Св. Письмо (Біблія) складається з 72 книг, написаних частково перед народженням Христа, частково після Його вознесіння просвіченими Богом людьми, за спонуканням і допомогою Св. Духа, а Церквою визнані і оголошені як Слово Боже.
Коли хтось звертається до адвоката з проханням написати листа, то мусить подати йому, що і як має бути написане. Так і тут: Бог наказав святим мужам написати лист до людей, подаючи, що саме мають написати. Крім того, авторів св. Письма надихав Св. Дух — він спонукав їх до писання і просвічав їх, тому справді у св. Письмі міститься слово Боже. Св. Письмо бере початок від Бога (Тим. З, 16). Це знаємо зі слів Ісуса Христа (Мат. 15, 3; Мар. 12, 36) та з рішень Соборів. Собори Тридентський (1546) і Ватіканський (1870) виразно прогошують, що Бог є автором всіх книг Письма. Св. Августин говорить: "Це те саме, якби Ісус Христос писав Євангелія власною рукою". Св. Григорій В. каже: "Св. Письмо — це лист, одержаний з нашої вітчизни, від нашого улюб¬леного Отця". Цей лист вчить нас, що саме треба нам робити, щоб вернутися до вітчизни і щасливо там перебувати. В іншому місці св. Августин проголо¬шує: "Св. Дух промовив через авторів св. книг", а св. Юстин говорить: "Автори св. книг служили лірою, на якій грав Св. Дух". Вони були для Св. Духа тим, чим є орган або флейта для музиканта (Атенаг.). Однак, не треба думати, що автори св. книг були лише мертвими засобами, бо кожен з них міг у своїй книжці виявити свої здібності і особливі риси так, як художник, змальовуючи якийсь предмет, відтворює його таким, яким він є, виявляючи при цьому більший або менший хист, який відповідає його здібностям і якості засобів, якими він користується. Вільнодумний французький письменник XVIII ст. Руссо каже: "Мушу визнати, що велич св. Письма родить у мені подив. При¬дивіться до творів філософів з їх штучним стилем, якими нікчемними вигля¬дають вони проти Євангелій! Чи можливо, щоб настільки висока духом книга, єдина у своєму роді, була людським твором?" (Еміль 2, 200). Св. Письмо позбавлене будь-яких помилок. Але тут ми маємо на увазі не стільки слова св. Письма, як їх смисл (св. Єрон.). Правда міститься не стільки в словах, як у самому предметі мови (св. Авг.). Тому не треба дослівно розуміти такі, напр., слова: "сонце сходить" чи "легше верблюдові перейти через вухо голки..." і т. п.
Св. Письмо, містячи в собі слово Боже, вимагає від нас належної пошани до нього: під час читання Євангелії ми стоїмо; присягаючи кладемо руку на Євангеліє, перед читанням і після читання Євангелія священик обкаджує вівтар і церкву, а під час читання стоять з обох боків Євангелія вірні із запаленими свічками; закінчивши читання, священик цілує Євангеліє і дає його цілувати людям. Тридентський Собор визначив кару для тих, хто вживатиме слова св. Письма до жартів чи інших несвятих речей (4 зас). Св. Письмо є найстаршою книгою у світі. П'ять книг Мойсея написані за 1500 років до народження Христа.
72 книги св. Письма діляться на 45 книг Старого Завіту і 27 книг Нового Завіту. Книги Старого і Нового Завітів діляться, у свою чергу, на історичні, повчальні і пророчі. Історичні книги Старого Завіту є оповіданнями про походження людини і розвиток її історії. Це 5 книг Мойсея (описують первісну історію людини, життя патріархів, історію євреїв аж до приходу на землю обіцяну), книга Ісуса Навина (розповідає про освоєння обіцяної землі), книги Царів (описують події з часів єврейських царів), книга Товії (розповідає історію життя Товії в неволі), книги Макавеїв (розповідь про гніт царя Антіоха над єврейським народом і визвольну боротьбу євреїв).
Повчальні книги містять художні твори. Це книга Йова (проповідує терпе¬ливість), книга Псалмів (містить 150 пісень, більшість яких складені Давидом, їх співано у святині) і книга Приповісток Соломона.
