Приятелями ми називаємо лю­дей, які мають між собою багато спільного й тому бажають одне од­ному добра: взаємно допомагають собі та живуть між собою щиро. Що таке дружба і коли дружба є доброю - це важливе питання в житті кожної людини. Аби між двома особами іс­нувала дружба, найперше потрібно певної рівності, по-друге, зближення сердець, врешті - обміну надбання­ми, які єднають і зміцнюють дружбу. Взаємини між приятелями набага­то тісніші, ніж між іншими людьми. Справжні приятелі - це одне серце й одна душа у двох тілах. Незначні не­порозуміння між приятелями не шко­дять приязні, вони навіть зміцнюють її. "Адже й коваль кропить вогонь водою, аби його сильніше розжари­ти, а правителі старанніше бережуть місто, відвойоване у ворога, аніж те, якого ніколи не втратили", - каже св. Франциск Салезій.

Приятелі допомагають один од­ному. Гарний приклад вірної дружби бачимо в особах Дамона і Пітияса. Одного з них засудив тиран Діони­зій з Сиракуз на смерть. Засуджений ще зміг випросити собі перед смертю дозволу впорядкувати свої родинні справи; однак його приятель змуше­ний був залишитися в руках тирана як заручник і змиритися з тим, що загине тією самою смертю в разі, якщо б засуджений не повернувся вчасно. Вже зближався визначений час, а Дамон не з'являвся. Пітияс не звертав уваги на кпини тирана й не втрачав надії на вчасне повернення друга. І, справді, так сталося. Тиран був здивований такою силою прияз­ні й подарував засудженому життя.

Давид, син селянина з Вифле­єма, і Йонатан, царський син, познайомилися під час війни. Обидва, благородні й чесні, уклали між со­бою союз приязні. Йонатан не міг нічого їсти, коли довідався, що на життя Давида чатують, а коли до­велося їм розлучатися, гірко плакав. Він застерігав Давида перед кожною небезпекою і обдарував його одягом і зброєю.

Приятелі щирі та відверті між со­бою. Якщо перед тобою відчинять двері в кімнату, то ти побачиш все, що в ній є. Так приятелі відкривають один одному свою душу, яка поді­бна до замкненої кімнати. Будучи відвертими, приятелі вказують один одному й на помилки. Св. Григорій Великий говорить: "Лише тих я вва­жаю своїми друзями, які настільки благородні й відважні, що відверто вказують мені на мої хиби".

Справжніми приятелями можуть бути лише ті, хто живе за засада­ми релігії. Приязнь схожа на буди­нок, тому що ґрунтується на певних принципах. Лише тоді міцно стоїть будинок приязні, коли його підва­линою є Божа боязнь і Божа любов. Якщо цими засадами є гріх й егоїзм, тоді цей будинок збудований на піс­ку. Св. Амврозій каже: "Ворог Бога не може бути справжнім приятелем свого ближнього". "Лише той по- справжньому любить приятеля, хто любить у ньому Бога. Хто любить ко­гось не заради Бога, а заради якоїсь іншої речі, той скоріше ненавидить його, ніж любить", - каже св. Авгус­тин.

Є різні види приязні, оскільки різними є зв'язки (речі), які єднають дві душі. Єднає душі, передусім, Бог і Боже добро, як наприклад, слава Божа, Божа наука, Божа служба і Божі діла. Така дружба є Божа і свята, вона існувала між святими, на­приклад, між св. Григорієм з Назіяна і св. Василієм Великим, св. Антонієм Великим і св. Павлом Тивейським. Таку дружбу старайся набути, бо як ті, що видираються на стрімку гору, хапаються руками одні за одних, так і ми в тяжкому поході на гору до­сконалості й на небесний Сіон маємо простягати собі приятельську доло­ню. Таку дружбу освятив наш Боже­ственний Учитель, який понад інших любив свого учня - дівственника Йоана і плакав над гробом Лазаря. "Тільки святі, - каже св. Василій Ве­ликий, - по-справжньому є прияте­лями Бога і між собою. Лукава душа не знає, що таке краса дружби".

"Якби мене хтось запитав, - пише в листі до Палладія св. Гри­горій Богослов, - що ліпше в житті понад усе, то я відповів би: друж­ба! А кого з друзів треба більше по­важати? Я відповів би: добрих! А з добрих, кого назвеш першим? Знаю, що нікого не поставлю вище від тебе".

