Головна » 2009»Листопад»09 » Повчання, настанови » ПРАКТИКУВАННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЧЕСНОТ
22:37
ПРАКТИКУВАННЯ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЧЕСНОТ
Практикування християнських чеснот
РОЗДІЛ І Практикування покори
1. Потреба покори Той, хто не покірний, той не може подобатися Господеві Богу, Бог не терпить гордих людей. Він обіцяв вислухати кожного, хто молитиметься до нього, але коли до Нього з проханням звернеться горда людина, Господь її не вислухає; покірним, навпаки, уділяє свої ласки: "Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать” (Як. 4,6).
2. Покора почуттів Покора поділяється на покору почуттів і покору волі. Покора почуттів полягає в тому, щоб ми самі визнавали себе негідниками – якими очевидно і є, – які нічого не знають ані нічого не можуть, тільки чинити зло. Отож будь-яке добро, яким володіємо і яке чинимо, дає винятково Бог. Отож що ми повинні чинити на практиці, щоби в цьому значенні бути покірними? По-перше, ніколи не довіряймо нашим силам і нашим постановам, а навпаки, біймося самих себе, не довіряймо собі: "Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті” (Флп. 2,12). Св. Филип Нерій мав звичку говорити: "Хто не боїться, той уже зазнав падіння”. По-друге, ніколи не хвалімося тим, що нам належить: ні своїми здібностями, ні своїми поступками, ні своїм походженням, ні своїми родичами тощо. Добре не говорити про те, що робимо, хіба щоби вказати на свої вади. Отож найліпше було б взагалі не говорити про себе як добре, так і зле, тому що навіть тоді, коли говоримо про себе погано, в нас часто з’являється пуста гордість тим, що нас вихваляють за нашу покору, чи принаймні тим, що нас визнають покірними. І так покора перетворюється у високомірність. По-третє, не зневажаймо себе, поповнивши якийсь гріх. Це не є вияв покори, тільки високомірності. І навіть більше, мета сатани, власне, полягає в тому, щоб ми впали в повний відчай і відкинули прагнення до доброго життя. Коли зауважимо своє падіння, кажімо так, як говорила св. Катерина з Сієни: "Господи, це є плід з мого саду”. Принизьмо себе і тоді піднесемося з поповненого зла через акт любові й жалю, постановляючи не поповнювати його більше в надії на Божу допомогу. А коли знову трапиться з нами падіння, поступаймо завжди так само. По-четверте, зауважуючи упадки інших, не дивуймося цьому, лише співчуваймо їм і дякуймо Богові, прохаючи Його, щоб нас від цього оберігав, адже в протилежному випадку Він покарає нас, дозволивши, щоб учинили ті самі гріхи або навіть гірші. По-п’яте, вважаймо себе найбільшими грішниками на світі, навіть тоді, коли бачитимо, що гріхи інших численніші, ніж наші, бо перед Богом наші гріхи, здійснені після отримання стількох Божих ласк і світел, є важчими, ніж гріхи інших людей, хоча їх не так багато. Св. Тереза Велика писала: "Не вважай, що ти зробив поступ на дорозі досконалості, якщо не визнаєш себе найгіршим зі всіх і не прагнеш бути останнім зі всіх”.
