Кожна річ на світі має своє призначення. Має своє призначення на землі і людина. І це призначення, дуже високе. Як учень ходить до школи, щоб здобути знання, так і людина проходить школу життя, щоб здобути вічне щастя. Як слуга має служити своєму панові і службою заробити собі на хліб, так і людина живе задля служби Богові, задля Божої слави і через те осягає щастя після смерті.
Живемо на землі, щоб Бога славити і осягнути вічне щастя.
Слава Божа — це мета кожного створіння. Всі створіння призначені на те, аби через них об'явилася Божа досконалість або слава розумним створінням, Ангелам і людям, і щоби через те ті ж створіння Бога славили і шанували. "Спонуканий своєю безконечною добротою, сотворив Бог небо і землю, Ангелів і людей, щоби ті Його гідно та по своїй можності славили І шанували. Навіть нерозумні і мертві створіння, як освоєні і дикі тварини, дерева і рослини, метали і мертве каміння величають Бога, кожне на свій лад, своїм існуванням прославляючи Сотворителя" (Кохем.) Все, що бачу кличе до мене: "Боже, яким великим і добрим Ти єси!" "Все сотворив Бог про себе" (Прилов. 16, 4). Господь говорить устами Ісаії: "Кожного, хто взиває ім'я Моє, я сотворив на славу мені" (Іс. 43, 7). Отже, і людина створена на те, аби славити Бога. Це завдання виконує людина і свідомо, і мимоволі. Досконала будова її тіла, високі пориви її духа, нагорода для праведників, карання грішників — все це є прославлюванням Бога: Його всемогутності, мудрості, доброти, справед¬ливості і т. д. Через те і злі люди проти своєї волі причиняються до слави Божої. Але, крім того, повинен кожний чоловік як розумне і вільне єство, славити Бога своїм власним пізнанням і волею. А робить це тоді, коли пізнає, любить і шанує Бога. Якраз завдяки цьому осягне вона вічне щастя після смерті.
Отже, не живемо на землі для того, щоб нагромаджувати земні скарби, щоб здобувати славу, щоб їсти і пити та розкошувати.
Земні добра — не мета нашого життя, а тільки засоби для досягнення мети. Хто уважає їх за мету життя, чинить нерозумно, як той слуга, що замість служити панові, шукає за побічних заробітків, а про головне своє заняття забуває. Деякі люди чинять так, як ті євангельські гості, що через жінку, роботу на полі, волів не явилися на велику вечерю. (Лук. 14, 16).На гробі людини, яка думала лише про золото, славу та інші марні речі, можна написати: "Тут спочиває нерозумна людина, яка не знала, нащо жила" (А. Штольц). Хто не думає про свою останню мету, цей подібний до моряка, який не знає куди пливе, і наражає корабель на небезпеку (св. Альф). Ісус Христос порівнює таку людину зі сплячим (Мат. 25, 5). Хто, однак, пам'ятає про свою останню мету, цей подібний до чуваючого (Мат. 24, 42).
Христос нагадує нам нашу останню мету словами: "Шукайте перше Царства Божого та правди Його, а те усе доложиться вам" (Мат. 6, 33).
Святі також мали звичай дуже часто нагадувати вірним останню мету людини. Одного молодця, що носився з великими планами на майбутнє і відкрив це св. Филипові Нері, збентежив цей Святий, повторюючи питання: "А відтак?" (Шпіраго, Приміри).
Смішними є погляди деяких філософів на мету життя. Одні кажуть, що людина зовсім нічого не знає про своє призначення і що життя є загадкою. Інші говорять: "Не знаємо нічого і не будемо нічого знати" (Ignoramus etignorabimus). А німецький філософ Алекс Гумбольд каже навіть так: "Ціле людське життя — це одна недоречність". Інші погоджуються з епікурейцями, що "задоволення — єдина мета життя". На їх погляд найщасливішою є та людина, яка має багато грошей і залізне здоров'я, бо вона може використати все, що в силі дати світ. (Шопенгавер). Деякі погоджуються з буддистами, що людина після смерті переходить в ніщо. Так здійснюються слова Ісуса Христа, що Бог закрив правду перед премудрими і розумними, а об'явив її недоліткам (Мат. 11, 25).
Через те, що призначенням людина є щастя після смерті, часто називаємо її (людину) мандрівником, а саме життя мандрівкою.
Людина є гостем на землі (Псал. 118,19)t Вона подібна до того, що біжить на перегонах (І. Кор. 9. 24). Життя подібне до морської подорожі, бо ми всі прямуємо до пристані вічного щастя (Св. Григ. В.). Життя — це мандрівка (І. Мойс. 47, 19), це паломництво до спільного місця ласки (св. Васил.). Не маємо-бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо (Жид. 13, 14). Небо — це наша вітчизна, а земля — це край вигнання (Сенєрі). Сама будова людського тіла вказує, що маємо дивитися в небо, як майбутню нашу вітчизну. В землю дивляться тварину. Знаменне також, що людина, дерева і рослини ростуть вгору, ніби вказують на небо. Через церковні вежі та куполи, що підносяться високо вгору, говорить до нас Церква: "Людино, ти створена для неба".