Єднати людей також може по­дібність темпераментів і характерів. Така спільність існує, наприклад, між учнями, вченими, купцями та ін., і є вона доброю або злою, відповідно до своєї основи і мети. Однак вона не надприродна.

Людей може єднати природна схильність або симпатія, джерелом якої є вродливість, приємна дотеп­ність, чуйне серце, миле товари­ство. Така приязнь є почуттєва, бо її пов'язують почуття і вона завжди недосконала та легко може стати небезпечною і грішною. Пізнай при­кмети такої почуттєвої приязні. За­роджується вона в серці й виявля­ється чуйним поглядом, полум'яним словом, тужливим зітханням, при­хильним ставленням. Особи, які ма­ють подібну приязнь, взаємно себе обожнюють, аж до того, що одне в другому бачить вершину доскона­лості й навіть хиби вважають за чес­ноти та стараються їх наслідувати. Вони завжди бажають бути разом і не можуть насититися розмовою, яка є таємною й обертається в колі вза­ємних почуттів. Кожна розлука для них важка аж до сліз, вони безна­станно думають одне про одного, так, що образ улюбленої особи ніко­ли, навіть на молитві, не зникає з їх­ньої уяви. Для зміцнення такої друж­би вони на згадку про себе дарують пам'ятки, сувеніри, пересилають по­дарунки, роблять різні послуги. А з іншого боку, вони є такими заздріс­ними, що кожне холодніше слово чи приязнь з іншими вважають кривдою для себе. В той час з жалю до себе вони розривають стосунки, аби по­тім їх ще чуйніше налагодити. Однак не раз така приязнь перероджується в смертельну ненависть. З цих ознак можна зробити висновок про наслід­ки. Така приязнь низька, бо б'є стру­менем з низького джерела; вона по­верхнева, бо не має в собі поважної суті; вона змінна, бо її фундамент є крихкий; вона небезпечна, бо часто народжує недобрі плоди. Така при­язнь може трапитися навіть в мо­настирі, тому духовні вчителі дуже сильно застерігають від неї, а мона­ші правила забороняють всякі фамі­льярності й утворення окремих гурт­ків. Св. Тереза каже, що шкоди для згромадження, які з неї випливають, явні й очевидні. Також шкідливими є фамільярні стосунки зі світом, хоч би і з родичами, і надто часті відвідини ними монастиря.

Трапляється також приязнь, що базується на бажанні вилити свою душу, на бажанні пустої балакани­ни, найчастіше про себе і про ближ­ніх, або що гірше - на неприхиль­ності до певної особи, наприклад, до настоятельки, яка проявляється в постійних шемраннях і критиках, часом навіть у згіршуючих інтригах і змовах. Біда монастиреві, до якого це лихо закралося.

Є ще інший вид приязні, так зва­на духовна, тому що існує між особа­ми, які провадять інтенсивне духо­вне життя або перебувають у духо­вних стосунках, наприклад провід­ник душі. Така приязнь добра, якщо її метою є Бог і тільки Бог. Така лю­бов допомагає навіть до слави Божої і власного освячення, бо і деякі святі жили в духовній приязні, як напри­клад св. Франциск Салезій і св. Йо­анна Францишка де Шанталь. Однак для молодих осіб протилежної статі, а до того ж менш досконалих або необережних, може вона бути не­безпечною, бо згідно з наукою духо­вних вчителів легко перекручуєть­ся, і будучи спочатку чистим вином, тобто чистою любов'ю, непомітно змішується з водою людського по­чуття. Св. Бонавентура робить таке порівняння, що диявол так чинить з нами, як колись учинив весільний господар в Кані Галилейській. Спо­чатку дає добре вино, тобто переко­нує в душі, що її розмови стосуються тільки Бога і до Бога провадять. А коли її таким запевненням напоїть, подає їй отруту, тобто пробуджує насамперед почуття симпатії, але ні­бито чисті, потім змішає їх з почут­тєвими, а на кінець подає брудні й гидкі.