3. Покора волі Покора волі полягає в тому, щоб любуватися тим, що зневажають інші люди. Хто заслужив собі на пекло, заслуговує на те, щоб його завжди топтали злі духи. Ісус Христос хоче, щоб ми училися від Нього, як бути лагідним і покірним серцем: "Навчіться від Мене, бо Я є лагідний і сумирний Серцем, тож знайте полегшу душам вашим” (Мт.11,29). Більшість є покірними тільки на словах, але не в серці. Вони говорять: "Я є найгіршим зі всіх, заслуговую на тисячу пекел”. А тоді, коли хтось осудить їх або промовить слово, яке їм не сподобається, високомірно відвертаються. Отож вони подібні до їжаків, які відразу, як тільки їх торкнуться, висувають і наставляють колючки. Як це? Ти говориш, що є найгіршим зі всіх, а не хочеш стерпіти навіть одне прикре слово? "Насправді покірна людина, – говорить св. Бернард, – визнає свою марність і хоче, щоб й інші вважали її людиною малої вартості”. По-перше, якщо справді хочеш бути покірною людиною, то тоді, коли отримаєш якесь зауваження, сприйми його спокійно й подякуй тому, хто тобі нагадує. Згідно зі св. Іваном Золотоустом людина справедлива, навіть коли її виправляють, переживає за те, що вчинила гріх, а горда людина, навпаки, переживає тільки про те, що її гріх став відомим іншим. Святі, навіть тоді, коли їх несправедливо звинувачують, не захищаються, хіба така охорона є потрібна, щоб уникнути згіршення інших – в протилежному випадку вони мовчать і тільки звеличують Бога. По-друге, коли тебе зневажають, знось це терпеливо й ще більше поглиблюй свою любов до того, хто так виявляє тобі погорду. Це є критерієм того, чи якась особа є покірною і святою. Якщо ця особа обурюється або ображається, то, навіть якщо чинитиме чуда, в душі буде пустою. Отець Бальтазар Альварес говорив, що "що час упокорень – період, під час якого можна здобути скарби заслуг”. Спокійно сприйнявши один акт зневаги, ти осягнеш більше, ніж рішившись на десять постів на хлібі й воді. Без сумніву, прекрасно упокорюватися перед іншими, проте ще краще – погоджуватися на упокорення, до якого нас спонукають інші, бо чим менше ми активні, тим більша дія Божа. Тому отримаємо з них більшу духовну користь, коли вмітимемо їх стерпіти. Що ж тоді повинен вчинити християнин, якщо з любові до Бога не в змозі стерпіти вияву зневаги? Скільки ж то погорд мусив перенести Господь Ісус задля нас? Удари по обличчю, знущання, шмагання бичем, обпльовування? Ох, якщо б ми любили Ісуса Христа, то не тільки не відчували б образи через завдані зневаги, але, навпаки, любувалися б ними, пам’ятаючи про те, як зневажали Його.
РОЗДІЛ ІІ Практика умертвлення
1. Потреба умертвлення "Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною” (Мт. 16,24). Оце все, що повинен чинити кожен, хто хоче бути послідовником Ісуса Христа. Самовідречення є нічим іншим, як умертвленням своєї любові. Хочемо спастися? Потрібно перемогти все, щоб усе здобути. Якою бідною є та душа, яка дозволяє своїй любові провадити її.
2. Внутрішнє умертвлення Умертвлення можна здійснювати двома різними способами, отож розрізняємо два види умертвлення: внутрішнє і зовнішнє. Під внутрішнім умертвленням слід розуміти прагнення до подолання пристрастей, а особливо тієї пристрасті, яка в нас домінує. Хто не старається перемогти головної пристрасті, той перебуває у великій небезпеці погубити себе. Проте той, хто її подолає, з легкістю переможе всі решта. Однак дехто дозволяє, щоб його опанувала якась одна вада й уважає себе добрим, коли бачить, що у нього відсутні недоліки, які мають інші. Утім, яке це має значення? Св. Кирил говорив, що достатньо тільки єдиної незалатаної дірки, щоб цілий човен пішов на дно. Тому не можна стверджувати, що неможливо утримуватися від вади, бо категорична воля долає все – очевидно, що завжди завдяки допомозі Бога, в якій він ніколи не відмовляє.
