Савло більше не міг бути байдужим і бездіяльним. Як птах, який має здорові крила, не може без польоту, так і Савло. Його душу "розпирає” бажання проповідувати, навертати, усвідомлювати… Так багато в Єрусалимі є його знайомих, друзів, приятелів, які помиляються, як він колись помилявся, які ненавидять Христа і переслідують Його Учнів, як він колись переслідував. Коли він думає про них, йому стає дуже боляче, він знає, що таке ненависть і який страшний душевний стан людини, коли вона живе ненавистю – це не життя, це справжня мука. Він бажає звільнити їх від цієї сліпоти, в якій недавно ще сам перебував, він бажає вирвати їх із темряви, яка провадить людину в провалля.

Савло робить відважний крок. Він іде з проповіддю не тільки до людей, які його не знають, не знають його біографії, його минулого життя. Бо серед таких людей легко проповідувати – ти для них новий, ідеальний, вони нічого тобі не можуть закинути, нічого не знають про твоє минуле, про твої успіхи і невдачі. Голосити Слово Боже людям, які тебе знали, товаришували з тобою, і ви мали спільну ідею, і їм проповідувати нову для них релігію – це дуже важко. Савло не зупинився. Він молився до Господа, щоб Той його провадив, віддав себе в руки Божі і вступив у синагогу грекомовних юдеїв. Прийшов на місце, де колись у недалекому минулому був Архідиякон Стефан. Савло разом з іншими юдеями прогнав Архідиякона… а зараз він стоїть на його місці, зараз Савло зайняв позицію Стефана. Хто міг тоді подумати, хто міг сказати, що Савло, який з такою ненавистю і затятістю ставився до Архідиякона, через небагато часу буде стояти на його місці. Бо ніхто не знає, на якому місці і де ти будеш стояти і що будеш говорити того чи іншого часу, – це перед нами закрите. Буває не раз у житті, що те, яке сьогодні ти вважаєш для себе непристойним, непридатним, згодом може тобі стати у великій пригоді.

Так само, як колись Архідиякон Стефан викликав у синагозі суперечки і дискусії між юдеями, так і сьогодні Савло проповідує в синагогах: "Був з ними, виходячи і входячи до Єрусалиму та проповідуючи сміливо ім’я Господнє. Він розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагалися його вбити” (Ді. 9, 28-29). Вістка про це скоро розійшлася між юдеями, фарисеями: Савло ходить по синагогах і проповідує Христа Розп’ятого. Вони не могли простити йому, що він їх зрадив, адже той, на кого вони покладали такі великі надії, перейшов до іншого ідеологічного табору. Вони могли б простити багатьом, але не йому. Горді й зарозумілі фарисеї скреготали зубами і шукали способу, як би вбити Савла.

З дня на день все тривожніше ставало в Єрусалимі, на вулицях і по синагогах говорили про наверненого Савла, який проповідує Христа Ісуса. На цей час переслідування припинилося: "І Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій; будуючись і ходячи в Господнім страсі, вона наповнялася втіхою Святого Духа” (Ді. 9, 31). Християни бачили, що цей спокій може бути знову порушений через присутність Савла в Єрусалимі, можуть знову відновитися переслідування християн, і тому просили Савла, щоб він покинув Єрусалим.

Важко сказати, що діялося в душі Савла. Дивлячись на справу очима людини, можна сказати з певністю, що знову провал. Дамаск. Єрусалим. Великі починання, які закінчуються втечею. Мабуть, Савло вже на цей час не мислив як пересічна людина і дивився на речі духовними очима. Він навчився більше довіряти Господу Богові і приймати Його волю такою, якою вона є, як про це оповідає сам Апостол: "І сталося, як я вернувсь у Єрусалим і молився у храмі, я впав у захоплення і побачив того, щодо мене мовив: "Спішись, вийди швидко з Єрусалиму, бо вони не приймуть твого свідоцтва про Мене”. І я сказав: "Господи, та вони добре знають, що я кидав у в’язниці та бив по синагогах тих, що вірують у Тебе. А коли лилась кров Стефана, Твого свідка, я стояв при тому і схвалював тих, що його вбивали, і стеріг їхню одежу”. Та Він до мене мовив: "Іди, бо Я пошлю тебе до поган далеко” (Ді. 22, 17-21). Тому без суперечок, у покорі серця він приймає те, що говорить йому Воскреслий Ісус, а також приймає пораду учеників Христових, які вирішили відправити його на кораблі в Тарс. Впершу вже як християнин Савло сідає на корабель, на якому тепер буде часто подорожувати.

