Дорогі брати і сестри! Св. Церква часто у Св. Євангелії ставить перед нашими очима Св. Йоана Хрестителя, тому що цей святий був останнім з пророків, попередником (предтечею) Ісуса Христа (Бога). Готуючи дорогу Господу шість місяців перед тим, Він почав проповідувати Христа-Спасителя. Опісля Христос Сам розпочав Свою науку. Науки св. Йоана Хрестителя записані у Святих Євангеліях. Так само, як приклади його чеснот готували серця жидівського народу до приходу Христа, так і нас вони здатні приготувати до гідного святкування великої урочистості Христового Воскресіння. Між чеснотами св. Йоана Хрестителя визначається умертвлення. Його спосіб життя був дуже строгим. Ще дитиною бачимо його в пустині, бо св. Лука пише про нього: "Дитя ж росло і скріплялося на дусі та пробувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві" (Лк. 1, 80).
Деякі церковні письменники кажуть, що мати його, св. Єлизавета, втекла з ним у пустиню перед переслідувачами, які хотіли Його вбити. Інші письменники, більш поважні, а між ними деякі Отці Церкви, кажуть, що Господь Бог сам завів Йоана ще дитиною у пустиню, щоб там готувати найбільшого з пророків. У пустині виріс св. Йоан, не знаючи вигод і утіх, які може дати цей світ. Не повертався з пустині до певного часу, а коли все ж таки повернувся, був ув'язнений царем Іродом. Там, у пустині, його домом була печера, а ложем - тверда земля."Йоан був одягнений в одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану і дикий мед" (Мр. 1, 6). "Не пив ні вина, ні жодного п'янкого напою" (Лк. 1, 16). Господь Ісус хвалив це омертвлене життя св. Йоана Хрестителя і говорив про нього до євреїв: "На що ви вийшли дивитися у пустиню? На тростину, що колише вітер?" - це означає, на людину непостійну, мінливу. "На що ж вийшли ви глядіти? На чоловіка, одягненого в м'які шати?" - це означає того, що живе у вигодах. "Тож ті, що в пишних шатах і в розкошах, сидять у царських палатах" - тобто вони не вибирають життя пустинного (Лк. 7, 24-25). Також Христос сказав про нього до жидівського народу: "Кажу вам: між народженими з жінок нема нікого, більшого понад Йоана" (Лк. 7, 28).
Дорогі мої, і ми, якщо хочемо подобатися Господу Богу, бути великими перед Богом, повинні умертвлятися. Для того, щоб ми хотіли і вміли умертвлятися, у сьогоднішній реколекційній науці буду говорити про умертвлення, а саме:
1) Умертвлення до спасіння є конечно потрібне;
2) У чому ми повинні умертвлятися?
І
Умертвлення - це відмова самому собі у якійсь приємності або завдання собі будь-якої розважливої, тобто не шкідливої прикрості, з тією метою, щоб закрити собі дорогу до гріха або з метою духовного поступу. Умертвлення має також назву відречення самого себе, розп'яття себе або двигання Хреста Христового.
У тому, що умертвлення є конечно потрібне до спасіння, нас переконують: 1) наш розум, просвічений вірою; 2) досвід, який бачимо на тих, які не умертвлялися; 3) виразна наука Христа Бога і Св. Письма взагалі.
1) Наш розум просвічений вірою. Всі відчуваємо в собі схильність до злого, грішну пожадливість, як каже св. Павло: "Мені-бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий",тобто: моя душа визнає добрим і любить закон Божий, право Боже, - "але бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах" (Рм. 7, 22-23), це означає: у тілі моєму відчуваю пожадливість, яка мене потягає до порушення Божого права. Ця пожадливість є наслідком первородного гріха. Як тільки виникає у нас зла пожадливість, тоді здоровий розум каже, що хоче провадити чеснотливе життя і спасти душу. Мусимо в собі цю пожадливість злого вгамовувати. Потрібно відмовляти собі в усьому, чого бажає наше тіло, наші чуття, у чому мала б уподобання наша уява і нижча частина душі. Для угамування злих тілесних і чуттєвих похотей потрібно завдати собі якоїсь розважливої прикрості, або іншими словами - мусимо умертвлятися. Якщо б ми не умертвлялися, а дозволяли собі все, чого домагається від нас зіпсута наша природа, тоді ми б грішили і впадали в гріхи щораз глибше і втратили б спасіння душі.
