Молитва це конечна зброя, щоб боронитися перед ворогами. «Пропаде», - каже Святий Тома, - «хто не користується цією зброєю». Святий не вагається твердити, що Адам упав тому, що не молився, як знайшовся серед спокуси: «Він згрішив, бо не звернувся до Бога за поміччю». Святий Гелясій так само висловлюється про упалих ангелів: «Вони намарно отримали Божу ласку. Не залишилися вірні, бо не молилися». Святий Карл Боромей заявив в однім пастирськім посланні, що Ісус Христос поставив молитву на першім місці, як у Євангелії вичисляв засоби спасіння. Він бажав, щоб так Його Церква і релігія відрізнялися від сект. Ось тому заявив: «Мій дім буде зватися домом молитви!». Закінчуючи свого пастирського листа, Святий Карл заявляє, що молитва «зроджує, розвиває і завершує всі чесноти». Цар Йосафат казав, що посеред темряви, нужди і небезпек туземного життя нам залишається єдиний засіб рятунку, цебто підняти очі до Бога і молитвою благати спасіння в Його милосердя: «Ми не знаємо, що робити, тому звертаємо свої очі до Тебе».
Цар Давид так само поступав. Вороги оточили його. Не мавши іншого рятунку, цар невпинно молився Богу, щоб визволив його від їх засідок: «Мої очі постійно звернені до Господа, бо він визволить з пастки мої ноги». Він не чинив нічого, тільки молився, кличучи: «Поглянь на мене і змилосердися надо мною, бо я самітній і бідний!», «Я кличу Тебе: Спаси мене! — щоб міг зберігати Твої заповіді!», «Господи, поглянь на мене, змилосердися і спаси мене, бо сам я немічний. Тільки ти один годен помогти мені».
Хіба ми потрапили б опиратися напорові ворогів і зберігати Божі заповіді, особливо по упадку Адама, що так сильно ослабив нас, якщо б не мали молитви, якою годні отримати від Господа світло і силу, щоб зберігати їх? Мартин Лютер сильно помилився, як твердив, що по упадку Адама людям абсолютно не можливо зберігати Божого Закону. Янсеній твердив, що в теперішньому стані навіть праведні душі не мають сили зберігати деяких заповідей. Ця частина Янсенієвого твердження могла б бути правдива. Все таки Церква осудила його, бо він додав, що люди не мають ласки Божої, щоб зберігати ці заповіді.
Це правда, каже Святий Августин, що через ослаблення, спричинене гріхом, людина своїми силами і звичайною Божою поміччю не годна зберігати деяких Божих заповідей. Звичайна ласка це та ласка, що Бог дає всім людям. Проте слід зазначити, що кожен чоловік годен молитися і так отримати потрібну ласку, яка поможе йому зберігати їх. Ось слова Святого Августина: «Бог не приказує неможливих речей. Якщо ж приказує їх, то водночас заохочує тебе чинити те, що можеш, і благати того, чого сам не можеш, бо Він поможе, щоб ти міг». Тридентійський Собор прийняв цей вислів Святого Августина і проголосив його догмою віри. Цей Святий додає: «Подивімся, як людина годна вчинити те, чого сама не в силі виконати. Лікарство допоможе їй вчинити те, чого не виконала б через свою неміч». Це значить, що молитва лікує нашу неміч, бо Бог ради молитви вділяє нам сили чинити те, чого від себе ніколи не виконали б.
Святий Августин твердить, що не вільно припускати, що Господь міг й зобов'язувати людей зберігати неможливі закони. Якщо ж не маємо сили зберігати всіх Божих заповідей, то Господь каже нам, що ми годні випросити собі більшу поміч, яка вчинить нас здібними виконати навіть найтрудніші речі. Цю ж поміч люди отримують через молитву: «Тим самим, що було б нерозумно припускати, що Бог накладає неможливі речі, Він заохочує нас чинити те, що легше, і молитися в трудніших». Дехто може спитатися, чому Бог звелів виконувати речі, що перевищають людські сили? Він робить це тому, щоб ми молитвою виєднували собі поміч і так виконували те, що, по людськи говорячи, не в силі виконати, каже Святий Августин: «Він наказує деякі речі, що ми не годні виконати, щоб знали, чого нам треба прохати в Нього». Деінде ж додає: «Бог дав нам Спої закони, щоб благали в Нього ласки. Водночас дає ласку, щоб виповняли ці закони». Без ласки ніхто не зможе зберігати Божих заповідей. Бог дав нам закон, щоб ми завжди благали в нього ласки зберігати його.