Савло в Тарсі

Невдовзі Савло приєднався до своєї родини, яка проживала в Тарсі. На жаль немає жодної інформації про життя і діяльність Савла в рідному місті. Часто роки перебування Апостола на батьківщині називають "мовчання Павла”. Батьки і родина знаючи про здібності свого сина і родича, покладали велику надію на Савла, вважали, що перед ним – світле і престижне майбутнє. Батько старався, як міг, щоб Савло закінчив школу в святому місті, сподіваючись на його блискучу кар’єру. З радістю зустріли Савла вдома. Мабуть, до них доходили якісь чутки про його життя, але батьки і родина не могли повірити в це, бо були впевнені і переконані в своєму синові, довіряли йому і знали, що він не зробить нічого такого, щоб вони могли стидатися ним.

Савло вже давно не був вдома. Тут його родинне гніздо, тут проминули його найкращі роки дитинства, тут у нього багато приятелів і друзів, з якими він спілкувався і бавився ще дитиною. Зустріч з ними була надзвичайно зворушливою, вістка, що Савло повернувся до Тарсу, миттю розлетілася між сусідами і родиною. Мабуть, важко було Савлові, бачачи велику радість на обличчі рідних, сказати їм усю правду. Як вони її приймуть, що скажуть, коли довідаються, що він розірвав зі своїм минулим і вибрав інший життєвий шлях?

Завжди хочеться зробити щось доброго, особливо в духовному плані, для людей, серед яких ти виріс, для своєї родини, друзів, знайомих. На жаль, люди не завжди зрозуміють тебе в твоїх благородних намірах. Тому Христос наголошував Апостолам, щоб вони не впадали в ейфорію, коли будуть проповідувати Слово Боже, і не надіялися на своїх найближчих, бо: "Брат видасть на смерть брата й батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати. Вас ненавидітимуть усі за Моє Ім’я, але хто витримає до кінця, той спасеться” (Мт. 10, 21-22). Не всі в родині приймуть Ісуса Христа як свого Спасителя, не можна сподіватися на великі результати проповіді серед членів родини: "Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов Я принести на землю, а меч. Я прийшов розлучити чоловіка від його батька, дочку від її матері і невістку від її свекрухи. І ворогами чоловіка будуть його домашні” (Мт. 10, 34-36). Важко проповідувати Слово Боже в місцевості, де ти виріс і всі тебе знають, Сам Христос-Спаситель також зазнав неприязні людей, серед яких виріс: "Прибувши в свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна? Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марія… Звідки ж Йому це все? І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома. І не зробив там багато чудес через їхню невіру” (Мт. 13, 54-58). Святий Марко ще більше уточнює слова Ісуса: "Нема пророка без пошани, як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі” (Мр. 6, 4). Савло зараз перебував на своїй батьківщині, між власною родиною та у своєму домі, про що говорить Святий Євангеліст. Якщо Ісуса Христа так холодно і зверхньо прийняли земляки, серед яких Месія виріс, то на що міг розраховувати Савло?

Розказав Савло своїм батькам і найближчій родині про все, що пережив останніми роками. Він бажав, щоб вони побачили в його особі іншого Савла. Савла християнина, який полюбив Ісуса Христа і має голосити серед поган Його науку, але він прийшов до своєї батьківщини, щоб з рідними і близькими поділитися цією великою радістю. В них він хоче бачити своїх прихильників, друзів, в них шукає підтримки в проповіді Слова Божого. Бо як можуть тобі повірити інші, піти за тобою, якщо тобі не вірять твої найрідніші і найближчі? Для Савла ця хвилина зізнання є дуже важливою і тривожною.