У тому, що умертвлення є до спасіння конечно потрібне, переконує нас:
2) досвід, який бачимо на тих, які не умертвлялися. Отже, ті, які не умертвлялися, впадали в тяжкі гріхи. Адам і Єва не умертвляли свого бажання з'їсти овоч із забороненого дерева - згрішили і втратили рай для себе і своїх дітей. Каїн не умертвляв своєї заздрості відносно брата Авеля і, як наслідок, - вбив його. Люди за часів Ноя не умертвляли свого бажання їжі, пиття і бажання веселитися (Лк. 17, 27): "Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства" (Бут. 6, 11), і тоді Господь Бог сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив" (Бут. 6, 7). Давид, коли одного разу не умертвив своїх очей, впав у гріх чужолозтва з Версавією і став убивцею її чоловіка. Юда, який не умертвляв свого бажання посідання грошей, зрадив Христа-Спасителя. Отже, всі гріхи, які люди коли-небудь поповняли або поповняють сьогодні, походять з недостатнього умертвлення. Звідки походить пияцтво? З неумертвлення смаку. Звідки крадіжки? З неумертвлення бажання посідання (власності). Звідки сварки, прокльони, а навіть вбивства? З неумертвлення пихи, заздрості, гніву. З цього всього стає очевидно, що умертвлення всім потрібне. Але щоб ми не мали найменшого сумніву, що умертвлення до спасіння конечно потрібне, цього виразно нас вчить:
3) Христос Бог і Св. Письмо взагалі.
Христос каже: "Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свійі йде за Мною" (Мт. 16, 24). "Нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій...", - це означає, як кожен легко може зрозуміти: нехай себе умертвляє. А в іншому місці Христос каже: "Хто любить життя своє, той його погубить; хто ненавидить життя своє на цьому світі, той його збереже на
життя вічне" (Йо. 12, 25) Це означає: хто собі в усьому шукає вигоди - веде душу свою на осудження, а хто себе умертвляє на цьому світі - у вічності буде радіти. А в іншому місці Христос каже: "Входьте вузькими дверима, бо просторі двері й розлога дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні двері й вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що її находять" (Мт. 7, 13-14). З тих слів стає зрозуміло, що широка дорога - це вигода, а тісна і вузька дорога - це умертвлення. Важко тут наводити всі слова Христові, якими Він заохочував до умертвлення, та наведу ще один яскравий приклад: "Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: краще тобі ввійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. І коли око твоє призводить тебе до гріха, вирви його й кинь геть від себе: краще тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогненне пекло" (Мт. 18, 8-9). Не можемо сприймати ці слова дослівно, їх потрібно так розуміти: хоч би яка річ, приємність чи особа були тобі такими милими, як милим є тобі здоров'я твого ока, твоєї руки та ноги, якщо побачиш, що та річ, та приємність, чи та особа зводять тебе до гріха, зречися тієї речі, відмов собі у тій приємності, відмов собі у приставанні з цією особою, - це означає умертвляйся. Але не тільки словом та прикладом вчить нас Христос необхідності умертвлятися. Христос, який не потребував умертвлятися, проте, щоб приборкати Своє тіло (бо як Бог не підлягав пожадливості до гріха, та однак умертвлявся, щоб дати нам приклад), умертвляв себе в пустині сорок днів і сорок ночей. Довгими ночами без сну, перебуваючи на молитві, умертвлявся відбуваючи далекі подорожі по ізраїльській землі; врешті умертвився, видавши Себе за нас на муку і люту смерть. За Христом Месією і Апостоли заохочують нас до умертвлення і навчають, що без нього не можна бути спасенним. Ап. Павло пише:"Умертвляйте, отже, ваші земні члени" (Кл. 3, 5). "Бо коли живете за тілом, помрете; як же ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити" (Рм. 8, 13). "Котрі ж Ісусові Христові, розп'яли тіло з його пристрастями та похотями" (Гл. 5, 24) "Кожний борець здержується від усього, але ті, щоб тлінний вінець здобути, ми ж нетлінний" (І Кр. 9, 25). І кожна сторінка Св. Письма як Старого, так і Нового Завіту вчить нас, що без умертвлення не можна осягнути спасіння. "Хто сіє у сльозах, з радістю буде жати. Іде з плачем, іде, несучи мірку зерна. Повертається додому радий, несучи снопи з собою" (Пс. 125, 5-6).
