(1) Треба прохати речей, що конечні для спасінняДруга умовина доброї молитви, каже Святий Тома, це прохання ласк, що їх потребуємо для власного спасіння. Бог не дав абсолютної обітниці, що подасть дочасні добра, якщо вони не є конечні для спасіння. Святий Августин виясняє слова Спасителя «в Моє ім'я» і каже, що «не просимо в ім'я Спасителя того всього, що противиться спасінню душі». Інколи благаємо в Бога дочасних ласк, а Він не вислухує нас. Святий Августин заявляє, що Бог не вислухує тому, що любить нас і бажає виявити нам Своє милосердя: «Часом людина благає речей, що потребує до життя, але Бог у Свому милосерді не дає їх, бо лікар знає краще ніж пацієнт, що добре для хворої людини».
Якщо лікар любить свого пацієнта, то не дозволить йому речі, що пошкодили б його здоров'ю. Скільки людей не допускалися б гріхів, якщо б були хворі або бідні? Вони грішать саме тому, що здорові та багаті! Ось тому Господь часом не дає здоров'я або дочасних дібр тим, що благають їх, бо любить їх. Він знає, що згадані речі були б для них нагодою затрати Його ласки або принаймні остиглости в духовнім житті. Ось причина, чому Бог не вислухує їх.
Не хочемо твердити, що це гріх благати в Бога речей, що потрібні в дочаснім житті, наскільки вони помагають спасти душу. Таж Мудрець отак молився: Подай мені те, що потрібне до життя! Святий Тома каже, що нема провини в тім, що хтось помірковано займається згаданими речами. Лихо в тому, що деякі люди непомірковано пошукують земських дібр і невладнано займаються ними ніби вони були найвищим нашим добром. Через те треба завжди підчинятися Божій волі, якщо благаємо дочасних ласк, і прохати їх, якщо вони вийдуть на користь нашій душі. Якщо ж Бог не подає їх, то будьмо певні, що це робить з любови до нас, бо бачить, що вони були б шкідливі для здоров'я душі.
Часто благаємо Бога, щоб звільнив нас від якоїсь небезпечної спокуси, але Він не вислухує нас, дозволяючи, щоб вона дальше докучала нам. Слід зрозуміти, що Бог дозволяє на це для нашого більшого добра. Не спокуси і лихі гадки віддаляють нас від Бога, але згода волі на них. Ох, як сильно поступає в досконалості та лучиться з Богом та душа, що в спокусі поручає себе Богові та з Його поміччю поборює її! Ось чому Бог не вислухує нас і дозволяє на спокуси. Святий Павло ревно молився, щоб Бог звільнив його від нечистих спокус. Моєму тілові дано колючку — ангола Сатани — щоб докучав мені. Я тричі молився в цій справі і благав Господа, щоб Він відступився від мене. Але Господь відказав мені: Моя ласка вистачає тобі. Отож треба підчинятися Божій волі, як молимося серед спокус. Отак треба молитися: «Господи, звільни від цієї турботи, якщо воно добре. Якщо ж не хочеш увільнити, то принаймні поможи перемогти спокусу!»
Святий Вернард твердить, що Бог дає бажану річ або щось краще ніж те чого прохаємо, як благаємо в Нього якоїсь ласки. Бог дуже часто залишає нас посеред бурі, щоб ми виказали Йому свою вірність. Це ж вийде нам на більше добро. Часом Бог ніби не чує наших благань. Ні, будьмо певні, що Бог чує нас і скрито помагає, скріпляючи Своєю ласкою, щоб ми могли опертися кожному наскокові ворогів. Таж Він Сам устами Псальмопівця запевняє нас про це: «Ти ввізвав Мене в недолі, і Я визволив тебе. Я чув тебе в громовім укритті й випробовував твою вірність.»
Святий Тома подає ще інші умовини молитви: треба молитися побожно і витривало. Молиться побожно, хто молиться покірно і з довір'ям. Молиться витривало, хто до смерти не перестає молитися. Тут треба подрібно обговорити ті умовини, що конечні до доброї молитви, цебто покору, довір'я і витривалість.
(2) Треба покірно молитисяМолитви тих, що служать Богові, подобаються Йому, якщо ці слуги покірні. Псальмопівець кличе: Він споглянув на молитву покірного. Зате не приймає, а радше відкидає благання гордих душ. Святий Яків каже: Бог противиться гордим, а покірним дає ласку. Бог не вислухує благань гордих людей, що покладаються на власні сили, і тому залишає їх у нужді. Пробуваючи в подібнім стані та без Божої ласки, ці люди напевно загинуть. Цар Давид оплакував цей стан, кличучи: Я грішив, заки був упокорений! Подібне нещастя трапилося Святому Петрові. Христос перестеріг Його, що ще тої самої ночі всі учні опустять Його: Цієї ночі всі ви захитаєтеся в своїй вірі в Мене!. Замість признати власну неміч і прохати помочі в Господа, щоб не зрадити Його, Петро, занадто довіряючи своїм силам, заявив, що ніколи не покине Христа, хоча б всі інші відреклися Його: Хоча б усі захиталися в вірі в Тебе, то я ніколи не зроблю цього! Спаситель знову перестеріг, що ще тої самої ночі, заки півень заспіває, Петро тричі відречеться Його. Все таки Петро, довіряючи собі, дальше чванився: Не відречуся Тебе, хоча б мав померти з Тобою!