Дальше Святий Августин каже: «Закон є добрий, якщо людина належно користується ним. Хто ж належно користується ним? Той, хто при помочі закону пізнає свою неміч і благає в Бога помочі, щоб запевнити своє спасіння». Ми повинні використовувати закон, каже Святий Августин, але нащо? На те, щоб при помочі закону пізнавали свою неміч зберігати його і водночас молитвою виблагували собі Божу поміч, що злічить нашу неміч і допоможе виконати закон.
Святий Вернанд так само висловлюється про цю справу, кажучи: «Хто ми такі і скільки в нас сили, щоб опертися таким численим спокусам? Бог напевно бажає, щоб ми покірно удавалися до Його милосердя, як самі не годні перемогти спокуси». Бог знає, що молитва помагає нам бути покірними і збільшувати довір'я до Нього. Саме тому дозволяє, щоб могутні вороги напастували нас, а ми опиралися їм, отримавши поміч від Його милосердя.
Слід підкреслити, що ніхто не зможе постійно опиратися сильним змисловим спокусам, якщо під час спокус не буде поручати себе Богові. Змислові напасті це страшний ворог, бо вони сильно засліплюють душу. Посеред змислових спокус людина забуває свої розважання і добрі постанови, легковажить правди віри і перестає лякатися Божих кар, бо згадані спокуси ніби утотожнюються з природними інстинктами, які дуже нагально домагаються змислових задоволень. Пропадає, хто посеред цих спокус не звертається до Бога.
Молитва це єдина оборона перед подібними спокусами. Святий Григорїй Нісейський каже: «Молитва це забороло чистоти». Соломон давніше так само висловився: «Я удався до Бога і молився, як тільки переконався, що не мав сили бути чистим, хіба за Божою поміччю». Чистота це чеснота, що ми не годні самі зберегти, якщо Бог не поможе. Бог же не дає сили, хіба що людина просить Його. Хто ж благає її в Бога, той напевно отримає.
Святий Тома, збиваючи Янсенія, каже, що не слід твердити,що хтось не годен зберігати якоїсь заповіді, бо це не можливо йому вчинити власними природними силами. Воно можливо зберігати кожну заповідь, бо маємо Божу поміч: «Мусимо заявити, що не є для нас неможливе те, що годні виконати з Божою поміччю». Нема несправедливости, якщо скажемо кривому ходити просто, каже Святий Августин, коли помагаємо йому позбутися цієї вади. Хто ж не хоче вживати помічного засобу і тому дальше кульгає, той сам собі винен: «Нема в тім нічого злого, що маємо ходити просто. Якщо хтось сам не годен цього вчинити, то він повинен шукати за ліком, що усунув би кульгавість гріха».
Святий Августин додає, що не потрапить добре жити, хто не знає, як треба добре молитися: «Той добре знає жити, хто знає добре молитися». Святий Франциск Асиський твердить, що без молитви душа не потрапить учинити нічого доброго. Ото ж нема виправдання для тих грішників, що твердять, що їм брак сили опиратися спокусам. «Якщо брак вам сили» - каже Святий Яків, - «то чому не просити її? Не маєте, бо не прохаєте!».
Нема сумніву, що ми занадто слабі, щоб опертися всім наскокам наших ворогів. Водночас нема сумніву і про те, що Бог є вірний — як запевняє нас Святий Павло — і тому не позволить, щоб спокуса перевищала наші сили. «Бог вірний, тому не дозволить, щоб ви були спокушувані більше ніж годні стерпіти. Водночас у спокусі дасть силу, щоб могли опертися». Примасій отак пояснює цю справу: «При помочі ласки зможете перемогти спокусу». Щоправда, ми немічні, але Бог сильний. Як благаємо в Нього помочі, то Він вділяє нам Свої сили. Скріпленні Богом зможемо всього доконати, як запевняє нас Святий Павло: «Можу все в Тім, що скріпляє мене!». Ось тому нема виправдання для того, хто падає, каже Святий Іван Золотоустий. Паде, бо занедбує молитву. Якщо б був молився, то вороги не були б перемогли його! «Не можна виправдувати того, хто, занедбуючи молитву, показав, що він не бажав перемогти свого ворога».

а) Молитва до Святих
Насувається питання, чи заступництво Святих доконче потрібне, щоб отримувати ласки від Бога. Нема сумніву, що християни можуть молитися до Святих як заступників перед Ісусом Христом. Своїми заслугами Святі годні виєднати нам те. чого ми не отримали б ради своїх гріхів. Так навчає Свята Церква. Тридентійський Собор затвердив це навчання оцим рішенням: «Це добра і корисна річ молитися до Святих і благати в них помочі, щоб через Ісуса Христа отримати ласки від Бога».