В потребі умертвлення переконані також святі, які були дуже пильними у цій справі. Про умертвлення св. Йоана Хрестителя Ви вже чули. Св. ап. Павло пише про себе: "...Умертвляю моє тіло й поневолюю його, щоб, бува, проповідуючи іншим, я сам не був відкинутий" (І Кр. 9, 27). Деякі святі залишили нам подиву гідні приклади умертвлення: одні щоденно бичували себе аж до крові, інші носили на собі волосяницю або дротяні паси, які стискали їхнє тіло; ще інші носили у взутті камінчики, щоб надокучали їм при ходінні; накладали на себе дуже строгі пости, мучили тіло, відмовляючи собі у відпочинку. Ці незвичайні умертвлення, яких вони собі завдавали, відомі нам з читання життя святих.
Якщо умертвлення потрібне до спасіння, виникає питання: у чому маємо умертвлятися? Чи ми повинні наслідувати святих у їхніх надзвичайних умертвленнях: бичувати себе аж до крові, носити волосяницю або дроти на тілі, мучити себе безсонням цілими ночами, постити по кілька днів, нічого не споживаючи? Ні, мої дорогі. Ті святі, які завдавали собі надзвичайні умертвлення, чинили це на виразний поклик Божий. Господь Бог посилав їх у ті часи, коли світ надмірно потопав у розкошах, щоб прикладом їх строгого життя сильно потрясти світом і привести його до опам'ятання. Якщо б ми без особливого натхнення й поклику Божого віддавалися таким надзвичайним умертвленням, ми могли б через це навіть згрішити, завдаючи шкоди нашому здоров'ю, яке нам потрібне, щоб ми могли працювати для нашої родини або для добра наших ближніх. Оскільки суддею того, кого Господь Бог особливо кличе до надзвичайних умертвлень, не може бути ніхто інший, як духовний керівник або сповідник, виходить, що таких надзвичайних умертвлень ніхто не повинен собі завдавати без їхнього дозволу.
Тут подаю Вам деякі звичайні нешкідливі способи умертвлення, практикування яких є частково необхідне.
Умертвляйте ваш погляд. Очі є немовби вікна, через які спокуси впадають до душі. Так само, як через відкриті або розбиті вікна, потрапляють до помешкання дощ, сніг чи порох, так само і через очі, якщо людина їх затримує на небезпечних речах, потрапляє до душі пожадливість, за якою часто йде гріх. Як доказ, досить ще раз згадати Давида. Отже, всі, а особливо Ви, молоді, умертвляйте Ваш погляд, щоб могли сказати разом з Йовом: "Я вчинив умову з моїми очима, щоб на дівицю й не дивились" (31, 1). З Давидом, який зазнав сумного досвіду, моліться до Господа: "Поверни мої очі, щоб не дивилися на марноту" (Пс. 118, 37).
Умертвляйте ваш слух. Святе Письмо каже: "Загороди терням вуха свої, не слухай язика злосливого" (Екл. 28, 28). Не слухайте пліток чи доносів, що хто на Вас сказав, обмов, очорнень, висловів проти св. Віри і Св. Церкви, нарікань на начальство, а найбільше стережіться слухати нескромних розмов, двозначних жартів, сороміцьких пісень. Якщо хтось у твоїй присутності веде такі розмови, докори йому, якщо ти є його настоятелем або якщо можеш йому докорити, якщо не зможеш ні докорити, ні перервати його, ні відійти, покажи, що тобі прикро, що в твоїй присутності така розмова ображає Бога. Борони Боже, тобі усміхатися; піднеси думку до Бога і не слухай, а думай про Бога або в душі відмовляй якусь молитву.
Умертвляйте ваш смак. Пошуки вигоди собі в їжі та питті роблять людину важкою, неохочою і лінивою до фізичної праці, а ще більше неохочою й лінивою до праці духовної. І тому Христос нагадує: "Вважайте на себе, щоб часом серця ваші не заскорузли від обжирства, пияцтва та життєвих клопотів..." (Лк. 21, 34). Вигода в їжі та питті також порушує у тілі зле пожадання. Не можете, звичайно, умертвляючи смак, так постити, щоб вам бракувало сил до праці, але, однак, є численні способи для цього. Передусім стережіться усякої розкоші в їжі та питті; пам'ятайте, що людина живе не для того, щоб їсти, а їсть для того, щоб жити. Заховуйте, скільки можливо, якнайстрогіше пости, наказані Св. Церквою. Не нарікайте, якщо інколи Вам випаде щось менш смачне. Якщо інколи у приготуванні їжі господині щось не вдалося, деякі чоловіки чи інші члени сім'ї роблять з цього стільки крику, сварок, прокльонів, авантюр, мовби йшлося про якусь річ найвищої ваги, а це брак умертвлення. Щодо гарячих напоїв, горілки, вина, пива - повинні тим більше умертвлятися, стримуючись від них сильніше, ніж від їжі, тому що вони не настільки потрібні до життя, для підтримання сил, як їжа. Адже чимало людей взагалі не вживають спиртних напоїв і є здоровими та повними сил. Навіть води треба собі інколи відмовити, наприклад, коли людина є зігрітою, а, випивши її, може захворіти на запалення легенів, тоді пити воду є великим браком умертвлення. Можете також умертвляти ваш смак, не споживаючи тих страв, які дуже любите, або не їсти коли заманеться, а тільки в призначений для споживання їжі час.