О, як багато було тих нещасних, які, почавши духовно, скінчили ті­лесно! "Як же багато душ ця духо­вна любов вкинула в чорну прірву, - каже св. Василій Великий, - і як серед страшної бурі безпечно пере­плили море, а вже біля самого порту разом з товаром і вітрилами затону­ли". Св. Тереза з Божого об'явлення бачила те місце, яке її чекало в пе­клі. І за що? Адже, як сама визнає, не була зовсім безбожна; навпаки, мала завжди думку піднесену до Бога і бридилася всяким гріхом. Що ж її мало вкинути до пекла? Як сама вона зізнається: "Занадто чуйна приязнь, хоч і дуже далека від грі­ха". Будучи вже в монастирі, де не дуже строго дотримувалися клявзу­ри, любила розмовляти зі світськими особами, а особливо зі своїм моло­дим родичем, товариство якого мало на неї все більший вплив. Спочатку вона не бачила в цьому нічого по­ганого, а коли одна із старших мо­нахинь зробила їй зауваження, то вона, замість опанувати собою, ще більше обурилася. Потрібно було аж кількох надзвичайних об'явлень, щоб розпізнати небезпеку, яка їй за­грожувала. Одного разу під час роз­мови, цілком скромної, об'явився їй Ісус Христос з дуже строгим облич­чям і сказав, що Його дуже засму­чують ці світські розмови. А іншо­го разу, перебуваючи в товаристві цієї ж особи, вона побачила велику жабу, яка підходила до них, невідо­мо звідки там узявшись. Ця омана легка й небезпечна.

Отже, як слід поводитися щодо приязні? Передусім, твоїм приятелем хай буде сам Ісус, бо коли інші при­ятелі є непостійними, як ластівки, що міняють свої гнізда, то тільки сам Спаситель витриває при тобі в до­брій і гіркій долі. Без приятеля ти не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не буде твоїм найсердечнішим при­ятелем, ти будеш дуже сумним і са­мотнім. Книга "Наслідування Хрис- та" каже: "Єдиного Ісуса Христа треба всім серцем любити, бо Він найдобріший і найвірніший зі всіх приятелів. Ісуса люби і тримайся, як приятеля; Того, який не покине тебе навіть тоді, коли всі відступлять, і не дасть тобі наприкінці загинути. По­кладися на Його вірну любов. Він один зможе допомогти тобі, коли всі інші тебе покинуть". А всяку іншу приязнь очисти й освяти Божою любов'ю. Бо поки корали перебу­вають на дні моря, вони зовсім не гарні, а вийняті на поверхню - на­бирають блиску і стійкості. Подібно і приязнь: піднесена духом Божої любові, набирає принадності, ціни і тривалості. "На мені має основува­тися любов приятеля, - навчає наш Божественний Учитель у книзі "На­слідування Христа", - і тільки ради Мене ти повинен любити того, кого маєш за доброго і хто вельми доро­гий тобі в цьому житті. Без Мене ні приязнь, ні життя не має значення, і не є ані щирою, ані чистою любов, якої Я не з'єднаю".

Стережися особливо приязні ті- льки почуттєвої. А якщо тебе подібне почуття опанувало, старайся його очистити й одуховнити або ще кра­ще - викорінити. Коли св. Тереза не могла запанувати над своєю шкідли­вою приязню, то молилася упродовж дев'яти днів гімн до Святого Духа, і ласка Божа цю прив'язаність усуну­ла. "Між приятелями більший той, хто уступає, - каже св. Василій Ве­ликий. - У приязні поразка дорівнює перемозі".

А щодо приязні духовної, то будь дуже обережний, аби, люблячи в якійсь особі, особливо протилежної статі, Бога і чесноти, не переносив цієї любові на особу. На жаль, для нашої слабкості це дуже легко. Не запевняй себе, що ця особа є по­божною, бо, як слушно каже св. То- ма: "Такі особи, чим більше святіші, тим більше мають привабливості й тим більший роблять вплив". Тому пильно чувай, аби духовна при­язнь не стала почуттєвою, а якщо ти є сповідником, то будь дуже обе­режним у провадженні молодих ка­янниць. Пам'ятай також про те, що обов'язки щодо приятеля не повинні суперечити обов'язкам щодо Бога. А якщо потрапиш у таку ситуацію, коли приязнь вимагатиме від тебе скоєння гріха, скажи так, як один грек, який не хотів фальшиво при­сягнути в інтересах свого приятеля: "Я є твій приятель лише доти, доки не втрачу приязні з Богом". І слуш­но, бо дружба з Богом цінніша, ніж усі земні приятелювання.


Родинна любов

Тепер подамо головні види лю­бові з огляду на її предмет, аби по­казати, як можна кожну з них вчи­нити надприродною і досконалою. Почнемо від родинної любові.