Чим можна заслужити собі вічне щастя?Хто хоче дійти до мети, мусить спочатку бачити дорогу, а вже потім нею йти. Так само, щоб осягнути вічне щастя, мусимо спочатку пізнати правдиву дорогу до неба, аж тоді йти тою дорогою. Де бракує одного або другого, там не досягається мети. "Погани були духовно сліпими, бо не знали дороги до спасения. А євреї були духовно кульгавими, бо знали дорогу до спасения, але нею не йшли" (Св. Григ. В.).
Вічне щастя можна заслужити собі так:
1.Мусимо старатися пізнати Бога через віру в правди, Ним об'явлені.
Христос говорить: "Це ж життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і Того, що Ти післав, Ісуса Христа" (Йоан 17, 3). До пізнання Бога веде віра. "Наперед іде віра, а за нею знання" (св. Анз.). Віра є матір'ю знання.
2. Мусимо виконувати Божу волю, дотримуючись Його
заповідей.
Христос говорить до багатого молодця: "А коли хочеш увійти в життя вічне, держи заповіді" (Мат. 19, 17.). Слуга одержує заплату лише тоді, коли працює.
Власними силами не можемо, однак, ані вірити, ані дотриму¬ватись заповідей; потребуємо для цього Божої ласки.
Людина вже сама по собі для осягнення цілі потребує ласки Божої. Навіть Адам потребував її в стані невинності. Рільник, що управляє ріллю, не осягне нічого без сонячного світла та без дощу. Так само з людиною, яка прагне до неба. "Як сонце потрібне землі, щоб її освічувати та огрівати, так само потрібна ласка Божа людині, яка народжується з первородним гріхом і є немічною. Все, що слабе, потребує допомоги і підтримки. Сліпий потребує провідника, хворий ліків. Людина, ослаблена гріхом, потребує Божої ласки, щоб осягнути свою мету (Св. Бонав.). Ми подібні до подорожнього, що упав, ослаблений, і не може йти далі. Оглядається, отже, і просить тих, хто їде, щоб взяли його на віз. Так і ми, чуючи свою неміч, мусимо оглядатися за допомогою, а знахо¬димо її лише у Бога (А. Штольц), Тому говорить Христос: "Без мене не можете чинити нічого" (Йоан 15, 5). А в іншому місці св. Письма читаємо: "Коли Господь не будує дому, даремно трудяться будівничі; коли Господь не стереже міста, даремно пильнує сторожа" (Пс. 126, 1.) Народ говорить: "Без Бога ані до порога".
Ласку Божу одержуємо передусім через установлені Христом засоби ласки.
3. Отже, ми мусимо користати з засобів ласки, а саме
зі Служби Божої, св. Тайн і молитви.
Віра, отже, — це неначе дорога, що веде до небесних воріт, заповіді — це дороговказ на тій дорозі, засоби ласки — це гроші на подорож. Дорога до небесних воріт вузька, стрімка та терниста, і мало таких, що нею йдуть. Зате "широкі ті двері й розлога та дорога, що веде до погибелі. І багато таких, що ними входять" (Мат. 7, 13).
Вічне щастя осягаємо, отже, через релігію. Бо релігія — це пізнання Бога і життя та служба Богу в спосіб, який відповідає волі Божій.
Релігія не є самим лише знанням або пізнанням релігійних речей. Коли б так було, тоді й дияволи були би релігійними, бо вони знають, чого Бог хоче, але чинять навпаки. Релігію визнаємо предусім дотриманням Божих приписів; вона є, отже, справою волі і діла.
Слово "релігія" виводять звичайно від латинського "religare" — в'язати. Отже, слово "релігія" означає зв'язок між Богом І людиною. Дехто вважає, що слово "релігія" походить від грецького "eulogia" — віддавання пошани, тобто означає возвеличення найвищого єства. Слово релігія часто плутають зі словом конфесія або віросповідання (confiteri — сповідувати, визнавати), бо релігію і сповідання релігії важко відокремити. Релігія, яка є лише в серці і не виявляється назовні словом і ділом, не є правдивою релігією. Хто говорить, що сповідання нічого не значить, — тільки релігія, судить так нерозумно, як той, що говорить: "Байка, що скажу перед судом, аби я лише в серці думав правду". Чи це не обман і ошуканство: думати одне, а говорити інше?
Наука про віру, заповіді і засоби ласки називається наукою релігії.
Наука релігії не є самою релігією. Хтось може знати науку релігії зовсім докладно, знати напам'ять цілий підручник релігії, але бути нерелігійною людиною, тобто вести погане життя.
Наука релігії є першою між усіма науками, бо вона пояснює нам найваж¬ливіші питання життя: нащо живемо на землі? Що діється зі мною по смерті? Як виник світ? і т. д. Доки людина не має відповіді на ці питання, доти нічого не знає і не відчуває задоволення. Слід зауважити, що всі релігійні правди тісно пов'язані між собою, як окремі частини великої будівлі. Чим у будівлі є підвалини, тим у науці релігії є основні правди віри (Трійця, Втілення гріх первородний і т. д.). І як там цегли спочивають одна на другій, так і тут одна правда виводиться з іншої або єднається з нею взаємно. Чим там є мури, тим тут є три частини: наука віри, моральності і наука про службу Божу. "Катехизм — це чудово зв'язана система об'явлених основних правд" (Кетелєр).