Пророчі книги містять пророцтва, які стосуються Спасителя, що повинен прийти на землю. До пророчих книг належать писання чотирьох великих пророків — Ісаії, Єремїї, Єзекиїла і Даниїла та писання дванадцяти малих пророків — Йони, Авакума та ін.
Історичними книгами Нового Завіту є 4 святі Євангелія і Діяння Апостоль--ські. Повчальні книги вміщують 21 лист св. Апостолів, серед них 14 листів св. Апостола Павла.
Пророчою книгою є Одкровення (об'явлення) св. Йоана, написане під час вигнання на острові Патмо. Ця книга є важкою для розуміння. Вона представ¬ляє нам майбутню долю Церкви. Щодо мови книг слід зауважити, що книги, в яких ідеться про часи до Христа, написані переважно єврейською мовою, а ті, в яких ідеться про час після Христа — грецькою.
Св. Єронімом (400 р.) зроблено латинський переклад св. Письма — Вульгату (що означає: загальнорозповсюджена книга). Тридентський Собор визнав Вульгату за автентичний переклад первісного тексту св. Письма. Ми користуємося перекладом св. Письма на старослов'янську мову, який здійсни¬ли св. Кирило і Методій (IX ст.).
Найважливішими книгами св. Письма Нового Завіту є чотири Євангелія: Матея, Марка, Луки і Йоана, і Діяння Апостольські Луки.
Чотири Євангелія докладно представляють нам все життя Ісуса Христа і Його науку. Діяння Апостольські — в основному діяльність двох верховних Апостолів Петра і Павла.
Те, що Євангелій є саме чотири, означає, що Євангеліє повинно пропо¬відуватися по всі чотири сторони світу (св. Авг.) Автори Євангелій називаються Євангелістами. Двоє з них (колишній митар Матей і улюблений учень Ісуса Христа Йоан, котрий дожив до глибокої старості, як йому і було пророковано Спасителем, і вмер природною смертю, будучи єпископом Єфезу) були Апостолами.
Марко був товаришем св. Петра, Лука, який спочатку був лікарем, — товаришем св. Павла.
Св. Матей писав своє Євангеліє для іудеїв у Палестині по-єврейськи (в той час він задумав покинути Палестину). Він вказує на те, що Ісус є очіку¬ваним Месією, наводить пророцтва старозавітних пророків, які здійснилися з приходом Ісуса Христа. Св. Марко написав своє коротке Євангеліє для християн у Римі, воно, імовірно, містить огляд бесід св. Петра і представляє Ісуса Христа як Сина Божого.
Св. Лука своє Євангеліє написав для відомого римлянина Теофіла з метою розповісти йому про життя і науку Спасителя. Воно, імовірно, є коротким викладом бесід св. Павла. Св. Луці також завдячуємо певні деталі з життя Матері Божої і прекрасні притчі Ісуса Христа.
Діяння Апостолів св. Лука теж написав для Теофіла.
Св. Йоан, вже як глибокий старець, написав своє Євангеліє, щоб доказати деяким лженаукам, що Ісус Христос був правдивим Богом. Він переважно наводить бесіди Ісуса Христа, які є очевидним доказом Його Божества.
Імовірно, що Євангелісти хронологічно написали свої Євангелія в такому порядку, в якому вони вміщені у св. Письмі, а саме: Матей — 40 р. після Христа; Марко і Лука — за кілька років перед падінням Єрусалиму (перед 70 p.); Йоан — 90 р. Об'єднано Євангелія аж в II ст.
Зміст св.Євангелій доказує, що писали їх учні Ісуса Христа і що писали правду. Порівнюючи ці сучасні книжки з найстар¬шими списками, перекладами, цитатами, можемо зробити висновок, що з бігом часу нічого в них не змінено. Отже, св. Євангелія є правдиві, достойні віри оригінальні твори.
