і Його добродійства, своєю волею повинна намагатися Господу Богу радо служити і тільки до Нього належати.
"Всіма думками" - всі наші нахили, бажання, думки повинні бути спрямовані до Бога, ми повинні тішитися, коли Його ім'я величають, маємо сумувати, коли Його честь применшують.
Те, що проголосив Спаситель про любов Бога, Св. Церква висловлює так: ми повинні Бога любити понад усе, тобто так Його цінувати, щоб бути готовими всім пожертвувати, ніж втратити Божу любов і приязнь через один тяжкий гріх. Все, що для нас на землі є дорогим і милим (батьки, діти, приятелі, честь і пошана, маєток і здоров'я, ба навіть власне життя), маємо радше жертвувати, ніж образити Господа Бога одним тяжким гріхом. Божественний Спаситель говорить: "Хто любить батька або матір... сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене" (Мт. 10, 37). Такою любов'ю був натхненний св. Павло, коли говорив: "Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?.. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім" (Рим. 8, 35 - 39).
Чудові приклади щирої любови Бога подає нам свята історія. Авраам радо жертвував свого сина-одинака, коли Господь зажадав від нього тієї жертви. Сузанна воліла радше, хоч була невинна, піддатися смертному засудові, ніж як образити Бога тяжким гріхом. А християнські ісповідники і мученики - чи не жертвували з любови до Бога весь свій маєток, здоров'я, а навіть своє життя? Наприклад, коли поганський тиран наказав страшно мучити св. Лаврентія, коли все тіло святого було однією суцільною раною, поклали св. Лаврентія у залізний ящик і повільно припікали. Та страшні муки не змогли знищити в ньому любові до Бога, його Сотворителя. Полум'я любові було більшим від полум'я, яке його обіймало.
Тому застановімося і розважмо, чи розуміємо ми, що то означає: любити Бога Господа понад усе? Чи маємо ми у собі ту правдиву любов до Бога? Чи готові ми з любові до Бога все втратити і все перетерпіти? Що говорить нам наша совість? Ми всі ще занадто прив'язані до цього світу, до всього дочасного. Як часто ми стараємося приподобитися іншим, як часто оглядаємося на світ, а занедбуємо Бога і Його святі Заповіді! Ревніше стараймося про збільшення любові до Господа Бога, молімся часто: "Боже, збільши мою любов!" Згадуймо часто ті докази Божої любові, які Він нам виявив упродовж нашого життя, і в нашому серці розгориться полум'я любові до Бога і з часом запалає святим вогнем.
Підготували Традиційні сестри ЧСВВ Провінції Божого Милосердя
Дзвін з Фатіми 2(31), березень-квітень 2007 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