Не прийняли батьки і його найближча родина "нового Савла”, вони воліли бачити і жити з думкою у серці про того, іншого Савла, який для них є ближчий і більш зрозумілий. Батьківське серце затремтіло з болю. Батько не міг повірити, змиритися з тим, що все, що розказав Савло, – це реальний доконаний факт. Можливо, побувши довше з нами, в нашому середовищі він змінить свої погляди, знову повернеться до "старого доброго життя”. Савло також дуже боляче переживав цю зустріч, як чергову поразку, але тепер вже не в Дамаску, Єрусалимі чи в іншій місцевості, але в себе вдома, серед рідних і близьких, які відкинули його.

Переживши невдалу духовну зустріч з своєю родиною, Савло, ще мабуть, покладав надію на місцеву синагогу, в яку прийшов також проповідувати Слово Боже. На жаль, і тут його зустріла невдача. Проповідь Савла в місцевих синагогах також не мала великого успіху. Вочевидь, він розділив долю багатьох пророків, невизнаних і прогнаних з власної батьківщини. Мабуть, йому було дуже важко, тож у своїх посланнях ніде не згадує про Церкву в Тарсі. Так і не вдалося Савлові в себе вдома на батьківщині організувати християнську спільноту.

Нові випробування посипалися на Савла. Батьки і родина не тільки стали непримиренними до нього, але він мусив жити давати собі раду в цьому житті, мав заробляти на хліб щоденний. Савло не боявся фізичної праці, бо від малої дитини був призвичаєний до праці; йому потрібно було тільки зібратися силами і розпочати діло. Серед фарисеїв було прийнято заробляти на життя ремісництвом. У майстерні батька Савло навчився робити шатра, які добре купували постачальники війська і купці.

Отже, Савло на довший час зупиняється у своїх родинних містах – Сирії і Кілікії. На жаль, немає докладної інформації про Савла в цей період його життя. Найважливішою подією того часу можна вважати Олімпійські ігри, які відбулися в Антіохії ранньої осені 44 року. Це святкування відзначала вся імперія. На ігри приїхали представники з найвіддаленіших міст імперії, воно послужило стимулом для створення нових торгових центрів і зв’язків, зацікавлення і пожвавлення культурного життя того часу. За традицією імена перших переможців Олімпійських ігор зберігаються з 776 року до Різдва Христового. Останні ігри відбулися 393 року після Різдва Христового. Коли вони знову відновилися, євреї з різних країн світу завоювали в період з 1896 по 1968 роки сто п’ять золотих та трохи менше срібних і бронзових медалей. Вони добивалися значних успіхів у гімнастиці, плаванні, фехтуванні, непогано виступали також у силових видах спорту (бокс і боротьба). Благочестиві юдеї завжди уникали все можливих перегонів і скачок, тому що групові азартні ігри забороняла Тора.

Там, де проводяться Олімпійські ігри, там здавна і відбувалися торги. Одні їхали, щоб змагатися завойовувати перші місця, інші – щоб підтримувати своїх близьких на змаганнях, а ще інші використовували момент, аби зайнятися торгівлею і набути собі певний матеріальний статок. Савлові також були потрібні гроші на прожиття, його стан був не вельми втішний, він мав дбати про себе сам. Тож швидше за все разом з багатьма своїми земляками Савло також вирушив до Антіохії на торгівлю, а також спостерігав за Олімпійськими іграми.

В древньому світі чоловічі змагання включали в себе п’ятиборство в яке входили: біг, стрибки в довжину, метання дисків і списів, бокс, а також так званий панкратій – щось середнє між боротьбою і боксом. Були в програмі і кінні змагання.

Чому зупиняємося на Олімпійських іграх в Антіохії того часу? Тому, що вони мали також свій вплив на Савла. Він який пережив і брав участь у тих іграх, принаймні як уболівальник, відкрив для себе нові перспективи. Він побачив спортсменів з різних куточків імперії, він на світ дивиться вже очима не фарисея, а християнина. Він бачить молодих енергійних людей, які вкладають так багато праці, щоб здобути перемогу. Бачить їх щасливими і життєрадісними, коли вони здобувають призи, і як християнин, розуміє, що земна нагорода є тимчасовою, що треба працювати на іншу нагороду, щоб осягнути Царство Небесне.