Що ж потім сталося? Як тільки бідний Петро ввійшов на подвір'я первосвященика і служниця виявила, що він учень Ісуса Христа, то три рази під присягою заперечив це, ба й ще заявив, що ніколи не знав Його! Не знаю цього Чоловіка! Святий Петро напевно був би не відрікся Христа, якщо б був упокорився та попрохав у Господа ласки мужности.
Ми всі повинні бути переконані, що ніби стоїмо на краю безодні всіх гріхів, тільки Божа ласка хоронить нас, щоб не попали в неї. Якщо б Божа ласка опустила нас, то напевно попали б у безодню беззаконня та допустилися б навіть найгидкіших гріхів. Пророк Давид признає це, кажучи: Гріб у недовзі був би стався місцем мого спочинку, якщо б Господь не був допоміг мені! Так говорив Псальмопівець, і кожен з нас повинен так само говорити про себе. Так думав про себе Святий Франциск Асиський, як заявляв, що він був найбільшим грішником світу. «Отче», товариш відозвався на цю заяву, «це неправда, бо в світі є багато людей, що є більшими грішниками ніж ви!» На це Святий дав таку відповідь; «На жаль, правдиве те, що я сказав про себе, бо я допустився б прерізних гріхів, якщо б Бог не чував надо мною!»
Це догма віри, що без Божої ласки ми не годні виконати ніякого доброго вчинку, навіть подумати щось добре. Святий Августин твердить «Без ласки люди не годні нічого доброго подумати або зробити». Як око не годне бачити нічого без світла, казав цей Святий, так людина не годна вчинити нічого доброго без ласки. Апостол Павло вже давніше був заявив: Ми від себе не годні нічого помислити, бо наша здібність походить від Бога. Пророк Давид ще перед апостолом Павлом те саме заявив: Якщо Господь не збудує дому, то марне трудяться будівничі. Людина надармо старається стати святою, якщо Бог не поможе їй. Цей самий пророк дальше заявляє: Якщо Господь не буде берегти міста, то надармо чуватиме сторожа. Коли Бог не буде стерегти якоїсь душі від гріха, то марно вона намагатиметься власними силами це вчинити. Ось тому святий пророк Давид отак говорив про себе: Не буду надіятися на свого лука, і мій меч не поможе мені. Не буду покладатися на власну зброю, а тільки на Бога, бо Він один годен спасти мене.
Якщо хтось вчинив щось доброго або недопустився більших гріхів ніж допустився, то повинен заявити зо Святим Павлом: «Господи, завдяки Божій ласці я є тим, чим є!» Через те він повинен дрижати і боятися, що міг би впасти в гріх при всякій нагоді: Через те хто думає, що стоїть, нехай стережеться, щоб не впав! Апостол бажає перестерегти нас, що наражається на велику небезпеку впасти в гріх, хто певний себе, що не впаде. Деінде ж подає, чому воно так діється: Якщо хтось думає, що він є щось, бувши нічим, то він обманює себе. Ось тому Святий Августин влучно написав: «Самопевність про мужність чинить багатьох немічними. Ніхто не буде сильним, якщо не вважає себе немічним».
Довіряє собі самому і власним постановам, хто каже, що не-боїться нічого. Подібна погубна самопевність обманює його, бо така людина, довіряючи власним силам, перестає лякатися. Не боячись упадку вона перестане поручатися Богові, і тоді напевно впаде. Через це не слід гордовито дивуватися, що інші прогрішилися. Навпаки, дивлячись на упадки ближнього, слід вважати себе гіршим від нього та заявляти: «Господи, я був би ще гірше поступив, якщо б Ти не був помагав мені!» Інакше Господь покарає його за гордість і дозволить, щоб допустився ще більших і гидкіших провин.
Апостол Павло каже нам трудитися над своїм спасінням, але як? В страсі та трепеті! Зо страхом і трепетом працюйте над своїм спасінням! Хто відчуває в собі сильний страх впасти, той не буде довіряти власним силам, а Богові. Покладаючись на Бога, буде в небезпеках звертатися до Нього. Бог допоможе йому й так він переможе всі спокуси і спасе свою душу.
Раз Святий Пилип Нерійський ішов вулицями Риму та кликав: «Я в розпуці!» Якийсь чернець звернув увагу, що так не слід говорити, а Святий отак відказав йому: «Отче, я стратив надію на себе, але зате довіряю Богові!» Ми так само мусимо поступати, якщо бажаємо спастися: Не слід ніколи довіряти власним силам. Поступаючи так, будемо наслідувати Святого Пилипа, що отак промовляв до Бога, як тільки вранці пробудився зо сну: «Господи, чувай сьогодні над Пилипом, бо інакше Пилип зрадить Тебе!»