Треба любити родину, бо цю лю­бов прищепив у серця сам Бог, а Ісус Христос освятив своїм прикладом і словом. Ця любов, відповідно до свого джерела, має подвійну озна­ку: вона або походить із природної схильності і тоді справді є доброю, якщо не переступає меж розуму і Божого закону, але тоді не є над­природною; або випливає з вищого джерела - з любові Божої, і наказує любити родину в Бозі й задля Бога - і це є християнська любов, над­природна, духовна. Одна повинна поєднуватися з другою, тобто при­родна любов має бути ушляхетне­на, освячена й піднесена до гідності надприродної.

Тому не слід думати, що хрис­тиянин, який прагне досконалого життя, повинен зректися родини. Звичайно, його любов має бути чис­та, сильніша і витриваліша, немов­би проходила через Серце Ісусове. Оскільки природна любов є нерідко сліпою, непостійною й егоїстичною, то надприродна любов є розумною, витривалою і готовою до жертви, тому що походить від Бога.

Так само й ти люби свою родину, а люби тому, що Бог наказує любити, і так люби, як Бог велить. Цю любов черпай з Ісусового Серця і з Серця Пречистої Діви Марії, а проявляй її щирим серцем, частою молитвою й охочою жертвою. Особливо люби батьків, навіть хоч би й були вони прикрі; віддавай їм належну честь, хоч би на неї й не заслуговували, і шануй їх, хоч би були й найнижчо­го стану. Тут дає тобі приклад Папа Венедикт ХІ, який після свого вибо­ру на Папу не хотів привітати своєї матері, яка була прачкою, тому що її вдягнули в дорогу одежу й коштов­ності. І тільки тоді, коли вона зняла ті дорогі шати, поцілував їй руку.

При цьому будь терпеливим до хиб і недосконалостей батьків, ви­конуй їхні накази, якщо вони не про­тивляться Божій волі, осолоджуй їхні терпіння і віддячуйся посвятою за їхню посвяту. З життя святих можна навести багато прикладів такої лю­бові, але подамо тільки два.

Свята Германа мала строгу ма­чуху, яка постійно над нею знуща­лася, а замість їжі дівчина отриму­вала трохи пліснявого хліба. Попри це свята пастушка не переставала любити немилосердної мачухи, а за зло відплачувалася їй добром. Так само й блаженна Еміліяна зазнавала від свого батька найдошкульніших образ, проте ніколи не скаржилася, кожну образу переносила мовчки. Якщо святі так любили злих батьків, то наскільки більше треба любити добрих. Однак стережися, аби задля любові родини не ображати Бога, так як це, на жаль, часто трапляєть­ся, бо така любов є грішною. "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, - каже Спаситель, - той не­достойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той не­достойний Мене" (Мт. 10, 37).

Взірцем такої любові хай для тебе буде свята Вібія Перпетула. Як тільки розійшлася вістка про те, що її схопили, прийшов до в'язниці її батько, поганин, і старався погроза­ми і просьбами відвернути її від віри, але даремно. Через декілька днів прийшов знову, мучений глибоким смутком, і серед сліз та стогону ві­дізвався до доньки: "Змилуйся, до­чко, над моїм сивим волоссям, зми­луйся над своїм батьком, який тебе так любить! Я тебе оточував дбайли­вою опікою, а ти, дочко моя, хочеш спровадити на голову свого батька, на цілу родину таку велику гань­бу?" Промовляючи це, кинувся до ніг своєї дочки і обмивав їх рясними сльозами. Але Вібія не похитнулася. Коли її вже вели на страту, батько став перед нею, тримаючи на руках її малу дитину, і благав: "Змилуйся хоч над цим немовлятком, коли не маєш наді мною милості!" Яка ж це важка боротьба для слабкої жінки! Однак вона перемогла й померла за Христову віру.

