На основі ангелології, представленої у Святому Письмі, у Переданні і в навчанні Вселенської Церкви спробуємо коротко і чітко викласти головні постулати католицької віри навколо цього світлоносного таїнства. Через функції і чинності, які Господь Бог надає ангелам, увійдемо у їх світ, відкриваючи їх природу, діяльність, їх завдання, ступінь досконалості і небесного блаженства.

ІСНУВАННЯ АНГЕЛІВ

З точки зору віри існування ангелів є певною і безсумнівною правдою. У християнина не повинно виникати жодних сумнівів щодо існування ангелів. Він може сумніватися в існуванні інопланетян, але не може сумніватися в існуванні ангельських духів. Їхня присутність серед нас – часта і постійна – в усіх значних моментах історії спасіння, - від Едему до Страшного суду.

АНГЕЛИ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

Слово „ангел” з грецької мови перекладається як “посланець”. У старозавітних книгах – це посланець, якого Бог посилає до свого народу захистити (Дн. 3:49-50; 2 Мак. 11:6) або деколи й покарати його (1Мак. 7:41; 2 Сам. 24:16). Ангели зустрічаються тут під різними іменами: „сини Божі” (Муд. 5:5), у тому сенсі, що знаходяться близько Бога, „святі” (Дн. 4:10), „князі” (Дн. 10:13). Однак насамперед вони визначаються як „духи”, оскільки Бог називається „Володар духів” (2 Мак. 3:24). Щодо їх кількості, що без сумніву є значною, не надається жодної точної вказівки. Пророк Даниїл говорить про „тисячі тисяч” і про „силенну безліч” (Дн. 7:10).

АНГЕЛИ У НОВОМУ ЗАВІТІ

У Новому Завіті присутність і діяльність ангелів особливо важлива. Усе земне життя Ісуса Христа позначене їхньою присутністю, як і життя Матері Божої, Йосифа та апостолів. „Від Воплочення до Вознесіння життя Воплоченого Слова оточене поклонінням і служінням ангелів. Коли ж Бог „знов уводив Первородного у світ, то каже: „Нехай поклоняться Йому всі ангели Божі” (Євр. 1:6). Їхній спів прославлення при народженні Христа не перестає лунати у церковному прославленні: „Слава на висотах Богу...” (Лк. 2:14). Вони охороняють дитинство Ісуса (Мт. 1:20; 2:13.19), служать Йому в пустелі (Мк. 1:13; Мт. 4:11), підтримують в агонії (Лк. 22:43), а Він міг бути врятований ними від руки ворогів (Мт. 26:53), як колись Ізраїль (2 Мак. 10:29-30). Ангели також „благовістять”, повідомляючи „велику радість” (Лк. 2:10) Воплочення і Воскресіння Христового (Мк. 16:5-7). Вони будуть присутні при поверненні Христа, про яке проголошують (Ді. 1:10-11), щоб служити Йому під час суду (Лк. 12:8-9)”. Ангели приносять божественні звістки як окремим особам, так і цілим групам чи спільнотам (Лк. 1:11; 2:9) або пояснюють пророкові з книги Одкровення значення його видінь (Одк. 1:11; 17:7- 18), в яких з’являються, у свою чергу, численні образи ангелів.

СТВОРЕННЯ АНГЕЛІВ

Ангели – не божественні істоти, не напівбоги, а створіння Божі: найвизначніші, найвищі і найдосконаліші серед інших створінь. Бог своєю всемогутньою рукою вивів їх на білий світ з нічого. Правда про створення ангелів належить до непорушного передання віри. Святе Письмо зовсім не вважає ангелів за істот, рівних Богові, але завжди говорить як про істот, створених Богом і повністю від нього залежних, цілковито призначених для великого плану спасіння людства. Христос - не тільки центр всесвіту, але й центр ангельського світу. Вони - його ангели: „Син Чоловічий пошле своїх ангелів...” (Мт. 13:41). Вони його, тому що створені ним і для нього: „бо в ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене” (Кол. 1:16). Ще більше вони Христові, бо настановлені посланцями його діла відкуплення: „Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?” (Євр. 1:14).

ЧАС СТВОРЕННЯ АНГЕЛІВ

На це питання неможливо відповісти з хронологічною точністю з простої причини: час – це категорія, що стисло пов’язана з матерією та її становленням. Час і простір належать до категорій фізичного світу. Тільки тривалість матеріальних речей можна виміряти хронологічно і виставити точну дату. Точна дата народження може бути в людей, тварин, рослин, будівель, планет і зір. Але духовний світ – це світ миттєвості, безпосередності, одночасності. Тут немає послідовності, розвитку, суттєвих трансформацій. Ось чому всі мешканці духовного світу живуть у стабільності та мирі. Проте очевидним у ангелів є те, що вони, маючи сталу природу, підлягають змінності у тому, що стосується їх свобідної волі (мають можливість вибору бути з Богом чи проти нього, як це було на початку їхнього створіння. Неможливість згрішити зараз пояснюється не відсутністю у них вибору чи знищенням свобідної волі, а їх утвердженням у Божій благодаті), їх почуттів (зміна настрою, ставлення до інших, коли одні з них, будучи добрими, стали демонами) і місця знаходження (на відміну від ангелів Бог не змінює свого місця знаходження, бо він є всюдисущий). Так як ангели перебувають поза часовістю, то говорити про час їхнього створення не логічно. Якщо ж і говоримо про створення їх на початку чи перед появою матеріального світу, то робимо це з наміром пристосувати поняття вічності до нашого часового сприйняття. Однак краще уникати подібного антропоморфізму, щоб розкривати для себе сенс їхнього блаженного життя у Бозі.