Коли читаємо Євангелія, писані грецькою мовою, розуміємо, що їх написали іудеї. Бо автори, пишучи по-грецьки, застосовують звороти і вислови, властиві єврейській мові. Напр., пишуть "Господь бачив (замість відчував) тривогу", називають людське тіло "м'ясом" (Йоан 6, 52), душу "подихом", совість "серцем" (Рим. 2, 15). Греки не зробили б таких мовних помилок. Автори жили перед падінням Єрусалиму, бо добре знають місцевість, осіб і події.
Якщо б вони жили в II ст. після Христа (тобто в час, коли Єрусалим впав, а вся Палестина була знищена війною), не могли б того знати настільки докладно. Крім того, в їх творах нема згадки про падіння Єрусалиму.
Автори були, напевне, неосвіченими людьми, бо мова їх проста, зрозуміла. Автори, безперечно, були очевидцями того, про що розповідають, бо розповідають так, що собі легко все це можна уявити.
Про Євангелія згадували і наводили з них цитати церковні письменники. Це ж робили і єретики.
Ми можемо переконатися, що автори Євангелій кажуть правду і по тому, що розповідь їх спокійна І безпристрасна (не обурюються діями ворогів Христа, не дивуються з чудес Христових і т. д.). Євангелісти не замовчують власних помилок і розповідають про те, про що говорити було заборонено; така правдивість Євангелістів могла призвести до їх переслідуваннь і навіть мучеництва (а хто говорить неправду на власну шкоду?). Кожний з них описує і характеризує Ісуса Христа так само, хоч кожний з них писав в інший час і в іншому місці. Деякі суперечності (напр., щодо години розп'яття, появи Ангела при гробі, сотника в Капернаумі) якраз вказують на те, що Євангелісти не змовлялися перед тим, як писати. Зрештою, такий величний характер, яким є характер Спасителя, неможливо вигадати. "Іудейські письменники не могли б здобутися на такі засади моральності, які знаходимо в Євангеліях" (Руссо).
Лише Католицька Церква користується незміненим св. Письмом і його правдивим викладом (Соб. Трид. 4); лише Апостолам і їх послідовникам, єпископам, тобто лише Католицькій Церкві Ісус Христос пообіцяв Св. Духа (Йоан, 14). Лише Католицькій Церкві прирік, що сила пекла її не переможе (Мат. 16, 18). Тому св. Письмо, з якого Католицька Церква черпає свою науку, не могло змінитися. Єретики ж позмінювали деякі місця у св. Письмі, як їм подобалося, а деякі місця або й цілі книги, зміст яких їм не відповідав, зовсім викинули. Так, напр., Лютер відкинув лист св. Якова, бо у ньому сказано, що віра без діл є мертвою. Тому не можна католикам читати протестантської Біблії.
Св. Письмо переважно є важким для зрозуміння. Чи ви розумієте все, що читає з Євангелія або Апостола священик під час Служби Божої? Напевне, ні. Сам св. Петро каже, що листи св. Павла є важкими для розуміння (II Петро 3, 16), а св. Августин говорить: "У св. Письмі є набагато більше таких речей, яких не розумію, ніж таких, які розумію". НІ пророки, ні Спаситель не голосили Божих таїнств настільки виразно, щоб кожний міг їх зрозуміти (Клим. Алекс). Одне і те саме речення св. Письма різні вчені пояснювали по-різному. Тому необхідне правдиве пояснення важкозрозумілих місць св. Письма, і це повинна робити Католицька Церква. "Де є закон, там мусить бути і влада, яка його у випадку сумнівів пояснює, а владою, встанов¬леною Богом для збереження і пояснення св. Письма, є католицька Церква" (Дег.). Бо їй дав Бог Св. Духа (Йоан, 14 і 16). Дитина, якій подарували горіх, спішить до матері, щоб вона його розбила; християнин спішить до Церкви, щоб вона вияснила йому зміст св. Письма (св. Єфр.). Тільки Церква має право тлумачити і пояснювати св. Письмо (Соб. Трид. 4). Отже, християнин-католик повинен читати лише таку Біблію, яка є забезпечена зауваженнями і пояснен¬нями Церкви, фальшиву Біблію Церква читати забороняє.