Якщо ж Господь зажадає, аби для вищої мети відірватися тілом від родини й посвятитися Йому, напри­клад у священстві чи в монашому житті, не вагайся принести цю жерт­ву, бо таким чином ти уподібнишся до Вчителя досконалості - Ісуса, який, щоб виконати волю Отця, не вагався, що цим вибором засмутить свою найдорожчу Матір. За це ти отримаєш щедру нагороду. "Кож­ний, хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз біль­ше одержить і життя вічне матиме в спадщину" (Мт. 19, 29). Якщо б у цей час перед виразною Божою во­лею твоє серце хиталося або цьому противилася б родина, тоді потрібно пересилити в собі це природне по­чуття. Чому це так необхідно? Час­то, коли йдеться про справу спасін­ня нашої душі, саме родичі стають нашими найбільшими ворогами. "І ворогами чоловіка будуть його до­машні" (Мт. 10, 36). Св. Карл Бо­ромей говорив, що коли ходив до своїх рідних, завжди повертався з пригніченим духом. "Коли йдеться про вибір життєвого стану, - як на­вчає про це святий Тома з Аквіну, - ми не зобов'язані слухати батьків". Якщо хтось має покликання до ду­ховного стану, а рідні чинять опір, то такі зобов'язані послухати Бога, а не родину, яка з огляду на особисту користь і ціль стає на заваді нашому духовному добру. "Вони воліють, - каже св. Вернард, - щоб діти радше були прокляті, ніж покинули родин­ний дім". Ті, яких Господь не покли­кав до монастиря, спасуться, жи­вучи у світі й виконуючи обов'язки свого стану. Ті ж, які покликані, але не слухають Бога, можуть спастися, але це нелегко, бо буде бракувати їм тієї особливої допомоги, яку Господь приготував їм у духовному стані, а без неї вони самі не можуть спастися. Такі, як св. Тома Аквінський, св. Пе­тро з Алькантари, св. Франциск Кса­верій, св. Алоїзій Бельтранд і багато інших пішли до монастиря без згоди своїх батьків. Нехай тебе це не ди­вує. Бо родинна любов, яка є нижча, повинна поступитися перед любов'ю Божою, котра є вища. З іншого боку, нехай батьки не вважають своїх ді­тей за божків або за свої іграшки. Тому, коли діти ще малі, нехай їх не пестять і надмірно не наряджають, а коли вони стануть дорослішими, хай не дозволяють на всі їхні примхи, ані не мовчать на їхню дратівливість, ані не ставляться поблажливо до їхніх пристрастей чи лінивства. Інакше такі діти стануть Авесаломами, тоб­то собі та родичам будуть на погу­бу. Навпаки, нехай батьки люблять своїх дітей по-Божому: поки вони ще малі, нехай часто жертвують їх Най­святішому Ісусовому Серцю й по­ручають опіці Пречистої Діви Марії, нехай виховують їх свято, навчають їх про Бога, нехай ведуть їх до Церк­ви й приступають з ними до Святих Тайн, нехай вправляють їх у страсі Божому та в замилуванні до праці, караючи дуже обережно. Нехай по­стійно за ними наглядають, навіть якщо вже й подорослішають, та по­стійно розвивають у них чесноти, викорінюючи хиби, але все розваж­ливо і з любов'ю, тому що від цьо­го залежить справжнє добро дітей, батьків, суспільства й Церкви. Так виховували святі, і так виховували­ся святі.

На аудієнції католицьких батьків Святіший Отець Павло VІ сказав по­вчальні слова, які Папа Йоан Павло ІІ повторив у 1981 році в Апостоль­ській настанові про родину: "Матері! Чи ви навчаєте своїх дітей християн­ських молитов? Чи ви приготовляєте їх, як і священики, до Святих Тайн, що приймають замолоду, тобто до Св. Сповіді і Святого Причастя? Чи ви заохочуєте їх у час недуги дума­ти про терплячого Христа й кликати на поміч Пречисту Діву Марію і Свя­тих? Чи ви, батьки, молитеся разом зі своїми дітьми, з усіма домашніми хоч деколи? Ваш приклад правед­ного життя - приклад, який випли­ває зі щирого серця й проявляється на ділі, - є неоціненною лекцією на все життя рідних, актом особливого богопочитання. Так ви приносите мир своїм родинам - "мир домові". Пам'ятайте, що тоді ви розбудовуєте Церкву".

Якщо чоловік і жінка, батько й мати є справді віруючими й практи­куючими християнами, якщо вони прищеплюють у серця дітей любов до Бога і ближніх, тоді такий родин­ний дім стає царством батька, світом матері і раєм дитини, бо там про­цвітає справедливість, милосердя і любов.

