Енеаграма — це стародавня суфійська наука, яка описує дев’ять типів особистості та зв’язки, які постають між ними. Це нью-ейждівське знаряддя, яке слугує для аналізу характеру. В певних частинах світу воно стало незмінним елементом католицьких реколекцій, ба навіть семінарійної та чернечої формації. Ватикан застерігає, що якщо енеаграму використовувати як засіб для осягнення духовного зростання, то це вводить двозначність у доктрину і життя християнською вірою.

Ця подія збіглася з інформацією в медіях, що Ватикан черговий раз картає американських черниць, що вони піддалися гностичним течіям, які суперечать Об’явленню і ставлять сестер поза Церквою і християнською вірою.

Але чому кардинал Мюллер, префект Конгрегації віровчення, звертається тільки до американських черниць? Гноза прекрасно знайшла собі місце у багатьох згромадженнях у світі, й то не лише жіночих і не тільки у Штатах.

У лютому ми в Лівінгстоні мали день зосередження, який підготувала і провела сестра-черниця з Індії, багаторічна місіонерка у Замбії. Вихідною точкою її роздумів була безособове «святе містеріум». Всі її роздуми зосереджувалися на таємниці безособового створіння. З’явилося і Святе Письмо, але не як джерело Об’явлення, а як збірка книг мудрості, причому безвідносно до особи і божественності Ісуса Христа.

Нью ейдж затирає відмінності між Творцем і створінням. Говориться про Бога, але Він не є особою і не є трансцеденцією. Це безособова енергія, наявна у світі.

То був мій не перший контакт із духовністю нью ейдж у Церкві. Кілька разів я вже опинявся у ситуації, коли частини Святої Меси пропускають, а деякі молитви складено в такий спосіб, аби там навіть знайшовся заклик до «Матері-Землі».

Я був на реколекціях, на яких отримав для аналізу текст Луїзи Хей із її книжки «Можеш зцілити своє життя». Таке видання має стояти на полиці езотеричної книгарні, а не використовуватися на католицьких реколекціях.

Реколекціоніст, співбрат з Індії, взагалі не помічав, що спосіб мислення Луїзи Хей базується на переконанні, ніби немає потреби в існуванні Об’явлення чи Спасіння, яке прийшло би до людей зовні. За допомогою опанування психофізичних технік ми можемо осягнути спасіння, приховане в нас самих!

Зустрів я співбратів з Азії, які «Первісне благословення» Метью Фокса (1995), американського теолога, колишнього домініканця і засновника Університету Мудрості в Окленді (Каліфорнія), читали на роздумах. Десять років тому перед катедрою у Віттенбергу М. Фокс проголосив 95 тез нової реформації. Одна з перших проголошувала, що віра в Бога трансцедентного (теїзм) є фальшивою, а істинним є тільки пантеїзм, тобто що все у Бозі і Бог в усьому.

Де джерело цієї проблеми? Колись св. Йоан Павло ІІ в енцикліці «Redemptoris missio» (1990)  написав, що Царства Божого не можна відділяти від Христа і Церкви (пор. RM 18). Я тоді ще не мав великого місіонерського досвіду і не звернув уваги, що це точка кризи для сучасної Церкви.

Пізніше кардинал Ратцінґер, ще як префект Конгрегації віровчення, у декларації «Dominus Iesus» (2000) нагадав і розвинув вчення свого попередника, бо ж бачив небезпечну тенденцію в сучасній теологічній думці, яка відперсоналізовує поняття Царства Божого (DI 18,19). Після оприлюднення цієї декларації я був на лекціях о. Йоханна Фюлленбаха, теолога-вербіста, який пояснював нам і малював, ніби дітям, таблиці, що Царство Боже більше від Ісуса Христа. Допіру тоді я зрозумів і пізнав масштаб проблеми.

Впадіння у гностичні течії — це проблема не тільки американських черниць. Проблема набагато ширша. Я не маю сумнівів, що сьогодні ослабло особове розуміння Бога. Чи є це наслідком контакту християнства з іншими релігіями такою мірою, якої цього не могло бути раніше? З Азії приходить нехристиянська концепція долі людини по смерті, порівнюваної з «розчиненням» у Бозі безособовому, на подобу до солі у воді. За традиційними африканськими релігіями, людина по смерті перетворюється на духа, який за певний час втрачає особистісні риси.

Яким чином відповідати на ці виклики? Потрібна насамперед поглиблена теологічна рефлексія. Але чи можна цього сподіватися від богопосвячених, які, як у випадку американських черниць, більшість часу присвячують вивченням соціальних трудів у державних освітніх закладах, аніж католицькій теології? Якби черниці знали документ Папської ради з питань культури у справах міжрелігійного діалогу «Ісус Христос податель води живої. Християнська рефлексія на тему Нової Ери (New Age)», виданий 2003 року, — може, не було би енеаграми на католицьких реколекціях у Лусаці, а мій співбрат із Філіппін не провів би майже 50 серій реколекцій для замбійських сестер із допомогою енеаграми.

Гноза ніколи до кінця не покидала терену християнства. Вона завжди співіснувала з ним під виглядом деяких філософських течій. Захистом від гнози є християнське розуміння особи, яке за довгі століття сформувалося завдяки юдео-греко-християнській культурі. Колись Вітторіо Мессорі у книжці «Передумати історію» (1998) запитував, чи це випадковість, чи наслідок загадкового Божого задуму. Чому християнство розвинулося тут, а з перших місійних подорожей в Азії залишилася заледве нечисленна роздрібнена спільнота християн св. Томи? У Бога не буває випадковостей. Тепер ще легше помітити, що без цього поняття проголошення Євангелія в Азії могло би завершитися зведенням Бога до безособової енергії, а Царства Божого — до царства мінералів.

Проблему, однак, становить не сама по собі нова єресь. Набагато серйозніше те, що ми її не помічаємо. Оце допіру говорить про серйозну кризу в сучасній Церкві.
Яцек Гнядек SVD, http://www.credo-ua.org