Він ще раз переосмислює той великий дар, який отримала людина від свого Творця – дар життя. Савло спостерігає за людьми, він бачить моральний занепад суспільства того часу. В нього проявляється ще більший інтерес до місії, щоб розказати людям про правдивого Бога і Спасителя Ісуса Христа. Савло зустрічається з поганським світом, з людьми, які за словами пророка Ісаї і Ісуса Христа: "О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, – зійшло їм світло. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт. 4, 15-17). Савло на власні очі бачить тих людей, які перебувають у темноті і тіні смертній, він ще більше усвідомлює, як цьому народові потрібне Боже світло і заклик до покаяння. Торговці з усіх куточків імперії, з якими він спілкувався, мабуть, "відкрили очі” Савлові: він ще більше усвідомив, скільки людей у світі чекають на Добру Новину. Скільки людей ще не пізнали істини якою є Господь Бог!

Чи справді Савло був в Антіохії на Олімпійських іграх? У своїх посланнях він часто використовує спортивну термінологію. Наприклад, кожен спортсмен мав бажання осягнути перемогу і здобути вінок із оливкових гілок. Савло бачив людей, які отримували перемогу: якими вони були щасливими і життєрадісними, як їх тріумфально вітали. Про це він описує так докладно, чітко і виразно, немовби сам брав участь у змаганнях або все бачив на власні очі як уболівальник: "Хіба не знаєте, що ті, які біжать на перегонах, біжать усі, та лиш один бере нагороду? Біжать так, щоб її осягнути! Кожний борець здержується від усього; але ті, щоб тлінний вінець здобути, ми ж – нетлінний. Біжу, отже, і я, та не як навмання; веду кулачний бій, та не як б’ючи повітря, а умертвляю моє тіло й поневолюю його, щоб, бува, проповідуючи іншим, я сам не був відкинутий” (ІКр. 9, 24-27).

Чому властиво до Корінтян Савло використовує спортивну термінологію? Тому що корінтянам була також відома спортивна термінологія. Кожні два роки вони організовували у себе за містом знамениті Істмійські ігри. Щоб взяти в них участь, спортсмен мав принести присягу, що він готувався до ігор впродовж десяти місяців і готовий грати за правилами. Тому в посланні до Корінтян Апостол використовує спортивну термінологію, але також видно, що він сам безпосередньо обізнаний зі спортом. В листі до Тимотея Апостол знову звертається до військової і спортивної термінології: "Ти ж, мій сину, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчати. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому” (ІІТм. 2, 1-7).

Таким було укрите життя Савла у своїй батьківщині, мало маємо відомостей про ці роки його діяльності; напевне, він більше перебував на молитві і переосмисленні всього того що бачили його очі. Спілкування з земляками, родиною, а також з купцями з різних сторін імперії зміцнювало його у вірі, і він неустанно, щоденно дякував Господу Богу за дар Святої Віри, за дар просвіщення, почуваючись найщасливішою людиною на землі. Для Савла був потрібен такий період мовчання, переосмислення, духовного гарту, щоб взятися до проповіді Доброї Новини, як добре вишколеному воїнові Христа Ісуса. Хоча гартування відбуватиметься в кожному місті, і селі, як серед своїх, так і серед чужих, але цей час Боже Провидіння визначило для Савла як час утвердження, скріплення у Святій Вірі. Також важливо порівняти життя Христа-Спасителя і Апостола Павла, особливо побачити людський фактор в житті Учителя і Учня.

Важливим фактором є вишкіл Савла, духовна формація і фарисейська школа, в якій він був загартований від дитинства. Не можна було відразу про все забути, перемінитися і стати іншою людиною. Основи його емоційного ставлення до життя були також закладені в строгій фарисейській атмосфері в батьківському домі. Хоча смерть Архідиякона Стефана і з’явлення Ісуса Воскреслого в дорозі до Дамаска змінили його життя, але все-таки потрібен був для переоцінки, глибшої застанови над усіма подіями. Ось так у рідному домі, де закладався духовний фундамент його життя, який зараз дав велику тріщину, Савло закладає новий фундамент, бо з усього його минулого залишилася велика руїна.