Мати св. Криспіна часто в дитя­чому віці вела його до церкви, де, показуючи на образ Пречистої Діви, говорила до нього: "Дорога дитино, це твоя Мати, дивись, аби ти Її ніко­ли не засмутив". Криспін запам'ятав цю мамину пересторогу на все своє життя. Мама св. Людовіка часто по­вторювала йому: "Сину мій, я волі­ла б бачити тебе на смертному ложі, аніж у смертельному гріху". Король Людовік ІХ добре зрозумів і пам'ятав цю мамину науку, що не тільки сам освятився, але й свого сина виховав згідно з нею. Помираючи, він зали­шив йому такий заповіт: "Сину мій, перша порада, яку тобі даю, - люби­ти Господа Бога усім своїм серцем, бо без нього нічого доброго не мо­жемо зробити. Ти маєш бути готовий радше перенести будь-які нещастя й дати себе порубати на шматки, аніж колись образити Господа Бога тяжким гріхом". Також порада бать­кам - аби вони, згідно з настановою Святішого Отця Венедикта ХVвід 1918 р., публічним актом посвячува­ли своїх дітей Найсвятішому Ісусово­му Серцю перед цим образом.

А коли Бог зажадає від батьків, щоб вони з любові до Нього відда­ли свою дитину Йому на служіння, хай не тільки не ставлять перешкод, якщо діти мають справжнє покли­кання, але хай вважають це за щас­тя і честь. Коли св. Йоанна Фран­циска хотіла вступити до монастиря, батько спочатку був проти. Однак пізніше, бачачи в цьому Божу волю, сказав: "Боже мій, не годиться мені довше противитися тому, що Ти по­становив. Погоджуюся з цим усім своїм серцем і складаю Тобі в жертві мою дочку, яка є найулюбленішою і дорогою для мене, як Ісаак Авра­амові". Потім поблагословив її, що клячала біля його ніг, кажучи: "Іди туди, люба доню, де тебе кличе Гос­подь Бог, але стримаймося від сліз, аби з наших почуттів принести Бого­ві досконалішу жертву".

Якщо потрібно вибирати між Божою волею і гріхом, то батьки-християни з радістю виберуть тер­піння і смерть, але не гріх. Під час переслідування християн вели на страту молодого ісповідника віри - Симфоріяна. У брамі міста перед ним стала його заплакана мати, щоб дати своє останнє благословення. А коли його повели далі, вибралася на верх міського муру і благала: "До­рога дитино, Симфоріяне, дивись на Господа Бога, за якого вмираєш, і не спускай з Нього очей. Дорогий сину, не бійся смерті, яка дає тобі вічне життя. Піднеси своє серце до Неба, де тебе чекає Той, котрий там царює. Сьогодні марне й дочасне життя зміниш ти на вічне й незмінно щасливе". Ці слова додали відваги святому юнакові. За декілька хвилин після цього він схилив свою голову під меч і отримав небесну корону.

... За віру в Христа стратили со­рок мучеників. А коли їхні тіла за­бирали, аби спалити, наймолодший з них, Мелітон, ще жив. Слуги імпе­ратора хотіли відсунути його на бік в надії, що принаймні одного з них зможуть намовити до відступництва від віри. Бачачи це, його мати, рев­на християнка, приступила до ньо­го й сказала: "Сину мій, ще трохи потерпи. Ось Христос стоїть у не­бесній брамі й буде тобі допомагати. Не втрачай відваги. Цей ангел, який приніс тобі небесну корону, заведе тебе до вічної слави. Крижана вода, в якій переніс ти тяжкі муки, вже піднесла тебе до небесних воріт, а вогонь, в який мають тебе кинути, помістить тебе на лоно твого Бога. Сину мій, витривай ще хвилину, аби, отримавши пальму мучеництва, зро­бив мене найщасливішою з матерів. Бо як Господь Бог дав мені тебе зі своєї ласки, так і я хочу віддати Йому тебе з любові". Потім, побачивши, що вози, на яких везли тіла мучени­ків, уже віддаляються, а погани, на­магаючись вирвати в неї сина, взяла його на свої плечі й поспішила за во­зами. Мелітон тим часом віддав Бо­гові свою душу. Мати поклала його тіло на віз, а сама йшла за ними, благословляючи Бога. Такою є сила святої любові.

