Уже перше покоління християн було заінтриговане цими словами. Як поєднати християнське життя з невпинною молитвою? У традиції християнської молитви можемо знайти конкретну вказівку в «Розмовах Отців» Йоана Касіана. Цей монах, який жив на межі ІІІ і IV століть, показує вчення Отців пустелі, що його можна викласти в одному простому ствердженні. Потрібно у своїй молитві триматися однієї простої молитовної формули. Для Касіана то був вірш із Псалма 69 (70),2: «О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися!» Ця молитовна формула має гарантувати постійну пам’ять про Бога, а також є шляхом, що провадить до чистоти серця. Згідно з євангельським благословенням, саме люди чистого серця побачать Бога (пор. Мт 5,8).

Касіан перейняв у спадок від Євагрія (345-399) переконання, що чиста молитва є невпинною, відбувається без уяви, образів та слів. Вона також є дієвою допомогою в боротьбі зі спокусами: Євагрій визначав цю молитву як «антиретичну» («полемічну»), називаючи 487 уривків зі Святого Письма для боротьби з 487 спокусами. Монах Касіан пропонує один вірш, аби подолати всі спокуси. З погляду методики, він радить молитву монологічну (тобто буквально – «однослівну»).

Класична форма монологічної християнської молитви постала у пізніші часи – у V столітті, в Палестині. Це була так звана «Ісусова молитва»: невпинне повторювання імені Ісус, часто разом із благаннями про милосердя. Для Касіана ця молитовна формула є не остаточною метою, а фундаментом, який служить для подальшого сходження до Бога. Ця молитва відбувається без слів, її неможливо виразити яким завгодно голосом чи словами. Вона не тільки «невисловлювана»; вона переносить людину, що молиться, у стан вищої свідомості:

«У цій молитві розум не творить жодних образів, язик не вимовляє слів, а тільки душа палає вогнем невимовного захвату, серце ж – ненаситимою ревністю. В такому стані дух підноситься понад усі почуття й видимі речі, і в невимовних зойках та зітханнях возносить молитву до Бога» (Розмови 10,11,6). Метою нашого життя має бути Бог, тому також для Касіана найважливішим є те, щоб ми відкрили, що людина не просто собі промовляє молитву; що вона не молиться у нутрі своїм у чистий, зосереджений спосіб; що молитва не полягає в періодичних осяяннях, блаженних моментах полум’яного екстазу; що остаточно людина сама стає молитвою, її людське існування тоді є молитвою і молінням. У цьому й полягає обоження: коли все, чим ми є, може «бути Богом».

Маріуш Возняк ОР

Натхнення до молитви

О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися!

Псалом 69 (70),2

Це вже перевірено, що незнання наук нікого взагалі не втримує перед досконалістю серця, і що брак освіти не є перешкодою для здобуття чистоти серця й душі; бо існує для цього засіб коротесенький, а, власне, отой віршик, який, однак, потрібно використовувати зі справжньою і нероздільною побожністю, роздумуючи про нього і невпинно єднаючись через нього з Богом.

Йоан Касіан (бл.365 – бл.435), Розмови, 10, 14,3

А отже, якщо хочете завжди пам’ятати про Бога, повторюйте неустанно оцей заклик: Боже, прийди мені на допомогу; Господи, поспіши мені на порятунок. Не без причини із цілої скарбниці Святого Письма вибрано саме це одне, бо ж містяться в ньому всі почуття, які зроджуються в людині, й їх можна дуже добре застосувати в будь-якому стані душі і за будь-якої спокуси. Міститься в ньому волання до Бога у небезпеці, акт покори у смиренному визнанні немочі, чуйність душі, повна турботи й остраху, усвідомлення власної слабкості, надія бути вислуханим і уповання на близьку допомогу. Бо кожен, хто постійно взиває до свого захисника, має бути переконаний у Його постійній присутності. Є в ньому любов і полум’яна прив’язаність, а також усвідомлення небезпек і страх перед неприятелями – ми ж, бачивши, як удень і вночі оточують нас, єдиний порятунок вбачаємо в Господі. Він є неподоланним муром, міцним панциром і силою для всіх, хто захищається від нападок сатани (…).

Розмови, 10, 10,2

Аби так сталося, Господь Бог має бути єдиною метою нашої любові, суттю кожного прагнення, зусилля, слова, дихання життя, а спільність, яка єднає Отця і Сина, має пронизувати наші серця й уми. А знаючи, що Бог любить нас любов’ю щирою, чистою і нерозривною, ми повинні відповісти таким само почуттям і так тісно старатися з Ним з’єднатись, аби у кожному подихові, думці та слові був тільки Він один.

Розмови, 10, 7,2 

Маріуш Возняк ОР

credo