Правди, об'явлені Богом, але не записані у св. Письмі, а передані нам усно, називаються усним Переданням або просто Переданням (традицією).
Христос наказав Апостолам не записувати, а проповідувати (Мат. 28, 19). Тому писали лише деякі з них, та й то з необхідності, їх розповіді не є повними; вони описують в основному діла і чуда Ісуса Христа, а про саму науку говорять мало. Автори св. книг виразно зазначають, що вони не описали всього багато було ними переказано християнам усно (II Йоан 12, Кор. 11, 2). В кінці свого Євангелія св. Йоан говорить: "Єсть же й іншого багато, що зробив Ісус, що, коли б писати зосібна, то думаю, що й cам світ не помістив би писаних книг" (Йоан 21, 25). Отже, багато що черпаємо з усного Передання. З Передання знаємо, напр., що Христос встановив 7 св. Таїнств, що треба святкувати неділю, що можна Таїнство Хрещення уділяти малим дітям. Лише з усного Передання знаємо, з яких книг складається св. Письмо. Протестанти, кажучи, що вони визнають тільки Біблію, святкуючи неділю, протирічать самі собі, бо в Біблії нічого не говориться про святкування неділі, а лише про святкування суботи. Все, що Церква берегла протягом усіх часів, походить від Апостолів (Вінк. Лєр.). Те, чого не знаходимо у св. Письмі, можемо легко знайти в Переданні.
Усне Передання знаходимо в листах св. Отців, в рішеннях Соборів, у сповіданнях віри і в молитвах Церкви.
Отцями Церкви називаємо мужів, які жили в перші століття християнства і відзначалися глибокими знаннями християнської науки і святістю життя. Такими були, напр., св. Юстин, філософ, ревний оборонець християнської віри (+ 166 p.), св. Іреней, єпископ Міонський (+ 202 p.), св. Кипріян, єпископ Карфагенський (+ 258 р.) та ін. Семеро з них, напр., св. Ігнатій, єпископ Антіохський (+ 107 p.), св. Полікарп, єпископ Смирненський (+ 167 p.), були учнями Апостолів. їх ми називаємо Отцями Апостольськими.
Мужів, які відзначалися глибокою вченістю і святістю, але жили пізніше, називаємо Учителями Церкви. Св. Атаназій, єпископ Олександрійський (+ 373 p.), св. Василій В., єпископ Кападокійської Цезареї (+ 378), св. Григорій, єпископ Назіянзенський (+ 389 p.), св. Іван Золотоустий, єпископ Царгород-ський (+ 407 p.), — великі Учителі Грецької Церкви. Св. Амврозій, єпископ Меділанський (+ 397 p.), св. Августин, єпископ з Гіппо (Півн. Африка) (+ 430 p.), св. Єронім, священик і перекладач св. Письма (+ 420 р.) та св. Григорій В., папа і реформатор церковного співу (+ 604 р.) — великі Учителі латинської Церкви.
Св. Анзельм, архієпископ з Кантербури (Англія) (+ 1109 p.), св. Бернард, опат з Клєрво, великий шанувальник Матері Божої (+ 1153 p.), св. Тома з Аквіну, домініканин (+1274 р.) і св. Бонавентура, францішканець (+ 1274 р.) — це великі Учителі Церкви середньовіччя. У наступні століття найбільш визначними були св. Франц Салєзій, єпископ Женеви (+ 1622 р.) і св. Альфонс Лігурі, єпископ з Санкта Агата коло Неаполя, засновник чину редемптористів (+1787 p.).
Тих авторів, не всі твори яких визнала Церква або які не відзначалися святістю життя, називають церковними письменниками (Оріген, керівник катехитичної школи в Олександрії (+ 254 р.), Тертуліан, священик у Карфагені (+ 240 p.).
Відомості про Собори подано в науці про Церкву; про сповідання віри — в науці про віру. Молитви Церкви можна знайти в Служебниках або інших церковних книжках, якими користуються під час уділення св. Тайн, та благословень і освячень (требниках). У служебнику, напр., знаходимо, що від початку християнства під час служби Божої вірні завжди молилися за померлих. Який з того висновок?