Кальвін неслушно осудив молитву до Святих. Це дозволена річ звертатися до Святих, які ще живуть на землі, та прохати в них помочі. Пророк Варух писав до священиків у Єрусалимі: «Моліться за нас до нашого Бога!». Святий Павло написав до християн у Солені: «Браття, моліться за нас!». Сам Бог бажав, щоб приятелі Йова поручалися його молитвам, бо хотів поблагословити їх ради його заслуг: «Ідіть до мого слуги Йова. .. Нехай мій слуга Йов помолиться за вас і ради нього пробачу ваш нерозум, Оо ви не так праведно говорили про Мене як Мій слуга Йов». Якщо ж вільно поручати себе Святим на землі, то чому б не було дозволено благати Святих у небі, що зблизька насолоджуються огляданням Бога? Подібне благання не зневажає Бога, бо нема зневаги шанувати царя в його слугах. Святий Тома каже, що воно добре звертатися до Святих, бо «молитви числених Святих часто виєднують те, чого не виєднає благання одного».
Дехто може спитатися: «По що звертатися до Святих, щоб молилися за нас, коли вони вже й так моляться за всіх, що гідні цього?» Святий Тома відповідає, що дехто не заслуговує, щоб Святі молилися за нього. «Проте стає гідний, як побожно поручається якомусь Святому».

б) Молитва до душ у чистилищі
Богослови дискутують про те. чи воно корисне поручати себе душам у чистилищі. Дехто, спираючись на авторитеті Святого Томи, твердить, що душі в чистилищі не годні молитися за нас. Святий Тома каже, що ці душі очищуються через різні терпіння. Отож вони нижчі ніж ми, що проживаємо на землі, і тому не годні молитися за нас. Це ми повинні молитися за них.
Численні ж Вчителі, от хоча б Велярмин, Сильвій, кардинал Готті й інші, дуже правдоподібно твердять, що слід побожно вірити, що Бог виявляє душам у чистилищі наші прохання, щоб ці святі душі молилися за нас. Отак між нами і ними вдержується прегарна лучність любови, як ми молимося за них, а вони за нас. Сильвій і Готті кажуть, що слова Святого Томи не заперечують їх думки. Цей Святий твердить, що душі в чистилищі не є в стані молитися, але це щось інше не бути в стані молитися, а щось інше — не могти молитися. Це правда, що ці святі душі не є в стані молитися, бо по словам Святого Томи через свої страждання вони є нижчі ніж ми. тому радше потребують наших молитов. Все таки годні молитися, бо навіть у цім стані вони є Божими приятелями. Ось якийсь батько сильно любить сина, але мусить покарати його за провину. Цей син не годен молитися за себе самого. Чому б він не міг молитися за інших і сподіватися отримати те, чого благає, як знає, що батько любить його? Бог дуже любить душі в чистилищі. Вони вже утверджені в Божій ласці цебто не годні стратити її. Отож ніщо не годне перешкодити їм молитися за нас.
Церква не молиться до них і не благає їх заступництва, бо назагал вони не знають, що ми молимося. Проте можна вірити, що Господь об'являє їм наші молитви і тоді вони з любови до нас напевно моляться за нас. Як Свята Катерина Болонська потребувала якоїсь ласки, то зверталася до душ у чистилищі, і вони негайно вислухували її. Вона заявила, що при помочі душ у чистилищі отримала багато ласк, що їх не годна була виєднати через Святих.

в) Ми повинні молитися за душі в чистилищі
Ось кілька слів про ці святі душі. Треба своїми молитвами і добрими ділами помагати цим душам, якщо бажаємо їх помочі. Це не тільки добре діло, але й водночас християнський обов'язок, бо любов ближнього вимагає, щоб ми помагали йому тоді, як він потребує нашої помочі і ми годні помогти йому без великої трудности. Це ж певне, що до ближніх треба зачислити і душі в чистилищі, бо вони — по словам Святого Августина — залишаються в сполуці Святих, хоч уже відійшли з .цього світу: «Душі добрих померлих людей не є відлучені від Церкви».
Святий Тома ще краще висловлюється про цю справу, заявляючи, що любов до душ, які в Божій ласці відійшли з цього світу, це ніщо інше ніж поширена любов, якою любимо тих. що живуть на землі. Отож ми зобов'язані, наскільки можливо, помагати цим святим душам як нашим ближнім. Душі в чистилищі знаходяться в більшій потребі наші ближні на землі, тому й маємо більший обов'язок помагати.
