Актуальними проблемами сьогодення є алкогольна та наркотична залежність. Проте в епоху технічного прогресу виникла ще одна, не менш небезпечна, - залежність від комп’ютера.
Наше життя змінилося в корені з того часу, як виник комп’ютер. Колись звичайний комп’ютер займав майже цілу кімнату, на даний час є такі, що їх можна сховати в кишені. "Чудо техніки" не кожен міг собі дозволити, а сьогодні, мабуть, кожна середньостатистична сім"я має комп’ютер. У сучасному світі комп’ютер керує складними процесами на виробництві, запускає ракети, виконує надскладні завдання за лічені хвилини. Він став супутником нашого життя. А ще з його допомогою можна розважатися - грати в ігри! Таким чином, виникло нове поняття - "геймер" ("game" - гра), основним завданням "геймера" є гра в комп’ютерні ігри.
Перша комп’ютерна гра виникла ще в 1962 році. Та з прогресом розвивалися комп’ютерні технології. Сьогодні користувачеві пропонують такі "ігри", де складно відрізнити віртуальний світ від реального. Усі сучасні комп’ютерні ігри поділяються на рольові та нерольові.
Виділяють ряд психологічних і фізичних симптомів, характерних для комп’ютерної залежності:
а) психологічні симптоми: гарне самопочуття або ейфорія за комп’ютером; неможливість зупинитися, збільшення кількості часу, проведеного за комп’ютером; неповага до батьків і друзів; відчуття порожнечі, депресії, дратівливості в період скорочення або припинення використання Інтернету; надання неправдивих даних роботодавцям або членам родини про свою діяльність; проблема з роботою або навчанням, використання Інтернету, щоб уникнути проблем або полегшити негативні емоції (почуття безпорадності, люті, тривоги, депресії);
б) фізичні симптоми: синдром карпального каналу (тунельне ураження нервових стовбурів руки, пов’язане із тривалою перенапругою м’язів); сухість в очах; головний біль; біль у спині; нерегулярне харчування; зневага особистою гігієною; порушення та зміна режиму сну.
З точки зору психології, найбільшу небезпеку для психіки людини створює саме рольова гра, оскільки тоді гравець занурюються глибше, повністю присвячує себе віртуальному світові.
Психологи встановили, що рольові комп’ютерні ігри здатні викликати залежність, яка є подібною до наркоманії та алкоголізму.
Залежність виникає доволі швидко, вже через півроку, і проходить три стадії:
1. Легке захоплення (виникає після того, як користувач пограв кілька разів і відчув особливості віртуального світу: графіку, звук, імітацію реального життя чи фантастичних сюжетів). Основними характеристиками є збільшення часу, проведеного для досягнення поставленої мети й роботи за комп’ютером, втрата відчуття часу, емоційне задоволення за комп’ютером, витрата більшої кількості грошей на комп’ютерну діяльність, перші ознаки соціальної дезадаптації.
2. Захоплення (ця стадія проявляється тоді, коли гравець відчуває постійне бажання "втекти" від реального світу у віртуальний). Основні ознаки: емоційно-вольові порушення й психічна залежність. Зростає толерантність до комп’ютера, нав’язливі думки про нього й фантазування. Спостерігається дезактуалізація основних проблем - сну, відпочинку, вживання їжі, особистої гігієни. Порушуються режими "сон-зосередженість" і "відпочинок-навантаження", час роботи за комп’ютером - не тільки денний, але й нічний. Діяльність за комп’ютером відбувається в час навчання, роботи, соціальних і особистих стосунків. З одного боку, пацієнти добре орієнтуються в комп’ютерних технологіях, з іншого боку, - має місце своєрідна форма інфантилізму, практично повна безпорадність у світі соціальних норм і стосунків.
3. Повна залежність ( у "геймера" відбувається переоцінка моральних цінностей. Якщо гравець упродовж певного часу не отримує порцію задоволення від ігри, він починає відчувати дискомфорт, невпевненість у собі, навіть можливі приступи депресії). Спостерігаються ознаки як психічної, так і фізичної залежності. Залишаються безуспішними спроби контролювати роботу за комп’ютером. У структурі синдрому актуалізації компульсивного потягу переважають агресивність, злість, психомоторне порушення, депресивні феномени, розсіяна увага, мимовільні "друкуючі рухи" пальців рук. Можливе демонстративно-шантажне суїцидальне поводження, якщо хтось намагається перешкодити комп’ютерній діяльності. На даному етапі присутні фізичні симптоми: головний біль, біль у хребті, сухість в очах, оніміння й біль у пальцях кисті рук (синдром карпального каналу). Проявляється соціальна й сімейна дезадаптація.