3. Зовнішнє умертвлення Зовнішнє умертвлення провадить до подолання чуттєвих пристрастей. Люди, які належать до світу, вважають святих за мучителів, бо вони відмовляють тілу в будь-якому чуттєвому задоволенні, підкоряючи його з допомогою сурового покарання, носіння волосяниці та інших покутних актів. Св. Бернард, однак, каже, що це, власне, світські люди жорстокі до самих себе, бо задля убогих і короткотривалих задоволень, які можна отримати тут, на землі, прирікають себе на те, що завжди горітимуть у пекельному вогні. Інші відразу погоджуються з тим, що потрібно відмовляти тілові в усіх заборонених задоволеннях, проте рішуче відкидають зовнішнє умертвлення, твердячи, що необхідним є тільки внутрішнє умертвлення, а особливо умертвлення волі. Загалом, слід передусім умертвлювати волю, утім, окрім того, потрібно умертвлювати тіло, бо коли наше тіло не умертвлене, йому важко бути слухняним Богові. Згідно зі св. Іваном від Хреста, не можна вірити тому, хто навчає, що зовнішнє умертвлення не є конечним, навіть якщо він чинитиме чуда. Отож перейдімо тепер до конкретних способів зовнішніх умертвлень.
3.1. Умертвлення очей Насамперед, слід умертвляти свої очі. Перші стріли, які ранять душу й часто приносять їй смерть, проникають через очі. Саме очі – ніби вудочки пекла, з допомогою яких особа ніби силою втягується в гріх. Один поганський філософ, щоб звільнитися від нечистоти, по своїй волі видовбав собі очі. Очевидно, що ми не повинні видрапувати собі очі з допомогою якогось знаряддя, зробленого з заліза, однак повинні "осліпляти себе” з допомогою святого умервлення, в протилежному випадку нам буде дуже важко витривати в чистоті. Св. Франциск Салезій говорив: "Хто не хоче, щоб вороги вдерлися до міста, повинен замкнути ворота”. Отож потрібно утримуватися від захоплення кожним предметом, який може викликати в нас спокусу. Св. Людвик Ґонзаґа не смів піднести очі навіть на обличчя своєї матері. А якщо трапиться, що наші очі наперекір нашому бажанню поглянуть на якийсь предмет, стараймося не дивитися на нього ще раз , адже – як твердить св. Франциск Салезій – не стільки оглядання є причиною нашого нещастя, як повторне оглядання. Отож будьмо дуже ретельні в умертвленні почуття зору, адже багато через свої очі перебувають у пеклі.
3.2. Умертвлення язика По-друге, слід умертвляти свій язик, утримуючись від висловлювання непристойних слів, а також тих, які є обмовою або зневажанням. Тільки одне непристойне слово, навіть сказане жартома, може бути причиною згіршення й багатьох гріхів, які випливають з цього. Потрібно теж пам’ятати про те, що інколи більше шкоди завдає двозначне слово, сказане жартівливо, ніж слово відверте, але непристойне.
3.3. Умертвлення потреби їсти По-третє, слід умертвляти свою потребу в їді. Св. Андрій з Авелліно говорив, що якщо хтось хоче розпочати жити як добрий християнин, то повинен насамперед відмовитися від ненаситності. А св. Франциск Салезій мав звичку говорити: "Потрібно їсти для того, щоби жити, а не жити для того, щоби їсти”. Інколи здається, що більшість людей живе тільки для того, щоби їсти, і таким способом нищить як здоров’я своєї душі, так і здоров’я свого тіла. Таке нездужання як запори, поноси та інші хвороби дуже часто спричинені гріхом ненаситності. Проте найгірше полягає в тому, що непоміркованість у їжі часто спричинена відсутністю тілесної стриманості. Св. Ян Касьян писав, що той, хто їсть до ситості й гасить спрагу, п’ючи тільки розігріваючі напої, наприклад, вино чи горілку, той цілком очевидно зазнає багато нечистих спокус. Отож – у декого може виникнути запитання – чи це означає, що ми повинні взагалі не їсти? Утім, загалом, потрібно їсти, щоби зберегти життя, але слід споживати їду так, як належить людині, а не тваринам. Зокрема, якщо не хочеш, щоб тебе мучили спокуси нечистоти, стримуйся від надмірного споживання м’яса й надмірного пиття вина. Адже у Святому Письмі сказано: "Не царям вино пити” (Прип. 31, 4). Царями тут названо тих, які з допомогою розуму панують над своїми почуттями. Надмірне споживання вина спричиняє утрату розуму й провадить не тільки до гріха п’янства, яке очевидно є важким гріхом, а також до розпусти. Отож нехай тобі не буде важко розпочати практику посту або утримання, особливо в суботу для вшанування Пресвятої Матері Божої. Багато постить на хлібі й воді, чини і ти так, принаймні напередодні найважливіших Марійських свят. Якщо тобі це буде заважко, дотримуйся посту хоча б у визначені дні. Дехто вечером споживає незначну кількість їжі, від 375 до 500 г, і каже: "Достатньо, як не буду ситим”. Однак ні, мій дорогий, цього не достатньо. У період обов’язково посту можна з’їсти щонайменше 200г, і то відповідно до теперішнього звичаю, адже колись можна було споживати їду тільки раз на день.