ОСОБОВА ПРИРОДА АНГЕЛІВ

Перша і найбільша правда, яку подає нам Святе Письмо про ангелів, – це особова природа небесних духів. Вони є особами, а не просто енергіями, силами чи божественними атрибутами. Ім’я Михаїл, Гавриїл, Рафаїл є іменами осіб, а не окремих Божих чинностей, як-то мудрість, могутність тощо. Те, що ангели є особовими духами, – не просто теологумен, а догма віри, часто згадувана Церквою у своїх доктринальних документах. Енцикліка Humani ge- neris підтверджує особову природу ангелів. Катехизм Католицької Церкви проголошує, що „як чисто духовні створіння, вони мають розум і волю: вони є творіннями особовими і безсмертними (Лк. 20:36). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави”. Коли говоримо, що ангели є особами, то розуміємо, що вони не чиїсь тіні чи відголоски, але істоти, повні буття, глибоко вкорінені в буття, що посідають власний акт буття і нероздільне самоіснування, а також наділені своїм багатим внутрішнім світом, незвичайним розумом і волею. Через це вони здатні входити у спілкування з усіма іншими мешканцями неба і землі.

ДУХОВНА ПРИРОДА АНГЕЛІВ

Те, що ангели є духами без тіл, визнають усі, бо це правд, засвідчена Святим Письмом, підтверджена Отцями і проголошена Церковним Урядом Церкви. Проблему створює не так визнання існування духів, як саме поняття духа. Ще св. Тома Аквінський визначав поняття духа як природу, що виключає будь-яке змішання з матерією. Отже, стверджуючи духовну природу ангелів, вважаємо їх безтілесними і нематеріальними істотами.

Щодо цього дехто задає такі питання: а) Як нематеріальний дух може мати просторово-часові обмеження? б) Чи може безтілесний дух впливати на матерію, оперувати нею? в) Чому у Святому Письмі зустрічаємо фізичні описання духів? На перше запитання маємо таку відповідь: будь-яка природа, що не ототожнюється з буттям, – скінченна, обмежена. Лише Бог є безконечним, бо Його природа ідентична буттю. Таким чином, ангели – непрості істоти, складені з природи і акту буття, що і робить їх обмеженими у просторі (не є всюдисущими) і часі (бо вони, хоч і не мають кінця, проте мають початок існування). Тож ангели отримали від Бога своє буття, яке обмежується їх природою. На друге питання легко відповісти , взявши до увати те, що духовна природа ангелів не тільки не перешкоджає їм входити в контакт зі світом і впливати на матерію, але, навпаки, дозволяє їм ще легше, швидше та ефективніше це робити без просторово-часових обмежень матерії. Адже й наша душа має можливість впливати на тіло, в якому вона перебуває, і діяти через нього.

Третє питання: форма і зміст – це відмінні поняття, і те, що у Святому Письмі є абсолютним, – це зміст, а не форма. Тому у біблійній мові вічну вартість має саме зміст. Він може бути переданий іншою мовою та іншими категоріями, відмінними від культури єврейського народу. Це саме той випадок, коли ангельські створіння у Святому Письмі завжди наділені тілесністю (крилами чи рогами). Тут йдеться про юдейську культуру, що так міцно була пов’язана з чуттєвим і конкретним. Безтілесність, що є суттєвою якістю духовності, - це здобуток таких розвинутих культур як грецька і християнська. Отож - правда, що поняття „чистого духа” більше походить від філософських роздумів грецьких і християнських мислителів, ніж з біблійного об’явлення. Але це зовсім не означає фальшивості такого трактування.

Багато інших понять (особа, субстанція, природа ) прийшли з грецької філософії у християнську мову, та через те не вважаються помилковими. Від духовності походить безсмертна природа ангелів. Про це згадується у Лк. 20:36, коли Ісус наголошує на неможливості померти для воскреслих, „тому що до ангелів подібні”, що є прямим наслідком їх безтілесності. Безтілесність, як і у людської душі, не підлягає тлінню. Навіть у навчанні Церкви безсмертність ангелів розглядається як необхідний і природний наслідок їх винятково духовної природи (ККЦ 330).

Віктор Березовий / Голос Живої Вервиці / http://www.livingrosary.org.ua