На жаль, нерольові комп’ютерні ігри теж небезпечні для психіки гравця, оскільки вони всі мотивуються азартом - гравець, щоб перемогти, мусить пройти всі місії або набрати більше балів. Також в нерольових комп’ютерних іграх часто присутній елемент жорстокості, якої не бракує в нашому реальному житті.
Як вважають дослідники проблеми залежності від комп’ютерних ігор, телебачення робить нас спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри - учасниками. Крім того, людина дивиться телевізор лише декілька годин, а щоб пройти звичайну відеогру, може витратити до ста годин.
Комп’ютерна гра легко задовільняє потреби підлітка, дає можливість відчувати себе героєм, втекти від проблем, стати ідеальним. Однак це лише обман, ілюзія. Часто "геймерами" стають люди, у яких не склалося особисте життя або вони не впевнені у собі, у своїх силах. Однак втрачаючи свій час на "свій розвиток" у грі, вони деградують в реальному житті. Дослідження підтвердили, що всі комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини мозку, які відповідають за зір і рух. Проте не розвивають ті частини мозку, що відповідають за поведінку, пам’ять, емоції.
Крім шкоди для психіки, комп’ютерні ігри негативно впливають і на фізичне здоров’я. Особливо тоді, коли у дитини малорухливий спосіб життя, якщо вона проводить весь вільний час за комп’ютером.
Також гра безпосередньо впливає на зір. Навіть для дорослої людини, яка хоче зберегти свій зір, не можна знаходитися за монітором більше ніж півтори години. Потім обов’язково потрібно зробити перерву. Дітям дозволено перебувати не більше 45 хвилин. але чи дотримуємося таких норм? Мабуть, ні.
Ще однією проблемою є шкідливе випромінювання. Монітор - це джерело різноманітних променів, серед яких найнебезпечнішими є гама-промені. Як відомо, найбільше випромінюється задня панель дисплея. У квартирах зазвичай його присувають до стіни, але часто в офісах, у комп’ютерних клубах, щоб використати максимум приміщення, комп’ютери ставлять упритул задніми панелями. І користувачі буквально "розстрілюють" один одного небезпечними променями.
Сьогодні без допомоги комп’ютера важко уявити будь-яку сферу людського життя. Однак його потрібно використовувати лише тоді, коли це дійсно необхідно. Батьки постійно повинні слідкувати за тим, скільки часу "бавиться" дитина за комп’ютером.
В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці - не педагоги і не ставлять перед собою таке завдання. Ми доручаємо виховання своєї дитини особам, які самі добирають для наших дітей "розклад навчання": жорстокі ігри та віртуальні розваги.
Ми практично не розмовляємо зі своїми дітьми, використовуємо слова на зразок: "відійди", "молодець", "швидше", "не торкайся", "залиши мене у спокої".
Чого ми очікуємо від своїх дітей: ввічливості, успішного навчання, щоб їх було видно, але не чутно?
Популярність ігор он-лайн зростає у світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, де за відповідну плату можна пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. Однак неможливо заперечити небезпеку, яку криє в собі ця прибуткова індустрія. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства, не зазнаючи при цьому жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри лише повчальні, що це лише невинні забави.
Вплив розважальних засобів значно сильніший, ніж ми думаємо. Якщо батьки відповідально ставляться до виховання дітей, то мусять розумітися на тому, що пропонує їхнім дітям ця швидкозмінна індустрія розваг, розбиратися у сучасних тенденціях розвитку дитини.
Любіть своїх дітей, приділяйте їм час, пропонуйте альтернативні ігри, які розвивають пам’ять, мислення, увагу тощо. Пригадайте свої дитячі ігри, колективні ігри, в яких панує здоровий дух суперництва. Майже всі ігри 20-літньої давності проводилися на вулиці, де відбувалося спілкування між дітьми, взаємодія, діти фантазували і мріяли, створювали власні ігри. Усе залежить від вашого бажання бути з дітьми і не наказувати чи забороняти, а вчити і подавати приклад.
Журнал "Голос Живої Вервиці" № 14 (вересень 2009)