3.4. Умертвлення почуттів: слуху й дотику По-четверте, також потрібно умертвляти почуття слуху й дотику: слух – не брати участь у нескромних розмовах й обмові, а дотик – бути дуже обережним як тоді, коли торкаємося свого тіла, так і тоді, коли торкаємося інших. Дехто говорить, що це не має значення, якщо це чинимо жартома; однак чи можна гратися з вогнем?
Практикування любові ближнього
Хто любить Бога, також любить ближнього; а хто не любить ближнього, не любить також Бога. Про це говорить заповідь Божа: "Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1 Ів. 4,21). Однак слід пам’ятати про те, що ми повинні любити ближнього як у дусі, так й у вчинках. У цей спосіб можемо визначити два види любові ближнього: внутрішню й зовнішню. Остання, в свою чергу, може виявлятися або в словах, або у вчинках. 1. Внутрішня любов до ближнього Як сильно ми повинні любити нашого ближнього? Ось правило: "Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого” (Лк. 10, 27). Ось чому ми повинні любити Бога понад усе, навіть більше, ніж самих себе, а ближнього навпаки – як самих себе. Тому як прагнемо свого добра й тішимося, коли його осягнемо, а терпимо із-за якогось зла, яке нас спіткало, так теж повинні прагнути добра нашим ближнім, тішитися, коли осягнуть його, а засмучуватися, коли зазнають якогось нещастя. Ми також не повинні погано думати про своїх ближніх і ні в чому злому їх не підозрювати. У цьому, власне, полягає "внутрішня” любов.
2. Зовнішня любов до ближнього 2.1. Любов у словах Якщо свою любов до ближнього хочемо висловити словами, то мусимо пам’ятати про дотримання таких порад: По-перше, ми не повинні говорити погано про інших. Богові й людям подобається той, хто говорить добре про всіх, а якщо не може виправдати найгіршого поступку, прагне принаймні побачити добрий намір. По-друге, остерігаймося повторювати комусь злі слова, які хтось інший сказав про нього, адже через це інколи виникають довготривала неприязнь і бажання помсти. У Святому Письмі сказано, що хто сіє незгоду, той не заслуговує на любов Бога. По-третє, остерігаймося того, щоби не поранити ближнього якимось прикрим словом, навіть якщо ми б хотіли так з ним пожартувати. Чи було б тобі приємно, якби тебе виставили на посміховище так, як ти робиш зі своїм ближнім? По-четверте, уникаймо постійного заперечування іншим. Інколи із-за абсолютно пустих справ виникають справжні суперечки між людьми, які потім провадять до висловлення образ і зневаг і залишають у серці глибокий жаль й образи. Остерігаймося, щоби нас не опанував дух надмінної критики, як діють ті, хто необґрунтовано сперечається із-за кожної речі. Коли потрібно, вислови свою думку, а потім зберігай спокій. По-п’яте, до всіх, також до своїх підлеглих, застосовуй милі й лагідні слова. І навпаки, остерігаймося прокльонів й образ. А якщо ближній, під впливом гніву, адресує нам образливі слова, відповідаймо йому з лагідністю, а тим часом сварка закінчиться. "Лагідна відповідь гасить гнів” (Прип. 15, 1). А якщо ми знервовані через ближнього, стараймося тоді взагалі нічого не говорити. У протилежному випадку можемо піддатися емоціям і розпочати навіть бійку, за що пізніше точно шкодуватимемо. Св. Франциск Салезій говорив: "Ніколи не відчував болючих наслідків того, за що пізніше не шкодував”. Правило нашого поступу повинно полягати в тому, щоб ми мовчали доти, доки не заспокоїмося внутрішньо. Поки наш ближній є знервований, не стараймося його виправити (хіба це конче потрібно), бо у цьому випадку наші слова не будуть ані переконливими, ані не принесуть жодної користі.