Святий Августин заявляє, що саме тут полягає християнська мудрість. Ця ж мудрість це штука переконати себе, що від себе нічого не знаємо та нічого не годні вчинити: «Вся мудрість полягає в тому, щоб переконати себе, що чоловік це ніщо!» Хто переконаний про свою неміч, той буде невпинними молитвами запевняти собі Божу поміч, якої потребує, щоб опиратися спокусам і чинити добро. З Божою поміччю людина годна всього доконати. Бог нічого не відмовляє тому, хто покірно молиться Йому. Мудрець запевняє нас про це словами: Молитва покірної людини проб'є небо і, зайшовши перед Божий престол, не відійде звідти, поки Бог не спогляне та не вислухає. He слід журитися тим, що душа допустилася численних гріхів, бо Бог не погорджує скрушеним і впокореним серцем. Як Господь є строгим із гордими і відкидає їх молитви, так Він дуже ласкавий і щедрий із покірними. Одного дня сам Господь потвердив це, як промовив до Святої Катерини Сієнської: «Дочко, знай що здобуде всі чесноти, хто покірно та витривало благає в Мене ласк».
(3) Слід задовольнятися звичайними ласками і не домагатися надзвичайних.Буде корисно навести тут пораду, що вчений і побожний єпископ Осми Палофокс у замітці про лист Святої Тереси дає побожним душам, що змагають до досконалости. Свята написала до свого сповідника і здала звіт з усіх ступенів надприродної молитви -розважання, якими Господь наділив її. Згаданий прелат відповів, що ласки, які Бог подав Святій Тересі й іншим Святим, не є конечні для спасіння, бо багато душ спаслося без них. Бувало й таке, що численні душі осягнули ці ступені розважання, а згодом все таки загинули. Через те — каже він — це злишна і непотрібна річ бажати і пошукувати цих надприродних дарів, бо єдина правдива дорога до святости це вправа в чеснотах, особливо в Божій любові. Душа стає святою, як молиться і співпрацює з Божим світлом і ласками. Бог нічого так не бажає, як бачити нас святими, бо Святий Павло заявляє: Ваше освячення це Божа воля.
Згаданий побожний письменник, говорячи про ступені надприродного розважання, про які писала Свята Тереса, цебто про розважання спокою, сон, знечулення здатности, єднальну молитву, захоплення, порив, лет, політ духа і духовну рану, каже, що ми повинні бажати і благати Бога, щоб звільнив нас від прив'язання і бажання земських дібр, бо вони не запевняють душі спокою, а радше непокоять і пригноблюють духа. Цар Соломон слушно назвав їх: Марнотою марнот і пригнобленням духа. Людське серце ніколи не знайде правдивого мира, якщо не позбудеться всього того, що не є Богом, щоб підготовити місце для Його святої любови й так уможливити Йому посісти цілу душу, Душа ж не годна доконати цього власними силами, але мусить отримати це від Бога невпинними молитвами.
Як іде про духовний сон і знечулення здатностей, то треба благати в Бога ласки, щоб ці здатності були нечулі на все земське, а відчували тільки Божу доброту і бажали Божої любови та вічних дібр.
Як іде про злуку здатностей, то слід молитися Богові, щоб дав нам ласку не думати і не пошукувати і не бажати того, чого Він не бажає, бо святість і досконалість любови полягають у злуці нашої волі з Божою.
Як їде про захоплення і порив, то треба молитися Богові, щоб знищив у нас невпорядковане самолюбство і любов до сотворінь, а розбудив любов до Себе.
Як іде про лет духа, то благаймо в Бога ласки, щоб ми могли жити без прив'язання до цього світу. Нам слід поступати так, як поступають ластовенята. Вони, беручи поживу, не задержуються на землі, але в леті беруть її. Це значить, що слід використовувати земські добра для піддержки життя, але так ніби у перелеті, цебто не слід присідати на землю, щоб розкошуватися ними.
Як іде про полет духа, то слід молитися Богові, щоб дав нам відвагу та мужність поборювати себе як зайде потреба, опиратися наскокам ворогів, перемагати пристрасті і приймати страждання навіть посеред духовних смутків і нудьги.
Як іде про рану любови, то слід сказати, що рана своїм болем невпинно пригадує нам його причину.
Треба благати Бога, щоб так сильно зранив наше серце Своєю святою любов'ю, щоб ми завжди пам'ятали про Його доброту і любов, що нею полюбив нас. Отак зможемо невпинно любити Його і намагатися подобатися Йому своєю працею та любов'ю. Слід звернути увагу, що цих ласк не можливо отримати, якщо душа не молиться. Покірна ж, довірлива і витривала молитва годна все виблагати в Бога.
Св. Альфонс Марія де Ліґуорі