Свята любов повинна також оживляти і подружжя, аби любилися не задля проминаючих приємностей тіла, ані заради шаленства почуттів чи крихкої симпатії серця, а задля виконання Божої волі й згідно з цією волею. Любов у Бозі є справжнім щастям родини, а любов без Бога є для неї погубою. На жаль, дуже час­то буває, особливо між молодими подружжями, що чоловік для жінки, а жінка для чоловіка стає, так би мо­вити, божком: чоловік молиться до жінки, а жінка до чоловіка, а до Бога ані одне, ані друге. Що гірше, нерід­ко одне, аби догодити другому, гото­ве покинути молитву, піст, набожен­ство, приступання до Святих Тайн, а навіть і зректися віри та погубити власну душу. Це сталося з царем Со­ломоном, якого поганські жінки по­тягнули до ідолопоклонства. Таке стається також і з християнами. Яки­ми, отже, пильними повинні бути подружжя, аби їхня любов завжди була свята!

З метою збереження згоди й гар­монії у співжитті хай подружжя до­тримується таких правил: чоловік хай ставиться до жінки сердечно і ввічливо, будучи далеким від суперечок, грубості, ревнощів та бурчання. Нехай охоче заспокоює потреби її і цілого дому, нехай пильнує родинне вогнище, а не наслідує тих недобрих чоловіків, які кожну вільну хвилину від занять просиджують у казино, в клубах, у барах чи ресторанах. Хай виправляється зі своїх хиб, аби не втратити поваги в жінки і хай ра­зом з нею сумлінно виконує релігійні обов'язки. Жінка хай вистерігається ледарства, кокетливості, залицяння, примх, дратування і підозр до чоло­віка. Хай не буде впертою, нудною, меланхолійною, ані занадто жвавою, балакучою чи не задоволеною і бур­котливою. Краще хай буде у всіх своїх вчинках тихою і милою, в по­божних практиках не надмірною, у веденні господарства - старанною і пунктуальною, у вимогах скромною, у витратах ощадною, обережною у гостинності, а особливо до чужих мужчин, дбайливою до чоловіка, дітей, слуг, повна посвяти у важ­кі хвилини. Якщо чоловік занадто гострий і категоричний, жінка хай мовчки переносить вибухи поганого настрою і пристосовується до його волі, а навіть, наскільки дозволяє на це Божий закон, до його забаганок і вподобань. Якщо чоловік піддається якійсь пристрасті, має недобрі звич­ки, хай лікує його обачливо, але не принижує його чи то вдома, чи перед чужими. Якщо чоловік віддаляється від Бога, то нехай притягає його до віри й до Бога молитвою, прикла­дом і любов'ю, однак без проповід­ницького картання. За приклад для тебе тут може бути св. Моніка, яка навернула свого чоловіка до Бога; Елеонора, жінка англійського коро­ля Едварда, яка власними устами висмоктала отруту з рани, завданої чоловікові отруєним стилетом му­сульманина; св. Анна Марія Таїджі; св. Йоанна Франциска де Шанталь та багато інших.

Підготували
Традиційні сестри-монахині ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя / http://www.saintjosaphat.org

Схожі матеріали: Про любов Про любов до Господа Бога Розп’яття Господа Зішестя в ад Воскресіння Правила посту Питання способу дотримання посту в УГКЦ Неділя - день святий Про відпусти Про відпусти Церковні приписи щодо Великого посту Нужда, спричинена розлученнями (продовження) “Раб Божий” - це звучить гордо. Навернення означає любов Думка і наука Церкви в питаннях літургічної мови Про відпусти (Набоженство до Найсвятішого Серця Господа Нашого Ісуса Христа. Як підручник для священиків) Наука Церкви про т.зв. „християнські церкви” Сходу й Заходу Катехизм: ЗАСНУВАННЯ І РОЗШИРЕННЯ ЦЕРКВИ Священна Конґреґація у Справах Доктрини Віри PERSONA HUMANA / ЛЮДСЬКА ОСОБА КАТЕХИЗМ: ОБ'ЯВЛЕННЯ БОЖЕ КАТЕХИЗМ: ВИЗНАННЯ ВІРИ Вірую в Церкву Конгрегация по делам богослужения и дисциплины таинств КАТЕХИЗМ: БОЖІ ВЛАСТИВОСТІ КАТЕХИЗМ: БОЖІ ВЛАСТИВОСТІ (продовження) Чеснота любові – основа культури Надприродні дари, або влиті чесноти, дари Святого Духа, плоди Святого Духа і блаженства Принцип влади відповідно до Святого Письма Святоотцівські вчення про пристрасті душі та сучасність КАТЕХИЗМ: БОЖЕ ПРОВИДІННЯ