2.2. Любов у вчинках Якщо йде мова про любов до ближнього, виражену в учинках, ми повинні застосовувати наступні вказівки: По-перше, любов до ближнього передусім повинна практикуватися як бажання надати йому найліпшу допомогу, яку тільки можемо. Пам’ятаймо про те, що сказано в Святому Письмі: "Милосердя рятує від смерти й не дає ввійти у темряву” (Тов. 4, 10). Отож милостиня рятує нас від гріха і пекла. Під милостинею слід розуміти будь-яку форму допомоги, яку можемо уділити ближньому. Тут також потрібно зауважити, що більшу вартість має та форма милостині, яка виявляється у поспішанні на допомогу душі ближнього, передусім через уділяння йому у відповідний для цього час лагідних нагадувань, як це тільки можливо. І не говорімо так, як дехто каже: "А що це мене турбує?” Навпаки, це повинно тебе турбувати, якщо хочеш бути християнином. Хто любить Бога, той повинен прагнути, аби Його всі любили. По-друге, слід виявляти братерську любов усім тим, хто є хворим, і тому потребує піднесення духу. Якщо є вбогими, принесімо їм якийсь малий подарунок. Ходімо до них принаймні для того, аби їм якимсь способом прислужити, навіть якщо не будуть нам за це вдячні: Господь винагородить нас за це. По-третє, любімо наших ворогів. Отож дехто любить тільки своїх приятелів, однак Ісус Христос говорив: "Любіть ворогів ваших” (Мт. 5, 44). Це, власне, свідчить про те, що дійсно є правдивим християнином той, хто старається чинити добро тому, хто з ним поступає погано. А якщо не можемо за зло відплатити добром тому, хто нас переслідує, то принаймні молімося за нього, відповідно до того, що нам наказує Ісус, щоби Бог благословив його: "Моліться за тих, що гонять вас” (Мт. 5,44). Хто пробачає тому, хто вчинив йому кривду, той може бути впевнений, що Бог також і йому вибачить провини, адже Сам нам це обіцяв: "Простіть, і вам проститься” (Лк. 6, 37). Якось наш Господь промовив благословенній Анжелі з Фоліґно, що найголовнішою ознакою того, чи Бог полюбив якусь душу, є те, чи вона сама любить ближнього, який учинив їй прикрість. По-четверте, виявляймо також любов до тих наших ближніх, які вже померли, тобто душам, які терплять у чистилищі. Св. Тома вважає, що ми зобов’язані допомагати як нашим ближнім, які живуть, так і підтримувати наших померлих братів і сестер. Ці в’язні терплять муки, які перевершують будь-які терпіння земного життя, вони надзвичайно потребують нашої допомоги, бо самі собі не можуть допомогти. Один монах з Чину Отців Цистерціан так промовив до свого співбрата: "Допоможіть мені, браття, жертвуючи мені свої молитви, адже я сам, покинутий на себе, нічого більше не в змозі отримати” (пор. Exordium magnum Cisterciense, dist. 5, cap. 7). Отож стараймося допомогти тим святим душам, чи відправляючи, чи замовляючи в їхньому намірі Служби Божі, чи даючи милостиню, чи принаймні молячись за них, жертвуючи отримані відпусти в їхньому намірі. А вони прагнутимуть віддячити нам за це, випрошуючи для нас у Бога всякі ласки не тільки з неба, – якщо, зокрема завдяки нам, туди дістануться – але також і з чистилища.
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
