На основі ангелології, представленої у Святому Письмі, у Переданні і в
навчанні Вселенської Церкви спробуємо коротко і чітко викласти головні
постулати католицької віри навколо цього світлоносного таїнства. Через
функції і чинності, які Господь Бог надає ангелам, увійдемо у їх світ,
відкриваючи їх природу, діяльність, їх завдання, ступінь досконалості і
небесного блаженства.
Існування ангелів
З точки зору віри існування ангелів є певною і безсумнівною правдою. У
християнина не повинно виникати жодних сумнівів щодо існування ангелів.
Він може сумніватися в існуванні інопланетян, але не може сумніватися в
існуванні ангельських духів.
Їхня присутність серед нас – часта і постійна – в усіх значних моментах історії спасіння, - від Едему до Страшного суду.
Ангели у Старому Завіті
Слово „ангел” з грецької мови перекладається як "посланець”. У
старозавітних книгах – це посланець, якого Бог посилає до свого народу
захистити (Дн. 3:49-50; 2 Мак. 11:6) або деколи й покарати його (1Мак.
7:41; 2 Сам. 24:16).
Ангели зустрічаються тут під різними іменами: „сини Божі” (Муд. 5:5),
у тому сенсі, що знаходяться близько Бога, „святі” (Дн. 4:10), „князі”
(Дн. 10:13). Однак насамперед вони визначаються як „духи”, оскільки Бог
називається „Володар духів” (2 Мак. 3:24).
Щодо їх кількості, що без сумніву є значною, не надається жодної
точної вказівки. Пророк Даниїл говорить про „тисячі тисяч” і про
„силенну безліч” (Дн. 7:10).
Ангели у Новому Завіті
У Новому Завіті присутність і діяльність ангелів особливо важлива.
Усе земне життя Ісуса Христа позначене їхньою присутністю, як і життя
Матері Божої, Йосифа та апостолів.
„Від Воплочення до Вознесіння життя Воплоченого Слова оточене
поклонінням і служінням ангелів. Коли ж Бог „знов уводив Первородного у
світ, то каже: „Нехай поклоняться Йому всі ангели Божі” (Євр. 1:6).
Їхній спів прославлення при народженні Христа не перестає лунати у
церковному прославленні: „Слава на висотах Богу...” (Лк. 2:14). Вони
охороняють дитинство Ісуса (Мт. 1:20; 2:13.19), служать Йому в пустелі
(Мк. 1:13; Мт. 4:11), підтримують в агонії (Лк. 22:43), а Він міг бути
врятований ними від руки ворогів (Мт. 26:53), як колись Ізраїль (2 Мак.
10:29-30). Ангели також „благовістять”, повідомляючи „велику радість”
(Лк. 2:10) Воплочення і Воскресіння Христового (Мк. 16:5-7). Вони будуть
присутні при поверненні Христа, про яке проголошують (Ді. 1:10-11), щоб
служити Йому під час суду (Лк. 12:8-9)”.
Ангели приносять божественні звістки як окремим особам, так і цілим
групам чи спільнотам (Лк. 1:11; 2:9) або пояснюють пророкові з книги
Одкровення значення його видінь (Одк. 1:11; 17:7-18), в яких
з’являються, у свою чергу, численні образи ангелів.
Створення ангелів
Ангели – не божественні істоти, не напівбоги, а створіння Божі:
найвизначніші, найвищі і найдосконаліші серед інших створінь. Бог своєю
всемогутньою рукою вивів їх на білий світ з нічого.
Правда про створення ангелів належить до непорушного передання віри.
Святе Письмо зовсім не вважає ангелів за істот, рівних Богові, але
завжди говорить як про істот, створених Богом і повністю від нього
залежних, цілковито призначених для великого плану спасіння людства.
Христос - не тільки центр всесвіту, але й центр ангельського світу. Вони
- його ангели: „Син Чоловічий пошле своїх ангелів...” (Мт. 13:41). Вони
його, тому що створені ним і для нього: „бо в ньому все було створене,
що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи
господства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене”
(Кол. 1:16). Ще більше вони Христові, бо настановлені посланцями його
діла відкуплення: „Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до
послуг тим, які мають успадкувати спасіння?” (Євр. 1:14).
Час створення ангелів
На це питання неможливо відповісти з хронологічною точністю з простої
причини: час – це категорія, що стисло пов’язана з матерією та її
становленням. Час і простір належать до категорій фізичного світу.
Тільки тривалість матеріальних речей можна виміряти хронологічно і
виставити точну дату. Точна дата народження може бути в людей, тварин,
рослин, будівель, планет і зір. Але духовний світ – це світ миттєвості,
безпосередності, одночасності. Тут немає послідовності, розвитку,
суттєвих трансформацій. Ось чому всі мешканці духовного світу живуть у
стабільності та мирі.