У середині ХV ст. жили в Кракові 6 святих мужів, а саме: св. Йоан Кант - священик і доктор теології у Краківському університеті; бл. Симон з Липниці - священик Чину вернардинців; бл. Ісая Бонер - священик Чину августинців при церкві Св. Катерини у передмісті Казимєжа; бл. Станіслав Казимир - священик, регулярний канонік при церкві Божого Тіла в Казимєжу; побожний світський священик Святослав при церкві Непорочної Діви Марії, врешті бл. Михаїл Гедройц з роду князів Литовських - брат-лаїк у монастирі при церкві св. Марка. Про цих шість мужів розповідають такі історії, які засвідчують їхні великі умертвлення: св. Йоан Кант одного разу отримав у подарунок кошик гарних яблук. Щоб умертвитися, а також виявити приязнь до приятеля, не спожив їх, але відіслав як дар бл. Симонові з Липниці до монастиря оо. Вернардинців. Бл. Симон дуже втішився таким доказом приязні св. Йоана, але бажаючи умертвитися і тим самим знову потішити іншого приятеля, не їв яблук, але послав їх у дар до бл. Ісаї Бонера в монастир августинців. Бл. Ісая був дуже потішений, що бл. Симон пам'ятає про нього, але, бажаючи умертвитися, не споживав яблук, а вислав їх як дар бл. Станіславові Казимирському до монастиря при церкві Божого Тіла. Бл. Станіслав сказав щиро подякувати за пам'ять та добре серце, але постановив не їсти яблук і знову зробити з них подарунок. Посилає їх до о. Святослава при церкві Непорочної Діви Марії. Той високо оцінив добру справу приятеля, але не дозволив собі їсти цих смачних яблук, а відіслав їх у дар бл. Михаїлові Гедройцу до монастиря при церкві Св. Марка. Бл. Михаїл був зворушений, що він не є священиком, тільки лаїком, а священик зробив йому такий гарний подарунок, тож не міг не прийняти яблук, щоб не виглядати невдячним. Будучи дуже умертвленим і покірним, подумав, що такі гарні речі не для нього. Не знаючи, що ці яблука вийшли від св. Йоана Канта, посилає їх, як подарунок, тому святому священикові, з покірним проханням про їх ласкаве прийняття. Так, отже ці яблука обійшли весь Краків (а саме тих 6 святих мужів) і в кінцевому результаті повернулися до того, від кого вийшли. Ця історія свідчить про добре серце тих святих мужів та приязнь, яка їх поєднувала, і є дуже гарним прикладом умертвлення і легким до наслідування. Ви також можете чинити подібно, як ці святі. Постити аж до втрати сил не можете, але якщо будете відмовляти собі в таких речах, які не додають сил, а тільки догоджають піднебінню, і з них робити дари для інших, будете робити справу гідну похвали. Те, що заощадите, відмовляючи собі в дорогих стравах чи напоях, дайте вбогим, тим, яких злидні умертвляють голодом і холодом. Нехай згідно зі словами св. Папи Лева: "Твоє стримання буде підтриманням убогого". Якщо б усе те, що йде на розкоші, йшло для вбогих! Окрім їжі та пиття, догоджуємо своєму смакові через погану звичку паління цигарок.
Умертвляйте ваш язик, тобто бажання порозмовляти. Св. ап. Яків (3, 7-8) пише, що легше вгамувати дикого звіра, аніж язик. Але дуже необхідно з допомогою Ласки Божої вгамовувати свій язик, бо згідно з наукою того самого Апостола: "Коли хто собі уявляє, що він побожний, і не стримує язика, той лиш обманює своє серце, побожність його марна" (1, 26). Отже, тримайте добре свій язик під проводом, щоб не кидав прізвиськ, прокльонів, злоречень, обмов, очорнень, нескромних слів. Нехай жодна зла розмова не плямує твого язика, тому що на той язик приймаємо Тіло і Кров Христову у Пресвятій Євхаристії. Моліться часто разом з Давидом: "Постав,о Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх - варту" (Пс. 140, 3).
о. Михайло Процик, СБССЙ
Греко-Католицька Традиція 4,квітень 2012 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