Його дитинство залишиться назавжди з ним. Як це пояснити? Хоча Савло і змінив свій світогляд, прийняв Христа як Бога-Чоловіка і Спасителя людського роду, але його життя з дитинства і молодих років буде завжди супроводжувати його – це людський фактор. Савло ніколи не приховував, своєї приналежності до фарисеїв, до своєї школи, в якій він навчався, і це все ми можемо спостерігати в його посланнях. Стиль викладу, підхід до тієї чи іншої проблеми, глибока прониклива думка, повчання, настанови, участь у дискусіях – все свідчить про його дитинство, школу і формацію.

Ми також можемо зробити паралельні порівняння між Христом Ісусом і Апостолом Павлом в їх посланнях і побачити людський фактор. Звичайно, що Христос-Спаситель не був під впливом жодної школи, чи впливового філософа, чи рабина того часу. Коли Христос навчав народ і всі уважно слухали Його, Він зауважив, що слухати – це ще замало: цю науку потрібно взяти до свого серця і її виконувати в своєму житті. Спаситель наводить приклад про розумного чоловіка, який збудував дім на скелі, і коли: "Полилася злива, розлились потоки, подули вітри й натиснули на той дім, та він не повалився, бо був збудований на скелі” (Мт. 7, 25). А хто збудував дім на піску, то все зруйнувалося під час бурі. Христос робить порівняння: той, хто слухає і виконує, подібний до чоловіка, який збудував дім на скелі, а хто слухає і не виконує, подібний до чоловіка, який збудував свій дім на піску. Почувши цю науку, народ зробив висновок: "І як Ісус скінчив ці слова, народ не міг надивуватися Його навчанню, бо Він навчав їх як повновладний, а не як їхні книжники” (Мт. 7, 27-29). Коли Христос прийшов у свою батьківщину: "Як же настала субота, Він почав навчати у синагозі; багато з тих, що Його слухали, дивувалися, кажучи: Звідкіль оте в Нього? Що то за мудрість, що Йому дана, і такі чуда, що діються Його руками?” (Мр. 6, 2).

У багатьох слухачів Слова Божого, яке проповідував Ісус, виникало питання: хто Він? Звідки у Нього така мудрість? Його наука відрізняється від тієї, що ми чули в наших синагогах, від наших рабинів, від книжників і фарисеїв. Хто Він, той Ісус з Назарета? Ці питання тривожили не тільки звичайних людей які слухали Боже Слово, а також фарисеїв, книжників та Апостолів. Тільки одні приймали науку, яку проповідував Христос-Спаситель, а інші чіплялися до Його слів і бунтувалися проти Нього. Христос не міг відійти з цього світу, залишивши Своїх Учеників у розгубленості і незнанні, тому так виразно заявив про Себе і Свої вчинки на цій долині сліз: "Тоді Ісус скрикнув на весь голос: Хто вірує в Мене, вірує не в Мене, а в Того, хто послав Мене. І хто Мене бачить, той бачить Того, хто послав Мене. Я – світло, і Я прийшов у світ, щоб кожен, хто вірує в Мене, не пробував у темряві. Коли хто слухає Моїх слів і не береже їх, Я його не суджу, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто відкидає Мене і слів Моїх не приймає, той має суддю свого: слово, яке Я сказав, – воно його судитиме в останній день. Бо не від Себе говорив Я; Отець, Який послав Мене, дав Мені Заповідь, що маю казати й що промовляти. І Я знаю, що Заповідь Його – життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Мені казав Отець” (Йо. 12, 44-50).

Маємо перед собою Сина Чоловічого, який отримав найвищу школу і завдання від Отця Небесного, і все передав людині, що мав Отець Небесний сказати нам. Маємо Апостола Павла, який переслідував Христову Церкву, але через благодать Божу, що осінила його, стає одним з Апостолів, який має голосити Божу науку усім народам. З діяльності Сина Чоловічого і Апостола Павла можна зробити також людські висновки.