В якій потребі знаходяться ці ув'язнені святі душі? Це певне їхні муки дуже великі. Святий Августин заявляє: «Вогонь у чистилищі сильніший ніж яка-небудь мука, що людина зазнає в цім житті». Святий Тома думає, що вогонь у чистилищі є такий самий як у пеклі: «Той самий вогонь мучить проклятих і очищує вибранців». Цей вогонь страшно мучить душі в чистилищі, але куди більше вони терплять через те, що безпосередньо не бачать Бога. Не тільки природна, але й надприродна любов тягне ці святі душі до Бога, бо вони палко люблять Його. Ця подвійна любов викликає сильне бажання злучитися з найвищим Добром. Тим часом провини не дозволяють їм злучитися з Богом у небі. Тимчасова неможливість спричиняє їм таку велику муку, що вони відразу померли б, якщо б могли померти. Ось тому Святий Іван Золотоустий твердить, що позбавлення оглядання Бога більше мучить їх аніж всі інші страждання: «Вогонь тисячі пекел не годен спричинити таких мук, що душам у чистилищі спричиняє брак безпосереднього оглядання Бога». Ось тому ці святі душі воліли переносити всякі інші муки ніж хоча б на хвилинку бути позбавлені злуки з Богом, за якою так сильно зітхають.
Святий Тома твердить, що «страждання чистилища перевищають всякі можливі туземні болі». Святий Діонісій Картузький оповідає про одного мертвеця, що його Святий Єронім воскресив. Цей воскреслий мертвець заявив Святому Кирилові Єрусалимському, що всякі земські муки являються радощами і потіхою в порівнянні до найменших страждань у чистилищі: «Легкими видаються всі тортури, що люди коли-небудь зазнали на світі, коли порівняємо їх хоча б з найменшою мукою в чистилищі». І додав, що хто зазнав мук у чистилищі, той волів би терпіти аж до кінця світу всі болі, що люди зазнали на землі, ніж зазнавати хоча б найменшої муки в чистилищі. Ось тому згаданий Святий Кирило писав до Святого Августина, що «муки в чистилищі такі самі сильні як пекельні. Проте різняться від них тим, що вони не вічні».
Отож муки душ у чистилищі дійсно страшні. Ці душі не годні помогти самим собі, бо по словам Святого Йова: «Вони закуті в кайдани та заплутані в сітку вбогости». Щоправда ці душі призначені до неба, проте не годні туди піти, поки не скінчиться їхнє очищення. Хоч деякі Учителі думають, що ці святі душі годні молитвами трохи полегшувати свою долю, проте не можуть звільнитися з цих кайданів, поки вповні не сплатять довгів Божій справедливості. Один цистерський чернець з'явився по смерті паламареві свого монастиря й отак промовив до нього: «Будь ласка, поможи мені своїми молитвами, бо я сам не годен нічого виєднати для себе». Це згоджується з навчанням Святого Бонавентури: «Недостача не дозволяє сплачувати довгів». На його думку ці душі такі бідні, що не годні ніяк надолужити за свої провини.
Зате ми напевно можемо — бо ж це догма віри — своїми благаннями, особливо при помочі одобрених Церквою молитов, помагати цим святим душам. Не знаю, як можуть звільняти себе від провини ті, що бодай своїми молитвами відказуються помагати душам у чистилищі. Якщо ж обов'язок помагати їм не спонукує нас молитися за них, то нехай бодай любов до Ісуса Христа вчинить це, бо Спаситель тішиться, як бачить, що намагаємося визволити з чистилища Його улюблені обручниці, щоб могли пробувати з Ним у раю. Нехай зворушить нас згадка про великі заслуги, що можемо здобути собі цим виявом братньої любови супроти цих святих душ. Ці душі дуже вдячні. Вони знають, хто чинить їм добро, як своїми молитвами поменшуємо їхні страждання та приспішуємо вхід до неба. Діставшись до небесної слави, ці душі будуть завжди молитися за нас.
Господь обіцяв помилувати тих, що милосердяться над своїм ближнім: «Блаженні милосердні, бо вони будуть помилувані!». Отож слушно може сподіватися спасіння, хто помагає тим святим душам. що такі засмучені та дорогі Богові. Йонатан розгромив ворогів і своєю перемогою врятував жидівський нарід від загибелі. Батько Савло засудив його на смерть, бо покушав меду, переступаючи батьківський приказ. Нарід удався до царя і промовив: «Невже помре Йонатан, що спас Ізраїля?»