Проте очевидним у ангелів є те, що вони, маючи сталу природу,
підлягають змінності у тому, що стосується їх свобідної волі (мають
можливість вибору бути з Богом чи проти нього, як це було на початку
їхнього створіння. Неможливість згрішити зараз пояснюється не
відсутністю у них вибору чи знищенням свобідної волі, а їх утвердженням у
Божій благодаті), їх почуттів (зміна настрою, ставлення до інших, коли
одні з них, будучи добрими, стали демонами) і місця знаходження (на
відміну від ангелів Бог не змінює свого місця знаходження, бо він є
всюдисущий).
Так як ангели перебувають поза часовістю, то говорити про час їхнього
створення не логічно. Якщо ж і говоримо про створення їх на початку чи
перед появою матеріального світу, то робимо це з наміром пристосувати
поняття вічності до нашого часового сприйняття. Однак краще уникати
подібного антропоморфізму, щоб розкривати для себе сенс їхнього
блаженного життя у Бозі.
Особова природа ангелів
Перша і найбільша правда, яку подає нам Святе Письмо про ангелів, –
це особова природа небесних духів. Вони є особами, а не просто
енергіями, силами чи божественними атрибутами. Ім’я Михаїл, Гавриїл,
Рафаїл є іменами осіб, а не окремих Божих чинностей, як-то мудрість,
могутність тощо.
Те, що ангели є особовими духами, – не просто теологумен, а догма
віри, часто згадувана Церквою у своїх доктринальних документах.
Енцикліка Humani generis підтверджує особову природу ангелів. Катехизм
Католицької Церкви проголошує, що „як чисто духовні створіння, вони
мають розум і волю: вони є творіннями особовими і безсмертними (Лк.
20:36). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це
свідчить блиск їхньої слави”.
Коли говоримо, що ангели є особами, то розуміємо, що вони не чиїсь
тіні чи відголоски, але істоти, повні буття, глибоко вкорінені в буття,
що посідають власний акт буття і нероздільне самоіснування, а також
наділені своїм багатим внутрішнім світом, незвичайним розумом і волею.
Через це вони здатні входити у спілкування з усіма іншими мешканцями
неба і землі.
Духовна природа ангелів
Те, що ангели є духами без тіл, визнають усі, бо це правд, засвідчена
Святим Письмом, підтверджена Отцями і проголошена Церковним Урядом
Церкви.
Проблему створює не так визнання існування духів, як саме поняття
духа. Ще св. Тома Аквінський визначав поняття духа як природу, що
виключає будь-яке змішання з матерією. Отже, стверджуючи духовну природу
ангелів, вважаємо їх безтілесними і нематеріальними істотами.
Щодо цього дехто задає такі питання:
а) Як нематеріальний дух може мати просторово-часові обмеження?
б) Чи може безтілесний дух впливати на матерію, оперувати нею?
в) Чому у Святому Письмі зустрічаємо фізичні описання духів?
На перше запитання маємо таку відповідь: будь-яка природа, що не
ототожнюється з буттям, – скінченна, обмежена. Лише Бог є безконечним,
бо Його природа ідентична буттю. Таким чином, ангели – непрості істоти,
складені з природи і акту буття, що і робить їх обмеженими у просторі
(не є всюдисущими) і часі (бо вони, хоч і не мають кінця, проте мають
початок існування). Тож ангели отримали від Бога своє буття, яке
обмежується їх природою.
На друге питання легко відповісти , взявши до увати те, що духовна
природа ангелів не тільки не перешкоджає їм входити в контакт зі світом і
впливати на матерію, але, навпаки, дозволяє їм ще легше, швидше та
ефективніше це робити без просторово-часових обмежень матерії. Адже й
наша душа має можливість впливати на тіло, в якому вона перебуває, і
діяти через нього.
Третє питання: форма і зміст – це відмінні поняття, і те, що у
Святому Письмі є абсолютним, – це зміст, а не форма. Тому у біблійній
мові вічну вартість має саме зміст. Він може бути переданий іншою мовою
та іншими категоріями, відмінними від культури єврейського народу. Це
саме той випадок, коли ангельські створіння у Святому Письмі завжди
наділені тілесністю (крилами чи рогами). Тут йдеться про юдейську
культуру, що так міцно була пов’язана з чуттєвим і конкретним.
Безтілесність, що є суттєвою якістю духовності, - це здобуток таких
розвинутих культур як грецька і християнська. Отож - правда, що поняття
„чистого духа” більше походить від філософських роздумів грецьких і
християнських мислителів, ніж з біблійного об’явлення. Але це зовсім не
означає фальшивості такого трактування. Багато інших понять (особа,
субстанція, природа ) прийшли з грецької філософії у християнську мову,
та через те не вважаються помилковими.
Від духовності походить безсмертна природа ангелів. Про це згадується у
Лк. 20:36, коли Ісус наголошує на неможливості померти для воскреслих,
„тому що до ангелів подібні”, що є прямим наслідком їх безтілесності.
Безтілесність, як і у людської душі, не підлягає тлінню. Навіть у
навчанні Церкви безсмертність ангелів розглядається як необхідний і
природний наслідок їх винятково духовної природи (ККЦ 330).
"Голос Живої Вервиці" №3 (18) 2010
Віктор Березовий
www.livingrosary.org.ua