Перший висновок, про що ми вже згадували: що Христова наука є поза людською школою і філософією, на Ісуса жодна школа, жоден земний авторитет, впив, ідеологія не мали впливу. Самі люди, які були присутні на Його науках, стверджували, що чогось подібного вони ще не чули і не бачили в своєму житті. Савло, хоча буде проповідувати науку про Ісуса Христа, але на його проповіді, специфіку, мислення, виклад думки все-таки буде впливати школа, яку він мав у родинному домі, а також те, що чув від фарисейських вчителів у Єрусалимі.

Другий висновок: людський фактор відбився як в Христі Ісусі, так як і в Савлі. Практично всі притчі Ісуса Христа і його символічні чи порівняльні висловлювання пов’язані з сільською місцевістю. Христос говорив про хліборобів, про зерно, яке падає на землю, про ріллю, про жнива, про смокви і смоківниці, про тернину, польові квіти і птиці небесні, про кидання невода і риби, вино в бурдюках, про сіль і закваску, про ярмо, про масло і масляні лампади, про пастирів і овець тощо.

Савло, як міщанин, життя якого минало в умовах міста, навчався в святому місті, добре знав життя міста того часу, тож у своїх посланнях він часто згадує про будівництво і будинки, про владу і дотримування закону, про спорт, про мореплавання, про воєнне життя. Міське життя було дуже близьким Савлові, він виростав і жив в міських умовах, брав порівняння з того, про що добре знав і в чому мав орієнтацію.

Можливо, перша думка закрадеться в нас, що Христос говорив притчі про сільську місцевість тому, що більше був пов’язаний з нею. Христос жив серед людей, які важкою працею заробляли на хліб щоденний. Ця праця була для Нього також близькою, бо малим допомагав Своєму опікуну Святому Йосифу у його важкій теслярській праці. Апостоли походили із сільських місцевостей, де займалися рибальством, ця праця була також важкою і виснажливою, вимагала багато труду і зусиль. Не можна сказати, що Христос не знав життя міста – як Син Божий і Чоловічий Він знав усе (дуже добре життя міщан).

Тоді чому Христос більше приділяв уваги в своїх притчах сільській місцевості? Метафори, які вживав Ісус Христос у Своїх притчах, ніколи не старіють, вони мають стосунок до всіх світових культур. Першу людину Господь Бог поселив не в місті в будинку на п’ятому чи десятому поверсі, а в саду. Життя людей було, є і буде тісно пов’язане з землею. Земля годує людей, Господь Бог прикрасив її полями, садами, горами, лісами. Деколи зустрічаємо гарно виготовлені штучні квіти, різні запахи, які важко відрізнити від природного, але ніщо штучне, навіть найгарніше, не може замінити природної квітки, співу птахів, запаху польових квітів. Тому Христос вживає в притчах здебільшого все те, що пов’язане безпосередньо з людиною, її працею, відпочинком, природою. Апостол же Павло, який виріс в умовах міщанського життя, у своїх посланнях використовує здебільшого термінологію і приклади того середовища, в якому виріс і яке добре знав.

Чому так довго Савло перебував в укритті? Коли Ісус Христос мав розпочати Свою місійну діяльність, після хрещення в річці Йордані Він пішов у пустелю: "Ісус же, повен Святого Духа, вернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню, де сорок день Його спокушував диявол, і протягом тих днів Ісус не їв нічого” (Лк. 4, 1-2). Ісус був правдивим Богом і Чоловіком, але перед початком своєї місії, Дух Божий повів Його у пустиню, де сорок днів і ночей Христос молився і готувався до цієї великої справи. Тож нічого дивного немає в тому, що Савло такий довший час перебував на самоті, на молитві чи просто виконував звичайну роботу задля прожиття, – він готувався до цієї так важливої місії: голосити Слово Боже поганам. На це потрібна була духовна підготовка. Якщо Христа в пустині спокушував диявол, то хіба він міг залишити Савла? Без сумніву, що ні. Він також працював над Савлом, ці роки були роками застанови, переживання, утвердження у Святій Вірі, щоб ввійти на Божий корабель і вже більше з нього ніколи не сходити.

Дзвін з Фатіми