Хто своїми молитвами допоміг якійсь душі вийти з чистилища й дістатися до неба, той може сподіватися, що згадана душа отак промовлятиме до Бога: «Господи, не дозволь, щоб загинув той, хто визволив мене від мук!» Якщо ж Савло ради благань народу звільнив Йонатана від смерти, то й Бог не відмовить спасіння, бо душа, що молиться, це Його обручниця. Хто під час свого земного життя помагає цим святим душам, каже Святий Августин, тому інші помагатимуть по смерті, як опиниться в чистилищі, бо сам Бог подбає про це.
Слід зазначити, що вислухання Божественної Літургії це один із найкращих засобів, щоб помагати душам у чистилищі. Слухаючи Її, слід отак молитися за них Богові: «Предвічний Отче, жертвую Тобі за них цю безкровну Жертву Ісуса Христа з усіма болями, що їх Він зазнав в житті і при смерті. Ради його заслуг поручаю Тобі душі в чистилищі, особливо...»
Воно добре поручати Богові так само душі тих, що вмирають, бо це знаменитий акт любови ближнього.

г) Чи треба молитися до Святих?
Як іде про душі в чистилищі, то дехто може сумніватись, чи вони годні чи не годні молитися за нас, і чи воно взагалі корисно поручатися їхнім молитвам. Цей сумнів не заторкує Святих, бо нема сумніву, що воно дуже корисно поручати себе їх заступництву. Мова ж тут про канонізованих Святих, що вже розкошуються огляданням Божого обличчя. Святий Бонавентура, Велярмин і інші кажуть, що було б провиною або єрессю сумніватися про це, бо це було б рівнозначне з припущенням, що Церква годна помилитися. Суарес, Азорій і Готті трохи лагідніше дивляться на цю справу, заявляючи, що згаданий сумнів мав би єретицьку закраску, бо як Найвищий Архиерей канонізує Святих, — навчає Святий Тома — то він робить це під непомильним натхненням Святого Духа.
Але вернімся до згаданого питання. «Чи існує якийсь обов'язок звертатися до заступництва Святих?». Не хочу сам рішати цієї справи, тому тільки виложу навчання Святого Томи. Він часто, особливо в книжці «Гадки», заявляє, що кожен зобов'язаний молитися, бо тільки молитва годна виєднати від Бога потрібні до спасіння ласки: «Кожний зобов'язаний молитися, бо мусить здобути від Бога духовні добра для себе, а їх можна отримати тільки молитвою». Деінде ж у тій самій книжці висуває оцей сумнів: «Чи треба благати Святих, щоб заступалися за нас?». Ось його відповідь. Наводимо цілий текст, щоб краще зрозуміти його гадку: «Діонісій твердить, що в Божім Провидінні ближчі речі мають наближати до Бога дальші. Святі вже пробувають дуже близько Бога в небі. Отож порядок у Божім Провидінні вимагає, щоб ми, що поки що є паломниками далеко від Господа, верталися до Нього при помочі Святих. Це ж стається тоді, як Божа доброта через них роздає нам Свої дари. Вертаючись до Бога, ми повинні йти тою дорогою, якою Божі дари приходять до нас. Бог же роздає Свої добродійства ради молитов Святих угодників. Це значить, що в повороті до Бога слід користуватися посередництвом Святих. Благаючи їх, щоб молилися за нас, робимо їх своїми заступниками і посередниками перед Божим троном».
Слід підкреслити слово: «Порядок у Божім Провидінні вимагає» і особливо останні слова «Вертаючись до Бога, ми повинні йти тою дорогою, якою Божі дари приходять до нас». Святий Тома думає, що порядок Божого Провидіння вимагає, щоб люди спасалися при помочі Святих, виєднуючи собі за їх посередництвом всі ласки потрібні до спасіння.
Вкінці Святий Тома наводить закид, що воно злишне поручати себе Святим, коли Бог безконечно більше милосердний і схильний вислухувати нас ніж Святі. Навівши закид, потім отак відповідає на нього: «Господь так зарядив не тому, що бракує Йому милосердя, а щоб зберігати загально встановлений порядок, в якім другорядні причини бувають використані».
Хоч тільки до одного Бога як до джерела ласк треба молитися, кажуть Турнель і Сильвій, спираючись на авторитеті Святого Томи, все таки слід звертатися до посередництва Святих, щоб «зберігати порядок, що Господь встановив. Цей же порядок вимагає, щоб нижчі запевняли собі спасіння, благаючи помочі в вищих».

СВЯТИЙ АЛЬФОНС ЛІГУОРІ